Рішення № 10975477, 23.07.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"23" липня 2010 р. Справа № 21/109-10          

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за первісним позовом Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ

до Комунального підприємства Київської обласної ради «Фастівтепломережа», Київська обл., м. Фастів

про стягнення 2463718,50 гривень

за зустрічним позовом Комунального підприємства Київської обласної ради «Фастівтепломережа»

до Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»

про визнання недійсними та внесення змін до положень договору

за участю представників:

від позивача: Гриньок О.А. (довіреність №86/10 від 28.12.2009р.)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірня компанія «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(далі-ДК «Газ України»/позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Київської обласної ради «Фастівтепломережа»(далі-КП «Фастівтепломережа»/відповідач) про стягнення 2463718,50 грн., з яких: 1958767,02 грн. заборгованості за договором №06/08-1722 БО-17 від 29.09.2008р., 198540,63 грн. пені, 65793,30 грн. 3% річних та 240617,55 грн. інфляційних втрат.

Відповідач позовні вимоги в частині стягнення 1824 002,56 грн. заборгованості визнав, а в решті позову просив суд відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою господарського суду Київської області від 25.05.2010р. порушено провадження у справі №21/109-10 та призначено справу до розгляду на 09.06.2010р.

В судовому засіданні 09.06.2010р. відповідачем подано суду клопотання про залишення даного позову без розгляду в порядку п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України оскільки позов підписаний не уповноваженою на це особою.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Як вбачається зі змісту позовної заяви у даній справі, її підписано начальником юридичного департаменту ДК «Газ України»Лань О.Ю., який діє на підставі довіреності №61/10 від 28.12.2009р. Копія зазначеної довіреності міститься в матеріалах справи.

Згідно ст. 246 ЦК України, довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

Приписами пунктів 6.3, 6.6.6. Статуту Компанії визначено, що видача довіреностей входить до виключних повноважень директора Компанії, який призначається на посаду відповідно до наказу Голови правління НАК «Нафтогаз України».

Довіреність №61/10 від 28.12.2009р. видана ДК «Газ України»в особі виконуючого обов’язки директора Зубова С.Є., який діє на підставі Статуту.

На підтвердження повноважень Зубова С.Є., суду надано копію наказу №66-К від 14.05.2009р. про призначення Зубова С.Є. виконуючим обов’язку директора ДК «Газ України».

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов у даній справі підписаний повноважною посадовою особою (представником) позивача –Лань О.Ю. на підставі довіреності №61/10 від 28.12.2009р. у відповідності до вимог ст. 54 ГПК України.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання відповідача та відсутність правових підстав для залишення даного позову без розгляду в порядку п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

Ухвалами господарського суду Київської області від 09.06.2010р. та 05.07.2010р. розгляд даної справи відкладався на 05.07.2010р. та 14.07.2010р. відповідно.

05.07.2010р. через загальний відділ господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи. Зазначене клопотання судом задоволено.

05.07.2010р. через загальний відділ господарського суду Київської області надійшла зустрічна позовна заява КП «Фастівтепломережа»(далі-позивач за зустрічним позовом) до ДК «Газ України»(далі-відповідач за зустрічним позовом) про визнання недійсними пунктів 5.3, 7.2, 7.3, 7.6, 7.7, 7.9, 7.10 та внесення змін до пунктів 4.4, 4.5 договору №06/08-1722 БО-17 від 29.09.2008р.

Відповідач за зустрічним позовом зустрічні позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву, та просив суд у задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.07.2010р. зустрічну позовну заяву прийнято для спільного розгляду з первісним позовом.

В судових засіданнях 14.07.2010р. та 21.07.2010р. оголошувалась перерва до 21.07.2010р. та 23.07.2010р. відповідно.

23.07.2010р. через загальний відділ господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи. У задоволенні зазначеного клопотання судом відмовлено з огляду на його необґрунтованість.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

29.09.2008р. між ДК «Газ України»(далі-постачальник) та КП «Фастівтепломережа»(далі-покупець) укладено договір на постачання природного газу для поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб’єктів господарювання №06/08-1722 БО-17 (далі-Договір).

Пунктами 1.1, 4.4, 6.1, 11.1, 11.2 Договору передбачено, що постачальник згідно з цим договором зобов’язується передати у власність покупцю природний газ, за наявності його обсягів, а покупець зобов’язується прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, зазначеному в ст. 2 Договору.

Приймання-передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті та транспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє в частині поставки газу з 01 жовтня 2008 року по 30 квітня 2009 року, а в частині розрахунків за газ –до їх повного здійснення (п. 5 додаткової угоди №2 до Договору).

Судом встановлено, що протягом дії Договору позивач свої обов’язки за Договором в частині постачання природного газу виконав належним чином.

Так, на виконання умов Договору, протягом листопада 2008р.-квітня 2009р. позивачем поставлено, а відповідачем прийнято природний газ загальною вартістю 3307367,02 грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на Актах приймання-передачі природного газу від 30.11.2008р. на суму 472866,11 грн., від 31.12.2008р. на суму 562466,51 грн., від 28.02.2009р. на суму 646258,56 грн., від 31.03.2009р. на суму 707366,66 грн., від 30.04.2009р. на суму 828362,69 грн., від 30.04.2009р. на суму 90046,49 грн. Копії зазначених актів містяться в матеріалах справи.

Про належне виконання позивачем своїх зобов’язань за Договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов Договору.

Втім, свої обов’язки за Договором в частині своєчасної сплати вартості поставленого газу відповідач належним чином не виконав, сплативши 1348600,00 грн., внаслідок чого за ним утворилась заборгованість по сплаті вартості поставленого газу за Актами приймання-передачі від 28.02.2009р., від 31.03.2009р., від 30.04.2009р. у сумі 1958767,02 грн.

Факт сплати відповідачем 1348600,00 грн. за Договором підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень та банківських виписок з поточного рахунку відповідача від 19.11.2008р., 04.12.2008р., 30.01.2009р., 02.02.2009р., 03.02.2009р., 12.02.2009р., 05.03.2090р., 06.03.2009р., 17.03.2009р., 23.03.2009р., 24.03.2009р., 31.03.2009р.

Зазначені факти спростовують посилання відповідача на ненадання позивачем суду доказів, які б підтверджували суму заборгованості відповідача за Договором.

Посилання ж відповідача на сплату останнім не 1348600,00 грн., а 1448600,00 грн. у якості оплати вартості поставленого газу за спірний період судом не приймаються, оскільки не доведені належними та допустимими доказами у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Предметом позову є, зокрема, вимога позивача про стягнення з відповідача 1958767,02 грн. заборгованості по сплаті вартості поставленого природного газу за Договором протягом лютого-квітня 2009р.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. 1ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами ч. 2 п. 1 ст. 193 ГК України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник згідно з цим договором зобов’язується передати у власність покупцю природний газ, за наявності його обсягів, а покупець зобов’язується прийняти від постачальника та оплатити газ в обсязі, зазначеному в ст. 2 Договору.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що остаточний розрахунок за фактично спожиті та транспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

За таких обставин, підписання відповідачем Актів приймання-передачі природного газу за спірний період без будь-яких заперечень з боку відповідача щодо обсягу чи якості поставленого газу свідчить про прийняття відповідачем газу, та відповідно породжує у нього обов’язок щодо оплати вартості поставленого газу за Договором у повному обсязі.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно приписів статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки станом на день прийняття рішення відповідач частково оплатив вартість поставленого природного газу, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, зазначений факт відповідачем не спростований, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 1958767,02 грн. заборгованості по сплаті вартості поставленого природного газу за Договором протягом лютого-квітня 2009р. підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов’язку за Договором в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу (до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу), позивач просить суд стягнути з відповідача 198540,63 грн. пені, нарахованої з 13.11.2009р. по 12.05.2010р. на 1 958767,02 грн. заборгованості.

Приписами ст. 230, 232 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами пунктів 7.2, 7.10 Договору, передбачено, що у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 Договору покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Неустойка нараховується постачальником за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Оскільки арифметично вірний розмір пені, обрахованої судом за вказаний позивачем період з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону та положень Договору, становить 199123,43 грн., а суд приймаючи рішення не може виходити за межі позовних вимог, вимога позивача про стягнення з відповідача 198540,63 грн. пені підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача:

- 65793,30 грн. 3% річних, нарахованих з урахуванням часткових оплат за періоди: з 11.12.2008р. по 10.01.2009р. на 262766,11 грн. заборгованості, з 11.01.2009р. по 29.01.2009р. на 825232,62 грн. заборгованості, з 30.01.2009р. по 01.01.2009р. на 765 232,62 грн. заборгованості, з 02.02.2009р. по 03.02.2009р. на 536 732,62 грн. заборгованості, з 03.02.2009р. по 11.02.2009р. на 366732,62 грн. заборгованості, з 12.02.2009р. по 04.03.2009р. на 326732,62 грн. заборгованості, з 05.03.2009р. по 05.03.2009р. на 216732,62 грн. заборгованості, з 11.03.2009р. по 16.03.2009р. на 632991,18 грн. заборгованості, з 17.03.2009р. по 22.03.2009р. на 582991,18 грн. заборгованості, з 23.03.2009р. по 23.03.2009р. на 552991,18 грн. заборгованості, з 24.03.2009р. по 30.03.2009р. на 532991,18 грн. заборгованості, з 31.03.2009р. по 10.04.2009р. на 332991,18 грн. заборгованості, з 11.04.2009р. по 10.05.2009р. на 1040357,84 грн. заборгованості, з 11.05.2009р. по 12.05.2009р. на 1958767,02 грн. заборгованості;

- 240617,55 грн. інфляційних втрат, нарахованих з урахуванням часткових оплат за періоди: з 11.12.2008р. по 10.01.2009р. на 262766,11 грн. заборгованості, з 11.01.2009р. по 29.01.2009р. на 825232,62 грн. заборгованості, з 12.02.2009р. по 04.03.2009р. на 326732,62 грн. заборгованості, з 11.03.2009р. по 16.03.2009р. на 632991,18 грн. заборгованості, з 11.04.2009р. по 10.05.2009р. на 1040357,84 грн. заборгованості, з 11.05.2009р. по 31.03.2010р. на 1958767,02 грн. заборгованості.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки арифметично вірний розмір 3% річних та інфляційних втрат, обрахованих судом за вказаний позивачем період з урахуванням вимог вищезазначених норм Закону, становить 65946,01 грн. та 248452,63 грн. відповідно, а суд приймаючи рішення не може виходити за межі позовних вимог, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 65793,30 грн. 3% річних та 240617,55 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню.

Клопотання ж відповідача про зменшення розміру нарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат у порядку ст. 233 ГК України задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення по справі, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому має бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Приписами статей 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів тяжкого фінансового становища у розумінні ст. 34 ГПК України, а також те, що розмір пені, що підлягає стягненню за даним рішенням не є надмірно великим порівняно із сумою основної заборгованості відповідача за Договором, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем наявності виняткових підстав для зменшення розміру пені за даним рішення.

Щодо зменшення розміру нарахованих 3% річних та інфляційних втрат в порядку ст. 233ГК України слід зазначити, що штрафними санкціями, згідно ст. 230 ГК України, є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та проценти річних, є самостійними формами цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань, які не відносяться до штрафних санкцій.

Наведена правова позиція викладена також і у постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.08.2003р.

Оскільки ст. 233 ГК України містить право суду обмежити розмір нарахованих саме штрафних санкцій, а 3% річних та інфляційні втрати, за своєю правовою природою не є штрафними санкціями, суд дійшов висновку про відсутність підстав для обмеження розміру 3% річних та інфляційні втрати, що підлягають стягненню за даним рішенням в порядку ст. 233 ГК України.

Предметом зустрічного позову є вимога позивача за зустрічним позовом про визнання недійсними пунктів 5.3, 7.2, 7.3, 7.6, 7.7, 7.9, 7.10 Договору та внесення змін до пунктів 4.4, 4.5 Договору шляхом викладення їх у редакції позивача за зустрічним позовом.

Так, в обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач зазначає, що оскільки за своєю правовою природою Договір є договором приєднання, позивач за зустрічним позовом просить суд визнати спірні пункти Договору недійсними у порядку ст. 634 ЦК України, як такі, що містять обтяжливі для споживача умови.

Відповідно до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Умови договору (його зміст) можуть бути типовими; однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (умови публічного договору); встановленими однією із сторін у певних стандартних формах (умови договору приєднання) та ін.

Згідно з п. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом пред’явлення вимоги про визнання правочину недійсним, припинення правовідношення (розірвання договору).

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Втім, зі змісту зазначеної норми слідує, що якщо договір приєднання за своїм змістом позбавляє прав, які звичайно мала сторона яка приєдналась, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася, такий договір може бути змінений або розірваний.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що невідповідність спірних пунктів Договору вимогам, встановленим ст. 634 ЦК України не є підставою їх недійсності.

Інших підстав недійсності спірних пунктів Договору позивачем за зустрічним позовом не зазначено.

З огляду на відповідні законодавчі приписи та з урахуванням встановлених фактичних обставин справи суд дійшов висновку, що зустрічна позовна вимога про визнання недійсними пунктів 5.3, 7.2, 7.3, 7.6, 7.7, 7.9, 7.10 Договору з підстав ст. 634 ЦК України є необґрунтованою, оскільки зазначена норма передбачає лише зміну або розірвання договору приєднання.

Крім того, позивач за зустрічним позовом просить суд внести зміни до пунктів 4.4, 4.5 Договору шляхом викладення їх у редакції позивача за зустрічним позовом.

Втім, стаття 634 ЦК України, яка покладена в основу зустрічних позовних вимог, визначає ряд умов, наявність яких необхідна для внесення змін чи розірвання договору приєднання, а саме: договір приєднання за своїм змістом позбавляє прав, які звичайно мала сторона яка приєдналась; договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася, такий договір може бути змінений або розірваний, а не визнаний судом недійсним як помилкового вважає позивач.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки позивачем за зустрічним позовом не доведено належними та допустимими доказами в чому зміст спірних пунктів Договору позбавляє прав, які звичайно мав позивач за зустрічним позовом чи в чому полягає обтяжливість спірних пунктів для покупця за Договором, обов’язкова наявність яких необхідна для внесення змін у договір приєднання у порядку ст. 634 ЦК України, суд дійшов висновку, що вимога позивача за зустрічним позовом про внесення змін до пунктів 4.4, 4.5 Договору шляхом викладення їх у редакції позивача за зустрічним позовом є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 ГПК України, по результатам розгляду даної справи, за первісним позовом покладаються судом на відповідача за первісним позовом пропорційно розміру задоволених первісних вимог, а за зустрічним позовом –на позивача за зустрічним позовом.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 33, 34, 44, 49, 81, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 215, 246, 525, 526, 530, 625, 634, 627, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 175, 193, 230 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Первісні позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Комунального підприємства Київської обласної ради «Фастівтепломережа»(08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Палія, 9, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 05387624) на користь Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 31301827) 1958767 (один мільйон дев’ятсот п’ятдесят вісім тисяч сімсот шістдесят сім) грн. 02 коп. заборгованості, 198540 (сто дев’яносто вісім тисяч п’ятсот сорок) грн. 63 коп. пені, 65793 (шістдесят п’ять тисяч сімсот дев’яносто три) грн. 30 коп. 3% річних, 240617 (двісті сорок тисяч шістсот сімнадцять) грн. 55 коп. інфляційних втрат, 24637 (двадцять чотири тисячі шістсот тридцять сім) грн. 18 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити повністю.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                                                                                                               В.А. Ярема

Рішення підписане 29.07.2009р.