Рішення № 109746032, 20.03.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.03.2023Справа № 910/6614/22

Господарський суд міста Києва в складі судді Літвінової М.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/6614/22

за позовом Моторно (транспортного) страхового бюро України (бульвар Русанівський, буд.8, м.Київ, 02154)

до Приватного акціонерного товариство "Українська транспортна страхова компанія" (вул.Саксаганського, буд.77, м.Київ, 01032)

про стягнення 100 250,00 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" про стягнення 100 250,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що МТСБУ відшкодувало потерпілій особі шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у порядку, передбаченому пп. «а» п. 41.1 статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", вважаючи, що відповідальність винної у вчиненні ДТП особи застрахована не була. Однак після здійснення регламентної виплати позивачу стало відомо, що цивільно-правова відповідальність винної у вчиненні ДТП особи була застрахована на підставі полісу обов`язкового страхування у ПрАТ "Українська транспортна страхова компанія". Виходячи з наведеного, позивач просив суд стягнути сплачену ним суму відшкодування у розмірі 100 250,00 грн з відповідача у порядку ст. 1212 ЦК України.

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 ст. 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2022 відкрито провадження у справі № 910/6614/22, розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

01.09.2022 від відповідача до суду надійшли відзив на позовну заяву та заява про застосування строку позовної давності.

08.09.2022 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

14 червня 2016 року у м. Києві відбулася ДТП, а саме: транспортний засіб «Volkswagen» з реєстраційним номером НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , допустив зіткнення з транспортним засобом «Honda» з реєстраційним номером НОМЕР_2 , яким керувала ОСОБА_2 та який унаслідок ДТП зазнав механічних пошкоджень.

23 січня 2017 року Броварський міськрайонний суд Київської області прийняв постанову у справі № 361/4059/16-п, згідно з якою було встановлено вину ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Вважаючи, що на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність винуватця останньої застрахована не була, водійка пошкодженого транспортного засобу звернулася до Моторного (транспортного) страхового бюро України з повідомленням про ДТП та заявою про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок останньої.

Оскільки у ЦБД МТСБУ поліс №АС/8565046 обліковувався як втрачений, позивач вважав, що його не було продано відповідачем, а відтак здійснив виплату потерпілій особі на підставі пп. «а» п. 41.1 статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Так, відповідно до Звіту № 39/09/16 вартість відновлювального ремонту «Honda» з реєстраційним номером НОМЕР_2 становить 373 639,87 грн, а ринкова вартість даного транспортного засобу «Honda» становить 257 734,33 грн.

У силу ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди. Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з розрахунком вартості КТЗ марки «Honda» з реєстраційним номером НОМЕР_2 після ДТП та розміру регламентної виплати та зобов`язуючих пропозицій встановлено, що вартість транспортного засобу «Honda» з реєстраційним номером НОМЕР_2 після ДТП становить 83 213,09 грн.

Таким чином, розмір регламентної виплати складає 373 639,87 грн - 83 213,09 грн = 174 521,24 грн. Ліміт відповідальності, чинний на дату скоєння ДТП та проведення виплати, - 100 000,00 грн, відповідно розмір виплати становить 100 000,00 грн. Вартість проведення експертизи та встановлення розміру матеріального збитку становить 250,00 грн. Отже, загальний розмір витрат, з урахуванням витрат на збір документів та визначення розміру шкоди, становить 100 250,00 грн.

Здійснивши на підставі підпункту «а» п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV за заявою власника пошкодженого транспортного засобу регламентну виплату у розмірі 100 250,00 грн, МТСБУ звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , як винуватця ДТП, про відшкодування завданої шкоди у сумі 100 250,00 грн у порядку регресу.

Утім, у ході судового розгляду справи № 361/2100/20 рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 27.05.2021, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09.06.2022, було встановлено, що на момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність винуватця останньої була застрахована у ПрАТ «УТСК» згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/8565046.

З огляду на те, що МТСБУ довідалося про наявність у винуватця ДТП полісу №АС/8565046, наразі воно звернулося до ПрАТ «УТСК» з даним позовом, заявляючи вимоги про стягнення з останнього всієї суми виплаченого потерпілому відшкодування у розмірі 100 250, 00 грн на підставі приписів ст. 1212 ЦК України, одночасно посилаючись при цьому і на п. 2.1.18 договору про співпрацю № 045 від 28.12.2012, згідно з яким страховик зобов`язався у повному обсязі компенсувати витрати МТСБУ у разі, якщо після проведення МТСБУ регламентної виплати стане відомо, що цивільно-правова відповідальність особи, за яку була здійснена виплата, застрахована страховиком.

Заперечення ПрАТ «УТСК» проти позову зводяться до такого: п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV обмежує розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність межами ліміту відповідальності, зазначеними у страховому полісі. Так, згідно з полісом №АС/8565046 від 14.08.2015 ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000,00 грн, а франшиза - 500,00 грн. Відтак максимально можливий розмір відшкодування ПрАТ «УТСК» дорівнює 49 500,00 грн. Натомість, посилання позивача на п. 2.1.18 договору про співпрацю № 045 від 28.12.2012 є неправомірним, оскільки умови договору, згідно з якими страховик повинен відшкодувати МТСБУ його витрати, якщо такі не передбачені законом, не є умовами співпраці, а спрямовані на незаконне заволодіння майном страховика, тому такі умови договору є нікчемними.

Крім цього, відповідачем заявлено про застосування позовної давності з огляду на те, що регламентна виплата була здійснена позивачем 14.04.2017, а відтак останнім днем трирічного строку, у межах якого позивач мав звернутися до суду з даною вимогою, було 15.04.2020. Разом з тим, позовна заява була подана позивачем лише 20.07.2022, тобто з пропуском встановленого законом строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у позові.

У відповіді на відзив позивач зауважив, що постановою КМУ від 11.03.2020 № 211 на всій території України з 12.03.2020 було установлено карантин, строк якого неодноразово продовжувався. Згідно з Законом від 30.03.2020 №540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено п.12, відповідно до якого під час карантину строки, визначені, зокрема, ст. ст. 257, 258 Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. З урахуванням того, що останнім днем звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 15.04.2020, а Закон №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02.04.2020, загальний строк позовної давності за заявленою вимогою є продовженим на строк дії карантину, а заява відповідача про сплив строку позовної давності є необґрунтованою.

Стосовно доводів відповідача про нікчемність п. 2.1.18 договору про співпрацю № 045 від 28.12.2012 позивач зазначив, що в окремій думці суддів Ткача І. В., Власова Ю. Л., Катеринчук Л. Й., Пількова К. М. до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №910/17324/19 відображена правова позиція про те, що за загальним правилом, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. При цьому ні норми ЦК України, ні норми спеціального Закону № 1961-IV не забороняють урегульовувати це питання на власний розсуд сторін на підставі укладеного між ними договору. Позивач наголосив, що ст. 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину, у той час як ст. 629 названого Кодексу - принцип обов`язковості договору. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Отже, враховуючи, що між страховиком і МТСБУ укладено договір, у якому вони узгодили розмір страхового відшкодування, яке має бути компенсоване МТСБУ страховиком, то як у сторін цього договору відсутні підстави для невиконання взятих на себе зобов`язань, так і у суду відсутні підстави не враховувати ці обставини під час вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Частиною 1 ст. 16 названого Закону визначено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується зі ст. 979 ЦК України, відповідно до якої за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про страхування" страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов`язковим.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Пунктом 2.1. ст. 2 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" визначено, що відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Суб`єктами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), потерпілі (ст. 4 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Так, правовий статус МТСБУ визначено в п. 39.1. ст. 39 названого Закону, згідно з яким МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Таке бюро є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування" страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування").

Згідно з п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У силу пп. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Після сплати страхового відшкодування МТСБУ має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону (пп. 38.2.1 п. 38.2 ст. 32 названого Закону).

За загальним правилом, закріпленим ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Така особа відповідно до приписів ст. 1192 ЦК України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка її завдала, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

У справі, що розглядається, МТСБУ здійснило відшкодування регламентної виплати потерпілій у ДТП особі за страховика винної особи, помилково вважаючи, що цивільно-правовова відповідальність винної особи на момент скоєння ДТП застрахована не була. Утім, після здійснення відшкодування регламентної виплати, позивачем було з`ясовано, що така відповідальність все ж була застрахована у ПрАТ "Українська транспортна страхова компанія" (відповідача у справі).

Коли МТСБУ виплатило відшкодування через те, що шкоду заподіяв транспортний засіб, власник (водій) якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, тобто на підставі пп. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV, то у силу пп. 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону № 1961-IV воно набуває право на регресний позов до власника чи водія транспортного засобу, який спричинив ДТП, бо саме він відповідальний за невиконання обов`язку зі страхування своєї цивільно-правової відповідальності.

Разом з тим, приписи вищенаведених норм не передбачають правової можливості МТСБУ звернутися з регресним позовом до страховика у ситуації, коли воно виплатило страхове відшкодування потерпілому, помилково вважаючи, що власник/водій транспортного засобу, який заподіяв шкоду, не застрахував цивільно-правову відповідальність, а згодом з`ясувало протилежне.

Водночас беззаперечним є й той факт, що МТСБУ здійснено відшкодування регламентної виплати потерпілій особі, тоді як цивільно-правова відповідальність винної у скоєнні ДТП особи була застрахована відповідачем.

Частиною 1 ст. 1212 ЦК України унормовано, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (пункт 4 частини третьої статті 1212 ЦК України).

За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Позивач виплатив відшкодування на підставі пп. «а» п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV, вважаючи на момент такої виплати, що винуватець ДТП не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Але з моменту, коли позивачеві стало відомо про протилежне, означена юридична підстава для виплати перестала існувати. Позивач зрозумів, що за його рахунок страховик винуватця ДТП зберіг у себе страхове відшкодування, яке був зобов`язаний виплатити. Тому до спірних правовідносин слід застосувати приписи ст. 1212 ЦК України.

Аналогічні за змістом висновки щодо застосування наведених у цьому рішенні правових норм у подібних правовідносинах викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у: - вилученні в особи-набувача (зберігача) майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Якщо тлумачити приписи ст. 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов`язком (зменшення обов`язку).

У справі, що розглядається, збагаченням є притримання страховиком винуватця ДТП без достатніх правових підстав у себе виплати, яку він відповідно до Закону № 1961-IV мав виплатити потерпілому. Такий підхід до застосування приписів статті 1212 ЦК України відповідає змісту інституту набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, адже у наведений спосіб страховик збагачується за рахунок зменшення його обов`язку (звільнення від виконання обов`язку) з відшкодування шкоди, яку страхувальник-винуватець ДТП завдав потерпілому. У даній справі таке зменшення обов`язку відповідача відбулось за рахунок позивача.

Як уже зазначалося, позивач звернувся з вимогою про стягнення з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставного збагачення всієї суми відшкодування, яке він виплатив потерпілій особі, у розмірі 100 250,00 грн.

Заперечуючи проти заявленої до стягнення суми, відповідач зауважив, що згідно з полісом №АС/8565046 страхова сума (ліміт відповідальності страховика) за шкоду, заподіяну майну, становить 50 000,00 грн, а франшиза - 500,00 грн, у зв`язку з чим розмір відповідальності ПрАТ «УТСК» не перевищує 49 500,00 грн, що виключає наявність правових підстав для стягнення з відповідача решти спірної суми.

Так, ст. 9 Закону № 1961-IV визначено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого.

Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування (п. 9.4 наведеної норми).

Абзацом 1 п. 22.1 ст.22 Закону № 1961-IV унормовано, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч. 18 ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту (п. 12.1 статті 12 Закону № 1961-IV).

Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування (п. 36.6 ст. 36 Закону № 1961-IV).

Отже, норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (п. 22.1 ст. 22); страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи (п. 12.1 ст. 12).

Таким чином, виконання обов`язку з відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, покладається на страховика такої особи лише в межах, встановлених Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (полісом).

З огляду на викладене, суд погоджується з доводами ПрАТ "Українська транспортна страхова компанія" про те, що розмір виплати, яку останнє мало б перерахувати потерпілій особі у якості відшкодування шкоди, завданої страхувальником-винуватцем ДТП, з урахуванням приписів п. 9.4 ст. 9, абз. 1 п. 22.1 ст. 22 та п. 12.1 ст. 12 Закону № 1961-IV та умов полісу №АС/8565046 від 14.08.2015 не перевищує 49 500,00 грн.

Натомість, МТСБУ, виконуючи замість відповідача обов`язок з виплати потерпілому відшкодування, виходило з тих страхових сум, що були чинними вже на день скоєння ДТП та проведення регламентної виплати, не зменшивши їх на суму франшизи, оскільки на момент виплати не мало інформації про наявність полісу №АС/8565046, а відповідно, і про зазначену в ньому страхову суму (ліміт відповідальності страховика) за шкоду, заподіяну майну, у розмірі 50 000,00 грн та передбачену франшизу - 500,00 грн.

Враховуючи, що у розумінні ст. 1212 ЦК України набувач зобов`язаний повернути тільки те майно, яке безпідставно набув (зберігав), суд констатує наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 49 500,00 грн, адже саме така сума належного до сплати страхового відшкодування була безпідставно притримана (збережена) ПрАТ "УТСК" за рахунок МТСБУ.

Твердження позивача про те, що 21.07.2015, тобто ще до дати скоєння ДТП, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг було прийняте рішення про збільшення страхових сум за договорам ОСЦПВ, відповідно до якого новий ліміт за шкоду, заподіяну майну складав 100 000,00 грн, судом відхиляється, адже договори страхування ОСЦПВ з новими лімітами згідно вказаного рішення почали укладатися лише з 01.11.2015, натомість, на дату укладення полісу №АС/8565046 - 14.08.2015, діяли ще попередні ліміти страхових сум, котрі і зазначені у вказаному полісі та котрими саме й обмежуються страхові виплати за ним у силу п. 9.4 ст. 9 та п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV.

Доводи позивача про те, що пунктом 2.1.18 договору про співпрацю № 045 від 28.12.2012 йому гарантується можливість компенсації за рахунок страховика всіх понесених витрат судом оцінюються критично, оскільки за своїм змістом вказаний пункт договору не містить застереження про збільшення відповідальності страховика перед МТСБУ у разі виплати останнім відшкодування потерпілому понад її межі та обсяг, визначені Законом України № 1961-IV перед потерпілою особою, а відтак не може бути підставою для компенсації страховиком тієї частини понесених МТСБУ витрат, яка не охоплюється його обов`язком з відшкодування потерпілій особі ні в силу Закону, ні в силу договору ОСЦПВ.

На переконання суду, зворотне тлумачення п. 2.1.18 договору про співпрацю № 045 від 28.12.2012 буде слугувати підставою незаконного заволодіння МТСБУ майном страховика.

Стосовно викладеної окремої думки до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №910/17324/19, на яку наразі посилається позивач у контексті доводів про наявність підстав для стягнення заявленої ним суми у повному обсязі, суд зазначає, що у силу ч. 1, 3 ст. 34 ГПК України питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Отже, у розумінні наведеної норми окрема думка є одним із засобів реалізації принципів незалежності суддів, їхнього вільного волевиявлення та рівноправ`я, повного та всебічного розгляду справи, утім, вона не має обов`язкового значення, відповідно, не породжує юридичних наслідків та не може розглядатися як джерело права, а має лише доктринальне значення.

Крім цього, суд звертає увагу позивача, що окрема думка до вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду не містить обгрунтуваня наявності правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, а лише акцентує на необхідності оцінки судами першої та апеляційної інстанцій, у тому числі, і умов договору про співпрацію, укладеного між МТСБУ та страховиком, яка і була надана судом при розгляді даного спору по суті вище за текстом ухваленого рішення.

Стосовно заяви ПрАТ "Українська транспортна страхова компанія" про сплив строку позовної давності, суд зазначає таке.

Статтею 256 ЦК України закріплено поняття позовної давності як строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З наведеного слідує, що позовна давність виражається у встановленні часових меж для захисту порушеного права в суді. Відповідно пропуск строку позовної давності, не впливаючи на дійсність самого права, є підставою для ухвалення рішення про відмову у позові. Тобто належне особі право існує не тільки у межах строків позовної давності, але і після їх спливу. Боржник, який добровільно виконав зобов`язання, не має права вимагати повернення виконаного, посилаючись на те, що на момент такого виконання строк позовної давності сплинув, адже його обов`язок як такий продовжував існувати. Утім, примусити боржника виконати свій обов`язок шляхом звернення до суду вже не можна.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦКУ позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Тобто суд не вправі за власною ініціативою застосовувати позовну давність. Враховуючи, що вимоги стосовно форми заяви сторони про застосування позовної давності законом не встановлені, остання може бути викладена як у вигляді окремого клопотання, так і у відзиві на позов.

Окрім цього, виходячи з положень наведеної вище ч. 4 ст. 267 ЦК України, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред`явлених позивачем до відповідача, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Загальна позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятком тих, для яких законом установлений інший (довший чи коротший) період часу для реалізації права на судовий захист (спеціальний строк).

У силу ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Враховуючи, що регламентна виплата була проведена позивачем 14.04.2017, відтак з 15.04.2017 розпочався перебіг загального строку позовної давності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) на всій території України з 12.03.2020 було установлено карантин, строк якого неодноразово продовжувався.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено, зокрема, п.12 такого змісту: під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Зазначений Закон набрав чинності 02.04.2020.

Враховуючи, що набрання чинності вищевказаним Законом мало місце до спливу трирічного строку позовної давності (15.04.2020), суд дійшов висновку, що у даному випадку строк загальної позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, у силу прямої вказівки закону є продовженим на строк дії встановленого карантину.

Аналогічний за змістом висновок на підставі зазначених положень законодавства викладений Верховним Судом у постановах від 06.05.2021 у справі №903/323/20, від 25.08.2021 у справі №914/1560/2021, від 08.02.2022 у cправі № 918/964/20.

Відтак суд зауважує про відсутність підстав вважати, що з даною вимогою МТСБУ звернулося до суду 25.07.2022 з пропуском встановленого законом строку позовної давності, як на тому наполягає відповідач, у силу чого виключаються і правові підстави для відмови у позові в частині стягнення 49 500,00 грн через сплив позовної давності.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 49 500,00 грн. У решті позову слід відмовити.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 231, 232, 236 - 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Приватного акціонерного товариства "Українська транспортна страхова компанія" (вул. Саксаганського, 77, м. Київ, 01033, ідентифікаційний код - 22945712) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (Русанівський бульвар, буд. 8, м. Київ, 02154, ідентифікаційний код - 21647131) грошові кошти в розмірі 49 500 (сорок дев`ять тисяч п`ятсот) грн. 00 коп, витратир по сплаті судового в розмірі 1 255 (одна тисяча двісті п`ятдесят п`ять) грн 03 коп.

3. У іншій частині у позові відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 20.03.2023.

СуддяМ.Є. Літвінова