Рішення № 109746031, 20.03.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.03.2023Справа № 910/9543/22

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

За Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-СФЕРА»

(22400, Вінницька обл., Хмільницький р-н, м. Калинівка, вул. Івана Мазепи, буд. 45)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВІСТЕМ»

(04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4 А, оф. 139)

про стягнення 305 836,15 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКО-СФЕРА» (далі - позивач, ТОВ «ЕКО-СФЕРА») звернулось до Господарського суду міста Києва (далі - суд) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВІСТЕМ» (далі - відповідач, ТОВ «НОВІСТЕМ») про стягнення 305 836,15 грн, з яких: сума основного боргу в розмірі 224 584,52 грн, сума пені в розмірі 37 047,85 грн, сума 3% річних у розмірі 4 351,00 грн та сума інфляційних втрат у розмірі 39 852,78 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № 613 від 18.02.2019 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість, на яку було нараховано пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Автоматизованою системою документообігу суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справі присвоєно єдиний унікальний номер 910/9543/22 та справу передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою суду від 30.09.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Вказаною ухвалою суду було зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов, в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу та повідомлено сторін, що у разі надходження до суду відзиву відповідача на позовну заяву позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач в свою чергу має право подати заперечення на відповідь на відзив позивача.

Також, відповідача було попереджено, що у разі ненадання ним відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи відповідно до частини другої ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною п`ятою ст. 176 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст. 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої ст. 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини одинадцятої ст. 242 ГПК України, у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частин другої та третьої ст. 120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Нормами частини четвертої ст. 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини першої ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із частиною першою ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (частина сьома ст. 120 ГПК України).

Так, на виконання приписів ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала від 30.09.2022 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№ 0105493043877) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, конверт з ухвалою суду від 30.09.2022, який направлявся на адресу відповідача (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4 А, оф. 139) був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правила надання послуг поштового зв`язку), і які регулюють відносини між ними.

Відповідно до п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 27.05.2021 у справа № 917/1998/19 та від 06.07.2021 у справі № 921/494/20.

Суд зазначає, що повернення відділенням поштового зв`язку до суду поштового конверту з відміткою «за закінченням терміну зберігання» свідчить, що рішення (ухвала) не вручена з причин, які не залежать від суду, який у установленому законодавством порядку вчинив необхідні дії для належного повідомлення відповідача про розгляд справи Господарським судом міста Києва.

Крім того, суд зазначає, що згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відтак, відповідач мав право та не був позбавлений можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 30.09.2022 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подано відзиву на позов, як і не надано будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень проти заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини другої ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у частині дев`ятій ст. 165 ГПК України.

Частиною першою ст. 252 ГПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини восьмої ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Частинами першою та другою ст. 161 ГПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

З огляду на вказані приписи ГПК України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву відповідно до частини першої ст. 251 ГПК України, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів частини дев`ятої ст. 165 ГПК України та частини другої ст. 178 ГПК України.

Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 18.02.2019 між ТОВ «ЕКО-СФЕРА» (далі - Постачальник) та ТОВ «НОВІСТЕМ» (далі - Покупець) було укладено Договір поставки № 613 (далі - Договір), згідно з п. 1.1. якого, Постачальник зобов`язується поставити (передати) Покупцеві соки, напої та іншу продовольчу продукцію (надалі - Товар), згідно видаткових накладних, а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити його на умовах даного Договору.

Кількість, асортимент та ціни на Товар зазначаються у специфікаціях або видаткових (товарно-транспортних) накладних, які є невід`ємною частиною Договору. Разом з Товаром Постачальник зобов`язується надати Покупцю видаткову накладну, податкову накладну, документи про якість Товару (п. 1.2. Договору).

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що зобов`язання Сторін за цим Договором виникають на підставі Замовлення Покупцем продукції Постачальника.

Відповідно до п. 3.1. Договору, сума Договору складає суму всіх поставко, здійснених в межах даного Договору.

Умовами п. 3.2. Договору передбачено, що Покупець здійснює оплату кожної партії Товару, за ціною передбаченою у накладній на Товар, протягом 14 календарних днів з моменту поставки Товару.

Покупець здійснює оплату Товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника (п. 3.3. Договору).

Згідно з п. 3.4. Договору, днем здійснення платежу вважається день, в який сума, що підлягає сплаті, зараховується на розрахунковий рахунок Постачальника або день внесення готівки в касу Постачальника.

Пунктом 4.1. Договору передбачено, що поставка Товару здійснюється відповідно до Замовлення Покупця, в якому встановлюється найменування, кількість, вид, адреса та строки поставки. Замовлення може містити і інші положення, які оформлюються за взаємною згодою сторін.

Замовлення вважається прийнятим Постачальником до виконання у випадку поставки вказаного у Замовленні товару (п. 4.3. Договору).

Відповідно до п. 4.4. Договору, право власності та всі ризики загибелі або ушкодження товару переходять від Постачальника до Покупця у момент передачі га прийняття Товару Покупцем, що засвідчується відповідною видатковою накладною.

Умовами п. 4.5. Договору передбачено, що здача-приймання Товару за кількістю та якістю здійснюється Покупцем в момент отримання Товару від Постачальника, шляхом підписання представниками сторін накладних. У разі виявлення невідповідності кількості Товару складається відповідний акт. У випадку, коли такий акт за участю представника Постачальника не складено, претензії по кількості Товару Постачальником не приймаються. Постачальник несе відповідальність за якість поставленого товару в період всього терміну його придатності. В разі виявлення заводських дефектів, щодо якості Товару такий Товар підлягає поверненню або заміні його на якісний.

Поставка Товару здійснюється за рахунок Постачальника до місця, визначеного Покупцем в Замовленні (п. 4.6. Договору).

Згідно з п. 5.1. Договору, у випадку несвоєчасної оплати, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої партії Товару за кожен день прострочення платежу.

Сплата неустойки не звільняє Покупця від виконання взятих на себе відповідно до даного Договору зобов`язань (п. 5.2. Договору).

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що збитки завдані порушенням умов даного Договору, винна сторона відшкодовує в повному обсязі незалежно від сплати неустойки.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2019. Якщо за 30 календарних днів до закінчення дії Договору жодна з Сторін не відмовиться від цього Договору, дія Договору вважається продовженою на наступний рік з аналогічною пролонгацією невизначений термін на тих самих умовах (п. 6.1. та п. 6.2. Договору).

Відповідно до п. 6.3. та 6.4. Договору, Договір не може бути розірвано в односторонньому порядку. Дія цього Договору може бути завершена за взаємною згодою Сторін при відсутності невиконаних Замовлень Покупця та заборгованостей (включаючи документарні) щодо цього Договору протягом 30 календарних днів з моменту подання заяви про таке припинення.

Закінчення строку дії або розірвання даного Договору не звільняють Сторін від виконання невиконаних на дату розірвання, зобов`язань, взятих на себе за цим Договором (п. 6.5. Договору).

На виконання умов Договору, позивачем було поставлено товар відповідачу на суму 231 397,14 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними: № ВБКСЕС09266 від 12.11.2021 на суму 57 455,96 грн з ПДВ, № ВБКСЕС00593 від 12.01.2022 на суму 38 304,00 грн з ПДВ, № ВБКСЕС00915 від 20.01.2022 на суму 22 982,40 грн з ПДВ, № ВБКСЕС001105 від 25.01.2022 на суму 22 982,40 грн з ПДВ, № ВБКСЕС01351 від 02.02.2022 на суму 35 089,20 грн з ПДВ та № ВБКСЕС02132 від 23.02.2022 на суму 54 583,18 грн з ПДВ, підписаними сторонами та з відбитки їх печаток, копії яких надані в матеріали справи.

Також, як зазначає позивач у позовній заяві, ним було поставлено товар відповідачу за видатковою накладною № ВБКСЕС08316 від 11.10.2021 на суму 53 351,98 грн з ПДВ, однак, оскільки 26.01.2022 відповідачем було здійснено оплату поставленого позивачем товару лише частково на суму 60 164,60 грн, вказана видаткова накладна була оплачена повністю, а сума у розмірі 6 812,62 грн (60 164,60 грн - 53 351,98 грн) була зарахована позивачем у рахунок оплати видаткової накладної № ВБКСЕС09266 від 12.11.2021 на суму 57 455,96 грн з ПДВ, у зв`язку з чим, сума заборгованості за видатковою накладною № ВБКСЕС09266 від 12.11.2021 становить 50 643,34 грн з ПДВ (57 455,96 грн - 6 812,62 грн).

Копії видаткової накладної № ВБКСЕС08316 від 11.10.2021 на суму 53 351,98 грн з ПДВ та доказів часткової оплати в матеріали справи позивачем надано не було.

Таким чином, за твердженням позивача, у зв`язку з частковим розрахуванням відповідачем за товари, поставлені позивачем, у відповідача виникла заборгованість у сумі 224 584,52 грн, наявність якої також підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків по стану за період: 01.10.2021 - 18.05.2022, підписаним представниками сторін.

Оскільки відповідачем неналежно виконувались умови Договору № 613 від 18.02.2019 в частині повної та своєчасної оплати за поставлений позивачем товар, позивач звернувся до відповідача із претензією від 03.08.2022 № 351 про оплату заборгованості за поставлений товар у розмірі 224 581,52 грн в строк до 25.08.2022.

Вказана претензія була направлена на юридичну адресу відповідача, , а саме: 04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4 А, оф. 139, що підтверджується описом вкладення у цінний лист 2240002122667, накладною підприємством поштового зв`язку Укрпошта № 2240002122667, фіскальним чеком.

Претензія від 03.08.2022 № 351 була отримана відповідачем 08.08.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 2240002122667, однак залишена відповідачем без відповіді та належного виконання.

Вищевикладене і стало підставою для звернення позивача з даною позовною заявою до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, що кореспондується із положеннями ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга ст. 509 ЦК України).

Зі змісту частини першої ст. 11 ЦК України вбачається, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Аналогічні положення містяться у ст. 174 ГК України.

Як вбачається з матеріалів справи спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору поставки № 613 від 18.02.2019.

Відповідно до частини першої ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою ст. 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга ст. 712 ЦК України).

Положеннями ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої ст. 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В силу вимог частини першої ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Умовами п. 3.2. Договору передбачено, що Покупець здійснює оплату кожної партії Товару, за ціною передбаченою у накладній на Товар, протягом 14 календарних днів з моменту поставки Товару.

Покупець здійснює оплату Товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника (п. 3.3. Договору).

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги дати поставки позивачем товару за спірними видатковими накладними, суд дійшов висновку, що строк оплати з поставки товару на загальну суму 231 397,14 грн з ПДВ є таким, що настав.

Частиною першою ст. 193 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Так, відповідно до частини першої ст. 526 ЦК України, Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначає позивач, ним був виконаний обов`язок, визначений умовами Договору, та поставлений відповідачу товар на загальну суму 231 397,14 грн з ПДВ, що підтверджується підписаними відповідачем видатковими накладними на зазначену суму.

Також, як зазначає позивач у позовній заяві, ним було поставлено товар відповідачу за видатковою накладною № ВБКСЕС08316 від 11.10.2021 на суму 53 351,98 грн з ПДВ, однак, оскільки 26.01.2022 відповідачем було здійснено оплату поставленого позивачем товару лише частково на суму 60 164,60 грн, вказана видаткова накладна була оплачена повністю, а сума у розмірі 6 812,62 грн (60 164,60 грн - 53 351,98 грн) була зарахована позивачем у рахунок оплати видаткової накладної № ВБКСЕС09266 від 12.11.2021 на суму 57 455,96 грн з ПДВ, у зв`язку з чим, сума заборгованості за видатковою накладною № ВБКСЕС09266 від 12.11.2021 становить 50 643,34 грн з ПДВ (57 455,96 грн - 6 812,62 грн).

Таким чином, за твердженням позивача, у зв`язку з частковим розрахуванням відповідачем за товари, поставлені позивачем, у відповідача виникла заборгованість у сумі 224 584,52 грн.

Однак, позивачем в матеріали справи не надано копії видаткової накладної № ВБКСЕС08316 від 11.10.2021 на суму 53 351,98 грн з ПДВ та доказів часткової оплати відповідачем суми за поставлений товар 26.01.2022 у розмірі 60 164,60 грн, проте, судом розглядаються позовні вимоги у заявленому позивачем розмірі у сумі 224 584,52 грн, з урахуванням здійснення часткової оплати відповідачем.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення постачальником умов спірного Договору.

Також на підтвердження наявності та розміру заборгованості в матеріали справи був наданий Акт звірки взаєморозрахунків по стану за період: 01.10.2021 - 18.05.2022, підписаний без заперечень представниками сторін, згідно з яким заборгованість ТОВ «НОВІСТЕМ» перед ТОВ «ЕКО-СФЕРА» станом на 18.05.2022 становить 224 584,52 грн.

Слід зазначити, що відповідач не скористався своїми процесуальними правами, не надав суду аргументи, доводи та міркування щодо заявлених позовних вимог, не виконав обов`язку щодо надання відзиву на позов з мотивуванням заперечень за наявності таких, а також не надав жодного доказу на підтвердження здійснення відповідачем повної оплати за поставлений позивачем товар, не заявлено жодних зауважень щодо поставки товару за наданими в матеріали справи видатковими накладними.

Відповідно до частини першої ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом положень ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини першої ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У частині третій ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Крім того, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема, внесені зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (п. 1 ст. 32 Конвенції).

Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується виконання позивачем зобов`язань за Договором щодо поставки товару відповідачу, тоді як відповідачем зобов`язання по сплаті поставленого товару на суму 224 584,52 грн виконані не були, на момент прийняття рішення не надано доказів, які б свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, наявність та розмір заборгованості відповідачем не були спростовані, у зв`язку чим позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 224 584,52 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 37 047,85 грн, суд зазначає наступне.

В силу приписів ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частинами четвертою та шостою статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 5.1. Договору, у випадку несвоєчасної оплати, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої партії Товару за кожен день прострочення платежу. Сплата неустойки не звільняє Покупця від виконання взятих на себе відповідно до даного Договору зобов`язань (п. 5.2. Договору).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що він здійснений не вірно, оскільки, як зазначає сам позивач, нормами частини шостої ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, у зв`язку з чим, нарахування пені за неналежне виконання зобов`язання з оплати суми заборгованості за видатковою накладною № ВБКСЕС09266 від 12.11.2021 на суму 57 455,96 грн починає відраховуватись з 27.11.2021 та закінчується через шість місяців, тобто до 26.05.2021 (включно), при цьому, здійснення часткової оплати 26.01.2022 не є підставою для нарахування пені з самого початку, а є продовженням шестимісячного строку з урахуванням зменшеної суми через часткову оплату.

Також, слід зазначити, що позивачем при розрахунку пені не враховується день здійснення оплати 26.01.2022 та період розрахунку пені на суму 50 643,34 грн починає відраховувати з 27.01.2022, у зв`язку з чим, судом при розрахунку пені враховано періоди заявлені позивачем та розрахунок проводиться з урахуванням положень частини другої ст. 237 ГПК України та частини шостої ст. 232 ГК України.

З урахуванням викладеного, судом здійснено власний розрахунок пені за видатковою накладною № ВБКСЕС09266 від 12.11.2021 на суму 57 455,96 грн, згідно з яким сума пені складає: 5 025,31 грн, із розрахунку:

з 27.11.2021 - 25.01.2022 - 57 455,96 грн = 1 695,34 грн.

27.11.2021 - 09.12.2021 - 17%/100/365*57 455,96*13 = 347,88 грн;

10.12.2021 - 20.01.2022 - 18%/100/365*57 455,96*42 = 190,05 грн;

21.01.2022 - 25.01.2022 - 20%/100/365*57 455,96*5 = 157,41 грн;

з 27.01.2022 - 26.05.2022 - 50 643,34 грн = 3 357,72 грн.

27.01.2022 - 26.05.2022 - 20%/100/365*50 643,34*120 = 3 329,97 грн.

Крім того, позивачем при розрахунку пені за видатковою накладною № ВБКСЕС00593 від 12.01.2022 на суму 38 304,00 грн було допущено арифметичну помилку при складанні сум пені за різні періоди, у зв`язку з чим було помилково зазначено: 5 498,90 грн (755,59 грн + 1 909,95 грн + 2 833,45 грн), то ді як мало бути зазначено: 5 498,99 грн.

Розрахування пені за іншими накладеними здійснено вірно.

Приймаючи до уваги викладене сума пені за неналежне виконання зобов`язання становить: 5 025,31 грн за видатковою накладною № ВБКСЕС09266 від 12.11.2021, 5 498,99 грн за видатковою накладною № ВБКСЕС00593 від 12.01.2022, 3 450,51 грн за видатковою накладною № ВБКСЕС00915 від 20.01.2022, 3 544,95 грн за видатковою накладною № ВБКСЕС001105 від 25.01.2022, 5 643,10 грн за видатковою накладною № ВБКСЕС01351 від 02.02.2022 та 9 944,61 грн за видатковою накладною № ВБКСЕС02132 від 23.02.2022, а всього 33 107,47 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 4 351,00 грн та витрат від інфляції в розмірі 39 852,78 грн, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Перевіривши здійснені позивачем розрахунки 3% річних, судом встановлено, що вони здійснені вірно, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в повному обсязі у розмірі 4 351,00 грн.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою ст. 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою ст. 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 № 491-IV (далі - Закон № 491-IV) визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (ст. 1 Закону № 491-IV).

Положеннями ст. 2 Закону № 491-IV передбачено, що як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру. Водночас вказаною статтею Закону № 491-IV законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою № 1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок).

Положеннями п. 1 Порядку передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Абзацем другим п. 1-1 Порядку передбачено, що індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (п. 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону № 491-IV, приписи Порядку та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України № 265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування ст. 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий п. 4 Порядку).

Умовами ст. 625 ЦК України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за видатковою накладною № ВБКСЕС02132 від 23.02.2022, судом встановлено, що він розрахований не вірно і, за розрахунком суду, інфляційні втрати за вказаною накладною становлять 8 810,14 грн, однак, оскільки позивачем заявлено до стягнення інфляційних втрат за вказаною накладною 8 810,11 грн, суд, приймаючи положення частини другої ст. 237 ГПК України, згідно з якою при ухваленні рішення не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, у зв`язку з чим, судом приймається до уваги сума інфляційних втрат за видатковою накладною № ВБКСЕС02132 від 23.02.2022 у заявленому розмірі у сумі 8 810,11 грн.

Розрахування інфляційних втрат за іншими накладеними здійснено вірно.

Приймаючи до уваги викладене, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі у розмірі 39 852,78 грн.

Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 74, 129, 236 - 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НОВІСТЕМ» (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4 А, оф. 139; ідентифікаційний код юридичної особи: 42060458) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКО-СФЕРА» (22400, Вінницька обл., Хмільницький р-н, м. Калинівка, вул. Івана Мазепи, буд. 45; ідентифікаційний код юридичної особи: 32320552) 301 895 (Триста одна тисяча вісімсот дев`яносто п`ять) грн 77 коп., з яких: сума основного боргу в розмірі 224 584 (Двісті двадцять чотири тисячі п`ятсот вісімдесят чотири) грн 52 коп., сума пені в розмірі 33 107 (Тридцять три тисячі сто сім) грн 47 коп., сума 3% річних у розмірі 4 351 (Чотири тисячі триста п`ятдесят одна) грн 00 коп. та сума інфляційних втрат у розмірі 39 852 (Тридцять дев`ять тисяч вісімсот п`ятдесят дві) грн 78 коп., а також судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 4 528,43 грн (Чотири тисячі п`ятсот двадцять вісім) грн 43 коп.

3. В задоволенні іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 20.03.2023.

Суддя М.Є. Літвінова