Рішення № 109746025, 20.03.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.03.2023Справа № 910/10113/22

Господарський суд міста Києва в складі судді Літвінової М.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/10113/22

за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Володимир-Волинський (44700, м. Володимир-Волинський, вул. А. Глушкова, 1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Військсервіс-Волонтер» (04116, м. Київ, вул. Маршала Рибалки, 10/8)

про стягнення 298 946,75 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Володимир-Волинський звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «Військсервіс-Волонтер» про стягнення 298 946,75 грн, з яких: 241 480,06 грн основного боргу, 19 049,21 грн пені, 34 868,48 грн інфляційних втрат та 3 549,00 грн 3% річних, посилаючись на порушення відповідачем взятого на себе зобов`язання за договором №4 про відшкодування вартості теплопостачання, спожитого в процесі надання послуг з харчування, від 30.01.2019.

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 ст. 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 відкрито провадження у справі № 910/10113/22, розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

28.10.2022 до Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

07.10.2022 до Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.01.2019 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Володимир-Волинський (сторона 1) та ТОВ «Військсервіс-Волонтер» (сторона 2) було укладено договір №4 про відшкодування вартості теплопостачання, спожитого в процесі надання послуг з харчування.

Відповідно до умов даного договору сторона 2 відшкодовує стороні 1 вартість наданої теплової енергії по військовим частинам, в яких сторона 2 надає послуги з харчування, що надаються на підставі договору про закупівлю харчування № 286/2/18/175 від 29.12.2018, укладеному стороною 2 з Міністерством оборони України, за тарифом, затвердженим відповідним розпорядчим актом (п. 1.1 договору).

Розмір опалювальних площ та вартість теплової енергії відповідно до тарифу визначено у додатку № 1, що є невід`ємною частиною даного договору (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 2.1 договору останнім днем календарного місяця сторона 1 оформлює та надає стороні 2 рахунки-фактури, розрахунок вартості теплопостачання по кожній військовій частині, акти відшкодування вартості теплопостачання, які є підставою для проведення оплати по даному договору.

Сторона 2 приймає до виконання подані стороною 1 вищевказані документи та здійснює оплату на умовах цього договору (п. 2.2 договору).

У силу п. 3.2.1 договору сторона 2 зобов`язується після отримання від сторони 1 пакету документів, визначених у п. 2.1 даного договору, протягом 10 банківських днів здійснити оплату.

За порушення термінів оплати сторона 2 сплачує стороні 1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення за кожний день невідшкодування (п. 4.2 договору).

Відповідно до п. 6.1 договору (в редакції додаткової угоди від 24.02.2022) договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами, а його умови в силу ст. 631 ЦК України діють з 1 січня 2019 року до 27 лютого 2022 року включно, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Як стверджує позивач, на виконання п. 2.1 договору у день оформлення рахунків № 601 від 31.12.2021 на суму 87 783,77 грн, № 22 від 31.01.2022 на суму 87 514,63 грн та № 99 від 16.03.2022 на суму 66 181,66 грн останні були ним виставлені відповідачу. Утім, у встановлений договором строк вказані рахунки відповідачем оплачені не були.

З метою досудового врегулювання спору позивач 12.05.2022 звернувся до відповідача з претензією № 21/569 від 05.05.2022 про сплату заборгованості у розмірі 241 480,06 грн. Однак, дана претензія була залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.

Спір у даній справі виник у зв`язку з неналежним, за твердженням позивача, виконанням відповідачем взятого на себе обов`язку з відшкодування вартості наданої теплової енергії по військовим частинам, у яких останній надавав послуги з харчування, за період з грудня 2021 року по лютий 2022 року, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 241 480,06 грн, а також 19 049,21 грн пені, 34 868,48 грн інфляційних втрат та 3 549,00 грн 3% річних.

Заперечуючи проти позову, у поданому відзиві відповідач, зокрема, повідомив про сплату ним спірної суми боргу у повному обсязі, на підтвердження чого надав платіжні доручення № 52188, 52189, 52190 від 11.10.2022, у зв`язку з чим зазначив, що провадження у справі в частині стягнення з нього грошових коштів у сумі 241 480,06 грн підлягає закриттю судом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів (частина 2 наведеної норми).

Статтею 626 ЦК України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, а відтак підпадає під правове регулювання глави 63 ЦК України.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як уже зазначалося, згідно з виставленими позивачем рахунками № 601 від 31.12.2021, № 22 від 31.01.2022 та № 99 від 16.03.2022 вартість спожитої відповідачем теплової енергії по військовим частинам, визначеним у додатку № 1 до договору, у грудні 2021 року становила 87 783,77 грн, у січні 2022 року - 87 514,63 грн, у лютому 2022 року - 66 181,66 грн, факт чого ТОВ «Військсервіс-Волонтер» не заперечується.

За приписами ст. 526 ЦК України, з якою кореспондується ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як уже зазначалося, п. 3.2.1 договору визначений обов`язок відповідача здійснити оплату протягом 10 банківських днів після отримання від позивача пакету документів, визначених у п.2.1 даного договору.

Відтак суд погоджується з твердження позивача про те, що в силу приписів вищенаведених норм та положень п. п. 1.1, 2.2 договору у відповідача виник обов`язок з відшкодування вартості теплової енергії, строк виконання якого у розумінні п. 3.2.1 договору є таким, що настав.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з наданих відповідачем до матеріалів справи платіжних доручень №№ 52188, 52189, 52190, 11 жовтня 2022 року, тобто уже після відкриття провадження в даній справі, ТОВ «Військсервіс-Волонтер» здійснило оплату наявної заборгованості в повному обсязі у сумі 241 480,06 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, якщо наявними в матеріалах справи доказами підтверджується відсутність предмета спору, зокрема, у випадку припинення його існування (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу, тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 905/1584/15, від 06.03.2019 у справі №914/130/16.

Враховуючи, що спірна сума заборгованості в повному обсязі була сплачена відповідачем уже після відкриття провадження в справі, суд на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України закриває провадження в справі №910/10113/22 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 241 480,06 грн у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 34 868,48 грн інфляційних втрат, 3 549,00 грн 3% річних та 19 049,21 грн пені.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України на підставі якої позивач звертається з такою вимогою, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши виконаний позивачем розрахунок 3% за заявлені ним періоди по кожному з рахунків окремо, суд встановив, що він є арифметично правильним, а відтак позовні вимоги про стягнення 3% річних у загальній сумі 3 549,00 грн підлягають задоволенню.

Перевіривши виконаний позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначені ним періоди по кожному з рахунків окремо, суд дійшов висновку, що він є обгрунтованим, а тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у загальній сумі 34 868,48 грн.

У силу ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як уже зазначалося, у п. 4.2 договору сторони погодили, що за порушення термінів оплати сторона 2 сплачує стороні 1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення за кожний день невідшкодування.

Перевіривши виконаний позивачем розрахунок пені за визначені ним періоди по кожному з рахунків окремо, суд дійшов висновку, що він є обгрунтованим, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у загальній сумі 19 049,21 грн.

Стосовно посилання Товариства на ненадання позивачем до матеріалів справи доказів на підтвердження дат отримання рахунків на оплату відповідачем суд зауважує, що у даному випадку сама по собі відсутність у матеріалах справи таких доказів не нівелює визначеної позивачем початкової дати перебігу строку виконання ТОВ «Військсервіс-Волонтер» взятого на себе грошового зобов`язання, враховуючи, що самого факту отримання цих рахунків, як і дат такого отримання, зазначених позивачем у позовній заяві, Товариство у поданому відзиві не заперечує та не оспорює.

Доводи відповідача про відсутність у матеріалах справи актів відшкодування вартості теплопостачання суд вважає позбавленими будь-якого сенсу з огляду на те, що сам факт споживання спірних послуг протягом заявленого періоду відповідачем не заперечується, а їх оплата уже здійснена останнім.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 19 049,21 грн пені, 34 868,48 грн інфляційних втрат та 3 549,00 грн 3% річних підлягають задоволенню. У частині стягнення 241 480,06 грн основного боргу провадження у справі слід закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 86, 129, 231, 232, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Закрити провадження в справі № 910/10113/22 в частині стягнення 241 480,06 грн основного боргу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Військсервіс-Волонтер» (04116, м. Київ, вул. Маршала Рибалки, 10/8, код ЄДРПОУ 40887542) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Володимир-Волинський (44700, м. Володимир-Волинський, вул. А. Глушкова, 1, код ЄДРПОУ 07516184) 19 049 (дев`ятнадцять тисяч сорок дев`ять) грн 21 коп пені, 34 868 (тридцять чотири тисячі вісімсот шістдесят вісім) грн 48 коп інфляційних втрат, 3 549 (три тисячі п`ятсот сорок дев`ять) грн 00 коп 3% річних та 4 484 (чотири тисячі чотириста вісімдесят чотири) грн 20 коп витрат по сплаті судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 20.02.2023.

Суддя М.Є. Літвінова