Ухвала суду № 109739109, 22.03.2023, Гайсинський районний суд Вінницької області

Справа № 129/109/23

Провадження у справі № 2-с/129/10/2023

У Х В А Л А

"22" березня 2023 р. Гайсинський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Дєдова С.М.,

розглянувши в м.Гайсині у відсутність сторін та їх представників цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про скасування судового наказу Гайсинського районного суду Вінницької області №129/109/23 від 02.02.2023 р.

Встановив:

За заявою представника АТ«Оператор газорозподільної системи «Вінницягаз» 09.01.2023 р., видано 02.02.2023 р. судовий наказ №129/109/23, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Оператор газорозподільної системи «Вінницягаз» заборгованості за послугу з розподілу природного газу в сумі 1609грн. 71 коп. та судовий збір в сумі 248 грн. 10 коп.

13.03.2023р.заявник ОСОБА_1 подав досуду заяву,в якійпросить скасуватисудовий наказ№129/109/23від 02.02.2023р.,та стягнутиз АТ«Оператор газорозподільноїсистеми «Вінницягаз»на йогокористь сплаченогоним за подання заяви про скасування судового наказу судового збору у сумі 134 грн. 20 коп., яку обґрунтував тим, що судовий наказ надісланий поштовим зв`язком на адресу його проживання лише 01.03.2023 р., що підтверджується копією поштового конверта, та отриманий ним 06.03.2023 р.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 170 ЦПК України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу.

Вважаю, що судовий наказ підлягає скасуванню з наступних підстав.

В порушення вимог п. 4 ч. 3 ст. 163 ЦПК України заявник та його представник не надали суду належних та допустимих доказів, що між сторонами існували цивільні правовідносини щодо надання послуг розподілу (переміщення) природного газу газорозподільною системою відповідно до «Типового договору розподілу природного газу», затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП) від 30.09.2015 р. № 2498, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року за № 1384/27829, Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою НКРЕКП № 2494 від 30.09.2015 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 1379/27824 та Закону України «Про ринок природного газу».

Дійсно, відповідно до 1.3 Типового договору розподілу природного газу цей Договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 Цивільного кодексу України на невизначний строк.

Фактом приєднання споживача до умов цього договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема надання підписаної споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 (для побутових споживачів) або у додатку 2 (для споживачів, що не є побутовими) до цього Договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною в додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.

Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі не обґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов`язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору. Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору. Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред`явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв`язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

Відповідно до ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Заявник не надав суду належні та допустимі докази про те, що природний газ постачався саме ним.

Так, в матеріалах справи відсутні, а представником заявника не надано суду заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу, яка була б надіслана чи надана мені і підписана мною.

Згідно абз. 2 пункту 6.6 розділу VI Типового договору розподілу природного газу оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який є побутовим, до 20 числа (включно) місяця, в якому надаються послуги з розподілу природного газу, на підставі рахунка Оператора ГРМ.

Про те в матеріалах справи відсутній, а представником заявника не надано суду доказів, які б підтверджували, що боржнику було надано хоча б один рахунок позивача, як Оператора ГРМ, на оплату вартості послуги з розподілу природного газу і боржник оплатив або не оплатив вартість послуги з розподілу природного газу хоча б за одним рахунком.

Також представник заявника не надав суду жодного доказу, який би підтверджував той факт, що боржник спожив саме той природний газ, який розподілив (перемістив) йому заявник і що заявник є єдиним діючим постачальником природного газу для боржника.

Окрім того, представник заявника не надав суду жодного доказу, що у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації AT «Оператор газорозподільної системи «Вінницягаз» в межах села Михайлівка Гайсинського району Вінницької області перебуває газорозподільна система, володіючи якою заявник надавав послуги з постачання природного газу боржнику, а також, що боржник підключений до даної (належної заявнику на законних підставах) газорозподільної системи.

Крім цього, вимогами пункту 1 глави 3 розділу VI Кодексу ГРС встановлено, що Договір розподілу природного газу має бути укладений

Оператором ГРМ з усіма споживачами, у тому числі побутовими споживачами, об`єкти яких в установленому порядку підключені до/через ГРМ, що на законних підставах перебувають у власності чи користуванні Оператора ГРМ.

Про те, представник заявника не надав суду жодного доказу, що у межах села Михайлівка Гайсинського району Вінницької області на законних підставах перебуває газорозподільна система, володіючи якою заявник надавав послуги з постачання природного газу боржнику, а також, що боржник підключений до даної газорозподільної системи ГРМ, що на законних підставах перебуває у власності чи користуванні Оператора ГРМ, тобто AT «Оператор газорозподільної системи «Вінницягаз».

У своїй заяві про видачу судового наказу заявник посилається на постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 3014 від 24.12.2019 р., № 1152 від 24.06.2020 р., № 2765 від 13.12.2020 р. (хоча насправді вона датована 30.12.2020 р.) та № 2741 від 22.12.2021 р. «Про встановлення тарифу на послуги розподілу природного газу для AT «Вінницягаз», якими установлені тарифи на послуги розподілу природного газу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» установлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Згідно Положення «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 731 від 28.12.1992 р. із відповідними змінами, державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, які є суб`єктами нормотворення, здійснюється відповідно до Указу Президента України від 3 жовтня 1992 р. № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади», цього Положення та інших актів законодавства про державну реєстрацію нормативно-правових актів.

Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які містять одну або більше норм, що зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов`язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації, або мають міжвідомчий характер, тобто є обов`язковими для інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також юридичних осіб, що не належать до сфери управління суб`єкта нормотворення.

Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади здійснює Мін`юст.

Таким чином, вищевказані постанови НКРЕКП № 3014 від 24.12.2019 р., № 1152 від 24.06.2020 р., № 2765 від 30.12.2020 р. та № 2741 від 22.12.2021 р. підлягають обов`язковій державній реєстрації, оскільки видані центральним органом виконавчої влади, зачіпають права, свободи, законні інтереси і стосуються обов`язків громадян та юридичних осіб, встановлюють новий або змінюють, доповнюють чи скасовують організаційно-правовий механізм їх реалізації. Однак, до цього часу відповідну державну реєстрацію в Мін`юсті не пройшли, у Єдиному державному реєстрі нормативно-правових актів відсутні.

Згідно п. 15 даного Положення - Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування.

У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

При направленні на виконання та опублікуванні нормативно-правового акта посилання на дату і номер державної реєстрації акта є обов`язковим.

Для прикладу, постанова НКРЕКП від 03.12.2015 р. № 2899 «Про внесення змін до Порядку застосування тарифів на електроенергію», якою було передбачено встановлення додаткових тарифних коефіцієнтів до базового рівня тарифу на електроенергію для населення, вісім разів подавалась на реєстрацію до Міністерства юстиції України і в результаті була визнана такою, що не пройшла державну реєстрацію та скасована.

Крім цього, постанови НКРЕКП № 3014 від 24.12.2019 р., № 1152 від 24.06.2020 р., № 2765 від 30.12.2020 р., якими заявник обґрунтовує свої вимоги, на момент подачі заяви про видачу судового наказу втратили чинність.

Отже, вимоги заявника про стягнення з нього 1609 грн. 71 коп. заборгованості за послугу розподілу природного газу, яка обрахована на підставі постанов НКРЕКП № 3014 від 24.12.2019 р., № 1152 від 24.06.2020 р., № 2765 від 30.12.2020 р. та № 2741 від 22.12.2021р., які не пройшли обов`язкову державну реєстрацію, є неправомірними, так як указані нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Дослідивши матеріали заяви, суд визнає заяву обґрунтованою з таких міркувань.

Відповідно до ч.1ст.170ЦПК України боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3 ст.171ЦПК України у разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз`яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження. В ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про поворот виконання судового наказу в порядку, встановленомустаттею 444цього Кодексу.

Оскільки протягом встановленого ст.171 ЦПК України п`ятнадцятиденного строку заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про скасування судового наказу №129/109/23 від 02.02.2023 р., заявник ОСОБА_1 заперечує наявність у нього боргів перед АТ«Оператор газорозподільної системи «Вінницягаз», підстави для повернення заяви про скасування судового наказу відсутності, то на підставі ч.3ст.171ЦПК України заява в частині про скасування судового наказу підлягає задоволенню, а тому необхідно ухвалою суду скасувати судовий наказ Гайсинського районного суду №129/109/23 від 02.02.2023 р., роз`яснити стягувачу, що заявлені ним вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред`явлення позову.

Вимоги заявника про стягнення на його користь судових витрат сплаченого за подання заяви про скасування судового наказу судового збору у сумі 134 грн. 20 коп. задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. (ч.1, ч.2ст. 133ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суддя звертає увагу на той факт, що відповідно до частини першої ст.42 ЦПК Українисторони є учасниками справи у справах позовного провадження, тоді як заява про скасування судового наказу розглядається в порядку наказного провадження.

ОСОБА_1 звернувся в порядку наказного провадження, в якому передбачено спрощене судове провадження.

У справах наказного провадження учасниками справи є заявник та боржник (частина друга ст. 42ЦПК України).

Порядок розгляду справ наказного провадження визначений розділомII ЦПК України"Наказне провадження". Указаний розділ ЦПК України окремо не встановлює порядку відшкодування витрат, пов`язаних із розглядом справи, які понесені боржником.

При цьому суддя наголошує, що ч.2 ст.164 ЦПК України визначає, що в разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

З огляду на викладене, у стягненні судового збору, сплаченого при подачі заяви про скасування судового наказу, слід відмовити, тому що відшкодування суми судового збору, сплаченого у наказному провадженні, підлягає відшкодуванню лише на користь заявника у разі пред`явлення ним позову до боржника.

Керуючись ч. 3ст. 171 ЦПК України, суд, -

Постановив:

Заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу, -задовільнити.

Скасувати судовий наказ №129/109/23 від 02.02.2023 р. виданий Гайсинським районним судом Вінницької області за заявою представника АТ «Оператор газорозподільної системи «Вінницягаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу розподілу природного газу в сумі 1609грн. 71 коп. та судовий збір в сумі 248 грн. 10 коп.

У іншій частині заявлених ОСОБА_1 вимог відмовити.

Роз`яснити представнику АТ «Оператор газорозподільної системи «Вінницягаз» право звернення з заявленими до боржника вимогами в порядку позовного провадження.

Копію ухвали до відома направити сторонам.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: