Рішення № 109718106, 21.03.2023, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

21 березня 2023 рокум. Ужгород№ 260/957/23

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, буд. 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, яким просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області від 25.11.2022 р. за №072350006111 в частині відмови в зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 02.05.1986 р. по 15.10.1986 р.; з 06.05.1987 р. по 10.06.1987 р.; з 01.04.1991 р. по 01.11.1991 р. в колгоспі «Природа» Немського району Кіровської області та в частині відмови в призначенні пенсії за віком.

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 16.11.2022 р. зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 02.05.1986 р. по 15.10.1986 р.; з 06.05.1987 р. по 10.06.1987 р.; з 01.04.1991 р. по 01.11.1991 р. в колгоспі «Природа» Немського району Кіровської області.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернігівській області рішенням №072350006111 від 25.11.2022 року йому було відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи в колгоспі з 02.05.1986 по 15.10.1986 рік, з 06.05.1987 по 10.06.1987 рік, , з 01.04.1991 по 01.11.1991 року, оскільки відсутня довідка про відпрацьовані вихододні.

Позивач вважає таку відмову противною, а тому звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Одночасно було залучено до участі у справі співвідповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

24 лютого 2023 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області надійшли матеріали відмовної пенсійної справи ОСОБА_1 .

Копію ухвали про відкриття провадження у справі від 21 лютого 2023 року, а також копію адміністративного позову в електронному вигляді було надіслано ГУ ПФУ в Закарпатській області та ГУ ПФУ в Чернігівській області на офіційні адреси електронної пошти, та доставлено в електронні кабінети 21.02.2023 року відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронних листів (а.с.19-20).

Відповідачі відзиви на позов у строк встановлений судом (п`ятнадцять днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі) не подали, як і будь-які докази у спростування позовних вимог.

Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, матеріали пенсійної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується документами, наявними у матеріалах справи.

16.11.2022 року після досягнення пенсійного віку позивач звернувся до Тячівського об`єднаного управління ПФУ в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.22).

На підтвердження стажу роботи та страхового стажу позивач надав: військовий квиток № НОМЕР_2 , довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру від 20.10.2020 року, документ про стаж №77/713.1-13, заяву про призначення №5053, інший документ (запит) від 10.01.2022 року, інший документ (рішення суду), паспорт НОМЕР_3 , трудову книжку НОМЕР_4 , анкету опитування від 16.11.2022 року, пам`ятку пенсіонера від 16.11.2022 року.

25 листопада 2022 року Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області прийняло рішення №072350006111. Згідно вказаного рішення страховий стаж позивача становить 12 років 6 місяців 15 днів. До страхового стажу не зараховано періоди робити в колгоспі з 02.05.1986 по 15.10.1986 рік, з 06.05.1987 по 10.06.1987 рік, з 01.04.1991 по 01.11.1991 року, оскільки відсутня довідка про відпрацьовані вихододні. Та повідомлено позивача, що для зарахування до страхового стажу таких періодів необхідно надати довідку про відпрацьовані вихододні, встановлений мінімум вихододнів та довідку про реорганізацію.

Позивач, вважаючи зазначену відмову протиправною, звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно із ст. 1 Закону №1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до ст. 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Наведене кореспондується положенням ч.2 ст.24 Закону №1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (п. «а» ч. 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Судом було досліджено копії трудової книжки серії НОМЕР_4 , заповненої вперше 16 травня 1983 року на ім`я ОСОБА_1 , 1956 року народження; яка у тому числі містить наступні записи:

Запис №7 - 02.05.1986 року прийнятий на роботу в колгосп «Природа» Немського району в якості бригадира по будівельної бригади по договору.

Запис №8 - 15.10.1986 рік звільнений по закінченню договору.

Запис №9 - з 06.05.1987 рік прийнятий на роботу в колгосп «Природа» Немського району в якості бригадира по будівельної бригади по договору.

Запис №10 - 10.06.1987 рік звільнений по закінченню договору.

Запис №1 - 01.07.1991 рік прийнятий на роботу в колгосп «Природа» Немського району в якості бригадира по будівельної бригади по договору.

Запис №2 - 01.11.1991 року рік звільнений по закінченню договору.

Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктами 5,6 вищезазначеної Постанови заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника. Відомості про працівника завіряються підписом уповноваженої особи та печаткою.

У трудову книжку вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.

Згідно з пунктом 18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС №656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

З 29.07.1993 порядок ведення трудових книжок регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58 від 29.07.1993), зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.07.1993, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Згідно з п.4.1 Інструкції №58 від 29.07.1993 року у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), передбачено перелік документів, що додаються до заяви для призначення пенсії за віком.

Згідно з п.п.3 п.4.2 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у пункті 4.7 Порядку №22-1.

Аналіз вищенаведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Суд зазначає, що вищенаведені норми встановлюють виключний пріоритет трудової книжки перед іншими документами для визначення страхового стажу.

Окрім того, позивачем до заяви про призначення пенсії надавалася відповідачу копія судового рішення про встановлення факту (а.с.33-36).

Так зокрема, рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 12 жовтня 2022 року у справі №30/2274/22 задоволено заяву ОСОБА_1 , установлено факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , трудової книжки, серії НОМЕР_4 , заповненої 16 травня 1983 року на ім`я ОСОБА_1 . Рішення набрало законної сили 11.11.2022 року.

Отже, записів у трудових книжках позивача для цього повністю достатньо, оскільки в трудових книжках ОСОБА_1 зазначено періоди його роботи, записи засвідчені підписами та печатками.

З приводу зазначеної у оскаржуваному рішенні вимоги відповідача надати для зарахування до страхового стажу спірних періодів довідку про відпрацьовані вихододні, встановлений мінімум вихододнів та довідку про реорганізацію, суд зазначає наступне.

У відповідності до пункту 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (пункт 3 вказаної Постанови).

Пунктом 17 Постанови №637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов`язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №2102-ІХ», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

Станом на дату розгляду даної адміністративної справи військовий стан в Україні ще триває.

Зазначене ставить під сумнів можливість отримання позивачем будь-якої інформації від керівництва колгоспу «Природа» Немского району, що розташоване на території російської федерації.

Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п. 54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Тобто, в даному випадку позивач не може бути позбавлений свого права на призначення пенсії, через фактичну відсутність можливості отримання документів про підтвердження пільгового стажу роботи, що свідчить про безпідставну відмову пенсійного органу у зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів роботи.

Таким чином, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Враховуючи викладене, суд вважає що відповідач при вирішенні такого важливого питання як право особи на пенсійне забезпечення, формально підійшов до своїх обов`язків, а отже рішення Пенсійного органу №0723500061111 від 25 листопада 2022 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Як вбачається з рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області №072350006111 від 25.11.2022 року позивачу також не зараховано до страхового стажу період роботи в колгоспі з 01.04.1991 по 01.11.1991 року.

Однак, у записах трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_4 відсутній запис про призначення такого на роботу у колгоспі «Природа» Немського району, натомість міститься Запис №1 - 01.07.1991 рік прийнятий на роботу в колгосп «Природа» Немського району в якості бригадира по будівельної бригади по договору та Запис №2 - 01.11.1991 року рік звільнений по закінченню договору.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Вказана позиція кореспондується з викладеною в постанові Верховного Суду від 15 листопада 2019 року у справі №820/1916/18.

При цьому, суд зауважує, що статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії, а відтак вимога позивача про зобов`язання відповідача призначити пенсію не підлягає задоволенню.

Вказана позиція відповідає висновкам Верховного Суду у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У межах заявлених підстав позову, при розгляді цієї справи, судом надавалась оцінка лише питанню неврахування періодів стажу позивача при вирішенні питання про призначення пенсії. Вказане виключало можливість перевірки всіх умови, визначених законом для прийняття позитивного рішення в користь позивача.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 02.05.1986 р. по 15.10.1986 р.; з 06.05.1987 р. по 10.06.1987 р.; з 01.07.1991 р. по 01.11.1991 р. в колгоспі «Природа» Немського району Кіровської області згідно трудової книжки НОМЕР_4 та зобов`язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.11.2022 року про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Предметом позову є одна вимога немайнового характеру, яка хоч і задоволена частково, але розмір компенсації за сплачений судовий збір суд визначає, виходячи з кількості (а не з розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог. Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16.06.2020 по справі №620/1116/20.

При розподілі судових витрат суд враховує, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2147,20 грн. Проте, суд зауважує, що розмір судового збору за подання до суду даного адміністративного позову становить 1073,60 грн.

Таким чином, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Керуючись ст. ст. 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, буд. 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940), Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (88008, Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Чернігівській області від 25 листопада 2022 року за №072350006111 про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 02.05.1986 року по 15.10.1986 року; з 06.05.1987 року по 10.06.1987 року; з 01.07.1991 року по 01.11.1991 року в колгоспі «Природа» Немського району Кіровської області згідно трудової книжки НОМЕР_4 до страхового стажу, що надає право на призначення пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16 листопада 2022 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, буд. 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЯ. М. Калинич