Рішення № 109707270, 09.03.2023, Носівський районний суд Чернігівської області

Єдиний унікальний номер 741/28/22

Провадження № 2/741/72/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Носівка 09 березня 2023 року

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Киреєва О.В.,

з участю секретаря судового засідання Герасимчук Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Носівської об`єднаної територіальної громади в особі Носівської міської ради Чернігівської області про визнання права власності на нерухоме майно,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом, зазначивши, що 1 серпня 1964 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб. Рішенням виконкому Носівської міської ради від 30 серпня 1979 року № 118 ОСОБА_2 був наданий дозвіл на будівництво приватного житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного рішення, генерального плану забудови земельної ділянки, акту винесення в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель, та пояснювальної записки до проекту забудови земельної ділянки в АДРЕСА_1 , вони (подружжя) розпочали будівництво. У подальшому номер будинку «80-А» було змінено на номер «80». Будинок був збудований за власні кошти та власними силами відповідно до поверхневого плану на забудову, будівництво закінчили у 1980 році. По закінченню будівництва будинок ввели в експлуатацію, але належним чином не зареєстрували його та не отримали правовстановлюючі документи. Вона (позивач) вважає, що 1/2 частина житлового будинку належить ОСОБА_2 , а інша 1/2 частина їй, оскільки будинок є майном, нажитим подружжям за час шлюбу, а тому частки подружжя у будинку є рівними. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина на належну йому 1/2 частину зазначеного житлового будинку. Вона (позивач) прийняла спадщину після смерті чоловіка, як спадкоємець першої черги за законом, у грудні 2020 року зверталася до Носівської районної державної нотаріальної контори з метою оформлення спадкового права після померлого на дане домоволодіння, але нотаріус, оглянувши надані документи роз`яснив про неможливість видачі свідоцтва про право на спадкове майно, в зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу на вищезазначене майно.

ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 з господарськими будівлями та спорудами.

У судове засідання позивач та її представник адвокат Яцун В.М. не з`явилися, представник подав до суду заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просив їх задовольнити, розгляд справи проводити без його участі та участі позивача.

У судове засідання представник Носівської міської ради Чернігівської області не з`явився, подав до суду заяву, в якій зазначив, що міська рада визнає позовні вимоги, не заперечує проти їх задоволення та просить розгляд справи проводити без участі їх представника.

Суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності учасників справи за наявними у справі доказами, оскільки в даному випадку відсутні підстави, передбачені ст. 223 ЦПК України, для його відкладення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України суд розглядає справу без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

У судовому засіданні встановлено, що 1 серпня 1964 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 одружилися, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 6).

З матеріалів справи (а.с. 8-11) вбачається, що рішенням виконкому Носівської міської ради від 30 серпня 1979 року № 118 ОСОБА_2 був наданий дозвіл на будівництво приватного житлового будинку та господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного рішення, генерального плану забудови земельної ділянки, акту винесення в натурі меж земельної ділянки і розбивки будівель, та пояснювальної записки до проекту забудови земельної ділянки в АДРЕСА_1 , розпочалося будівництво зазначеного домоволодіння.

У позовній заяві позивач вказувала, що у подальшому номер будинку « АДРЕСА_1 » було змінено на номер «80», але доказів на підтвердження цих обставин не надала.

У судовому засіданні встановлено, що після завершення будівництва будинок не був належним чином зареєстрований та на нього не видавалися правовстановлюючі документи

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 5).

У судовому засіданні встановлено, що після смерті ОСОБА_2 спадщину прийняла його дружина ОСОБА_1 , за заявою якої Носівською районною державною нотаріальною конторою було заведено спадкову справу № 43/2003, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 33-40).

8 грудня 2020 року державний нотаріус Носівської районної державної нотаріальної контори виніс постанову, якою відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 , у зв`язку із відсутністю на нього правовстановлюючого документа, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 19).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до п. 4 Інструкції про порядок реєстрації будинків і домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 95, реєстрації підлягали всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності. Будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих.

З копії технічного паспорта на житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 12-14) вбачається, що житловий будинок було збудовано у 1980 році.

Позивачем та її представником не надано суду доказів про те, що новозбудований житловий будинок у встановленому законом порядку був прийнятий в експлуатацію, а тому він вважається незавершеним будівництвом.

Законодавством передбачено порядок прийняття в експлуатацію будівель органами державного архітектурно-будівельного контролю за місцем їх розташування, який не може підмінятися судовим рішенням.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику в справах про спадкування» якщо будівництво здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини.

Якщо об`єкт будівництва не був завершений спадкодавцем чи не був прийнятий в експлуатацію, або право власності не було за ним зареєстроване, то до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 4 травня 2022 року, викладеної у справі № 372/4235/19, спадкоємець має право звернутись до суду з позовом про визнання за ним майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини.

У позовній заяві позивач, як на підставу визнання за нею права власності на 1/2 частину вищезазначеного житлового будинку, посилалася, зокрема, на ст. 392 ЦК України, відповідно до якої власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Аналіз положень ст. 392 ЦК України дає підстави стверджувати, що позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Позивачем та її представником не доведено наявності підстав для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно на підставі ст. 392 ЦК України.

Проаналізувавши докази по справі в їх сукупності, ураховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого цивільного права, позов є необґрунтованим, а тому задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд,

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , до Носівської об`єднаної територіальної громади в особі Носівської міської ради Чернігівської області, код ЄДРПОУ 04061984, місцезнаходження: м. Носівка Чернігівської області, вул. Центральна, 20, про визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В.Киреєв