Рішення № 109672545, 14.03.2023, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

"14" березня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1974/22Господарський суд Одеської області у складі судді Гут С.Ф.,

секретар судового засідання Борисова Н.В.

розглянувши зареєстровану 22.02.2023 р. за вх. № 2-228/23

заяву Кредитної спілки "ПРОМИСЛОВА-ФІНАНСОВА СПІЛКА"

про ухвалення додаткового рішення

по справі № 916/1974/22

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Кредитної спілки "ПРОМИСЛОВА-ФІНАНСОВА СПІЛКА"

про визнання недійсним рішення,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Олексієнко Н.В.,

від відповідача: Гаєв О.О.,

Встановив:

15.08.2022 р. ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Одеської області із позовною заявою про: визнання недійсним рішення Спостережної Ради Кредитної спілки "ПРОМИСЛОВА-ФІНАНСОВА СПІЛКА" у формі протоколу Спостережної Ради Кредитної спілки "ПРОМИСЛОВА-ФІНАНСОВА СПІЛКА" від 30.03.2012 р. № 1-п; визнання недійсним положення про правління Кредитної спілки "ПРОМИСЛОВА-ФІНАНСОВА СПІЛКА", затвердженого протоколом засідання Спостережної Ради Кредитної спілки "ПРОМИСЛОВА-ФІНАНСОВА СПІЛКА" від 30.03.2012 р. № 1-п.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.02.2023 р. у задоволенні позову відмовлено. У рішенні Господарського суду Одеської області від 21.02.2023 р. зазначено, що рішення Спостережної Ради КС "ПФС" у формі протоколу Спостережної Ради КС "ПФС" від 30.03.2012 р. № 1-п прийнято Спостережною радою КС "ПФС" за відсутності відповідної компетенції; про порушення прав ОСОБА_1 прийняттям рішення Спостережної Ради КС "ПФС" у формі протоколу Спостережної Ради КС "ПФС" від 30.03.2012 р. № 1-п, яким затверджено положення про правління КС "ПФС", однак відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

22.02.2023 р. Кредитна спілка "ПРОМИСЛОВА-ФІНАНСОВА СПІЛКА" звернулась до Господарського суду Одеської області із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_1 22500,00 грн за надання правової допомоги.

Як зазначає заявник, 19.10.2022 р. у запереченнях, та 21.02.2023 р. в усній формі, представник Відповідача, у відповідності до ч.8 ст.129 ГПК України зробив відповідну заяву, про те, що докази про розмір судових витрат, які сторона має сплатити у зв`язку із розглядом справи (за надану правничу допомогу) будуть надані після ухвалення судом рішення по суті позовних вимог. Частина 8 статті 129 ГПК України передбачає, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Зазначає, що 19.09.2022 р. між адвокатом Гаєвим Олександром Олександровичем та кредитною спілкою «Промислово-фінансова спілка» укладений Договір про надання правової допомоги №24, відповідно до якого адвокат взяв на себе зобов`язання забезпечити надання правничої допомоги клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.

Згідно з положеннями п.4 ст. 1, ч.3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

19.09.2022 р. між Кредитною спілкою "ПРОМИСЛОВА-ФІНАНСОВА СПІЛКА" (Клієнт) та Гаєвим О.О. (Адвокат) укладено договір про надання правової допомоги № 24 (Договір), за умовами пункту 1.1 якого Клієнт доручає та оплачує, а Адвокат бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу у взаємовідносинах та у судовій справі 916/1974/22, у провадженні Господарського суду Одеської області (за необхідності і судах апеляційної та касаційної інстанції) про визнання недійсним рішень. Для чого надає Адвокату право здійснювати свою професійну діяльність, згідно відповідного статуту Клієнта у господарському провадженні, без будь-яких обмежень повноважень, без будь-яких обмежень правомочності клієнта.

Адвокат зобов`язаний серед іншого надавати: правові консультації з питань, згідно Договору; представляти і захищати права та інтереси Клієнта (пункти 2.1.6,2.1.7 Договору).

Клієнт зобов`язаний відшкодувати Адвокату фактичні витрати у сумі, згідно розрахунку витрат узгодженого сторонами Договору (пункт 2.2.7 Договору).

Договір набуває чинності з дати його підписання і діє протягом 12 наступних календарних місяців.

Договір підписано представниками сторін.

Відповідно до розрахунку витрат до Договору від 21.02.2023 р. вартість наданих послуг розраховується 1 год 1500 грн; ознайомлення з позовною заявою та складання/подання відзиву на позову заяву про визнання недійсним рішення 3 год. 4500 грн; ознайомлення із відповіддю на позовну заяву та складання/подання заперечення 4500 грн; складання/подання клопотання про застосування строку позовної давності та заяв про закриття провадження та ознайомлення з ухвалами суду 4 год. 6000 грн; підготовка/участь у судових засіданнях в режимі ВКЗ: 10.01.2023 р.; 07.02.2023 р.; 21.02.2023 р. 3 год. 4500 грн; ознайомлення з процесуальними ухвалами суду та ознайомлення з протоколом с/з з 15.08.2022 р. до 21.02.2023 р. 2 год 3000 грн; всього 15 год. 22500 грн.

Відповідно до акту приймання-послуг від 21.02.2023 р. до Договору вартість наданих послуг становить 22500,00 грн без ПДВ; Замовником (Клієнтом) прийнято вказані послуги по обсягу та якості, жодних претензій по якості та обсягу послуга Замовник (Клієнт) не має.

Відповідно до виставленого 21.02.2023 р. рахунку вартість послуг Адвоката Гаєва О.О. складає 22500,00 грн.

Розрахунок витрат, акт приймання-послуг та рахунок підписано Адвокатом та представником Замовника.

Ухвалою суду від 23.02.2023 року розгляд заяви призначено на 06.03.2023 року о 10:00 год.

Судове засідання призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.02.2023 р. № 916/1974/22 на "06" березня 2023 р. о 10:00 не відбулося у зв`язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги.

Ухвалою суду від 06.03.2023 року розгляд заяви призначено на 14.03.2023 року.

06.03.2023 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення.

Як зазначає Позивач, у відповідності до статті 26 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно ч.2 статті 126 ГПК України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до Господарського процесуального кодексу України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Верховного Суду від 19.02.2020 № 755/9215/15-ц.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 13 ГПК України).

Згідно частини 9 статті 80 ГПК України копії доказів (крім речових доказів), що полаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи.

Враховуючи, що КС «ПФС» не надіслало (не надало) Позивачу ОСОБА_1 копії доказів, які підтверджують витрати на професійну правничу допомогу у сумі 22500,00 грн.. це фактично призвело до порушення принципу змагальності, неможливості іншому учаснику судового розгляду бути ознайомленим із їхнім змістом, позбавляє можливості надати свої заперечення щодо обсягів витрат, а також правильності їх обрахунку (аналогічний висновок викладено у додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/2821/18; від 10.12.2019 у справі № 902/844/18).

За таких обставин, у випадку недотримання заявником вимог щодо належного направлення відповідних копій документів учаснику справи, суд з огляду на положення статті 80 ГПК України не може брати до уваги докази понесення витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду відповідної заяви.

Аналогічний висновок також викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 902/844/18 пункт 39.

Таким чином суд має наявні підстави у відмові присуджувати на користь КС «ПФС» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 22500.00 грн.

По-друге: даний спір виник внаслідок неправомірних дій Спостережної ради КС «ПФС», яка в порушення норм закону України «Про кредитні спілки». Статуту спілки та КЗпП затвердила Положення про Правління КС, що мало наслідком порушення трудового права позивача і лише застосування судом позовної давності стало підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно ч.9.ст.129 у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові виграти повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19 сформулювала так: висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу: правильне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України. Разом із тим у ч.5 норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з своєї ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю аби частково на сторону не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями що визначені ч.ч.5-7,9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому вигадку суд, керуючись ч.ч.5-7,9 ст.129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 916/376/19.

Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом не залежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною, між тим процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони.

У такому застосуванні слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.

Відмова в позові у даній справі зумовлена не тим, що позивачем не доведено підстав та обставин позову, а тому що суд застосував позовну давність, зазначивши при цьому наявність неправильних дій Відповідача, які призвели до порушення трудового права Позивача, що у свою чергу є самостійною підставою відмови у відшкодуванні КС «ПФС» судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 22500,00 грн. згідно частини 9 статті 129 ГПК України. По-третє: Договір про надання професійної правової допомоги у справі № 916/1974/22 укладено між Кредитною спілкою «Промислово-фінансова спілка» та ОСОБА_2 , що є порушенням норм Статуту спілки.

Згідно п.7.1 Статуту (додаток №3 до позову) «органами управління кредитної спілки є загальні збори членів кредитної спілки, спостережна рада, ревізійна комісія, кредитний комітет та правління».

Згідно п.7.4 Статуту «член органу управління кредитної спілки не може укладати договори щодо надання цій кредитній спілці професійних послуг (робіт), якщо загальні збори членів кредитної спілки не нададуть попередньої згоди на укладання такого договору».

Адвокат ОСОБА_2 є членом та головою Спостережної ради КС «ПФС» (органу управління спілки). Як вбачається з матеріалів справи договір між КС «ПФС» та адвокатом Гаєвим О.О. міг бути укладений в 2022 році, а останні загальні збори членів кредитної спілки «ПФС» відбулися 30.03.2012 року, що виключає можливість такого дозволу загальних зборів, як передбачено п.7.4 Статуту. За відсутності дозволу загальних зборів цей договір про надання правової допомоги у даній справі є недостовірним (неправомірним), спрямованим на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення при прийнятті справедливого рішення про відшкодування судових витрат на правову допомогу. Проти цього доказу у даній справі я заперечую.

По-четверте: Згідно п.9.3 Статуту «члени спостережної ради працюють на громадських засадах та ними не можуть бути особи, які перебувають у трудових відносинах із кредитною спілкою».

В порушення цієї норми Статуту голова Спостережної ради Гаєв О.О. перебуває у трудових відносинах із КС «ПФС», що підтверджується рішенням Одеського Апеляційного суду від 06.10.2020 р. по справі №522/3993/20 щодо виплати йому заробітної плати у розмірі 152 171 грн.

Тому укладання додаткового договору щодо надання КС «ПФС» правової допомоги з боку адвоката-голови спостережної ради спілки ОСОБА_2 , який і так отримує немалу заробітну плату в спілці, невиправдано.

Також просить врахувати, що як член КС «ПФС» у 2008 році Позивач уклала із спілкою 9 депозитних договорів на суму 172 657 грн, які Відповідач не повернув по цей час, що підтверджується рішенням Господарського суду Одеської обл. від 26.05.2021 року у справі № 916/158/21.

Відтак, Позивач у задоволення заяви Відповідача про стягнення з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Промислово-фінансова спілка» понесених судових витрат на правничу допомогу у розмірі 22500,00 грн просить відмовити.

14.03.2023 року від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення, відповідно яких остання просить суд відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, посилаючись серед іншого на те, що в укладеному між КС «ПФС» та ОСОБА_2 договорі відсутні визначенні умови стосовно порядку та форми розрахунків адвокатського гонорару; розмір заявлених витрат на правничу допомогу не відповідає критеріям розумності, не є співмірним із складністю справи; заперечує проти витрачених Гаєвим О.О. 4-х годин на підготовки заяв про закриття провадження у справі, зміст яких відповідає викладеному у відзиву; заперечує проти витрачених Гаєвим О.О. 2-х годин на ознайомлення із увалами суду, адже судом розгляд справи неодноразово відкладався у зв`язку із відсутністю електричної енергії; додатково зазначає, що ОСОБА_2 не приймав участь в засіданні в приміщенні суду, а здійснював участь в режимі відеоконференції.

14.03.2023 р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини додаткового рішення.

Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для ухвалення додаткового рішення, господарський суд виходить із наступного.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Висновки, аналогічні відображеним вище, викладені в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

За змістом частини третьої статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Великою Палатою Верховного Суду зауважено, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Великою Палатою Верховного Суду зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Відповідно до приписів частини 4 статті 236 ГПК України господарський суд враховую правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 р. у справі № 922/1964/21.

Господарський суд також враховує висновок Об`єднаної палати Верховного Суду викладений пункті 6.1 постанови від 03.10.2019 № 922/445/19, згідно із яким, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7,9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7,9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Крім того, відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

У цій справі, господарський суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат, керуючись в тому числі такими критеріями, як пов`язаність цих витрат з розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність до предмета спору (враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц), дійшов висновку не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, що заявлені до стягнення, з огляду на наступне.

Враховуючи, що спір у даній справі виник внаслідок неправильних дій відповідача щодо порушення права позивача прийняттям, за відсутності відповідної компетенції та підстав, Спостережною Радою Кредитної спілки "ПРОМИСЛОВА-ФІНАНСОВА СПІЛКА" рішення у формі протоколу від 30.03.2012 р. № 1-п, яким затвердженого положення про правління Кредитної спілки "ПРОМИСЛОВА-ФІНАНСОВА СПІЛКА", та приймаючи до уваги те, що судом відмовлено у задоволенні позову з підстав спливу позовної давності, суд вважає за можливе здійснити розподіл витрат на професійну правничу допомогу та покласти на Позивача витрати Відповідача у розмірі вартості правової допомоги зі складання та подання заяви про застосування строків позовної давності, а саме 1500,00 грн. Решта витрат на правову допомогу в розмірі 21000,00 грн, зазначених у досліджених в описовій частині додаткового рішення розрахунку витрат та акту приймання-передачі послуг, підлягає покладенню на Відповідача.

Підсумовуючи вищезазначене, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви Кредитної спілки "ПРОМИСЛОВА-ФІНАНСОВА СПІЛКА" та присудженню стягненню на його користь з ОСОБА_1 1500,00 грн. Іншу частину витрат нестиме відповідач.

Керуючись ст.ст.123,126,129,130,232-235,244 ГПК України,

вирішив:

1.Заяву Кредитної спілки "ПРОМИСЛОВА-ФІНАНСОВА СПІЛКА" про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу по справі № 916/1974/22 - задовольнити частково.

2.Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Кредитної спілки "ПРОМИСЛОВА-ФІНАНСОВА СПІЛКА" (65045, м. Одеса, вул. Жуковського, буд. 40, кв. 5, Код ЄДРПОУ 26471671) 1500/одну тисячу п`ятсот/грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу по справі № 916/1974/22.

В задоволенні решти заяви відмовити.

Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено у встановленому законом порядку.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом двадцяти днів з моменту складення повного рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Наказ видати після набрання додатковим рішенням законної сили.

Повний текст додаткового рішення складено та підписано 20 березня 2023 р.

Суддя С.Ф. Гут