Рішення № 109644801, 20.03.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.03.2023Справа № 910/5615/22

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (Україна, 01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код: 40538421)

до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (Україна, 04050, м. Київ, вул. Білоруська, буд. 1; ідентифікаційний код: 34966254)

про стягнення 44 283,49 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (далі - відповідач) про стягнення 44 283,49 грн, з яких 38 077,79 грн заборгованості, 4 513,75 грн інфляційних втрат та 1 691,95 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № 8242094-0301 на постачання теплової енергії від 19.01.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2022 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

22.07.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5615/22, відмовлено у задоволенні клопотання Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

11.08.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що нежитлове приміщення, щодо якого позивачем надавались послуги з теплопостачання, не обліковується за відповідачем.

11.08.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшло спільне клопотання сторін про зупинення провадження у справі на час проведення медіації строком на дев`яносто днів з дня постановлення судом ухвали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2022 було задоволено спільне клопотання Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" та Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про зупинення провадження у справі, зупинено провадження у справі № 910/5615/22 на час проведення медіації, але не більше дев`яноста днів з дня постановлення судом цієї ухвали, зобов`язано сторін повідомити суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі.

29.08.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій він зазначає, що предметом діяльності відповідача є утримання житлового фонду, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, а відтак відповідач, як балансоутримувач нерухомого майна, несе обов`язок з оплати поставленої теплової енергії.

14.09.2022 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло заперечення щодо відповіді на відзив.

14.02.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові пояснення, відповідно до яких сторони не дійшли згоди вирішення спору мирним шляхом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 поновлено провадження у справі № 910/5615/22, вирішено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

06.03.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові пояснення та клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", позивача визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства "Київенерго".

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Відповідно до п. 2.1 Статуту позивача підприємство утворено з метою отримання прибутку від провадження господарської діяльності, спрямованої на підвищення надійності енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів енергопостачання споживачів міста Києва, забезпечення стабільних надходжень до бюджету міста Києва, належної експлуатації об`єктів електро-, теплопостачання, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з пунктом 2.2.1 Статуту позивача предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що відповідач є балансоутримувачем нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Теліги Олени, буд. 9, площею 104,0 кв.м, в якому надавалися послуги з теплопостачання.

Так, 01.02.2021 позивач направив на адресу відповідача підписаний зі свого боку проєкт Договору на постачання теплової енергії № 8242094-0301 від 19.01.2021 листом з описом вкладення, що підтверджується копіями фіскального чеку та накладної №0103275496859.

Відповідно до Додатку № 8 до вказаного Договору, об`єктом теплопостачання є нежитлове приміщення, площею 104,0 кв.м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Теліги Олени, буд. 9.

На підтвердження факту постачання теплової енергії у зазначене нежитлове приміщення, а також її обсягу, позивач надав суду копії відповідних документів, а саме акту про прийняття теплового вузла обліку № 7/03/708 від 15.03.2016, актів про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи: № 705667 від 24.05.2018, № 7066095 від 27.06.2019, № 7126001 від 01.12.2020, акту перевірки стану вузла обліку теплової енергії № 2052 від 17.11.2021, корінців нарядів на включення № 2173 від 19.10.2018, № 1172 від 25.10.2019, № 16.10.2020, № 971 від 22.10.2021 та відключення № 1841 від 06.04.2019, № 1332 від 05.04.2020, № 2254 від 05.04.2021 об`єкту теплоспоживання, відомостей обліку спожитої теплової енергії, що підтверджують обсяги споживання теплової енергії, облікових карток, актів приймання-передавання товарної продукції та довідок про нарахування за теплову енергію з березня 2019 року по грудень 2021 року.

Для оплати наданих послуг з теплопостачання позивачем виставлено відповідачеві рахунок на суму 38 077,79 грн.

17.11.2021 позивач направив на адресу відповідача вимогу № 30/5/4/17970, у якій просив сплатити заборгованість за спожиту теплову енергію в загальному розмірі 5159232,13 грн, до якої було також включено спірну заборгованість.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за спожиту теплову енергію, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 38 077,79 грн заборгованості, 4 513,75 грн інфляційних втрат та 1 691,95 грн 3% річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд встановив, що Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" надіслало Комунальному підприємству "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" лист № 30/5/3/1266 від 27.01.2021 із пропозицією укласти договір на постачання теплової енергії № 8242094-0301 від 19.01.2021. Проте, відповідач на вищезазначений лист відповіді не надав, запропонований позивачем проєкт договору не погодив та не підписав, зауваження або пропозиції відносно змісту запропонованого договору не надав, протокол розбіжностей до нього не склав.

За приписами частин першої та другої статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні.

Акцептом визнається відповідь особи, якій адресована оферта, про її прийняття. Акцепт повинен бути повним і беззастережним. Мовчання за загальним правилом не є акцептом, якщо інше не випливає із закону, звичаю ділового обороту або з колишніх ділових відносин сторін. Мовчання можна вважати акцептом лише тоді, коли це прямо передбачено договором або законом.

Разом з тим, згідно зі статтею 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Аналізуючи положення частини 2 статті 205 Цивільного кодексу України і частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що укладення договору шляхом вчинення виключно конклюдентних дій або мовчання можливе, якщо для певного договору не передбачена обов`язкова письмова форма або якщо таке укладення договору передбачено законом.

Таким чином, договір на постачання теплової енергії є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію офертанта повністю та без застережень або у вигляді конклюдентних дій прийняв оферту, або за умови передбачення у договорі або законі не висловив заперечень проти договору (мовчання).

Згідно зі статтею 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

У відповідності до частин 1, 2 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (ч. 1 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Частиною першою статті 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

За визначеннями, наведеними у частині першій статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги": управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Обов`язок споживача щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію встановлений і ст. 19 Закону України "Про теплопостачання".

Відтак відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє споживача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 29.11.2019 у справі № 910/12034/18 зазначено, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, проте необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг.

Отже, у спірних правовідносинах, тобто у правовідносинах з постачання теплової енергії до приміщення загальною площею 104,0 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Теліги Олени, буд. 9 позивач є виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії, а споживачем є особа, яка отримувала вказану послугу, тобто особа, якій належить право володіння, користування та розпорядження таким приміщенням.

За твердженнями позивача, відповідач є балансоутримувачем нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Теліги Олени, буд. 9, площею 104,0 кв.м, в якому надавалися послуги з теплопостачання.

Суд встановив, що рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 № 270/270 "Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством Києва" перейменовано КП "Керуюча дирекція Шевченківського району" в КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва", якому передано житловий фонд, який був переданий до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та знаходиться у них на балансі, а також інше нерухоме та рухоме майно, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та перебуває на їх балансі станом на 01.08.2014.

Відповідно до Розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 № 80 "Про закріплення майна за Комунальним підприємством "Керуюча дирекція", з урахуванням Розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2016 № 801 "Про внесення змін до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації № 80 від 09.02.2011 "Про закріплення майна за Комунальним підприємством "Керуюча дирекція", КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" здійснює господарське відання житлового, нежитлового фонду Шевченківського району в місті Києві та обслуговування закріплених за ним житлових будинків.

Як вбачається з додатку до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2016 № 801, за відповідачем закріплено на праві господарського відання жилий будинок за адресою: м. Київ, вул. Теліги Олени, буд. 9, загальною площею 2604,30 кв.м, з яких площа нежитлових приміщень - 403,20 кв.м.

Зі змісту наведеного розпорядження вбачається, що на баланс відповідачу переданий весь будинок за адресою: м. Київ, вул. Теліги Олени, буд. 9.

У цьому контексті варто зазначити, що сам лише факт визначення відповідача особою, яка здійснює господарське відання житлового будинку не свідчить про те, що саме відповідач є споживачем всіх комунальних послуг, які надаються у вказаному будинку, адже як житлові, так і нежитлові приміщення у такому будинку можуть перебувати у власності інших осіб, які фактично і є споживачами комунальних послуг у таких приміщеннях.

У статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" наведено визначення таких термінів: багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Відповідно до п. 2.53 Державних будівельних норм ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення" розділу "Нежитлові поверхи (приміщення)" нежитлові приміщення - це приміщення громадського призначення, крім приміщень громадського призначення гуртожитків і житлових будинків для осіб похилого віку та сімей з інвалідами, повинні мати входи та евакуаційні виходи, ізольовані від житлової частини будинку.

Належність приміщень багатоквартирного будинку визначено у технічному паспорті на певний будинок, який є документом, що містить відомості щодо проведеної технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, зокрема інформацію про його місцезнаходження (адресу), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, ім`я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, щодо суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо.

На підтвердження факту перебування спірного нежитлового приміщення на балансі відповідача позивач послався на інформацію, розміщену на офіційній сторінці Департаменту комунальної власності міста Києва за посиланням: https://gukv.gov.ua/.

Однак, з наданої позивачем інформації вбачається, що на балансі відповідача за адресою: м. Київ, вул. Теліги Олени, буд. 9, знаходиться інше нежитлове приміщення, площею 411,70 кв.м (номер запису про право власності: 20067718), яке є самостійним, відособленим об`єктом нерухомого майна.

З урахуванням викладеного є безпідставними доводи позивача про те, що площа спірного приміщення охоплюється переданою на баланс відповідача загальною площею нежитлових приміщень у вказаному житловому будинку.

З цих же підстав не підлягає задоволенню і клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, адже у справі № 910/21852/21, попри збіг періодів, за які нараховано вартість послуг з теплопостачання, та місцезнаходження майна, відмінним є площа нежитлового приміщення, в якому надавалися відповідні послуги.

Відтак з наданих позивачем документів та пояснень неможливо встановити за постачання теплової енергії у яке саме нежитлове приміщення позивач просить стягнути плату з відповідача, оскільки позивачем не зазначено ані призначення такого приміщення, ані його розташування, а також не надано доказів фактичної наявності у будинку № 9 по вул. Теліги Олени в місті Києві нежитлового приміщення площею 104,0 кв.м.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 73 Господарського процесуального кодексу України).

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з оплати послуг теплопостачання, оскільки позивачем не доведено споживання цих послуг саме відповідачем. Вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від основної вимоги.

Пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України пов`язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов`язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду та не мають визначального значення для вирішення спору.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову.

Витрати позивача по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 2481,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача, оскільки позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 129, 191, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні клопотання Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про залишення позовної заяви без розгляду відмовити.

2. В позові відмовити.

3. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 481,00 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 20.03.2023

Суддя О.В. Нечай