Рішення № 109617969, 07.03.2023, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.03.2023 Справа № 914/2375/22

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Мельник Б.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю КАВЕР ЕНЕРДЖІ ПЛЮС, Львівська область, м.Львів;

до Відповідача: Фізичної особи-підприємця Панчук Ольги Дмитрівни, Львівська область, м.Львів;

про: визнання додаткової угоди від 22.08.2022р. №2 до Договору оренди приміщення від 04.01.2021р. №1 укладеною.

Представники:

Позивача: Сутковий А.М. представник, адвокат (ордер від 03.08.2022р. серія АН №1074771);

Відповідача: Юхман Я.В. представник, адвокат (ордер від 17.10.2022р. серія АТ №1030439).

ВСТАНОВИВ:

28.09.2022р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю КАВЕР ЕНЕРДЖІ ПЛЮС від 22.09.2022р. б/н (вх. №2581) за позовом до Фізичної особи-підприємця Панчук Ольги Дмитрівни про визнання додаткової угоди від 22.08.2022р. №2 до Договору оренди приміщення від 04.01.2021р. №1 укладеною.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає неналежне виконання Відповідачем договірних зобов`язань за Договором оренди приміщення від 04.01.2021р. №1.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.09.2022р. у цій справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 18.10.2022р.

В судовому засіданні 18.10.2022р. оголошувалась перерва до 10:30год. 03.11.2022р.

Ухвалою від 03.11.2022р. у цій справі судом постановлено продовжити ТзОВ КАВЕР ЕНЕРДЖІ ПЛЮС строк для подання відповіді на відзив по 27.10.2022р.; відповідь на відзив ТзОВ КАВЕР ЕНЕРДЖІ ПЛЮС від 27.10.2022р. б/н (вх.№22371/22 від 27.10.2022р.) та долучені документи долучити до матеріалів справи; заяву ТзОВ КАВЕР ЕНЕРДЖІ ПЛЮС від 18.10.2022р. б/н про зміну підстав позову (вх.№3356/22 від 18.10.2022р.) відхилити; подальший розгляд справи здійснювати без урахування заяви ТзОВ КАВЕР ЕНЕРДЖІ ПЛЮС від 18.10.2022р. б/н про зміну підстав позову (вх.№3356/22 від 18.10.2022р.); відкласти підготовче судове засідання на 15.11.2022р.

Судове засідання 15.11.2022р. не відбулось з підстав оголошення повітряної тривоги на території Львівської області.

Ухвалою від 18.11.2022р. призначено підготовче судове засідання на 29.11.2022р.

Судове засідання 29.11.2022р. не відбулось з підстав відключення будівлі суду від електроенергії через аварійно-ремонтні роботи, що підтверджується Актом Господарського суду Львівської області від 30.11.2022р. б/н.

Ухвалою від 01.12.2022р. судом постановлено продовжити строк підготовчого провадження на 14 днів; призначити підготовче судове засідання на 13.12.2022р.

Судове засідання 13.12.2022р. не відбулось з підстав оголошення повітряної тривоги на території Львівської області.

Ухвалою від 14.12.2022р. у цій справі суд постанов продовжити строк підготовчого провадження на 16 днів; призначити підготовче судове засідання на 03.01.2023р.

В судовому засіданні 03.01.2023р. оголошувалась перерва в межах дня слухання до 13год. 30хв. 03.01.2023р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.01.2023р. у цій справі судом постановлено заяву ТзОВ КАВЕР ЕНЕРДЖІ ПЛЮС про зміну предмета позову від 22.11.2022р. вх.№3828/22 прийняти; подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням заяви ТзОВ КАВЕР ЕНЕРДЖІ ПЛЮС про зміну предмета позову від 22.11.2022р. вх.№3828/22; відкласти підготовче судове засідання на 31.01.2023р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.01.2023р. у цій справі суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 21.02.2023р.

В судовому засіданні 21.02.2023р. оголошувалась перерва до 13:00год. 07.03.2023р.

В судовому засіданні 07.03.2023р. оголошувалась перерва в межах дня слухання до завершення повітряної тривоги на території Львівської області.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах.

21.02.2023р. за вх.№4406/23 Позивачем надіслано на електронну адресу суду Пояснення від 20.02.2023р. б/н, у яких наводить свої доводи та міркування з приводу заявлених позовних вимог. Пояснення оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Окрім того, в судовому засіданні 07.03.2023р. Позивачем подано до суду Пояснення від 07.03.2023р. б/н щодо п.п.3.2. Договору оренди приміщення від 04.01.2021р. №1, у яких наводить свої доводи та міркування з приводу заявлених позовних вимог. Вказані пояснення оглянуто судом та долучено до матеріалів справи. Після завершення судового засідання Пояснення зареєстровано в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») за вх.№5817/23. Ідентичний за змістом документ надійшов 07.03.2023р. від Позивача на електронну адресу суду та був зареєстрований в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») за вх.№5768/23.

Представник Відповідача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у поданих до суду заявах.

В судовому засіданні 07.03.2023р. Відповідачем подано до суду Пояснення від 06.03.2023р. б/н, у яких наводить свої доводи та міркування з приводу заявлених позовних вимог. Вказані пояснення оглянуто судом та долучено до матеріалів справи. Після завершення судового засідання Пояснення зареєстровано в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») за вх.№5815/23.

На запитання Позивача щодо вжиття у п.3.2.3. Договору терміну «угода» представник Відповідача зазначив, що у тексті Договору не згадується про інші угоди, а відтак, під терміном угода слід розуміти укладений між Сторонами Договір.

З приводу вказаних доводів представник Позивача зазначив про неможливість застосування п.3.2.3. Договору, оскільки його неможливо розтлумачити.

На запитання суду щодо підстав виставлення рахунків на оплату орендної плати представник Відповідача зазначив, що такі виставлялись до оплати Позивачу, оскільки приміщення за Договором не повернуто в порядку, передбаченому п.4.2. Договору.

З приводу вказаних доводів Відповідача представник Позивача зазначив, що такі підтверджують чинність Договору.

Представник Відповідача заперечив вказані твердження представника Позивача, зазначивши, що Договір розірвано з двох підстав п.3.2.3 Договору та 3.2.4. Договору. При цьому, зазначив про наявність Акту звіряння розрахунків між Сторонами, яким підтверджується несплата Позивачем орендної плати з березня 2022р.

На запитання суду щодо обставин отримання Позивачем листа від 17.06.2022р. представник Позивача пояснив, що такий отримано Позивачем влітку 2022р., однак в листі невірно зазначено найменування Позивача. Представник Відповідача вказав, що такий лист вручено Позивачу 20.06.2022р., що підтверджується наявними в Позивача доказами, найпізніша дата вручення листа з огляду на відповідь на лист 19.07.2022р.

При цьому представник Відповідача зауважив, що у листі від 17.06.2022р. зазначено п.3.2.3. Договору з огляду на те, що вказаним пунктом визначено найбільш тривалий, в порівнянні з п.3.2.1., 3.2.2. та 3.2.4. Договору строк на розірвання Договору.

Разом з тим, в спростування покликань Позивача на ст.764 ЦК України, представник Відповідача зазначив, що з вимогою про встановлення орендної плати в розмірі 0грн. Позивач до Відповідача не звертався.

В судовому засіданні представниками Сторін зроблено усні заяви про подання доказів в обґрунтування понесених судових витрат у справі впродовж п`яти днів після ухвалення рішення суду в порядку, передбаченому приписами ч.8 ст.129 ГПК України.

Позиція Позивача:

Позивач, з урахуванням заяви від 22.11.2022р. вх.№3828/22 про зміну предмета позову, просить суд визнати укладеною Додаткову угоду №2 від 22.08.2022р. до договору оренди приміщення №1 від 04.01.2021р. в наступній редакції:

Додаткова угода №2

до договору оренди приміщення № 1 від 04.01.2021 р.

м. Львів 22.08.2022р.

Фізична особа підприємець Панчук Ольга Дмитрівна (далі за текстом „Орендодавець), платник єдиного податку, з однієї сторони, та товариство з обмеженою відповідальністю «Кавер Енерджі Плюс» в особі в.о. директора Чорного Назара Івановича, який діє на підставі довіреності від 25.02.2022., з іншої сторони, (надалі „Орендар), (надалі разом іменовані „Сторони), керуючись ст. 188, ч. 2 ст. 286 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 631, ст. 652, ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, уклали цю Додаткову угоду №2 від 22.08.2022 р. до Договору оренди приміщення № 1 від 04.01.2021 р. про наступне:

1. Доповнити пп. 1.2. Договору оренди приміщення № 1 від 04.01.2021 р. абзацом 3 наступного змісту:

«У зв`язку з відключенням, з ініціативи Орендодавця, орендованого приміщення від мереж електропостачання та, як наслідок, неможливістю його використання Орендарем за цільовим призначенням, з 2 серпня 2022 року до моменту приєднання до мереж електропостачання Орендар звільняється від оплати орендної плати за користування зазначеним нежитловим приміщенням»

2. Дана Додаткова угода №2 від 22.08.2022 р. до договору оренди приміщення № 1 від 04.01.2021 р. є невід`ємною частиною договору оренди приміщення № 1 від 04.01.2021 р. та діє з моменту підписання.

Дана Додаткова угода №2 від 22.08.2022 р. до договору оренди приміщення № 1 від 04.01.2021 р. складена в двох примірниках, з яких перший зберігається у Орендодавця, другий у Орендаря.

3. Реквізити сторін.

"Орендодавець" ФОП Панчук О.Д. Ін.код НОМЕР_1 р/р НОМЕР_2 АТ «Кредобанк», МФО 325365 Юр.адреса м.Львів, вул.Ю.Липи 39/110 ФОП ____ Панчук О.Д."Орендар" ТзОВ «Кавер Енерджі Плюс» ЄДРПОУ 41221900 Юр.адреса: м.Львів вул Трильовського, 5, кв.109 ІПН 412219013507 р/р НОМЕР_3 в АТ «УкрСиббанк», МФО 351005 В.о. директора __ Чорний Н.І.В обґрунтування заявленого позову Позивач зазначає, що ТОВ «Кавер Енерджі Плюс» є орендарем нежитлового приміщення загальною площею 250 кв.м., розташованого за адресою: м.Львів вул.Залізнична, 7В-1 на підставі укладеного із ФОП Панчук О.Д. Договору оренди приміщення №1 від 04.01.2021р. Орендоване за Договором приміщення використовується Позивачем для розміщення складу та офісу.

Умовами Договору (1.1.-1.2. Договору) Орендодавець зобов`язується передати, а Орендар зобов`язується прийняти в строкове оплатне володіння і користування нежитлове приміщення загальною площею 250 кв.м.. Приміщення знаходиться за адресою: м. Львів вул.3алізнична 7В-1; за користування зазначеним нежитловим приміщенням Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату в місяць у розмірі еквівалентному 1500 доларів США в гривнях, згідно курсу НБУ визначеного на перше число кожного місяця.

Договір вступає в дію з 01.02.2021р. та діє до 01.12.2023р. (п.3.1. Договору); дія цього Договору може бути припинена: внаслідок розірвання Договору за взаємною згодою Сторін, що оформляється відповідним письмовим документом; у випадку знищення Приміщення; внаслідок розірвання Договору на вимогу однієї із Сторін, з письмовим повідомленням у строк не менше 1-го місяця до дати розірвання угоди; внаслідок негайного розірвання Договору па вимогу Орендодавця шляхом направлення відповідного письмового повідомлення Орендарю, якщо Орендар систематично не виконує свої обов`язки передбаченим даним Договором (п.3.2. Договору).

Позивач зазначає, що з моменту укладення Договору Відповідач постійно вимагав підвищення орендної плати. З початком збройної агресії рф проти України ці вимоги стали все більш наполегливими. Можливо, цьому сприяли об`єктивні чинники, так як з кінця лютого 2022 середня ціна оренди у західних областях України, особливо у Львові, значно підвищилася, проте, відповідних змін до Договору внесено не було.

Проте, Відповідач почав виставляти рахунки на суми, що значно перевищують обумовлені у Договорі. Позивачем, у відповідь на вимоги, неодноразово пропонувалися компромісні варіанти проведення розрахунків, але Відповідач ніяк не реагував у відповідь. Відповідач вирішив, що він має право в односторонньому порядку розірвати Договір та вже дав оголошення щодо здачі в оренду даного приміщення за значно вищу ціну. Також, Позивач зазначає, що досить цікавим є трансформація обґрунтування Відповідачем своїх вимог - якщо до червня 2022р. Відповідач просто вимагав підвищення орендної плати, то згодом він почав маскувати свої наміри під патріотичні почуття.

Так, у листі №17/06-22 від 17.06.2022р. Відповідач почав погрожувати розірванням Договору та посилався на необхідність передачі Об`єкту оренди для потреб ЗСУ. На прохання Позивача надати підтверджуючі документи ці посилання виявилися надуманими, а на численні запитання щодо того, які саме факти та положення Договору Відповідач вважає підставою для одностороннього розірвання Договору (адже в листі їх наведено цілих 3), відповіді так і не надійшло.

Листом вих.№01/08-22-1 від 01.08.2022р. Відповідач вказує вже на необхідність ремонту орендованого приміщення з 02.08.2022р., а 02.08.2022р. Відповідач відключив об`єкт оренди від мережі електропостачання та намагався відключити цей об`єкт від послуг водопостачання та водовідведення.

Згодом з`ясувалося, що Відповідач має ще одну підставу для відключення об`єкту оренди від мережі електропостачання та від послуг водопостачання та водовідведення «у зв`язку з виробничою необхідністю». Проте, особа, котра здійснює виробничу діяльність на території об`єкту оренди - орендар не просила вчиняти дані дії, а Відповідач на території об`єкту оренди не веде жодної виробничої діяльності.

02.08.2022р. ріелтори здійснили фотофіксацію внутрішнього та зовнішнього вигляду орендованих приміщень та дали рекламне оголошення з пропозицією здати об`єкт в оренду за вищу ціну. У цьому оголошенні вказано, що стан даного об`єкту відмінний.

З наведеного Позивач підсумовує, що Відповідач бажає одночасно і позбавити Позивача права володіння та користування орендованим майном (щоразу посилаючись на нові приводи, навіть не на причини чи підстави), і отримувати кошти за проміжок часу, коли дане майно перебуває у стані ремонту чи «ремонту» та без приєднання для необхідних комунікацій, - так, він виставив рахунки за оренду за серпень та вересень 2022р. Також, Відповідач погрожує встановити біля об`єкту оренди свою охорону та не впускати на робочі місця працівників Позивача, двічі (02.08.2022 та 03.08.2022) паралізував діяльність підприємства, не лише відключивши об`єкт оренди від мережі електропостачання та вчинивши спроби відключення об`єкту від послуг водопостачання та водовідведення, а й безпідставно викликавши представників поліції.

Природньо, що такі дії Відповідача аж ніяк не створюють благодатного робочого клімату для працівників офісу Позивача.

Позивач зазначає, що працівники офісу Позивача займаються відповідальною інтелектуальною працею - веденням бухгалтерського та податкового обліку, підготовкою тендерних пропозицій, розробкою електротехнічних проектів, складанням юридичних процесуальних документів т.і. За таких умов ефективно виконувати свої функціональні обов`язки здатен далеко не кожен працівник, а за умов відключення від мереж електроенергії та без обігріву приміщень - то й просто неможливо.

В доповнення до викладеного Позивач зазначає, що для збору відповідних доказів щодо підстав для вчинення таких дій Відповідачем, представником Позивача направлено відповідні адвокатські запити на ПрАТ «Львівобленерго» та ЛМКП «Львівводоканал».

Представником Позивача отримано відповідь ПрАТ «Львівобленерго» №134-07-3787 від 09.08.2022р. на адвокатський запит від 03.08.2022р. з долученням заяви Відповідача на ім`я заступника керівника ПрАТ «Львівобленерго» з проханням тимчасово припинити постачання електричної енергії за адресою: м.Львів вул.Залізнична 7В-1 (договір 54431); відповідь ЛМКП «Львівводоканал» від 09.08.2022р. за №ДВ-9142 на адвокатський запит від 03.08.2022року з долученням заяви Відповідача на ім`я директора ЛМКП «Львівводоканал» з проханням тимчасово припинити послуг з водопостачання та водовідведення за адресою: м.Львів вул.Залізнична, 7В-1 у зв`язку з виробничою необхідністю від 21.07.2022р.

Після отримання цих доказів, Позивачем 22.08.2022р. на адресу Відповідача згідно ст.188 ГК України направлено оферту (пропозицію) укласти Додаткову угоду №2 від 22.08.2022р. до Договору оренди приміщення №1 від 04.01.2021р. про відповідне зменшення орендної плати на період протиправного відключення об`єкту оренди від мережі електропостачання.

Підсумовуючи вищевикладене Позивач зазначає, що, Відповідач, щоразу мотивуючи свої вимоги щодо збільшення орендної плати та розірвання Договору надуманими приводами (потреби ЗСУ, необхідність ремонту, виробнича необхідність т.і.); вчинивши дії по відключенню орендованого майна від мережі електропостачання та спробу тимчасово припинити послуг з водопостачання та водовідведення; заявивши ЛКМП «Львівводоканал» про виробничу необхідність у припиненні надання послуг; унеможлививши подальшу виробничу діяльність Позивача; подавши оголошення про здачу в оренду майна, у відношенню до котрого існує чинний ще більш ніж рік договір оренди; при цьому, - виставляючи рахунки за орендну плату з надуманими сумами, не лише допустив зловживання своїм правом власника по відношенню до Позивача, а й ввів в оману і ЛКМП «Львівводоканал», і потенційних орендарів даного майна, оскільки закон надає право зменшити орендну плату за настання об`єктивних обставин, котрі істотно зменшують можливість користування майном. Звісно, що маються на увазі обставини, настання котрих не залежить від волі Сторін Договору. У випадку ж, коли настанню даних обставин (неможливості користуватися орендованим майном по цільовому призначенню) сприяв орендодавець - орендна плати має бути зменшена або орендар має бути звільненим від даної плати взагалі.

Також, Позивачем у поданій до господарського суду позовній заяві в порядку ст.90 ГПК України поставлено Відповідачу 10 запитань: 1. З Вашого листа випливає, що приводом для відключення об`єкту оренди від мережі електропостачання стала необхідність ремонту орендованого приміщення. Які саме показники вказували на необхідність цього ремонту?; 2. Яким чином, ким і коли саме було виявлено ці показники?; 3. Чому Ви не повідомили орендаря про ці показники заздалегідь, адже ви знали про їх існування вже 22.07.22?; 4. В оголошенні - стан об`єкту відмінний, в листі - потребує ремонту. Прохання пояснити, кого саме Ви вводили в оману - нинішнього орендаря чи потенційного?; 5. Як, на Вашу думку, мав діяти орендар у даній ситуації задля якнайшвидшого відновлення нормального стану об`єкта оренди до 02.08.2022 та після 02.08.2022?; 6. Як, на Вашу думку, мав діяти орендар у даній ситуації задля якнайшвидшого відновлення своєї господарської діяльності після 02.08.2022?; 7. У заяві на ім`я директора Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» від 21.07.2022 Ви стверджуєте, що необхідно тимчасово припинити надання послуг з водопостачання та водовідведення за адресою: м. Львів вул. Залізнична 7В-1 у зв`язку з виробничою необхідністю. Чим саме викликана ця «виробнича необхідність»?; 8. Чи є правомірними Ваші дії як орендодавця по вжиттю заходів щодо відключення об`єкту оренди від мережі електропостачання та водопостачання?; 9. Чи є правомірними Ваші дії щодо публічної пропозиції здати в оренду об`єкт нерухомого майна, котрий передано в оренду до 01.12.2023?; 10. Вам добре відомо, що об`єкт оренди автономно опалювався за допомогою електричного інвертора. Як ви вважаєте, об`єкт нерухомості, підключений до мережі електропостачання та водопостачання, з автономним опаленням та відключений від цих благ цивілізації має однакову цінність для користувача та ринкову вартість?

Крім того, Позивачем у поданій до господарського суду позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які Позивач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи, згідно якого судові витрати на оплату судового збору складають 2481грн., оплату гонорару адвоката 20000грн.

У поданій 27.10.2022р. за вх.№22371/22 Відповіді на відзив Позивач зазначає, що предметом позову у цій справі є не загальний опис відносин сторін у версії Відповідача, а саме питання щодо визнання укладеною додаткової угоди №2 від 22.08.2022р. до договору оренди приміщення № 1 від 04.01.2021 р. в редакції, запропонованій Позивачем.

Підставами позову є обставини, котрі є наслідками викладених у позові свідомих вольових дій Відповідача.

З підстав наведеного Позивач зазначає, що й доводи та міркування сторін мають стосуватися предмету та підстав позову, а не їх взаємовідносин взагалі.

Щодо викладених у відзиві доводів Відповідача Позивач зазначає, що такі побудовані на приписах ГК України щодо порядку укладення, зміни та припинення договорів та законодавчого регулювання відносин оренди між господарюючими суб`єктами. Відповідач, посилаючись на ті ж самі норми ГК України Відповіді на відзив, приходить до абсолютно протилежних висновків.

Позивачем 22.08.2022 Відповідачу згідно ст.188 ГК України направлено оферту (пропозицію) укласти Додаткову угоду №2 від 22.08.2022 до договору оренди приміщення №1 від 04.01.2021 про відповідне зменшення орендної плати на період протиправного відключення об`єкту оренди від мережі електропостачання, тобто, з 02.08.2022.

Щодо посилання Відповідача на наявне у нього право на зміну умов договору та його розірвання в односторонньому порядку Позивач зазначає, що Сторони є суб`єктами господарювання, а Договір - господарським договором. Тобто, відносини сторін по Договору, внесенню до нього змін та його розірванню, регулюються ст.6 ЦК України та ст.ст.173-175, 188, 193, 206, 283-286, 293 ГК України.

Таким чином, на думку Позивача, сторони не мають права укладати договори, умови яких суперечать вимогам закону; сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов`язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше; Відповідач не навів приписів законодавства, котрі б позволяли змінювати ціну оренди «у зв`язку зі зміною кон`юнктури ринку»; зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом; господарське зобов`язання може бути розірвано сторонами лише згідно ст.188 цього Кодексу; розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством; одностороння відмова від договору оренди не допускається; Орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об`єкта оренди.

Відповідач домовилася з Позивачем про здачу йому в оренду цієї нерухомості по ціні $500 на місяць за умови, що Позивач «господарським способом» здійснить ремонт та реконструкцію будівлі під офісно-складську. При цьому, орендна плата заліковувалася з витратами Позивача на фінансування ремонту та реконструкції будівлі по ціні $500 на місяць. Згодом, коли об`єкт, завдяки зусиллям та ресурсам Позивача, отримав сучасний стан, внутрішній ремонт та розводку електро-, водо- та тепломереж, зовнішню термоізоляцію, було вставлено вікна та двері, в результаті реконструкції площу була збільшена до 363,3м2, Відповідач, за 4 роки збільшила орендну плату в 3 рази, а з початком війни - дійшла до шантажу через відключення об`єкту від всіх комунікацій.

Поряд з цим Позивач наводить ціну оренди складських приміщень у Львові та зазначає про використання нерухомості саме у якості офісно-складської. Відповідач, замовляючи у Позивача здійснення ремонту та реконструкцію будівлі під офісно-складську та погоджуючи з ним планування кімнат, складу, санвузлу, столової, вікон та електропроводки т.і. (адже Позивач виконував ці роботи «під себе» та надовго, як очікувалося), була абсолютно обізнана про мету та функціональне використання об`єкту оренди, що ще раз спростовує доводи Відповідача.

У поданих 21.02.2023р. за вх.№4406/23 Поясненнях Позивач доводить до відома суду правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ч.6 ст.762 ЦК України (Постанова від 08.05.2018р. у справі №910/7495/16), згідно якої: 6.7. Згідно ч.6 ст.132 ЦК України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає; 6.8. Отже, наведена норма права визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає; 6.9. Крім того, обставини, зазначені у ч.6 ст.762 ЦК України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені\ зокрема. и безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно ч.6 ст.762 ЦК України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, не обмежуються ними; 6.10. З урахуванням викладеного вище Велика Палата Верховного Суду зазначає, що відсутність у ч.6 ст.762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством.

Також, Позивач звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 21.09.2021р. (справа №910/13158/20) зазначає, що у постанові Верховного Суду від 08.07.2021 у справі №910/8040/20 викладено такі висновки щодо питання застосування приписів ч.6 ст.762 ЦК України у контексті п.14 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у ч.6 ст.762 ЦК України відсутній вичерпний перелік обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження. У п.6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16 зазначено, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Відтак, для застосування ч.6 ст.762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто, позивач повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем, і він не відповідає за ці обставини. Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили, тощо. Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми Закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати.

Аналогічна правова позиція щодо застосування ст.762 ЦК України викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, у справах №914/1248/18, 914/2264/17.

При цьому, звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору, а тому може застосовуватись за виключних обставин, наприклад, відсутності доступу до найманого приміщення, неможливості орендаря перебування в ньому та зберігання речей тощо.

З наведеного Позивач вважає, що у матеріалах справи наявні необхідні докази, підтверджують доводи Позивача щодо: неможливості використовувати об`єкт оренди через опечатування, від`єднання його від електромережі, та спроби від`єднати його від водопроводу; настання цих фактів безпосередньо внаслідок вольових дій орендодавця - подання ним відповідних заяв до ПрАТ «Львівобленерго» та ЛКМП «Львівводоканал» від 21.07.2022р.; намагання одночасно зі створенням перешкод для орендаря стягнути з нього кошти за оренду за серпень та вересень 2022р. в сумах, що значно перевищують обумовлені у договорі. За договором оренди власник об`єкта на певний строк передає орендарю 2 з 3 повноважень власника - право користування та право володіння. Наявні ж докази у їх сукупності доводять, що орендодавець одночасно намагався отримати орендну плату, тобто, своїми діями визнавав чинність договору оренди) всіляко перешкоджав орендарю здійснювати повноваження користувача та володільця.

У поданих 07.03.2023р. за вх.№5817/23 Поясненнях щодо п.п.3.2. Договору оренди приміщення від 04.01.2021р. №1 Позивач вказує, що Сторони є суб`єктами господарювання, а Договір - господарським договором. Саме тому відносини Сторін по цьому Договору регулюються положеннями ЦК України і ГК України, а в частині, що не суперечить приписам цих двох кодексів - положеннями Договору.

Позивач вказує, що положення п.3.2. Договору (3.2. Дія цього Договору може бути припинена: 3.2.3 внаслідок розірвання Договору на вимогу однієї із Сторін, з письмовим повідомленням у строк не менше 1-го місяця до дати розірвання угоди. 3.2.4 внаслідок негайного розірвання Договору на вимогу Орендодавця шляхом направлення відповідного письмового повідомлення Орендарю, якщо Орендар систематично не виконує свої обов`язки передбаченим даним Договором.) не відповідають вимогам закону.

Згідно п.2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»: 2.3. Якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов`язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись п.1 ч.1 ст.83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абз.2 ч.5 ст.216 ЦК України); 2.5. Правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину.

Позивач зазначає, що Сторони не мають права укладати договори, умови яких суперечать вимогам закону. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов`язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом. Господарське зобов`язання може бути розірвано лише згідно ст.188 цього Кодексу. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених лише законодавством. Одностороння відмова від договору оренди не допускається. Орендар звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

З наведеного Позивач підсумовує, що наведені приписи ЦК та ГПК України спростовують доводи та міркування Відповідача щодо припинення договору оренди.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому 19.10.2022р. за вх.№21535/22 Відзиві на позовну заяву проти заявленого позову заперечує, вважає його безпідставним та необґрунтованим і просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з огляду на те, що 17.06.2022р. Відповідачем відправлено Позивачу вимогу №17/06-22 про розірвання договору згідно п.3.2.3. Вимога була одержана Позивачем 20.06.2022р. згідно відслідковування поштового відправлення.

Відповідно до п.3.2.3. Договору дія Договору може бути припинена внаслідок розірвання Договору на вимогу однієї зі Сторін, з письмовим повідомленням у строк не менше одного місяця до дати розірвання угоди. Таким чином, Відповідач зазначає, що листом попередив Позивача за один місяць про свою вимогу розірвати договір, тож з 20.07.2022 року Договір №1 вважається розірваним та припинив свою дію.

11.07.2022р. Відповідачем направлено вимогу-претензію №11/07-22-1 Позивачу, в якій він повідомив про заборгованість через лише часткову сплату орендної плати з березня 2022 та про розірвання договору в порядку п.3.2.3. Договору посилаючись на своє попереднє повідомлення, та про обов`язок здійснити передачу орендованого приміщення.

Відповідно до п.4.2. Договору у разі припинення дії Договору Орендар зобов`язаний звільнити Приміщення та підготувати його до передачі Орендодавцеві не пізніше п`яти днів після припинення дії Договору.

01.08.2022р. Відповідачем направлено Позивачу вимогу №01/08-22-1, якою він нагадує про те, що Договір було розірвано 20.07.2022р. згідно п.3.2.3. Договору та вимагає надати доступ до приміщення у зв`язку з необхідністю проведення ремонтних робіт.

02.09.2022р. Відповідачем було надіслано вимогу №02/09-22-1 про передачу приміщення та забезпечення присутності уповноваженого представника за відповідною адресою для здійснення передачі приміщення. У визначений у вимозі час Позивач не з`явився і не здійснив передачу об`єкта оренди.

Такі вимоги Позивачем виконані не були. До того ж, Позивач в період з березня 2022р., без жодних повідомлень Відповідача, не сплачував орендну плату в повному розмірі за Договором №1, що засвідчено Актом звірки взаємних розрахунків за 2022 рік.

Підсумовуючи вищенаведене Відповідач зазначає, що Позивач вимагає визнання чинною Додаткової угоди №2 до Договору, який вже є розірваним.

Щодо доводів Позивача про зміну розміру орендної плати Відповідач зазначає, що в позовній заяві зазначено, що «з моменту укладення Договору, Відповідач постійно вимагав підвищення орендної плати». А потім «з незрозумілих підстав, Відповідач навіть почав виставляти рахунки на суми, що значно перевищували обумовлені у Договорі».

Однак, в позовній заяві не зазначено, що 15.07.2021р. Відповідачем було направлено Позивачу Лист №15/07-21, в якому він повідомляє про необхідність внесення змін до умов Договору шляхом збільшення вартості оренди приміщення до 1800 доларів США.

Лист та Додатковий договір №2, як додаток до нього, було отримано Позивачем.

Надалі, листом Позивача №445 від 11.08.2021р. та листом-відповіддю Відповідача на нього від 22.08.2021р. Сторони погодили відтермінувати збільшення орендної плати за договором і укласти Додаткову угоду №2 з 01.01.2022р. Таким чином, з 01.01.2022р. орендна плата за договором складала: 1800 доларів США. Додатково Позивач зазначає, що з початку 2022р. Відповідачем здійснювалась оплата в розмірі 1800 доларів США, що в свою чергу свідчить про згоду з підвищенням орендної плати.

Попри наведене Відповідач зазначає, що в Додатковому договорі №2 до Договору передбачено в порядку, передбаченому п.1.6. Договору оренди приміщення №1 від 04.01.2021р., сторони погодили внести зміни в договір Оренди, а саме: п. 1.2. Договору оренди приміщення №1 від 04.01.2021р. викласти в новій редакції:

- За користування зазначеним нежитловим приміщенням Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату в місяць у розмірі, еквівалентному 1800,00дол. США, в гривнях, згідно курсу НБУ визначеного на перше число кожного місяця;

- В разі протермінування оплати Орендар сплачує пеню в розмірі 2% від неоплаченої суми (суми заборгованості), за кожен день прострочення.

Попри це, згідно доводів Відповідача, з березня 2022р. Позивач не виконував обов`язок за п.1.3 Договору не сплачував орендну плату, а надалі самовільно вирішив сплачувати лише 1/3 від розміру орендної плати, передбаченої в Договорі, що свідчить про порушення умов Договору №1 зі сторони Позивача.

Щодо вимог Позивача укласти додаткову угоду до Договору Відповідач зазначає, що відповідно до позову, з огляду на погіршення стану об`єкта оренди згідно ч.2 ст.286 ГК України та ч.1 ст.767, ч.4 ст.762 ЦК України Позивач має право вимагати зниження плати за договором. Також, він зазначає, що відключення водо- та електропостачання та водовідведення перешкоджає інтелектуальній діяльності працівників ТОВ. Спираючись на ці положення закону, він направив Відповідачу оферту укласти Додаткову угоду №2 до Договору оренди приміщення №1 від 04.01.2021 р., в якій він передбачив зменшення оплати за місяць до 3,00 (трьох) доларів США.

Однак те, що Позивач вважає погіршенням та істотною зміною умов за договором, було фактично здійсненням Відповідачем своїх повноважень щодо майна як власника.

Так, відповідно до п.1.4. Договору №1 величина компенсації витрат за комунальні послуги, що споживаються Орендарем, проводяться згідно виставлених рахунків Орендодавцем. Таким чином, в розмір орендної плати входить саме ціна оренди нежитлового приміщення. Комунальні платежі сплачуються за межами суми орендної плати за окремим рахунком від Орендодавця. Висновок: відсутність постачання комунальних послуг ніяким чином не впливає на якість орендованого приміщення та не може бути підставою для зменшення розміру орендної плати. Якщо Орендар не споживатиме комунальні послуги не повинен оплачувати їх.

До того ж, у Договорі №1 не передбачено жодних вимог до наявності, якісних чи кількісних характеристик комунальних послуг для об`єкта оренди. Актом прийому-передачі приміщення в оренду від 09.01.2021р. (Додаток №1 до Договору №1) у списку майна, наявного в об`єкті оренди перераховано деякі електричні прилади, умивальник, унітаз, водонагрівач, систему опалення, що свідчить про певну угоду сторін щодо можливості застосування цих приладів і споживання комунальних послуг (з урахуванням п.1.4. Договору). Але ні про призначення приміщення для Орендаря, ні про вимоги до нього у зв`язку з підприємницькою діяльністю - не передбачено.

В доповнення Відповідач звертає увагу на те, що відключення від електропостачання відбулось 02.08.2022р. згідно Акта №0202822/3 про пломбування та відповідальність за збереження пломб при вимкненні споживача від 02.08.2022р. Відключення від водопостачання та водовідведення відбулось за заявою Відповідача від 21.07.2022р.

З врахуванням того, що дію Договору №1 припинено 20.07.2022р., відтак, коли дію Договору №1 було припинено, Відповідач має повне право вирішувати, чи відмовлятися від постачання комунальних послуг для свого приміщення.

Також, Відповідач наводить заперечення проти посилань Позивача на форс-мажорні обставини з огляду на те, що в Листі №120 від 08.06.2022 Позивач пропонує підписати договір про внесення змін до Договору №1 в якому визначена оплата в розмірі 1/3 від передбаченої в договорі, посилаючись на збройну агресію рф проти України від 24.02.2022 як на форс-мажорну обставину, визнану листом ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1. Позивач стверджує, що військова агресія вплинула на його господарську діяльність та фінансову спроможність, так як його контрагенти затримують оплати, підприємство не отримало дохід та понесло збитки. При цьому не наведено жодних доказів для підтвердження цих фактів.

Сторона, яка посилається на форс-мажорні обставини має довести, що саме ці обставини спричинили неможливість виконання зобов`язання за договором (причинно-наслідковий зв`язок). Якщо такі обставини не призвели до порушення зобов`язання, сторона не може на них посилатися. Позивач не надав жодних доказів та належного обґрунтування зв`язку обставин та неможливості сплати орендної плати, і чому Відповідач має погодитися на її зниження.

Окрім того, Відповідачем надано відповіді на поставлені Позивачем у позовній заяві запитання:

1. З Вашого листа випливає, що приводом для відключення об`єкту оренди від мережі електропостачання стала необхідність ремонту орендованого приміщення. Які саме показники вказували на необхідність цього ремонту?

Відповідь: 03.02.2022р. по липень 2022р. включно Орендар ухилявся від проведення зустрічі, не виходили на зв`язок, доступ до об`єкта не надавався, систематично порушував умови договору в результаті чого 20.07.2022р. Договір оренди приміщення №1 від 04.01.2021р. припинено. Усі подальші дії щодо власного майно мною вчинялись на власний розсуд без обов`язку будь якого погодження з Орендарем чи з третіми особами.

2. Яким чином, ким і коли саме було виявлено ці показники?

Відповідь: 20.07.2022р. Договір оренди приміщення №1 від 04.01.2021р. припинено. Усі подальші дії щодо власного майно мною вчинялись на власний розсуд без обов`язку будь якого погодження з Орендарем чи з третіми особами.

3. Чому Ви не повідомили орендаря про ці показники заздалегідь, адже ви знали про їх існування вже 22.07.2022р.?

Відповідь: 20.07.2022р. Договір оренди приміщення №1 від 04.01.2021р. припинено. Усі подальші дії щодо власного майно мною вчинялись та вчиняються на власний розсуд без обов`язку будь якого погодження з Орендарем чи з третіми особами.

4. В оголошенні - стан об`єкту відмінній, в листі - потребує ремонту. Прохання пояснити, кого саме Ви вводили в оману - нинішнього орендаря чи потенційного?

Відповідь: 20.07.2022р. Договір оренди приміщення №1 від 04.01.2021р. припинено. Усі подальші дії щодо власного майно мною вчинялись на власний розсуд без обов`язку будь якого погодження з Орендарем чи з третіми особами.

5. Як, на Вашу думку, мав діяти орендар у даній ситуації за для якнайшвидшого відновлення нормального стану об`єкта оренди до 20.08.2022р. та після 02.08.2022р.?

Відповідь: Вважаємо, що з лютого 2022р. в Орендаря було достатнього часу для можливості врегулювання відносин та погодження подальшої співпраці, натомість Орендар включно до травня 2022р. припинив оплату оренди, самостійно вирішив зменшити вартість оренди, уникав будь-яких зустрічей та пояснень, тощо.

6. Як, на Вашу думку, мав діяти орендар у даній ситуації за для якнайшвидшого відновлення своєї господарської діяльності після 02.08.2022р.?

Відповідь: Враховуючи, що 20.07.2022р. Договір оренди приміщення №1 від 04.01.2021р. припинено і Орендар належно про це повідомлений правильними діями орендаря має бути сплата заборгованості по Договору оренди.

7. У заяві на ім`я директора ЛМКП Львівводоканал від 21.07.2022р. Ви стверджуєте, що необхідно тимчасово припинити надання послуг з водопостачання та водовідведення за адресою: м.Львів, вул.Залізнична, 7В-1 у зв`язку з виробничою необхідністю. Чим саме викликана ця виробнича необхідність?

Відповідь: Враховуючи, що 20.07.2022р. Договір оренди приміщення №1 від 04.01.2021р. припинено, усі подальші дії щодо власного майно мною вчинялись на власний розсуд без обов`язку будь якого погодження з Орендарем чи з третіми особами.

8. Чи є правомірними Ваші дії як орендодавця по вжиттю заходів щодо відключення об`єкту оренди від мережі електропостачання та водопостачання?

Відповідь: 20.07.2022р. Договір оренди приміщення №1 від 04.01.2021р. припинено. Усі подальші дії щодо власного майно мною вчинялись на власний розсуд без обов`язку будь якого погодження з Орендарем чи з третіми особами.

9. Чи є правомірними Ваші дії щодо публічної пропозиції здати в оренду об`єкт нерухомого майна, котрий передано в оренду до 01.12.2023р.?

Відповідь: Враховуючи, що 20.07.2022р. Договір оренди приміщення №1 від 04.01.2021р. припинено, усі подальші дії щодо власного майно мною вчинялись на власний розсуд без обов`язку будь якого погодження з Орендарем чи з третіми особами.

10. Вам добре відомо, що об`єкт оренди автономно опалювався за допомогою електричного інвертора. Як ви вважаєте, об`єкт нерухомості, підключений до мережі електропостачання та водопостачання, з автономним опаленням та відключений від цих благ цивілізації має однакову цінність для користувача та ринкову вартість?

Відповідь: Враховуючи, що 20.07.2022р. Договір оренди приміщення №1 від 04.01.2021р. припинено. Усі подальші дії щодо власного майна мною вчинялись на власний розсуд без обов`язку будь якого погодження з Орендарем чи з третіми особами.

Згідно наведеного у відзиві попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, які Відповідач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом цієї справи Відповідач зазначає про судові витрати на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 20000грн.

У поданих 31.10.2022р. за вх.№22558/22 Запереченнях на відповідь на відзив Відповідач зазначає, що положення Договору №1 та Додаткового Договору №2 (від Відповідача) не суперечать вимогам закону і по суті є реалізацією сторонами своїх законних прав і свободи договору при формулюванні його умов, а для того, щоб посилатися на суперечливість договору відповідно закону (Відповідач діяв за умовами Договору №1, тож обґрунтовуючи незаконність дій Відповідача, Позивач одночасно вважає такими і положення Договору), необхідно чітко визначити, які його положення та яким нормам закону суперечать.

При цьому, Відповідач вказує, що в даній ситуації не було жодної конкретизації в договорі про те, що якість орендованого нежитлового приміщення буде залежати від комунальних послуг, що б надавало Позивачеві підстави для вимагати зменшення ціни. До того ж, як вже було аргументовано Відповідачем у Відзиві, відключення відбулося вже після припинення договору.

Відповідач наголошує, що не посилалася на зміну кон`юнктури ринку як підставу підвищення ціни - тому я не мала обов`язку обґрунтовувати наявність цієї зміни.

Також Відповідач вказує, що з початку 2022р. Позивачем здійснювалась оплата в розмірі 1800дол.США, що в свою чергу свідчить про згоду з підвищенням орендної плати. Це підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків за 2022р., доданим до Відзиву.

Відповідно до п.3.2.3. Договору дія Договору може бути припинена внаслідок розірвання Договору на вимогу однієї зі Сторін, з письмовим повідомленням у строк не менше 1-го місяця до дати розірвання угоди. Саме в порядку цього пункту і відбулось припинення договору шляхом розірвання на вимогу Відповідача. Сторони обумовили даний порядок при укладенні Договору, а зараз Позивач посилається на загальні норми закону, які передбачають свободу договору і можливість врегулювання своїх відносин сторонами у договорі на свій розсуд, якщо це не суперечить законодавству. Стаття 188 ГК України встановлює, що договором може бути передбачена одностороннє розірвання.

Відповідач звертає увагу, що незаконним у даному випадку є те, що Позивач з березня 2022р. перестав належним чином виконувати обов`язок щодо сплати за оренду приміщення, послався на форс-мажор без належного обґрунтування (контрагенти затримують оплати без доказів), а потім (коли договір вже був припинений шляхом розірвання) почав вимагати зниження ціни до 3 доларів США в той час, як ст.188 ГК України встановлена можливість передбачення одностороннього розірвання договору сторонами в самому договорі - що і було зроблено (п.3.2.3 Договору).

Підсумовуючи вказане Відповідач зазначає, що в даному випадку не було здійснено односторонню відмову від Договору, а відбулося розірвання договору на вимогу Орендодавця відповідно до положень Договору та Закону, яким передбачено право врегулювати цю можливість у договорі.

Щодо питання припинення та розірвання Договору Відповідач вказує, що відповідно до положень Договору №1, по структурі співвідношення припинення договору як юридичного факту по структурі п.3.2 та 3.2.3 чітко видно співвідношення «припинення» договору як юридичного факту та розірвання як одного із способів припинення Договору. Договором передбачено в яких порядках можливе припинення дії договору, тож шляхом виконання конкретних кроків, в порядку п.3.2.3 Договору №1, договір було розірвано 20.07.2022р. Сумнів Позивача у формулюваннях не змінить цього факту, а подальші міркування Позивача про кон`юнктуру ринку не мають юридичного значення, бо Відповідач не посилалася на зміни кон`юнктури ринку як підставу для зміни ціни.

Підсумовуючи вищенаведене Відповідач зазначає, що позиція Позивача у цій справі є незаконною. З пояснень, які надаються Представником Позивача, можна зробити висновок, що Позивачем не визнається підняття орендної плати, яке відбулось з січня 2022р. При цьому, Позивачем здійснювалася оплата в січні та лютому за узгодженою сумою, претензій до Відповідача не було. Однак, починаючи з березня 2022р., сплата орендної плати припинилась, жодного врегулювання не відбувалось. Позивач посилається на форс-мажорні обставини, не вказуючи, що саме змінилось в діяльності підприємства, та чому він не може здійснювати орендну плату в повному обсязі.

Зважаючи на наведене в червні 2022р. Відповідачем направлено вимогу про розірвання договору, строк розірвання згідно з якою настав 20.07.2022. Відповідач вважає, що в даному випадку порушуються його права як власника/орендодавця, а не Позивача як орендаря. На даний час приміщення не використовується Позивачем, в тому числі і Відповідачем, орендна плата не здійснюється.

Позивач звернувся з позовом про визнання додаткової угоди №2 укладеною безпідставно, оскільки Відповідачем, як власником та орендодавцем приміщення, було дотримано вимог закону, у всіх діях починаючи з березня 2022р., на відміну від Позивача, який ухиляється від сплати орендної плати.

У поданих 07.03.2023р. за вх.№5815/23 Поясненнях Відповідач зазначає, що у постанові від 31.07.2019р. у справі №922/3248/18 Верховний Суд вказав, що за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому ст.188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором. Таку правову позицію наведено і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №916/1684/18.

Оскільки сторони договору, врахувавши встановлену законом свободу договору, на власний розсуд погодили підстави та порядок припинення дії договору, що не суперечить вимогам ст.ст.6, 525, 598, 627, 651 ЦК України та ст.ст.188, 291 ГК України, Верховний Суд визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що погоджене сторонами умовами спірного пункту право орендодавця припинити дію цього договору не суперечить вимогам законодавства, тому правові підстави для визнання недійсним зазначеного пункту договору відсутні (постанова від 31.07.2019 у справі №922/3248/18).

Також, Відповідач вказує, що у постанові Верховного Суду від 26.02.2020р. у справі №910/4391/19 Суд висловив позицію щодо моменту припинення договору у зв`язку з його одностороннім розірванням. Верховний Суд наголосив, що відмова від договору найму є одностороннім правочином, а тому не вимагає згоди іншої сторони й/або нотаріального посвідчення. Отже, договір є розірваним із моменту отримання орендарем повідомлення.

В даному випадку, на думку Відповідача, Сторони у Договорі погодили, що повідомлення про одностороннє розірвання договору надсилаються стороною не менше 1-го місяця до дати розірвання угоди - п.3.2.3. Договору. Таким чином 20.07.2022 договір був розірваний. Також підтвердженням отримання Позивачем повідомлення Відповідача є визнання Позивачем цієї обставини справи в усних та письмових заявах у справі.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність передбачених ст.ст.202, 216 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті за наявними у справі матеріалами.

Спір розглядається з урахуванням заяви Товариства з обмеженою відповідальністю КАВЕР ЕНЕРДЖІ ПЛЮС від 22.11.2022р. вх. №3828/22 про зміну предмета позову.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів, наведених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити повністю з огляду на наступне.

04.01.2021р. між ТзОВ «Кавер Енерджі Плюс» (Позивач, Орендар) та ФОП Панчук Ольгою Дмитрівною (Відповідач, Орендодавець) укладено Договір оренди приміщення №1 (Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) Орендодавець зобов`язувався передати, а Орендар зобов`язувався прийняти в строкове оплатне володіння і користування нежитлове приміщення загальною площею 250м2. Приміщення знаходиться за адресою: м.Львів вул.Залізнична 7В-1. Об`єкт передається Орендарю у строкове платне користування відповідно до Договору із Додатками, які є його невід`ємною частиною.

Згідно п.1.2. Договору за користування зазначеним нежитловим приміщенням Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату в місяць у розмірі еквівалентному 1500 дол. США в гривнях, згідно курсу НБУ визначеного на перше число кожного місяця.

Орендна плата за використання приміщення сплачується Орендарем шляхом внесення належної до оплати суми, на банківський рахунок Орендодавця до 5 числа кожного поточного місяця за поточний місяць. В день підписання даного договору Орендар зобов`язаний здійснити оплату (аванс) по даному договору за перший і два останні місяці, які будуть використані на покриття орендної плати відповідно (п.1.3. Договору).

Величина компенсації витрат за комунальні послуги, що споживаються Орендарем проводиться згідно виставлених рахунків Орендодавцем (п.1.4. Договору).

На додаткове підтвердження виникнення зобов`язань Орендаря щодо сплати Орендодавцю орендної плати за відповідний період і у визначених розмірах, сторони, в рамках даного Договору, можуть укладати та підписувати відповідні акти, які після їх підписання є остаточними і в односторонньому порядку перегляду не підлягають (п.1.5. Договору).

Відповідно до п.1.6. Договору зміна вартості орендної плати проводиться за згодою сторін і оформляється додатком до Договору. Орендодавець вправі односторонньо змінити розмір орендної плати в випадку зміни кон`юнктури ринку, не частіше ніж один раз на рік, шляхом направлення/вручення на адресу Орендаря відповідного повідомлення. В такому випадку розмір орендної плати вважається зміненим з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому було скеровано/вручено відповідне повідомлення.

Згідно п.1.7. Договору орендна плата нараховується до моменту повернення Орендарем приміщень з оренди по відповідному акту приймання-передачі.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що приміщення передається Орендодавцем і приймається Орендарем в строк не пізніше ніж до 01.02.2021 року.

Передача Приміщення в оренду здійснюється уповноваженими представниками сторін за відповідним актом приймання - передачі, який є доказом фактичної передачі Приміщення Орендарю і є невід`ємною частиною договору. З дня підписання Договору всі попередні домовленості скасовуються та вважаються такими що втратили чинність.

Вступ Орендаря в користування і відповідно момент виникнення у Орендодавця права нарахування та отримання орендної плати за таке користування, починається з дня підписання сторонами акту приймання - передачі Приміщення в оренду (п.2.4. Договору).

Договір вступає в дію з моменту його укладення та діє до 01.12.2023р. (п.3.1. Договору).

Відповідно до п.3.2. Договору дія цього Договору може бути припинена: (3.2.1.) внаслідок розірвання Договору за взаємною згодою Сторін, що оформляється відповідним письмовим документом; (3.2.2.) у випадку знищення Приміщення; (3.2.3.) внаслідок розірвання Договору на вимогу однієї із Сторін, з письмовим повідомленням у строк не менше одного місяця до дати розірвання угоди; (3.2.4.) внаслідок негайного розірвання Договору на вимогу Орендодавця шляхом направлення відповідного письмового повідомлення Орендарю, якщо Орендар систематично не виконує свої обов`язки передбаченим даним Договором.

Пунктом 4.2. Договору встановлено, що у разі припинення дії цього Договору Орендар зобов`язаний звільнити Приміщення та підготувати його до передачі Орендодавцеві не пізніше п`яти днів після припинення дії Договору.

Згідно п.4.3. Договору Приміщення вважається повернутим Орендодавцю з моменту підписання акту приймання-передачі Приміщення. Акт приймання-передачі Приміщення з оренди підписується Сторонами у двох екземплярах.

Обов`язки Орендаря щодо оплати орендної плати припиняються з дня фактичного звільнення Орендарем Приміщення, який зазначається в акті приймання-передачі Приміщення з оренди (п.4.4. Договору).

Актом прийому-передачі приміщення в оренду до Договору від 09.01.2021р. №1 (Додаток №1 до Договору) Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування Приміщення за Договором, а також наявне у ньому майно згідно переліку.

Договір та Акт прийому-передачі приміщення в оренду підписано повноважними представниками Сторін, їх підписи завірено відтисками печаток Сторін Договору.

Листом від 15.07.2021р. вих.№15/07-21 Відповідач 20.07.2021р. зверталася до Позивача з повідомленням про необхідність внесення змін у п.1.2. Договору оренди приміщення в частині збільшення вартості оренди до 1800дол.США, в гривнях, згідно курсу НБУ, визначеного на перше число кожного місяця (п.1.6. Договору) і просила протягом п`яти днів з моменту отримання Листа підписати Додатковий договір №2 про внесення змін в Договір оренди приміщення №1 від 04.01.2021р. До листа додано Додатковий договір №2 про внесення змін в Договір оренди №1 від 04.01.2021р.

Обставина надіслання Листа від 15.07.2021р. вих.№15/07-21 підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Поштової накладної від 20.07.2021р. №7902004539400 та описом вкладення до цінного листа 7902004539400.

Позивачем вказаного листа отримано 28.07.2021р., що підтверджується відповідною відміткою уповноваженої особи Позивача на Повідомлення про вручення поштового відправлення №7902004539400.

Листом від 11.08.2021 вих.№445 Позивач підтвердив отримання листа Відповідача від 15.07.2021 вих.№15/07-21, однак, враховуючи складне фінансове становище протягом останніх декількох місяців та неочікувано висловлене Відповідачем бажання збільшення вартості оренди на 20%, що не відповідає змінам кон`юнктури ринку за 2021, вважав його необґрунтованим та завищеним запропоноване збільшення вартості оренди за Договором.

З підстав наведеного Позивач просить Відповідача погодити укладення надісланої Додаткової угоди №2 до Договору з 01.01.2022р.

Листом від 22.08.2021р. №22/08 Відповідач у відповідь на лист Позивача повідомила, що, враховуючи складне фінансове становище компанії Позивача і цінуючи співпрацю, погоджується на відтермінування збільшення орендної плати (з 1500 на 1800) дол. США, з 01.08.2021р. на 01.01.2022р. згідно п.1.6 Договору оренди приміщення №1 від 04.01.2021р. і укладання Додаткової угоди №2 з 01.01.2022р.

Листом-вимогою від 17.06.2022р. вих. №17/06-22 Відповідач зверталась до Позивача із повідомленням про те, що станом на час складення листа Відповідачем отримано декілька запитів від Львівської обласної військової адміністрації щодо необхідності надання нежитлових приміщень - Об`єкт оренди під потреби військової інфраструктури.

Крім того, Відповідач у вказаному листі зазначала, що, враховуючи вище викладене, а також потреби військових, Відповідачем прийнято рішення, щодо надання нежитлових приміщень - Об`єкт оренди на потреби військової інфраструктури ЗСУ.

На підставі наведеного, Відповідач повідомила Позивача про розірвання Договору та просила протягом 3-х календарних днів повідомити можливий максимально короткий термін розірвання Договору оренди в порядку п.п. 3.2.1, 3.2.3, або 3.2.4., та повернення Об`єкту оренди за відповідним Актом прийому - передачі.

При цьому зазначала, що ненадання відповіді у вказаний строк, невиконання вимог щодо розірвання договору в порядку п.3.2.3 Договору оренди та/або ухилення від отримання цього Листа буде розцінюватись як дії спрямовані на перешкоджання ЗСУ, що спрямовані на шкоду обороноздатності та територіальної цілісності України.

Надіслання листа від 17.06.2022р. вих.№17/06-22 підтверджується наявною в матеріалах справи копією Поштової накладної від 17.06.2022р. №7902004762915.

Адвокатським запитом від 23.06.2022р. б/н представник Позивача звертався до Відповідача з проханням надати належним чином завірені копії запитів Львівської ОДА, надіслані Позивачу, щодо необхідності надання «нежитлових приміщень - Об`єкт оренди під потреби військової інфраструктури», котрі стосуються саме нежитлового приміщення загальною площею 300 кв.м., розташованого за адресою: м. Львів вул. Залізнична 7В-1. Запит мотивовано тим, що у листі №17/06-22 від 17.06.2022р. Відповідач, як на підставу для розірвання договору оренди приміщення №1 від 04.01.2021р. повідомляв про отримання декількох запитів Львівської ОДА «щодо необхідності надання нежитлових приміщень - Об`єкт оренди під потреби військової інфраструктури».

Вимогою-претензію від 11.07.2022р. вих.№11/07-22 Відповідач зверталась до Позивача з повідомленням про заборгованість за Договором в розмірі 87631,08грн.

Додатково у листі Відповідач зазначала, що 10.06.2022 Позивачу направлено Вимогу про розірвання Договору оренди, яку згідно відстеження вручення рекомендованих листів, Позивачем отримано 20.06.2022р. Відповідно до п.3.2.3. 3.2.3. Договору оренди дія Договору може бути припинена внаслідок розірвання Договору на вимогу однієї із Сторін, з письмовим повідомленням у строк не менше 1-го місяця до дати розірвання угоди.

Згідно п.4.3. Договору приміщення вважається повернутим Орендодавцю з моменту підписання акту приймання-передачі Приміщення. Акт приймання-передачі Приміщення з оренди підписується Сторонами у двох екземплярах.

Виходячи з наведеного вище, оскільки Позивачем отримано вимогу щодо розірвання Договору 20.06.2022р., Вимогою-претензією Відповідач просила прибути 20.07.2022р. за адресою: м.Львів, вул.Залізнична, 7В-1 для повернення об`єкту оренди та підписання відповідного акту приймання-передачі Приміщення та сплатити заборгованість за користування орендованим приміщенням в розмірі 87631,08грн.

Обставина надіслання Вимоги-претензії від 11.07.2022р. вих.№11/07-22 підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Поштової накладної від 14.07.2022р. №7903707103600 та описом вкладення до цінного листа 7903707103600.

Позивачем вказану вимогу-претензію отримано 15.07.2022р., що підтверджується відповідною відміткою уповноваженої особи Позивача на Повідомлення про вручення поштового відправлення №7903707103600.

Листом від 19.07.2022р. вих.№157 Позивач звертався до Відповідача із проханням надати розрахунок сум орендної плати, наведених у надісланих Вами актах; надати належним чином посвідчені копії всіх додаткових угод до договору оренди приміщення № 1 від 04.01.2021р., котрі наявні в Вашому розпорядженні; визначитися, які саме підстави наразі наявні для одностороннього розірвання Договору та на який саме пункт Договору (3.2.1., 3.2.3, або 3.2.4.) має застосовуватися за наявності цих підстав.

Вказаний лист мотивовано тим, що Відповідачем листом від 27.06.2022, на адресу ТОВ «Захід Електро Груп» направлено акти здачі-прийому робіт (надання послуг): №31/01 від 31.01.2022 на суму 9548грн.; №28/02 від 28.02.2022 на суму 9959,42грн.; №31/3 від 31.03.2022 на суму 10239,22грн.; №30/04 від 30.04.2022 на суму 10239,22грн.; №31/05 від 31.05.2022 на суму 10239,22грн.; №30/06 від 30.06.2022 на суму 10239,22грн.

Між тим, згідно Договору за користування зазначеним нежитловим приміщенням Орендар сплачує Орендодавцю орендну плату в місяць у розмірі еквівалентному 1500 дол. США в гривнях, згідно курсу НБУ, визначеного на перше число кожного місяця. Також, у тексті цих актів наявне посилання на Додаткову угоду № 2 від 04.07.2021р. до Договору оренди приміщення №1 від 04.01.2021р. При цьому, у ТОВ «Захід Електро Груп» відсутні будь-які додаткові угоди до договору оренди приміщення №1 від 04.01.2021р.

Також, у своєму листі за №17/06-22 від 17.06.22р. Ви «повідомляєте про розірвання Договору оренди в порядку пп. 3.2.1., 3.2.3, або 3.2.4.» та помилково вважаєте, що наразі наявні підстави для одностороннього розірвання Договору. Нагадую Вам, що згідно Академічного тлумачного словника української мови (1970-1980), розділовий сполучник «АБО» має наступне значення: АБО 1, спол. 1. розділовий. 1. Уживається на означення того, що з ряду перелічуваних предметів (явищ і т. ін.) можливий тільки один.

Листом від 01.08.2022р. вих.№01/08-22-1 Відповідач повідомляла Позивача, що 20.07.2022р. було припинено дію Договору оренди приміщення №1 від 04.01.2021р., укладеного між ФОП Панчук Ольга Дмитрівна та ТОВ «КЕВЕР ЕНЕРДЖІ ПЛЮС».

При цьому, у вказаному листі Відповідач зазначала, що оскільки зі сторони Позивача не було підписано Акту приймання-передачі Приміщення, вказане приміщення за адресою: м.Львів, вул.Залізнична. 7В-1 залишається неповернутим.

Зважаючи на ці обставини Відповідач повідомляла, що ув`язку з необхідністю провести ремонт інженерних мереж вказаних приміщень просить надати доступ до приміщення, що знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Залізнична. 7В'-1, з 02.08.2022р.

Адвокатським запитом від 03.08.2022р. б/н (вх.ЛМКП «Львівводоканал» від 05.08.2022р. №ВЗ-А-26) представник Позивача звертався до ЛМКП «Львівводоканал» з проханням протягом 5 робочих днів надати належним чином завірені копії заяви (клопотання, звернення) ФОП Панчук О.Д. (громадянки ОСОБА_1 ) до ЛМКП «Львівводоканал» або його структурних підрозділів про відключення приміщень/будівлі, розташованої за адресою: 79039, м.Львів, вул.Залізнична, 7, поданої нею протягом червня-серпня 2022р. та доказів оплати ФОП Панчук О.Д. (громадянки ОСОБА_1 ) цієї послуги ЛМКП «Львівводоканал», здійсненої нею протягом червня-серпня 2022р.

Листом від 09.08.2022р. вих.№ДВ-9142 ЛМКП «Львівводоканал» надало копію заяви ОСОБА_1 щодо припинення надання послуг та опломбування вводу за адресою: м.Львів, вул.Залізнична, 7В-1, з якою вона звернулась 25.07.2022р., Рахунок за обмеження водопостачання сплачено ОСОБА_1 26.07.2022р. та копію витягу з реєстру оплат.

Заявою від 21.07.2022р. б/н (вх.ЛМКП «Львівводоканал» від 25.07.2022р. №ВД-4907) Відповідач зверталась до ЛМКП «Львівводоканал» із проханням тимчасово припинити надання послуг водопостачання та водовідведення і опломбувати ввід у зв`язку із виробничою необхідністю.

Адвокатським запитом від 03.08.2022р. б/н (вх.ПрАТ «Львівобленерго» від 04.08.2022р.) представник Позивача звертався з проханням протягом 5 робочих днів надати належним чином завірені копії заяви (клопотання, звернення) ФОП Панчук О.Д. (громадянки ОСОБА_1 ) до ПрАТ «Львівобленерго» або його структурних підрозділів про відключення приміщень/будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , від мережі стаціонарного електропостачання, поданої нею протягом червня-серпня 2022р.; доказів оплати ФОП Панчук О.Д. (громадянки ОСОБА_1 ) цієї послуги ПрАТ «Львівобленерго», здійсненої нею протягом червня-серпня 2022р.; документів, що підтверджують надання послуги щодо даного відключення.

Листом від 09.08.2022 вих.№203-07-2357 ПрАТ «Львівобленерго» надало копію заяви ОСОБА_1 від 21.07.2022р.; копію Акту №0202822/3 про пломбування та відповідальність за збереження пломб при вимкненні споживача від 02.08.2022р.

Також, вказаним листом повідомлено, що ПрАТ «Львівобленерго» не виставляло ОСОБА_1 рахунку за послуги, що стосувались припинення електроживлення її електроустановок за адресою: м.Львів, вул.Залізнична, 7, а тому, ОСОБА_1 не здійснювала жодних платежів за припинення електроживлення своїх електроустановок за згадуваною вище адресою.

Заявою від 21.07.2022р. б/н (вх. ПрАТ «Львівобленерго» від 21.07.2022р. №20309-3179) Відповідач зверталась з проханням тимчасово припинити постачання електричної енергії за адресою: м.Львів, вул.Залізнична, буд.7В-1 (договір 54431).

Актом про пломбування та відповідальність за збереження пломб при вимкненні споживача від 02.08.2022р. №020822/3 підтверджено вимкнення споживача за договором №54431 за його заявою. Вказаний акт підписано повноважними представниками ПрАТ «Львівобленерго» та Відповідача.

Вимогою від 02.09.2022р. вих.№02/09-22-1 Відповідач 03.09.2022р. повідомляла Позивача про те, що 20.07.2022р. було припинено дію Договору, укладеного між ФОП Панчук Ольга Дмитрівна та ТОВ «КЕВЕР ЕНЕРДЖІ ПЛЮС».

При цьому Відповідач зазначала, що, оскільки не відбулось підписання Акту приймання-передачі Приміщення, тому приміщення за адресою: м.Львів, вул. Залізнична, 7В-1 вважається неповернутим. Відповідно до п.4.2. у разі припинення дії цього Договору Орендар зобов`язаний звільнити Приміщення та підготувати його до передачі Орендодавцеві не пізніше п`яти днів після припинення дії Договору.

Також, Відповідач вказувала, що їй відомо, що приміщення яким Ви користувались згідно Договору та яке належить Відповідачу на праві власності, на даний час не використовується. Крім того, 25.08.2022 Позивачем вивезено всі основні засоби та опечатано приміщення, не зважаючи на припинення Договору.

Зважаючи на наведене, Відповідач просила Позивача забезпечити свою присутність або уповноваженого представника 06 вересня 2022 року о 11:00 год., за адресою: м. Львів, вул.Залізнична, 7В-1, для передачі приміщення.

Обставина надіслання Вимоги від 02.09.2022р. вих.№02/09-22-1 підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Поштової накладної від 03.09.2022р. №7902004796054 та описом вкладення до цінного листа 7902004796054.

Позивачем вказану вимогу отримано 05.09.2022р., що підтверджується відповідною відміткою уповноваженої особи Позивача на Повідомлення про вручення поштового відправлення №7902004796054.

01.08.2022р. Відповідачем виставлено Позивачу до оплати Рахунок-фактуру №01/08-1 за оренду приміщення за Договором за серпень 2022р. на суму 65826грн.

31.09.2022р. Відповідачем виставлено Позивачу до оплати Рахунок-фактуру №01/09-1 за оренду приміщення за Договором за вересень 2022р. на суму 65826грн.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Реалізуючи передбачене ст.55 Конституції України, ст.4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Статтею 193 ГК України, якій кореспондує ст.526 ЦК України, передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок (ч.1 ст.527 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (ст.626 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.ст.6, 627 ЦК України).

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч.2 ст.180 ГК України).

Згідно ч.7 ст.180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Статтею 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (ч.4 ст.284 ГК України).

Згідно ч.1 ст.286 ГК України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

У відповідності до ч.2 ст.795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору; з цього моменту договір найму припиняється.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Згідно приписів ч.3 ст.291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.206 ГК України господарське зобов`язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу.

Згідно ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором; сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду; якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ст.651 ЦК України).

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо; у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються; у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом; якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору (ст.653 ЦК України).

Суд звертає увагу, і аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 23.12.2021р. у справі №913/82/21, що розірвання договору в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов`язання іншою стороною договору згідно п.2 ч.1 ст.611 ЦК України, тобто, способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося. Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) згідно ч.2 ст.651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин. Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом є обставини, наведені у ч.2 ст.651 ЦК України, ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб`єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб`єктного складу та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).

Поряд з цим суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 16.02.2023р. у справі №914/558/21, від 08.12.2022р. у справі №910/16396/21 та від 05.07.2019р. у справі №916/1684/18, що за загальним правилом зміна та розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу/пропозицію про розірвання договору) в порядку, встановленому ст.188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов`язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором.

При цьому, наведені норми законодавства не забороняють сторонам договору оренди передбачити випадки його розірвання в односторонньому порядку шляхом вчинення стороною одностороннього правочину, що оформляється прийняттям рішення у встановленому порядку. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від 04.04.2018р. у справі № 910/8011/17, від 17.09.2019р. у справі №910/1168/19 та від 04.02.2020р. у справі №915/47/17.

Суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 08.12.2022р. у справі №910/16396/21, що відмова від договору найму за своєю суттю є одностороннім правочином і, з огляду на підстави такої відмови, є способом захисту порушених прав наймодавця, а тому не вимагає згоди другої сторони.

Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Незважаючи на односторонній характер дій особи, вони можуть породжувати певні правові наслідки як для цієї особи, так і для інших осіб. Таким чином, правочин вважається одностороннім у тому разі, коли до виникнення цивільних прав та обов`язків призводить волевиявлення одного суб`єкта цивільного права.

За змістом ч.3 ст.202 ЦК України одностороння відмова від договору за загальним правилом кваліфікується як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спрямованим на виникнення юридичних наслідків цивільно-правового характеру.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 10.02.2023р. у справі №922/1372/21.

Разом з тим, суд звертає увагу, що у ст.653 ЦК України розмежовано поняття «зміна договору» та «зміна зобов`язання, що випливає з договору»: якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. За змістом зазначених норм внесення змін можливе лише до чинного договору (такого, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення). В іншому разі буде відсутній предмет спору, яким і є у такому разі договір, до якого вносяться зміни. Тому, перш ніж розглядати по суті заявлену у справі вимогу про внесення змін до договору, суд повинен пересвідчитись шляхом встановлення відповідних обставин та оцінки пов`язаних з цим доказів у справі у чинності такого договору.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в постанові Верховного Суду від 10.02.2021р. у справі №910/288/20.

Як передбачено ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду (постанова від 11.09.2020р. у справі №910/16505/19), тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані Позивачем на їх підтвердження докази, керуючись наведеним критерієм доказування, суд доходить висновку, що зазначені вище докази відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені Позивачем обставини щодо укладення між Позивачем та Відповідачем Договору, на виконання умов якого Відповідачем передано Позивачу в строкове платне користування Приміщення.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до п.3.2. Договору дія цього Договору може бути припинена: (3.2.1.) внаслідок розірвання Договору за взаємною згодою Сторін, що оформляється відповідним письмовим документом; (3.2.2.) у випадку знищення Приміщення; (3.2.3.) внаслідок розірвання Договору на вимогу однієї із Сторін, з письмовим повідомленням у строк не менше одного місяця до дати розірвання угоди; (3.2.4.) внаслідок негайного розірвання Договору на вимогу Орендодавця шляхом направлення відповідного письмового повідомлення Орендарю, якщо Орендар систематично не виконує свої обов`язки передбаченим даним Договором.

Відтак, Сторонами в момент укладення Договору передбачено можливість його припинення шляхом розірвання за взаємною згодою Сторін, що оформляється відповідним письмовим документом.

Вказаним спростовуються доводи Позивача про неможливість односторонньої відмови Відповідача від Договору.

Також, з врахуванням поданих Учасниками справи доказів та наведених доводів, суд вважає доведеною обставину надіслання Відповідачем та вручення Позивачеві Листа-вимоги Відповідача від 17.06.2022р. вих.№17/06-22, оскільки вказана обставина не заперечується Позивачем. Більше того, сам же Позивач в Адвокатському запиті від 23.06.2022р. б/н та Листі від 19.07.2022р. вих. №157 покликається на Лист-вимогу Відповідача від 17.06.2022р. вих. №17/06-22.

При цьому, суд критично оцінює та відхиляє доводи Позивача про альтернативність визначення Відповідачем в Листі-вимозі від 17.06.2022р. вих. №17/06-22 підстави до припинення Договору, оскільки, попри наведення Відповідачем в абзаці 3 Листа-вимоги п.п. 3.2.1, 3.2.3, або 3.2.4. Договору як підстави до його припинення шляхом розірвання, Відповідачем згаданим Листом-вимогою повідомлено Позивача про прийняття рішення про надання нежитлових приміщень на потреби військової інфраструктури ЗСУ та викладено прохання Позивачу впродовж трьох календарних днів повідомити можливий максимально короткий термін розірвання Договору.

Разом з тим, в Листі-вимозі від 17.06.2022р. вих.№17/06-22 Відповідачем зазначено, що «…ненадання відповіді у вказаний строк, не виконання вказаних вимог щодо розірвання договору в порядку п. 3.2.3 Договору оренди та/або ухилення від отримання цього Листа…».

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що Лист-вимога Відповідача від 17.06.2022р. вих.№17/06-22 за своєю правовою природою є одностороннім правочином повідомленням Позивача як Орендаря за Договором, про припинення Договору шляхом його розірвання.

З врахуванням доводів Відповідача про вручення Листа-вимоги Відповідача від 17.06.2022р. вих. №17/06-22 Позивачу 20.06.2022р., а також відсутності заперечень Позивача щодо вказаної обставини, беручи до уваги недоведеність Відповідачем належними засобами доказування вручення Листа-вимоги від 17.06.2022р. вих. №17/06-22 Позивачу саме 20.06.2022р., а також покликання Позивача на вказаний лист в Адвокатському запиті від 23.06.2022р. б/н суд вважає більш вірогідною обставину вручення Позивачу Листа-вимоги від 17.06.2022р. вих. №17/06-22 в період з 17.06.2022р. по 23.06.2022р. включно.

Таким чином, з врахуванням наведених в мотивувальній частині цього рішення висновків суду суд зазначає, що Позивач був обізнаний з волевиявленням Відповідача на припинення Договору шляхом його розірвання в період з 17.06.2022р. по 23.06.2022р. включно, а відтак, Договір припинився в порядку, передбаченому п.3.2.3 Договору, через 1 місяць з моменту повідомлення Відповідачем Позивача до дати його розірвання, а саме в період з 17.07.2022р. по 23.07.2022р. включно.

При цьому, з огляду на встановлені Сторонами умови Договору в частині його припинення (п.3.2.3. Договору) а також викладену Відповідачем в Листі-вимозі від 17.06.2022р. вих.№17/06-22 вимогу Позивачу повідомити можливий максимально короткий термін розірвання Договору та повернення Об`єкту оренди за відповідним Актом прийому передачі, суд зазначає, що менший період на припинення дії Договору шляхом його розірвання, аніж мінімально можливий встановлений пунктом 3.2.3. Договору (не менше одного місяця до дати розірвання) суперечитиме умовам укладеного між Сторонами Договору, а більш тривалий викладеній Відповідачем у Листі-вимозі від 17.06.2022р. вих. №17/06-22 вимозі повідомити можливий максимально короткий термін розірвання Договору та повернення Об`єкту оренди за відповідним Актом прийому передачі.

Разом з тим, суд зазначає, що, з врахуванням визначеного Позивачем предмета та підстав позову у цій справі, встановленню підлягає саме обставина наявності чи відсутності між Сторонами правовідносин оренди на підставі укладеного між ними Договору, а відтак, обставина чинності Договору станом на час звернення Позивача до суду за захистом порушеного права. Обставина ж точної дати припинення Договору не входить до предмета доказування у цій справі та не впливає на правову оцінку судом дійсних правовідносин між Сторонами.

Поряд з наведеним суд звертає увагу на те, що поданими Учасниками справи доказами не підтверджуються, а відтак, відхиляються судом за безпідставністю та необґрунтованістю доводи Позивача про надіслання 22.08.2022р. Відповідачу пропозиції укладення Додаткової угоди №2 до Договору, оскільки долученою до позовної заяви копією Поштової накладної від 22.08.2022р. №7902004794159 підтверджується надіслання Позивачем Відповідачу 22.08.2022р. рекомендованого поштового відправлення за ідентифікатором 7902004794159, а долучена копія Опису вкладення до цінного листа від 22.08.2022р. про надіслання Листа №192 від 22.08.22р. на 2 арк. (1 предмет); Додаткової угоди №2 до договору оренди приміщення №1 від 04.01.2021р. оригінал на 1 арк. (2 предмета), Акту №020822/3 від 02.08.2022р. копія на 1 арк. (1 предмет) та Заяви Панчук О.Д. на адресу ПрАТ «Львівенерго» від 21.07.2022 р. копії на 1 арк (1 предмет) не містить ідентифікатора поштового відправлення, за яким такі документи надіслано. Більше того, із поданих документів не видається можливим встановити зміст листа Позивача від 22.08.2022р. та Додаткової угоди №2 до Договору оренди приміщення №1 від 04.01.2021р.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги встановлені судом в мотивувальній частині цього рішення обставини справи, суд зазначає, що Позивачем ініційовано внесення змін до Договору після його припинення шляхом розірвання в порядку, передбаченому п.3.2.3 Договору, тобто після припинення між Сторонами правовідносин оренди за Договором, які виникли у зв`язку із його (Договором) укладенням.

З врахуванням того, що укладений між Сторонами Договір було спрямовано на виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків Сторін за ним, які існували впродовж часу його дії, беручи до уваги встановлення судом обставини припинення Договору до моменту ініціювання Позивачем внесення змін до Договору суд зазначає про неможливість внесення змін до Договору, дія якого, а відтак, і права та обов`язки Сторін за яким припинено.

Так, в постанові Верховного Суду від 10.02.2021р. у справі №910/288/20, судом зазначено, що внесення змін можливе лише до чинного договору (такого, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення).

Однак, висновки суду у цій справі не суперечать викладеним у постанові Верховного Суду від 10.02.2021р. у справі №910/288/20 висновкам про те, що в разі недоведення Учасниками справи обставини чинності договору на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення буде відсутній предмет спору, яким і є у такому разі договір, до якого вносяться зміни, оскільки, судом при розгляді справи №910/288/20 встановлено, що редакція Договору, зміни до якої просив внести Позивач, була чиною станом на час звернення Позивача із позовом до суду в редакції постанови НКРЕКП від 08.02.2020р. №360, проте, припинилась у звязку із прийняттям НКРЕКП постанови від 10.11.2021р. №2027 про внесення змін до Кодексу системи передачі (яким затверджено, в тому числі редакцію типового договору).

У цій же справі судом встановлено обставину припинення Договору не впродовж розгляду справи судом, а до часу звернення Позивача із позовом до суду, що, відповідно, має наслідком не закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмета спору, а відмову у позові.

Доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст.ст.73, 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на balance of probabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Верховний Суд у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України», де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджено обставину укладення між Сторонами Договору, передбачення Сторонами в Договорі в момент укладення Договору можливості його припинення, зокрема, на вимогу однієї із Сторін, з письмовим повідомленням у строк не менше одного місяця до дати розірвання угоди, надіслання Відповідачем та вручення Позивачеві Листа-вимоги Відповідача від 17.06.2022р. вих. №17/06-22 в період з 17.06.2022р. по 23.06.2022р. включно, припинення Договору в порядку, передбаченому п.3.2.3 Договору, через 1 місяць з моменту повідомлення Відповідачем Позивача до дати його розірвання, а саме в період з 17.07.2022р. по 23.07.2022р. включно, а відтак звернення Позивача до суду зі позовом про визнання укладеною додаткової угоди до Договору після його припинення шляхом розірвання в порядку, передбаченому п.3.2.3 Договору, тобто після припинення між Сторонами правовідносин оренди за Договором, які виникли у зв`язку із його (Договором) укладенням суд зазначає про безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог, а відтак, в позові слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2022 року для працездатних осіб в розмірі 2481 гривні.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого судові витрати Позивача на сплату судового збору складають 2481грн., на виплату гонорару адвоката 20000грн.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 04.08.2022р. №12843 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2481грн., оригінал якого Платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.

Сутковий А.М. є адвокатом та представником Позивача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 31.01.2018 серії ДН №4971 та Ордера від 23.09.2022р. серії АН №1074771.

Відповідач у поданому 19.10.2022р. за вх.№21535/22 Відзиві на позовну заяву від 14.10.2022р. б/н зазначає попередній (орієнтовний) розрахунок понесених Відповідачем судових витрат, згідно якого витрати Відповідача на правову допомогу становлять 20000грн.

Юхман Я.В. є адвокатом та представником Відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 29.12.2016 серії ІФ №001131 та Ордера від 17.10.2022р. серії АТ №1030439.

В судовому засіданні 21.02.2023р. представниками Сторін зроблено усні заяви про подання доказів в обґрунтування понесених судових витрат у справі впродовж п`яти днів після ухвалення рішення суду в порядку, передбаченому приписами ч.8 ст.129 ГПК України.

Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ч.2 ст.126 ГПК України).

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим ( «East/West Alliance Limited» проти України»).

При цьому суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З врахуванням наведеного, в тому числі зроблених Позивачем та Відповідачем в судовому засіданні 21.02.2023р. заяв про подання доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду суд зазначає, що згідно до ч.ч.1-3 ст.221 ГПК України у випадку, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог; у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат (п.5 ч.6 ст.238 ГПК України).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.2 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному гл.8 розд. І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2481грн., недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2481грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та залишити вказані судові витрати за Позивачем.

Також суд дійшов висновків про наявність правових підстав до призначення судового засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем та Відповідачем судових витрат у справі на 21.03.2023р. о 16:10год. і встановлення Позивачу п`ятиденного строку з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76-81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 180, 193, 283, 284, 286, 291 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3, 6, 11, 15, 16, 202, 509, 510, 525 527, 530, 599, 610, 612, 626, 627, 629, 651, 653, 762, 795 Цивільного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.В позові відмовити повністю.

2.Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем та Відповідачем судових витрат у справі на 21.03.2023р. о 16:10год.

Засідання відбудеться в приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: м.Львів, вул.Личаківська, 128. Інформація про номер зали судового засідання буде розміщена на дошці оголошень суду.

3.Встановити Товариству з обмеженою відповідальністю «КАВЕР ЕНЕРДЖІ ПЛЮС» та Фізичній особі-підприємцю Панчук Ользі Дмитрівні п`ятиденний строк з моменту ухвалення рішення на подання суду та іншим Учасникам справи доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

4.Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 16.03.2023р.

Головуючий суддя Фартушок Т.Б.