Рішення № 109578243, 15.03.2023, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/4958/23

Справа № 760/3525/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.03.2023 м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 /далі - ОСОБА_2 / (РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_5 /далі - ІНФОРМАЦІЯ_5/ (ЄДРПОУ: НОМЕР_3, адреса: АДРЕСА_4) про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

11.02.2022 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява за підписом позивачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в якій останні просять суд:

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_5 на користь ОСОБА_1 250 000,00 грн та на користь ОСОБА_2 250 000,00 грн в якості відшкодування моральної шкоди, спричиненої незаконним рішенням комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 16 від 07.02.2020.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2022 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Фактично справу передано судді по реєстру 18.04.2022.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 22.04.2022 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки, розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).

Обґрунтування позову

У позові вказується, що ОСОБА_3 був сином ОСОБА_2 та чоловіком ОСОБА_1 .

Зазначається, що ОСОБА_3 був солдатом у відставці, з 12.04.1985 по 04.07.1986 виконував обов`язки військової служби, перебуваючи на території країни Афганістан, де велись бойові дії. Під час проходження військової служби він отримав поранення: «Відсутність правої нижньої кінцівки на рівні третини гомілки після мінно-вибухового поранення». У зв`язку з ускладненнями після отриманого поранення, ОСОБА_3 встановлено наступні діагнози: «Цукровий діабет II типу, важкої форми в стадії субкомпенсації. Діабетична нефропатія V ст., хронічна ниркова недостатність. Вторинна ниркова гіпертензія. Цироз печінки вірусного генезу.». В 2016 році йому було встановлено II групу інвалідності безстроково. ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік та син позивачів помер.

Вказується, що позивачі звернулись із заявами до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2), в яких просили вирішити питання про призначення одноразової грошової допомоги у відповідності з приписами ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в порядку та в умовах, визначених Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчання (або перевірочні) те спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013.

Проте, 07.02.2020 комісія ІНФОРМАЦІЯ_5 з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, протоколом №16 прийняла рішення про відмову у призначенні та виплаті нам одноразової грошової допомоги.

Зазначене змусило позивачів звертатись за захистом прав до суду.

Так, в позові зазначається, що у серпні 2020 позивачів подали позовну заяву до Окружного адміністративного суду міста Києва про визнання протиправним та скасування рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги компенсаційних сум №16 від 07.02.2020 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги членам сім`ї померлого військовослужбовця ОСОБА_3 .

За наслідками судового розгляду, Окружний адміністративний суд міста Києва 24.05.2021 ухвалив рішення у справі № 640/18123/20, яким позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, визнав протиправним та скасував рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 16 від 07.02.2020, та зобов`язав ІНФОРМАЦІЯ_6 призначити та виплатити, передбачену ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу у разі смерті військовослужбовця ОСОБА_3 у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму доходів громадян, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у рівних частинах.

20.10.2021 Шостий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою частково задовольнив апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_5, виклавши абзац третій резолютивної частини в наступній редакції: зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 призначити та виплатити, передбачену статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу у зв`язку зі смертю військовослужбовця ОСОБА_3 у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала смерть, в рівних частинах дружині - ОСОБА_1 та матері - ОСОБА_2 . В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.05.2021 залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду у справі № 640/18123/20 від 23.11.2021 у відкритті касаційного провадження Міністерству оборони України відмовлено.

На думку позивачів, такі дії ІНФОРМАЦІЯ_5 призвели до затягування процесу відновлення їх порушеного права.

Вказується, що протягом майже двох років позивачі не могли добитися належної їм виплати.

Позивачі звертають увагу на те, що весь цей час ми потерпали від нестачі коштів, відчували постійний стрес та стурбованість за результати розгляду справи.

Наголошують, що байдужість до членів сім`ї колишнього військовослужбовця, а також порушення службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_5 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013, спричинила позивачам сильні моральні страждання та зайві переживання.

В позові підсумовується, що внаслідок прийняття неправомірного рішення Міністерством оборони України, були порушені права позивачів, чим їм були заподіяні психологічні, моральні та душевні страждання, оскільки впродовж багатьох місяців вони чекала на рішення суду, відчувала постійний стрес через невизначеність, як наслідок почались проблеми з серцем та постійними головними болями.

Враховуючи зазначене, а також обсяг та тривалість душевних страждань завданих протиправними рішеннями Міністерства оборони, позивачі просять стягнути на їх користь моральну шкоду в розмірі по 250 000,00 грн (на кожного з позивачів).

Щодо правової позиції відповідача

На момент винесення рішення у справі відзив на позовну заяву не надійшов.

При цьому, матеріали справи містять рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається отримання 15.02.2023 відповідачем (ІНФОРМАЦІЯ_5) копії ухвали про відкриття провадження у справі, яка направлялась разом з копією позову та додатків до нього.

Зазначеним підтверджується, що станом на день винесення рішення відповідачу відомо про існування даного судового провадження.

Строк, встановлений для надання відзиву на позовну заяву сплив (навіть з урахуванням строку поштового обігу). При цьому будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням окружного адміністративного суду міста Києва від 24.05.2021 у справі № 640/18123/20 вирішено:

- позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити;

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги членам сім`ї померлого військовослужбовця ОСОБА_3 викладене у пункті 2 Протоколу засідання комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07.02.2020 № 16;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 (АДРЕСА_4 код ЄДРПОУ НОМЕР_3) призначити та виплатити, передбачену статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу у зв`язку зі смертю військовослужбовця ОСОБА_3 у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому здійснюватиметься виплата, в рівних частинах дружині - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) та матері - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 ).

За результатами апеляційного перегляду вказаного рішення постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021 у справі № 640/18123/20, вирішено:

-апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_5 задовольнити частково;

-рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.05.2021 - змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини в наступній редакції:

«Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 (АДРЕСА_4 код ЄДРПОУ НОМЕР_3) призначити та виплатити, передбачену статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу у зв`язку зі смертю військовослужбовця ОСОБА_3 у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала смерть, в рівних частинах дружині - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) та матері - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_2 ).».

-в іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.05.2021 залишити без змін.

Ухвалою від 23.11.2021 Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_5 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.05.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.09.2021 у справі № 640/18123/20.

Звертаючись з позовом у даній справі позивачі вказують, що внаслідок прийняття неправомірного рішення Міністерством оборони України, були порушені їх права, відновлення яких відбувалось через суд, у зв`язку з чим протягом майже двох років позивачі не могли отримати належної їм виплати, відчували постійний стрес та стурбованість за результати розгляду справи, чим їм були заподіяні психологічні, моральні та душевні страждання, які вони оцінюють у розмірі по 250 000,00 грн (на кожного з позивачів).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

Щодо юрисдикційної підвідомчості спору

Предметом позову у цій справі є вимога про відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо несвоєчасного призначення і виплати членам сім'ї померлого військовослужбовця одноразової грошової допомоги.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, зазвичай, фізична особа.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (частина перша статті 5 КАС України).

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).

У пункті 7 частини першої статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або надання адміністративних послуг.

Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

З урахуванням наведеного до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (провадження № 12-58гс18) (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (провадження № 11-680апп18) (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а (провадження № 11-1506апп18), від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (провадження № 11-79апп19) (пункти 18, 19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (провадження № 14-438цс19) (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (провадження № 14-440цс19) (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (провадження № 11-36апп19) (пункти 16, 17), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) (пункти 19-21)).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

У пунктах 7.60-7.62 постанови від 09.02.2021 у справі № 520/17347/18 (провадження № 14-158цс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «За правилами частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз положень частини п`ятої статті 21 КАС України та частини першої статті 19 КАС України у їх поєднані дозволяє виснувати, що юрисдикція спору про стягнення моральної шкоди із суб`єкта владних повноважень визначається як за правовою природою правовідносин, зокрема публічно-правових, так і у зв`язку з тим, чи пред`явлено позов про стягнення моральної шкоди в одному проваджені з вимогою про вирішення публічно-правового спору.

У випадку пред`явлення позову про відшкодування шкоди, у тому числі моральної, в іншому судовому проваджені такий спір підлягає розгляду за правилами цивільної або господарської юрисдикції, за виключенням випадку, якщо можливість об`єднання спорів у одне провадження в адміністративній юрисдикції не втрачена».

Подібні висновки викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 686/26849/21 (провадження № 61-8849св22).

Ураховуючи, що у справі, яка розглядається, між сторонами відсутній невирішений публічно-правовий спір щодо виплати одноразової допомоги, що підтверджується рішенням окружного адміністративного суду міста Києва від 24.05.2021 у справі № 640/18123/20 (зміненим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021), яке набрало законної сили, а отже, втрачено можливість об`єднати вимогу про відшкодування моральної шкоди в одному провадженні з вимогою про вирішення публічно-правового спору, зазначений спір підлягає вирішенню за правилами цивільної юрисдикції.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вбачається, що неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною - утверджувати та забезпечувати її права.

Відповідно до статті 56 Конституції України, статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень незалежно від вини цих органів чи посадових осіб.

Вимога ефективності судового захисту, закріплена в національному законодавстві, перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося.

Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає такі складові елементи як необхідні умови притягнення до відповідальності: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини.

Наявність цих умов у межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Тобто, позивач повинен надати докази як на підтвердження прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень незаконного рішення чи вчинення ними незаконний дій чи протиправної бездіяльності, так і докази спричинення йому шкоди, а також наявності причинного зв`язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою.

Статтями 12, 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 року в справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Установивши, що рішенням окружного адміністративного суду міста Києва від 24.05.2021 у справі № 640/18123/20 (з урахуванням змін, внесних постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2021), визнано протиправним та скасовано рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги членам сім`ї померлого військовослужбовця ОСОБА_3 та зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_6 призначити та виплатити, передбачену статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразову грошову допомогу у зв`язку зі смертю військовослужбовця ОСОБА_3 у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала смерть, в рівних частинах дружині - ОСОБА_1 та матері - ОСОБА_2 , суд, вважає, що факт протиправності дій ІНФОРМАЦІЯ_5, в силу приписів частини четвертої статті 82 ЦПК України, не потребує доказування.

У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Разом з тим, суд враховує, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

При цьому суд виходить з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст.ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 (провадження № К/9901/37372/18) у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування.

Крім того, що стосується її розміру, то відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Вирішуючи спір в частині визначення розміру заподіяної позивачу моральної шкоди, суд враховує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом. Наразі немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Тому будь-яка компенсація моральної шкоди може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21):

«Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61?1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)».

Зважаючи на те, що у зв`язку з протиправними діями відповідача, позивачі були вимушені вчиняти дії з метою відновлення свого порушеного права, а також з огляду на суть та тривалість (близько 2-х років) порушення відповідачем прав позивачів, характер їх душевних страждань, суд, з урахуванням вимог розумності та справедливості, дійшов висновку про наявність підстави для стягнення на користь позивачів на відшкодування моральної шкоди по 25 000,00 грн.

При цьому, при розгляді даної справи суд також виходить з того, що тлумачення ч. 2 ст. 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду.

Верховний Суд у постанові від 16.11.2022 у справі № 591/387/21 (провадження № 61-17858св21) зробив висновок, що: кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. […] ухваливши правильне по суті судове рішення про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди на користь позивача, суди не звернули увагу, що кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів».

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) (пункт 6.21).

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19):

«Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року № 4901-VI, яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові».

Таким чином, спричинена позивачам моральна шкода підлягає стягненню за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання Казначейською службою з єдиного казначейського розрахунку.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ІНФОРМАЦІЯ_5 про відшкодування моральної шкоди завданої незаконним рішенням, - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) - 25 000,00 грн (двадцять п`ять тисяч гривень) в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) - 25 000,00 грн (двадцять п`ять тисяч гривень) в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич