Рішення № 109548497, 13.03.2023, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/3774/21

2-а/214/9/23

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13 березня 2023 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Прасолова В.М.

при секретарі Шевченко Ю.С., Петренко К.І.

за участю позивача ОСОБА_1

за участю представника позивача Оніщенка В.В.

за участю відповідача Макаренка А.А.

за участю представників відповідача Департаменту патрульної поліції

Нацентової О.В., Кушнір О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України, інспектора батальйону №1 роти №1 взводу №1 Макаренка А.І., про визнання дій протиправними, скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, стягнення матеріальної шкоди (упущена вигода), суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції України (далі за текстом «Департамент»)та інспектора батальйону №1 роти №1 взводу №1 Макаренка А.І. (далі за текстом «Інспектор»), в якому просить: визнати протиправними дії інспектора, які полягають у винесення постанови від 27 квітня 2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.44-3 ч.2 КУпАП; скасуватипостанову від 27 квітня 2021 року про накладення адміністративного стягнення на нього, позивача, в розмірі 170 грн. 00 коп. по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.44-3 ч.2 КУпАП; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з інспектора по його, позивача, користь судові витрати, пов`язані з розглядом справи,а саме судовий збір в розмірі 454 грн. 00 коп.; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з інспектора по його, позивача та його представників матеріальну шкоду (упущена вигода) в сумі кількість засідань помножена на 288 грн. 88 коп. кожному (судові витрати,пов`язані з явкою до суду у вигляд компенсації за відрив від звичайних занять за всі дні коли він, позивач та його представники з`являлися до суду.

В обгрунтуання позову зазначає наступне. Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 КАС України передбачено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам. Обов`язковий досудовий порядок врегулювання спору - не встановлений. Зазначає, що рішення було прийняте в супереч вимог ст. ст. 245, 246, 268, 283, 285 КУпАП, чим порушено його права, свободи та інтереси, гарантовані Конституцією України та іншим законодавством України.Із вказаною постановою не погоджується, оскільки вона винесена незаконно, є необґрунтованою, він не є винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення і себе таким не визнає, а тому постанова серії ЕГА № 256857 від ТІ квітня 2021 року підлягає скасуванню, виходячи з наступного:27 квітня 2021 року, у Дніпропетровській обл., м. Кривого Рогу, Покровського району о 08 годині і 46 хвилині, він ОСОБА_1 , знаходився у станції швидкісного трамваю на зупинці «Електрозаводська» куди приїхав по особистим справам, пішов до виходу з станції і до нього перед виходом з станції безпідставно зупинили працівники патрульної поліції порушуючи його Конституційні права, так як він нічого не порушував і просто йшов до виходу з станції, працівник поліції представився як лейтенант ОСОБА_2 і запитав його чому він, позивач, без маски, він відповів що йому важко у ній дихати, тому що він у ній задихається, і знаючи і розуміючи Конституцію України, а саме ст. 64 що права людини і громадянина можуть бути обмежені тільки у двох випадках при воєнному чи надзвичайному стані, які в Україні не вводилися і що по ст. 28 Конституції України якщо він не давав і не дає згоди на медичні досліди над ним, що він не хворий і не перебував на самоізоляції чи карантині, що законом і розпорядчим актом не встановлено які саме мають бути маски від вірусів, у тому числі від не конституційних постанов про карантин в Україні від короно вірусу. Зазначає, що лейтенант ОСОБА_2 на його законні права не звертав уваги і почав звинувачувати його що він, позивач, порушив постанову КМУ №1236 від 09.12.2021 року, дата яка ще не наступила, він провидець який бачить майбутнє. І що він начебто порушив ст. 44-3, пункт 2, на його зауваження і його доводи, що поліцейський ОСОБА_2 давав присягу захищати по закону про поліцію ст. 64 у якій він присягав: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському бродові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки". Вказує, що у присязі ніде не згадується про постанови КМУ, а тільки про Конституцію і Закони які мають відповідати ст. 8 Конституції України. Зазначає, що поліцейський взяв у нього його персональні данні з посвідчення водія і через кілька хвилин роздрукував на нього постанову у двох примірниках щоб він розписався у постанові - чеку, один він забрав, інший залишив йому з назвою наче цей чек є постанова серії ЕГА № 256857 від 27 квітня 2021 року і повідомив що він може оскаржити цю постанову у суді, що він, позивач, і робить. Він, ОСОБА_1 , не погоджується з діями працівника поліції Макаренко А.І. і виписаною ним постановою серії ЕГА № 256857 від 27 квітня 2021року з наступних причин. Вважає дії працівника поліції перевищенням влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу. Зазначає, що поліцейський також порушив вимогу КУпАП про складання постанови. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. Наголошує на тому, що обов`язок доведення вини, правильне заповнення матеріалів у тому числі постанови чи протоколу про адміністративне правопорушення покладено відповідно до вимог КУпАП саме на орган, який складав матеріали, тобто поліцейський мали належним чином усе оформити чи припинити оформляти за відсутністю складу правопорушення.Відповідно наказу МВД України від 06.11.2015 № 1376 «Про затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції» у «Інструкція з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції», а саме у розділі IV. Порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення зазначено у пункті 3. Справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення або місцем проживання правопорушника відповідне до статті 276 КУпАП у строки, визначені статтею 277 КУпАП. Зазначає, що з матеріалів справи встановлено, що складалася адміністративна постанова відносно нього за адресою: АДРЕСА_1 , а це не відповідає дійсності, бо він там ніколи не був за вказаним адресом, що це за адреса йому невідомо, по мапі Кривого Рогу ця будівля знаходиться біля зупинки швидкісного трамваю «Електрозаводська» він там не прописаний і не мешкає, там його поліцейський не зупиняв, що то за адреса і чому саме її вказав поліцейський йому не відомо, а це порушує порядок розгляду справ вище зазначений. Уповноважені посадові особи органів поліції при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення, відповідно до ст. 278 КУпАП, вирішують такі питання: чи належить до їх компетенції розгляд даної справи; чи правильно складено постанова та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвокатів. Наполягає, що поліцейський не виконав вимог ст. 251 КУпАП, яка передбачає ознайомити з доказами адміністративного правопорушення, по суті поліцейський не розпочинав взагалі розгляд справи, та позбавив його, позивача, можливості заявляти клопотання про перенос розгляду справи на іншу дату, бо він мав право долучити фахівця у галузі права для юридичної допомоги йому, тим самим позбавивши його можливості зазначити мотиви, заявити свої докази, на які він міг посилатися, чи висловлених ним доводів. Одне що сказав поліцейський, що має чи повинен почекати коли він оформить і роздрукую чек-постанову. Також зазначено наступне у пункті 4. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються її права, передбачені частиною першою статті 268 КУпАП та статтями 55, 56, 59, 63 Конституції України. Вказує, що постанова складалася без роз`яснення його права, що він, позивач, може перенести розгляд справи на іншу дату, а це позбавило його права на належний юридичний захист.Наголошує також на тому, що 26.04.2018 року, Верховний Суд у складі колегії суддів касаційного адміністративного суду справа № 33885517, вказали що аналіз положень статей КУпАП дозволяє дійти висновку що зміст постанови про адміністративне правопорушення має відповідати вимогам передбаченим статтями 283, 284 КУпАП, у ній зокрема потрібно навести докази на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів, У статті 283 КУпАП сказано: Розглянувшисправу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.Розраховуючи на Закон України «Про Національну поліцію» Розділ II. Принципи діяльності поліції, поліцейський мав діяти відповідно так: Стаття 6. Верховенство права: поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають «зміст і спрямованість діяльності держави; принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.Стаття 7. Дотримання прав і свобод людини: під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації; обмеження прав і свобод людини допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції; здійснення заходів, що обмежують права та свободи людини, має бути негайно припинене, якщо мета застосування таких заходів досягнута або немає необхідності подальшого їх застосування.Стаття 8. Законність: поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Вказує, що знаючи, розуміючи усе вище викладене поліцейський мав робити усе так, як тлумачить законодавство і захистить його права, але лейтенант ОСОБА_2 порушив усе що тільки можливо: КУпАП, закон України «Про Національну поліцію».Цей поліцейський сказав йому, позивачу, що він порушив правила карантину людей, яких саме людей не роз`яснив хворих, здорових, не роз`яснюючи ніяких законних вимог. Сама ст. 44-3 КУпАП посилається на Закон «Про захист населення від інфекційних хвороб» читаємо у ст. 20 зазначається тільки про хворих: «Обов`язки осіб, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями. Особи, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, зобов`язані: вживати рекомендованих медичними працівниками заходів для запобігання поширенню інфекційних хвороб; виконувати вимоги та рекомендації медичних працівників щодо порядку та умов лікування, додержуватися режиму роботи закладів охорони здоров`я та наукових установ, у яких вони лікуються; проходити у встановлені строки необхідні медичні огляди та обстеження». Про здорових людей у цьому законі не згадується, що здорові люди мають виконувати якісь медичні вимоги, також у постанові КМУ № 1236 від 09.12.2020 року також не вказується що карантин мають дотримуватися здорові люди і не вказується що здорові люди мають носити маски.

Окрім того, уповноважена посадова особа, яка розглядає справу про адміністративне правопорушення, відповідно до ст. 280 КУпАП зобов`язана з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правомірного вирішення справи. Вказує, що поліцейський не кваліфікував правопорушення на підставі постанови КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року пунктом, підпунктом, що саме він, позивач, начебто порушив, а про це тлумачиться у постанові Оболонського районного суду м. Києва від 02.03.2021р. у справі №756/1974/21, а саме: «Вказані вимоги закону також узгоджуються з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яку національні суди повинні враховувати при здійсненні правосуддя. Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини («Малофеев проти Росії» та «Карелів проти Росії») у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу. У такому випадку справа про адміністративне правопорушення має бути закрита у зв`язку з ?відсутністю складу правопорушення».Наступне для нього, позивача, питання - чи правильно складено постанову про адміністративне правопорушення. Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, уповноважена посадова особа органу поліції відповідно до ст. 283 КУпАП виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення, яка складається на спеціальному бланку, виготовленому друкарським способом згідно з технічним описом бланка постанови по справі про адміністративне правопорушення, на якому проставлено відповідні серію і номер. Відповідно до наказу МВД України від 06.11.2015 № 1376 у Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції у додатку 7 до Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції (пункт 8 розділу IV) зазначається наступне: технічний опис бланка постанови по справі про адміністративне правопорушення: бланк постанови по справі про адміністративне правопорушення являє собою аркуш паперу розміром 210x297 мм (+-0,5 мм), масою 80 г/кв. м і складається з постанови та копії. Постанова і копія надруковані на само копіювальному папері з лицьового боку трьома фарбами способом офсетного друку.На бланку постанови по справі про адміністративне правопорушення нанесена лінія перфорації на відстані 20 мм від верхнього краю. Серія постанови складається із літеросполук, номер - із шестизначного цифрового показника, виконуються способом високого друку. Текстова частина надрукована фарбою зеленого кольору. Для захисту бланка використані такі елементи захисту: мікрошрифт у позитивному зображенні (на постанові і копії бланка); нерегулярна комп`ютерна фонова сітка (для постанови виконана блакитним кольором, для копії - жовтим кольором).Найменування виробника, номер, рік та квартал виконання замовлення надруковано з лицьового боку постанови та копії. Кількість комплектів у блоці - 20. Після останнього комплекту блок комплектується чистою картонною сторінкою. Бланки скріплено перед лінією перфорації (по ширині 210 мм) двома скобами. Зазначає, що поліцейський надав йому, позивачу, якийсь чек, наче з супермаркету наче він має бути постановою, який не відповідає технічному опису бланка постанови по справі про адміністративне правопорушення який зовсім не відповідає тому бланку постанови який мав вручити мені поліцейський і є інший. Наполягає, що виписаний чек не може бути постановою, бо не відповідає законній постанові, складена постанова на чеку не відповідає дійсності як чинна і має бути скасована судом як не дійсна. Вказує на сумніви щодо того, чи належить до компетенції поліцейських розгляд даної справи. Звертає увагу суду на постанову від 30 вересня 2020 року Шевченківського районного суду м. Києва судді Наталії Василівни Пономаренко у справі № 761/21560/20 провадження № 3/761/5779/2020 у якій встановлено наступне: «Разом із цим, статтею 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено, що організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.По Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлення порушення правил карантину не належить до повноважень Національної поліції, зокрема полку патрульної поліції без участі уповноважених на це законами та інших нормативно - правовими актами органами і поліцейський перевищив свої повноваження склавши на нього постанову за карантин. Як це зазначено у ЦКі України у статті 227, правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти: правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правовиком.Також вважає, що всі ці порушення, які було допущено відповідачем під час винесення постанови серії ЕГА № 256857 від 27 квітня 2021 року щодо нього за ч. 2 ст. 44-3 КУпАП України, виключають той факт, що ним, позивачем «було порушено» приписи вказаної статті, оскільки не порушував, бо приписи вказаної статті КУпАП України, з урахуванням ст. 20 Закону України «Про захистнаселення від інфекційних хвороб», стосуються людей, які вже хворіють на інфекційні хвороби, чи е бактеріоносіями. Наполягає, що відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не могло бути розпочато у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Аналогічні приписи містить Наказ МВС № 1376 від 06 листопада 2015 року. Вказує, що дії відповідача поліцейського Макаренка А.І., суперечать не тільки вказаним нормам, але й сталій практиці Європейського суду з прав людини.Відповідно до ст. 9 Конституції України міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.Згідно п. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Зазначає, що сама по собі постанова є свідченням того, що відповідачем поліцейським Макаренко А.І., були проігноровані норми як то Конституції України, так і норми КУпАП України, Наказу МВС № 1376 від 06 листопада 2015 року, так і практика Європейського суду з прав людини, в результаті чого було винесено постанову про адміністративне стягнення не розібравшись об`єктивно, всебічно та неупереджено у всіх обставинах справи. Наполягає, що з усього вище викладеного вбачається, що ОСОБА_2 мав прямий умисел на скоєння злочину, передбаченого ст. 366 ККУ - службове підроблення, тому що вказана постанова КМУ містить майбутню дату часу, без кваліфікацій пункту і підпункту і з порушенням усього зазначеного у позові.З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог ст. 245 КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, вирішення її у відповідності із законом, уповноважений орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При накладенні стягнення необхідно враховувати характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність (частина друга ст. 33 Кодексу).Згідно ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.Необхідно зауважити, що відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.При цьому суд повинен трактувати усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень на користь особи-позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для нього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такою рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов`язку суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач. Єдиною умовою для цього є повідомлення позивачем мінімально достатньої інформації про такі рішення чи дії (Постанова Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2006 року у справі № К-7375/06// Єдиний державний реєстр судових рішень № 263872).Не порушував він, позивач, і приписи ч. 2 ст. 44-3 КУпАП України з огляду навіть на наступні приписи та норми діючого законодавства України та Конституції України.Зокрема, діючий в Україні карантин, впроваджений відповідно до Постанови КМУ № 211 від 11 березня 2020 року і всі наступні постанови за нею, в тому числі Постанова КМУ № 1236 від 09 12202 року,правила карантину обмежують права і свободи людини.Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція є законом найвищої юридичної сили. Закони і інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції. Конституція є законом прямої дії.Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язали діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України). Без будь-яких застережень та незалежно від будь-яких цілей, причин чи суспільного або особистого інтересу, всі органи і посадові особи держави Україна повинні діяти строго у відповідності до Конституції та не мають повноважень виходити за межі норм Конституції, навіть якщо вони керуються законом, оскільки закон також не має суперечити Конституції.Стаття. 28 Конституції України є непорушною навіть при умові введення військового чи надзвичайного стану. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Зазначає, що окремої уваги заслуговує тлумачення змісту зазначеної вище Постанови КМУ № 211 від 11 березня 2020 року і всі наступні постанови за нею, в тому числі Постанова КМУ № 1236 від 9 грудня 2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», викладене в Рішенні Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року (Справа № 1-14/2020).Зокрема, в п. 3.2 вказаного Рішення КСУ було зазначено, що згідно зі ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи , передбачені ст. ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.Конституційний Суд наголосив, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження суперечить ст. ст. 1, 3, 6, 8, 19, 64.Виходячи зі змісту Конституції України (норми наведені вище), карантин в Україні, що введений органом виконавчої влади шляхом видання нормативно-правового (підзаконного) акту, повинен строго відповідати закону і Конституції. Основним аспектом законності, поряд зі змістом акту, є строге дотримання встановленої законом процедури, оскільки органи влади і їх посадові особи повинні діяти виключно в межах повноважень, встановлених законом і Конституцією. Не може вважатись законним акт, навіть правильний за змістом, який виданий із порушенням процедури, оскільки в такому випадку будуть нівельовані норми верховенства права і буде порушений правопорядок.Зазначає, що надзвичайний стан в Україні не введено, відповідно, станом на цей момент головний санлікар ще не отримав повноважень ініціювати карантин, а у Кабінету Міністрів не було підстав встановлювати карантин, відтак, в правовому полі чинного законодавства України карантин не введено.Наполягає, що таким чином, діюча постанова про введення карантину є незаконною і не підлягає виконанню.На підставі ст. 60 Конституції України кожна людина зобов`язана відмовитись від виконання постанови Уряду про введення карантину. На підставі ст. 19 Конституції України у взаємозв`язку із ст. 60 Конституції України, жодний орган чи посадова особа не має права вимагати від людини виконання постанови Уряду про введення карантину. Далі посилається на документ V3526323-09, поточна редакція Прийняття від 30.01.2009 року Міністерство ?юстиції України лист 30.01.2009 N Н-35267-18:« Шановний»! Міністерство юстиції розглянуло Ваше звернення щодо порядкузастосування нормативно-правових актів та повідомляє наступне. Щодо того, яким актом слід керуватись у разі суперечності норм підзаконного нормативно-правового акта нормам Закону України. Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України (254к/96-ВР). Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України ( 254к/96-ВР ] закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року №17-рп ( v017p710-02) (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України ( 254к/9б-ВР) визначено коло питань (суспільних відносин], які можуть бути врегульовані виключно законами України. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України (254к/96-ВР). Так, відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України. Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України (254к/96-ВР ] Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією, та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Щодо порядку застосування актів у разі існування неузгодженості між підзаконними актами, виданими одним й тим самим органом (але якщо такі акти мають різну юридичну силу. Питання застосування нормативно-правових актів, виданих одним і тим же органом, які мають різну юридичну силу та не узгоджуються між собою, відображені у листі Міністерства юстиції від 26 грудня 2008 року N 758-0-2-08-19 ( V0758323 08 ] "Щодо практики застосування норм права у випадку колізії" Зокрема, у пункті 3 листа (v0758323-08) зазначається, що у разі існування неузгодженості між актами, виданими одним і тим же органом, але які мають різну юридичну силу, застосовується акт вищої юридичної сили. Наприклад, у випадку суперечності норм закону та Конституції України ( 254к/96-ВР ], які прийняті Верховною Радою України, колізія вирішується на користь Конституції, яка має найвищу юридичну силу. Згідно з положеннями статті судочинства України (2747-15 ) суд при вирішенні?8 Кодексу адміністративного справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Прогалини в законодавстві повинні заповнюватися у процесі правотворчості шляхом внесення змін і доповнень у закони, видання нових, більш досконалих юридичних актів. В той же час, рішення суду у випадках, коли застосовується аналогія, містять положення, які суттєво збагачують юридичну практику і можуть бути основою для розвитку законодавства. Принагідно зазначаємо, що 1. жовтня 2008 року Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про нормативно-правові акти", до якого Президентом України висловлено пропозиції та зауваження. Законом, серед іншого, врегульовано питання ієрархії нормативно-правових актів, порядок застосування нормативно-правових актів, вирішення. неузгодженостей та суперечностей між нормативно-правовими актами тощо. З повагою, Перший заступник Міністра Є. В. Корнійчук».Враховуючи роз`яснення Мінюсту України Конституція України має найвищу юридичну силу і по ст. 8: «В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй».Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.Згідно пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010 конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1,3, частина друга статті 19 Основного Закону України), Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: ... юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь (частина третя статті 62); «Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень», (статті 64). В Україні не вводилися умови воєнного або надзвичайного стану.Також звертає увагу на практику правозастосування. Так відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» у разі якщо діючий закон чи нормативно-правовий акт суперечить Конституції України в усіх необхідних випадках слід безпосередньо застосовувати Конституцію як акт прямої дії.Так, Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1). Далі посилається та наводить судове рішення від07 травня 2020 року, в якому не покарав громадянина, бо «коронавірус - тимчасовий, а Конституція - вічна». Також посилається на постанову Корольовського районного суду м. Житомира, згідно якого носити маску для особистого захисту чи не носити кожен вирішує для себе сам, однак нав`язування є недопустимим. Також наводить рішення відносно масок є у постанові іменем України Дніпровським апеляційним судом суддею другої інстанції А. О. Пістун провадження № 33/803/960/20 справа № 216/2588/20 від 05 серпня 2020 року: «Разом з тим слід зазначити, що станом на 29 квітня 2020 року Постановою КМ від 11 березня 2020 року № 211 не визначені відповідні медичні критерії і не прийняті нормативно правові акти, щодо загального вигляду та характеристик, якими повинні відповідати респіратори або маски для захисту органів дихання, у тому числі виготовлені самостійно громадянами». І по сьогодні не визначені відповідні медичні критерії і не прийняті нормативно правові акти, щодо загального вигляду та характеристик, якими повинні відповідати респіратори або маски. Згідност. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем`єр-міністр України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. Вважає, що треба на законних підставах розуміти межі повноваження КМУ і чи відбулась реєстрація нормативно-правового акту КМУ, а саме постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236.Наполягає, що в Україні немає законного карантину, оскільки його введення в березні 2020 року (постановою 211) було виконано з порушенням чинного законодавства. Є чітко встановлений порядок дій, який було порушено. У Законі «Про захист населення від інфекційних хвороб» ст. 29 вказано, як подається подання головним санітарним лікарем до КМУ, чого не було: «Стаття 29. Карантин. Карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України». Такого подання не було. Відповідно до офіційної відповіді, копія якої додається, від центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я Міністерства охорони здоров`я 11.1-30/17/718/ЗПІ- 20/39 від 27 березня 2020 року зазначено, що від головного державного санітарного лікаря України не надходило подання про встановлення карантину на території України до Кабінету міністрів. Наступний Закон "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" (стаття 40, пункт "й") карантин може діяти лише у випадку оголошення надзвичайного стану.Наполягає, що без факту оголошення надзвичайного стану санітарний лікар не має права робити подання до Кабміну про введення карантинних заходів. Думав чому не вводять при карантині надзвичайний стан як зазначає закон, а тепер знає, що у законі є обмеження терміну. Ось цей цікавий закон, то читайте його, там є і про пандемію і про строки, не більше 30 діб чи у деякий регіонах не більше 60 діб у законі «Про правовий режим надзвичайного стану»: Стаття 3. Правова основа введення надзвичайного стану. Правовою основою введення надзвичайного стану є Конституція України, цей Закон, інші закони України та Указ Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України. Стаття 4. Умови введення надзвичайного стану. Надзвичайний стан вводиться лише за наявності реальної загрози безпеці громадян або конституційному ладові, усунення якої іншими способами є неможливим. Надзвичайний стан може бути введений в разі: виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, паизоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров`ю значних верств населення. Стаття 5. Порядок введення надзвичайного стану. Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України. Стаття 7. Строк дії надзвичайного стану. Надзвичайний стан в Україні може бути введено на строк не більш як 30 діб і не більш як 60 діб в окремих її місцевостях. У разі необхідності надзвичайний стан може бути продовжений Президентом України, але не більш як на 30 діб. Указ Президента України про продовження дії надзвичайного стану набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України.Звертається до суду дослідити у суді чи відбулась реєстрація нормативно-правового акту КМУ, а саме постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236.Відповідно роз`ясненням Мінюсту, що до державної реєстрації нормативно правових актів. Актуальні проблеми державної реєстрації нормативно- правових актів (посилання: https://miniust.gov.ua/m/str 7741): «Адже відповідно до статті 3 Указу Президента України від 03.10.92 № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності. Враховуючи те, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.92 № 731 "Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" Мін`юсту надано право давати роз`яснення щодо застосування цього Положення, вимога Мін`юсту щодо необхідності державної реєстрації акта того чи іншого органу виконавчої влади фактично встановлює, що такий акт є нечинним.»Відповідно даним з Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів України, Постанова КМУ від 09.12.2020 року № 1236 не пройшла експертизи у Мінюсті і не отримала реєстрацію, а тому не набула чинності відповідно до вимог Указу Президента України від 03.10.92 № 493 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", як і усі «ковідні постанови».Відповідно масових рішень судів згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Звертає увагу на постанову Оболонського районного суду м. Київа від 22.03.2017 року, рішення по справи № 761/153/21 від 11 березня 2021 року Шевченківського районного суду м. Києва, який встановив, що згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановленому законом, провадження в справах про адміністративне правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.Статтею 245 КУпАП визначено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що спричиняють вчинення адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.Відповідальність за ст. 44-3 КУпАП встановлена за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.Статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.Згідно із ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин встановлюється та скасовується Кабінетом Міністрів України.Відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.Закон України «Про Кабінет Міністрів України» встановлює, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов. Акт Кабінету Міністрів України може бути оскаржений до суду в порядку та у випадках, установлених законом.Зазначає, що згідно зі ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідач інспектор Макаренко А.І. подав відзив, в якому зазначив, що з вимогами адміністративного позову не погоджується наступних підстав. Вважає, що постанова винесена законно та обґрунтовано. Вважає, що вимоги позивача є безпідставними, а також такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.Пункт 10 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» зазначено, що поліція відповідно до покладених на неї завданьвживає заходівдля забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях,площах у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річних портах, інших публічних місцях.Відповідно до п.п.1 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 1236 від 09.12.2020 на територіїУкраїни наперіод діїкарантину запроваджуютьсяобмежувальні протиепідемічнізаходи,а самезабороняється: перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно. Вказує, що під час несення служби, ним було помічено, що 27.04.2021 близько 08 год.30 хв. в Покровському районімістаКривого Рогу громадянин ОСОБА_1 у громадському місці станції швидкісного трамваю «Електрозаводська» без вдягнутихзасобівіндивідуальногозахисту, а самезахисної маски, щозакриває рот та ніс, чим порушив вимоги постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 року.Згідно зі ст.251 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП)орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються постановою про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами. Відповідно до ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зазначає, що переконавшись, що вимоги ст.278 КУпАП виконані, перейшов до розгляду адміністративної справи стосовно позивача. Вказує, що також було ознайомлено позивача зі ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України та було запитано: «Чому перебував в громадській будівлі без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно?», на що отримав відповідь «Я не ношу її та не повинен її носити, я не хочу її носити» ( відеозапис …..00487 з 00 хв. 02 сек. зафіксовано позивача без вдягнутого засобу індивідуального захисту, далі його пояснення), але ж п.п.1 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 1236 від 09.12.2020 не містить винятків щодо дозволу перебування без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно у випадку. Зазначає, що на відеозапису з нагрудного відеореєстратору поліцейського зафіксована дана подія. Під час розгляду справи клопотань від позивача не надходило, що підтверджується відеозаписом з нагрудного відеореєстратора поліцейського. Вказує, що після з`ясування усіх фактичних даних ним, відповідачем було встановлено наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2ст.44-3КУпАП, а саме перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно, за що передбачено відповідальність у вигляді попередження або накладення штрафу в розмірі від десяти до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.За результатами розгляду адміністративної справи та з метою припинення вказаного правопорушення, ним було законно та обґрунтовано, з дотриманням норм чинного законодавства до позивача застосовано адміністративне стягнення штраф у розмірі 170 грн, шляхом винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА № 256857 від 27.04.2021, відповідно до вимог Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у органах поліції, затвердженої Наказом МВС України від 06.11.2015 № 1376 та КУпАП. Вказує, що позивачу було роз`яснено його права, передбачені ст. 268 КУпАП, право, порядок та строки оскарження постанови згідно зі ст. 287 289 КУпАП, що підтверджується відеозаписом з нагрудного відео реєстратору поліцейського.Наполягає, що ним вищезазначені вимоги закону, як суб`єктом владних повноважень, були дотримані, але паозивач не забажав скористатися усіма правами передбаченими ст. 268 КУпАП.Диспозицією ч.2ст. 44-3 КУпАПпередбачена відповідальність за перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно. Вказаною нормою передбачено адміністративну відповідальність за перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту.Визначення поняття «громадські будинки та споруди» наведено в державних будівельних нормах України від 2019 року, під яким розуміється загальна назва будинків і приміщень, які призначені для розміщення закладів, підприємств, організацій, які надають послуги фізичним особам (населенню) або юридичним особам (громаді та державі). Наприклад, магазини, торговельні центри, магазини, бібліотеки, музеї, лікарні, університети, спортзали, церкви, державні установи тощо. Частина. 2 ст. 44-3 КУпАП є банкетною нормою, тобто відсилає до нормативно-правових актів, які регулюють правила карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм та є обов`язковими для виконання.Відповідно дост. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби.У відповідності дост. 41 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»особи, винні в порушенні законодавства про захист населення від інфекційних хвороб, несуть відповідальність згідно із законами України.Згідно з вимогами п.п.1 п.2Постанови КМУ № 641 від 22.07.2020 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»(в редакції чинній на час вчинення правопорушення) на території України на період дії карантину забороняється, зокрема, перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.Згідност.94Конституції УкраїниЗакони стають обов`язковими та набувають законної сили негайно після офіційного прийняття й опублікування тексту закону, якщо інше не передбачено самим законом. При цьому, набуття законом чинності означає, що із цього моменту ним повинні керуватися, виконувати його й дотримуватися всі юридичні та фізичні особи. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше. Тому, втрата законом чинності означає, що із цього моменту він не може застосовуватися.Закріплений в ч.1ст.58Конституції Українипринцип неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів узгоджується з міжнародно-правовими актами, зокрема Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (ст.15), Конвенцією про захист прав і основних свобод людини (ст.7). Таким чином до юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. До того ж актом, який пом`якшує відповідальність за адміністративне правопорушення є акт, що виключає з санкції більш суворі стягнення або додаткові стягнення.Відповідно до вимогст.8КУпАПособа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.Статтею 222 КУпАПвстановлено, що органи Національної поліції розглядають справи, в тому числі, передбачені частиною другою статті 44-3 Кодексу. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Згідно з п. 8 ч. 1ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.Порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення визначеност. 279 КУпАП, відповідно до якої, особа уповноважена на розгляд справи, серед іншого, зобов`язана роз`яснити особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки, заслуховує особу, яка беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.Відповідно до ч.1ст.9 КАС Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.Окрім того, відповідно достатті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.На розгляді КСУ перебувала справа за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідностіКонституції України(конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів, положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік». Предметом розгляд даної справи слугувала перевірка на відповідністьКонституції України(конституційність) положень підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів від 20 травня 2020 року № 392, пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією, затвердженого цієюпостановою.При розглядівказаноїсправи КСУ встановлено, щоконституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначенихКонституцією України. Таке обмеження можев становлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям1,3,6,8,19,64 КонституціїУкраїни. Однак, в ході розгляду справи встановлено, що Кабінетом Міністрів України постановою „Про внесеннязмін до деяких актів Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 500 внесено зміни до назви Постанови № 392, пункту 3 Постанови № 392, виклавши його в новій редакції, абзац шостий пункту 6 Постанови № 392 виключив. Крім того, згідно з пунктом 2 переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на територі із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 22 липня 2020 року № 641, пункти 2-8, 11, 12, 12-1-12-3, 13-16 Постанови № 392 визнано такими, що втратили чинність. Оскільки пункт 6 Постанови № 392, яким було затверджено Порядок, втратив чинність, то Порядок також втратив чинність. А тому, рішенням КСУ від 28.08.2020 року було закрито конституційне провадження у справ щодо перевірки на відповідністьКонституції України(конституційність) положень підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення проти епідемічних заходів від 20 травня 2020 року № 392, пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією, затвердженого цієюпостановою, на підставі пункту 5 статті 62 Закону України „Про Конституційний Суд України втрата чинності актом (його окремими положеннями), щодо якого порушено питання відповідностіКонституції України. Отже, посилання позивача на рішення КСУ від 28.08.2020 року вважає безпідставним із тих підстав, що предметом оцінки КСУ були положення підпунктів 5, 6, 7, 14 пункту 3, абзацу шостого пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів від 20 травня 2020 року № 392, пунктів 10, 17 Порядку здійснення протиепідемічних заходів, пов`язаних із самоізоляцією, затвердженого цієюпостановою, тоді як позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2ст. 44-3 КпАП Україниза порушення вимог п.п.1 п. 2Постанови КМ України № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2» від 09.12.2020 року. ПоложенняПостанови КМУ № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2» від 09.12.2020 рокуне конституційними не визнавались, тобто відповідаютьКонституції Українита іншимЗаконам України.Статтєю 3 Конституції Українизадекларовано як найвищу соціальну цінність здоров`я та безпеку людини, наявність у держави позитивного обов`язку охороняти життя людини та громадянина, у т.ч. з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.Не погоджується з доводами позивача щодо того, що постанова не відповідає вимогам зазначеним в Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення наказу МВС №1376 від 06.11.2015 рокуПро затвердження Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліціїта має бути скасована як не дійсна судом.Вважає, що позивач навмисно вводить суд в оману але ж, у п. 3 ч. 8 розділу ІV цієї інструкції зазначено, що за наявності технічної можливості постанова по справі про адміністративне правопорушення складається в електронній формі з використанням мобільного логістичного пристрою із автоматичним присвоєнням їй відповідної серії та номера, а також із зазначенням відомостей, визначених удодатку 7до цієї Інструкції, яка інтегрується до електронної карткипро адміністративнеправопорушення тароздруковується задопомогою спеціальнихтехнічних пристроїву виглядістрічки.Статтею72КАС Українипередбачено,що доказамив адміністративномусудочинстві єбудь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншіобставини,що маютьзначення дляправильного вирішеннясправи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами , висновками експертів ,показаннями свідків.Згідно дост.73КАС Україниналежними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметомдоказування єобставини,які підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення. Сторонимають правообґрунтовувати належністьконкретного доказудля підтвердженняїхніх вимогабо заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.Зазначає, що доказів того, що факт правопорушення не мав місце з боку позивача, останній суду не надав. Наполягає, що факт скоєння правопорушення підтверджується складеною у відповідності до вимог КУпАП постановою про адміністративне правопорушення, відеозаписом з нагрудного відеореєстратора поліцейського на якому зафіксовано факт правопорушення, а саме те, що позивач гр. ОСОБА_1 в громадській будівлі знаходиться без вдягнутої захисної маски та й сам позивач не заперечує факт того, що останній перебував без захисної маски. Наполягає, що ним винесено постанову згідно ст. 258 КУпАП, яка встановлює загальні правила накладення стягнення про адміністративні правопорушення.А також ст. 33 КУпАП. Жодних переконливих підстав своєї невинуватості позивачем не надано.Щодо визнання дій протиправними, враховуючи особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності встановленої встановлено статтею 286 КУпАП України зазначив наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розглядусправи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд справи до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Вказує, що визнання дій протиправними, у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, виходить за межі повноважень суду в розрізі вимог ст. 286 КАС України.

Наполягає, що по суті, позивач спотворює дійсні обставини справи з метою ухилитися від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення, а тому його вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають. Враховуючи вищевказане, вважає, що постанова є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню. Не погоджується з орієнтовним розрахунком суми судових витрат, які позивач очікує понести додатково. Вважає, що витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 23.05.2018, у справі № 61-3416св18.Просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача повністю.

Представник відповідачаДепартаменту подалавідзив,в якомузазначила наступне.З вимогамиадміністративного позовуне погоджуєтьсяз наступнихпідстав, вважає,що постановавинесена законнота обґрунтовано.Відповіднодо ч.2ст.19Конституції Україниоргани державноївлади таоргани місцевогосамоврядування,їх посадовіособи зобов`язанідіяти лишена підставі,в межахповноважень тау спосіб,що передбаченіКонституцією тазаконами України.Пункт 10частини 1статті 23Закону України«Про Національнуполіцію» зазначено,що поліціявідповідно допокладених нанеї завданьвживає заходівдля забезпеченняпублічної безпекиі порядкуна вулицях,площах упарках,скверах,на стадіонах,вокзалах,в аеропортах,морських тарічних портах,інших публічнихмісцях.Відповідно доп.п.1п.2постанови КабінетуМіністрів України«Про встановленнякарантину тазапровадження обмежувальнихпротиепідемічних заходівз метоюзапобігання поширеннюна територіїУкраїни гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2»№ 1236від 09.12.2020на територіїУкраїни наперіод діїкарантину запроваджуютьсяобмежувальні протиепідемічнізаходи,а самезабороняється:перебування вгромадських будинкахі спорудах,громадському транспортібез вдягнутихзасобів індивідуальногозахисту,зокрема респіраторівабо захиснихмасок,що закриваютьніс тарот,у томучислі виготовленихсамостійно.Вказує,що підчас несенняслужби інспектором булопомічено,що 27.04.2021близько 08год.30хв.в Покровськомурайоні містаКривого Рогугромадянин ОСОБА_1 знаходився угромадському місцістанції швидкісноготрамваю «Електрозаводська»без вдягнутихзасобівіндивідуальногозахисту,а самозахисноїмаски,щозакриває ротта ніс,чим порушиввимоги постановиКМУ №1236від 09.12.2020року.Згідно зі КУпАП,орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи на підставі доказів, тобто будь-яких фактичних даних, які встановлюються постановою про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншими документами. Відповідно до ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Переконавшись, що вимоги ст.278 КУпАП виконані, перейшов до розгляду адміністративної справи стосовно позивача, також було ознайомлено позивача зі ст. 268 КУпАП та ст. 63 КУ та було запитано «Чому перебував в громадській будівлі без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно?», на що отримав відповідь «Я не ношу її та не повинен її носити, я не хочу її носити»(відеозапис …..00487 з 00 хв. 02 сек. зафіксовано позивача без вдягнутого засобу індивідуального захисту, далі його пояснення), але ж п.п.1 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 1236 від 09.12.2020 не містить винятків щодо дозволу перебування без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно у випадку. Вказує, що на відеозапису з нагрудного відеореєстратору поліцейського зафіксована дана подія. Зазначає, що під час розгляду справи клопотань від позивача не надходило, що підтверджується відеозаписом з нагрудного відеореєстратора поліцейського. Після з`ясування усіх фактичних даних було встановлено наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2ст.44-3КУпАП, а саме перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно, за що передбачено відповідальність у вигляді попередження або накладення штрафу в розмірі від десяти до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За результатами розгляду адміністративної справи та з метою припинення вказаного правопорушення, було законно та обґрунтовано, з дотриманням норм чинного законодавства до позивача застосовано адміністративне стягнення штраф у розмірі 170 грн., шляхом винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА № 256857 від 27.04.2021, відповідно до вимог Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у органах поліції, затвердженої Наказом МВС України від 06.11.2015 № 1376 та КУпАП. Позовну заяву ОСОБА_1 не визнає, з підставзазначених увідзиві наадміністративний позов ОСОБА_2 .Зазначає,що винесенопостанову згідност.258КУпАП,яка встановлюєзагальні правиланакладення стягненняпро адміністративніправопорушення атакож ст.33КУпАП.Жодних переконливихпідстав своєїневинуватості позивачемне надано.Стосовно майновоїшкоди вказує,що ст.22ЦК Українипередбачено,що відшкодуваннязбитків таінші способивідшкодування майновоїшкоди. Особа,якій завданозбитків урезультаті порушенняїї цивільногоправа,має правона їхвідшкодування; збиткамиє: втрати,яких особазазнала узв`язкузі знищеннямабо пошкодженнямречі,а такожвитрати,які особазробила абомусить зробитидля відновленнясвого порушеногоправа (реальнізбитки); доходи,які особамогла бреально одержатиза звичайнихобставин,якби їїправо небуло порушене(упущенавигода); збиткивідшкодовуються уповному обсязі,якщо договоромабо закономне передбаченовідшкодування уменшому абобільшому розмірі. на вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом. Вказує, що в своєму позові позивач обґрунтовує завдання йому майнової шкоди тим, що ним було потрачено час на оскарження неправомірних дій працівників поліції. Господарський кодекс України у ч. 1 ст. 225 містить формулювання «неодержаний прибуток (втрачена вигода)» це прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною. При цьому саме позивач повинен довести факт протиправної поведінки, спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Особа, яка порушила зобов`язання, доводить відсутність своєї вини. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання (ст. 614 ЦК України).При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання (ч. 4 ст. 623 ЦК України). Зазначає, що позивач, який вимагає відшкодування збитків, має довести:неправомірність поведінки особи;наявність шкоди;причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди;вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (ст. 614 ЦК України).Відсутність хоча б одного із вказаних елементів, що утворюють склад правопорушення, не дає підстави кваліфікувати поведінку боржника як правопорушення та, відповідно, не може бути підставою застосування відповідальності.Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.У разі упущеної вигоди мова йдеться не про реальні втрати особи, які вона зробила або зробить, а про ті доходи, які вона недоотримає внаслідок порушення її цивільного права. Незважаючи на те, що неодержаний прибуток це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигодиповинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання відповідних доходів.Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи,і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.Щодо розміру упущеної вигоди, то вона залежить від доходів, які б могла отримати особа право, якої було порушено.Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Вказщує, що жодного доказу, на підтвердження про те, що позивач займається будь-якою діяльність та через неправомірність дій працівників поліції останній втратив дохід позивачем надано не було, позивач не додав до позову, належних та допустимих доказів про незаконність рішення, дій або бездіяльність відповідачів, доказів завдання позивачу майнової, моральної шкоди, а також доказів невчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 44-3 КУпАП. Щодо визнання дій протиправними вказує, що,враховуючи особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності встановленої встановлено статтею 286 Кодексу адміністративногосудочинстваУкраїни. Визнання дій протиправними, у справах про притягнення до адміністративноївідповідальності, виходить за межіповноважень суду в розрізівимог ст. 286 КАС України. Зазначає, що по суті, позивач спотворює дійсні обставини справи з метою ухилитися від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення, а тому його вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають. Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Згідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.Зазначає, що доказів того, що факт правопорушення не мав місце з боку позивача, останній суду не надав, факт скоєння правопорушення підтверджується складеною у відповідності до вимог КУпАП постановою про адміністративне правопорушення, відеозаписом з нагрудного відеореєстратора поліцейського на якому зафіксовано факт правопорушення, а саме те, що позивач гр. ОСОБА_1 в громадській будівлі знаходиться без вдягнутої захисної маски та й сам позивач не заперечує факт того, що останній перебував без захисної маски. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач подав відповідь на відзив, зазначивши наступне.Вказує, що у відзивівідповідач викладає заперечення проти позову заперечення (за наявності)щодонаведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач непогоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права. Вказує, що докази та норми права у відозві не зазначені, а є припущення. Рішенняполіцейського було проти Закону про захист прав споживача i прийняте в суперечвимог ст. ст. 245, 146, 168, 183, 285 КУпАП, чим порушено його права, свободи та інтереси гарантованіКонституціюУкраїни та іншим законодавством України.Із вказаною постановою він не погоджується, оскільки вона винесена незаконно, є необґрунтованою, він не є винуватим у скоєнні адміністративного правопорушення i себе таким не визнає, а тому постанова підлягає скасуванню.

На усі його аргументи зазначені у його позові, а саме про те що лейтенант ОСОБА_3 звинувачував його, що він порушив постанову КМУ № 1236від 09.12.2021 року, дата яка ще ненаступила, то у відозві про це не зазначаються i не пояснюється. Наполягає, щj зазначена постанова не може бути законною I обґрунтованою, так як у ній вказана дата не наступившого майбутнього 09.12.2021 року. Вказує, що немається у відозві пояснення відносно зазначеної адреси у протоколі: АДРЕСА_1 . Посилання у відозві про Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вважає маніпуляцією, бо не має обґрунтування проти викладеного ним у позові про наступне: «Цей поліцейський сказав йому, що він порушив правила карантину людей, яких саме людей не роз`яснив - хворих, здорових, не роз`яснюючи ніяких законних вимог. По закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлення порушення правил карантину не належить до повноважень Національної поліції. Як це зазначено у ЦК України у ст. 227, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов`язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином. Також вважає, що всі ці порушення, які було допущено відповідачем під час винесення постанови виключають той факт, що ним «було порушено» приписи вказаної статті, оскільки він її не порушував, бо приписи вказаної статті КУпАП України, з урахуванням ст. 20 ЗаконуУкраїни «Про захист населеннявід інфекційних хвороб», стосуються людей, які вже хворіють на iнфекцiйнi хвороби, чи є бактеріоносіями. Також на обгнрунтованість свого позову навів доводи, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача Департаменту патрульної поліції Кушнір О. В.подала до суду заперечення на відповідь на відзив, згідно до якого вважає, що вимоги позивача є безпідставними. При цьому зазначила, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.Пункт 10 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» зазначено, що поліція відповідно до покладених на неї завданьвживає заходівдля забезпечення публічної безпеки і порядку на вулицях, площах у парках, скверах, на стадіонах, вокзалах, в аеропортах, морських та річних портах, інших публічних місцях. Щодо того, що постанова містить адресу розгляду справи Дніпропетровськ обл., Покровський район, м. Кривий Ріг, 5- й Зарічний, 57, звертає увагу, що це прив`язка до будинку, який знаходиться біля станції швидкісного трамваю «Електрозаводська», про що і сам позивач зазначає у відповіді на відзив. Відповідно до п.п.1 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 1236 від 09.12.2020 на території України на період дії карантину запроваджуються обмежувальні протиепідемічні заходи, а саме забороняється: перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.Визначення поняття «громадські будинки та споруди» наведено в державних будівельних нормах України від 2019 року, під яким розуміється загальна назва будинків і приміщень, які призначені для розміщення закладів, підприємств, організацій, які надають послуги фізичним особам (населенню) або юридичним особам (громаді та державі). Наприклад, магазини, торговельні центри, магазини, бібліотеки, музеї, лікарні, університети, спортзали, церкви, державні установи тощо.Викладені норми законодавства є чинними, не скасовані та підлягають застосуванню на всій території України, що спростовує доводи про відсутність правових підстав для притягнення до адміністративної відповідальності. Вважає необґрунтованим є посилання позивача нарішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020, як на підставу неправомірності встановлення Кабінетом Міністрів України обмежувальних заходів для населення, адже вказане рішення було ухвалено КСУ за результатом розгляду справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідностіКонституціїУкраїни(конституційності) окремих положеньпостанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» від 20 травня 2020 року № 392, положень частин першої, третьоїстатті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294ІХзі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553ІХ. В цьому рішенні висновки Конституційного Суду стосуються лише щодо неконституційності окремих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» і не стосуються протиепідемічних заходів, впроваджених урядом з метою недопущення поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.Положення Постанови КМ України № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 року не конституційними не визнавались, тобто відповідають Конституції України та іншим Законам України. Щодо доводів позивача про неправомірне обмеження конституційних прав та свобод людини запровадженими постановами Кабінету Міністрів України карантином, зазначає, що вищевказані нормативно-правові акти є чинними, не скасованими, а отже, відповідно до ч.1ст.117 КонституціїУкраїниє обов`язковими до виконання. Наполягає, що сама незгода позивача із постановами Уряду, не є підставою для їх невиконання. Статтею 3 Конституції Українизадекларовано як найвищу соціальну цінність здоров`я та безпеку людини, наявність у держави позитивного обов`язку охороняти життя людини та громадянина, у тому числі з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Вказує, що факт перебування позивача на станції швидкісного трамваю «Електрозаводська» 23.03.2021 року без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, що закриває ніс та рот ним не оспорюється, окрім відеозапису також підтверджується змістом позовної заяви.Зазначає, що не погоджуючись з постановою, позивач посилається на те, що запровадження заборони перебування в громадських будинках і спорудах без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема є обмеженням його конституційних прав. При цьому позивач зазначає, що відповідно дост.64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України. Вказує, що позивач вважає, що за відсутності введених в Україні або в окремих її місцевостях режимів воєнного або надзвичайного стану відсутня законна підстава для притягнення осіб до адміністративної відповільності за перебування осіб у громадських будинках і спорудах без вдягнутої захисної маски. Зазначає, що як підтверджено відеозаписами, позивач умисно вчинив правопорушення за ч.2 ст. 44-3КпАП України,що підтверджуєтьсяйого протиправною,винною дією,яка посягалана правагромадян,і заяку закономпередбачено адміністративнувідповідальність.Зважаючи нанаслідки вчиненогоправопорушення,сукупності ознакта неспростовнихпрезумпцій,достатньо вагомих,чітких таузгоджених міжсобою ознак,за якимиможна констатувативинуватість правопорушника,вважає працівникомполіції доведена.Не згодназ доводамипозивача,що дотого,що останнійотримав «якийсьчек,наче зсупермаркету.Тому чекне можебути постановою».Вважає,що позивачпомиляється так,як оскаржуванаелектронна постановапо справіпро адміністративнеправопорушення складенав електроннійформі та булароздрукована задопомогою технічногопристрою увигляді стрічки.Вона міститьусі реквізити,які визначеніу додатку7«Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції», затвердженої наказом МВС № 1376 від 06.11.2015. Відповідно до п. 8 розділу ІV вищезначеної інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, уповноважена посадова особа органу поліції відповідно до статті 283 КУпАП виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення складається на спеціальному бланку, виготовленому друкарським способом згідно з технічним описом бланка постанови по справі про адміністративне правопорушення, на якому проставлено відповідні серію і номер. За наявності технічної можливості постанова по справі про адміністративне правопорушення складається в електронній формі з використанням мобільного логістичного пристрою із автоматичним присвоєнням їйв ідповідної серії та номера, а також із зазначенням відомостей, визначених у додатку 7 до цієї Інструкції, яка інтегрується до електронної картки про адміністративне правопорушення та роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв у вигляді стрічки.

Наполягає, що по суті, позивач спотворює дійсні обставини справи з метою ухилитися від адміністративної відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення, а тому його вимоги є безпідставними і задоволенню не підлягають. Враховуючи вищевказане, вважає, що постанова є правомірною та такою, що не підлягає скасуванню.Вказує, що позивач не додав ні до позову, ні до відповіді на відзив належних та допустимих доказів про незаконність рішення, дій або бездіяльність відповідачів, доказів завдання позивачу майнової, моральної шкоди, а також доказів невчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 44-3 КУпАП. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідач інспектор Макаренко А.І. подав заперечення на відповідь на відзив та зазначив наступне. З доводами позивача викладеними у відповіді відзив не погоджується, вважає, що постанова винесена законно та обґрунтовано. Вказує, щопостанова містить адресу розгляду справи: Дніпропетровськ обл., Покровський район, м. Кривий Ріг, 5- й Зарічний, 57, яка так бентежить та не знайома позивачу.Звертає увагу, що це прив`язка до будинку, який знаходиться біля станції швидкісного трамваю «Електрозаводська», про і сам позивач зазначає у відповіді на відзив. Відповідно до п.п. 1 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 1236 від 09.12.2020 на території України на період дії карантину запроваджуються обмежувальні протиепідемічні заходи, а саме забороняється: перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.Визначення поняття «громадські будинки та споруди» наведено в державних будівельних нормах України від 2019 року, під яким розуміється загальна назва будинків і приміщень, які призначені для розміщення закладів, підприємств, організацій, які надають послуги фізичним особам (населенню) або юридичним особам (громаді та державі). Наприклад, магазини, торговельні центри, магазини, бібліотеки, музеї, лікарні, університети, спортзали, церкви, державні установи тощо.Викладені норми законодавства є чинними, не скасовані та підлягають застосуванню на всій території України, що спростовує доводи апелянта про відсутність правових підстав для притягнення до адміністративної відповідальності. Необґрунтованим вважає посилання позивача нарішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020, як на підставу неправомірності встановлення Кабінетом Міністрів України обмежувальних заходів для населення, адже вказане рішення було ухвалено КСУ за результатом розгляду справи за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідностіКонституціїУкраїни(конституційності) окремих положеньпостанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» від 20 травня 2020 року № 392, положень частин першої, третьоїстатті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294ІХзі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553ІХ. В цьому рішенні висновки Конституційного Суду стосуються лише щодо неконституційності окремих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» і не стосуються протиепідемічних заходів, впроваджених урядом з метою недопущення поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.Положення Постанови КМ України № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 року не конституційними не визнавались, тобто відповідають Конституції України та іншим Законам України.Щододоводівпозивача про неправомірнеобмеженняконституційних прав та свобод людинизапровадженим постановами КабінетуМіністрівУкраїни карантином, вказує щовищевказані нормативно-правовіакти є чинними, не скасованими, а отже, відповідно до ч.1ст.117 КонституціїУкраїниє обов`язковими до виконання. При цьому, саму незгоду позивачаіз постановами Уряду, не вважає підставою для їх невиконання.Статтею 3 Конституції Українизадекларовано як найвищу соціальну цінність здоров`я та безпеку людини, наявність у держави позитивного обов`язку охороняти життя людини та громадянина, у тому числі з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2. Зазначає , що факт перебуванняпозивачана станції швидкісного трамваю «Електрозаводська» 23.03.2021 року без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіратора або захисної маски, що закриває ніс та рот ним не оспорюється, окрім відеозапису також підтверджується змістом позовної заяви. Зазначає, що не погоджуючись з постановою, позивачпосилається на те, щозапровадження заборони перебування в громадськихбудинках і спорудах без вдягнутихзасобівіндивідуальногозахисту, є обмеженнямйогоконституційних прав, щовідповідно дост.64 КонституціїУкраїни, конституційні права і свободилюдини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцієюУкраїни. Вказує, що позивачвважає, що за відсутностівведених в Україніабо в окремихїїмісцевостяхрежиміввоєнногоабонадзвичайного стану відсутня законна підстава для притягненняосіб до адміністративноївідповільності за перебуванняосіб у громадськихбудинках і спорудах без вдягнутоїзахисної маски.Зазначає, що як підтверджено відеозаписами, позивачумисно вчинив правопорушення за ч.2 ст. 44-3КпАПУкраїни, щопідтверджуєтьсяйогопротиправною, винною дією, яка посягала на права громадян, і за яку законом передбаченоадміністративнувідповідальність.

У судовому засідання позивач підтримав позов та підтвердив його зміст.Також позивач пояснив, що відповідь ОСОБА_4 (а.с.178) доводить, що дослідження не проводилися, а тому не було підстав вводити карантин. Відповідь ОСОБА_5 (а.с.179) доводить, що у МОЗ не було підстав вводити карантин, що карантин був введений незаконно.

Відповідач ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позову.

Представники відповідача Департаменту, підтвердили свою позицію, викладену у відзиві та у запереченнях на відповідь на відзив.

У судовому засіданні безпосередньої досліджені наступні письмові докази: постанова (а.с.10), відповідь МОЗ (а.с.11), витяг з сайту КМУ (а.с.12), витяги з реєстру (а.с.32, 33), витяги з реєстру (а.с.38, 39) відповідь Конституційного Суду (а.с.74, 134, 179), відповідь ДУ «Центр громадського здоров`я МОЗ України» (а.с.151, 152, 178).

Також у судовому засіданні оглянутий диск (а.с.60). На диску мається один файл, з назвою, останні цифри якого 487. Відповідно до відміток, які маються на екрані, зафіксовані події з08 год. 44 хв. по 08 год. 54 хв., на відеозапису мається зображення приміщення, в якому мається турнікет. Мається зображення позивача, який знаходиться в цьому приміщенні без захисної маски, та йому поліцейський зазначає куди пройти. Далі на зображенні видно, як поліцейський спілкується з жінкою, яка також перебуває без захисної маски. Поряд з поліцейським та жінкою перебуває позивач, на двері видна табличка з написом Начальник станції». Позивач о 08 год. 52 хв. каже, що розпорядження Кабінету Міністрів є незаконним, що поліцейські виконують незаконні розпорядження. Далі поліцейський вручає позивачу копію постанови. Позивач клопотань не заявляє. Також на зображенні видні інші люди, які перебувають в захисних масках, поліцейські перебувають в захисних масках.

Відповідно до ст. 73 КАС України, суд вважає належними доказами постанову (а.с.10) та записи, які маються на диску (а.с.60), так як вони стосуються обставин пребування позивача без маски та накладення на нього адміністративного стягнення.

Відповідно до ст. 73 КАС України, суд вважає неналежними доказами: витяг з сайту (ас .12), витяги з реєстру (а.с.32, 33 38, 39), відповідь Конституційного Суду (а.с.74, 134, 179),відповідь ДУ «Центр громадського здоров`я МОЗ України» (а.с.151, 152, 178), так як ці докази не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ст. 74 КАС України, з числа визнаних належними,суд вважає допустимими такі докази: постанову (а.с.10) та записи, які маються на диску (а.с.60), оскільки вони одержані з дотриманням вимог КУпАП.

Згідно ст. 75 КАС України, постанову (а.с.10) та записи, які маються на диску (а.с.60), суд вважає достовірними доказами.

На підставі ст. 76 КАС України, оцінивши безпосередньо, всебічно, повно та об`єктивно досліджені у судовому засіданні докази, суд вважає їх достатніми для встановлення наступних обставин. При цьому суд керується вимогами ст.77 ч.2 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач, вважаючи, що станом на 27 квітня 2021 року вимога щодо носіння масок була неправомірною, перебував 27 квітня 2021 року на станції швидкісного трамваю «Електрорзаводська» в м. Кривому Розі без захисної маски. Вказані обставини встановлені поясненнми позивача, відповідача та записами на диску (а.с.60).

27 квітня 2021 року відповідач інспекор Макаренко А.І. виніс постанову, якою притягнув позивача до адміністративної відповідальності за вчинення авдміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 ч.2 КУпАП та застосував стягнення у вигляді штрафу в сумі 170 грн., що вбачається з пояснень сторін, постанови( а.с.10), диску (60). При цьому інспектор вказав, що позивач 21 квітня 2021 року перебував у громадському місці на станції швиксного трамваю без вдягнутої захисної маски.

У вказаній постанові відповідач ОСОБА_2 послався на порушення позивачем вимог Постанови КМУ №1226 від 9 грудня 2021 року та зазначив адресу винесення постанови, як м. Кривий Ріг, мікрорайон 5-й Зарічний, 57.

При вирішенні справи, суд застосовує норми права, які передбачені Конституцією України, ЦК України, КУпАП, Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", Законом України «Про Кабінет Міністрів України», Законом України «Про Національну поліцію».

Статтею 3 Конституції України задекларовано як найвищу соціальну цінність здоров`я та безпеку людини. Таким чином, держава зобов`язана охороняти життя людини та громадянина, у т.ч. з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Як передбачено ст. 68 Конституцїї, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Згідно ст.117 Контституції України,Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

З сукупностівказаних нормКонституції Українивбачається,що Державазобов`язана охороняти життя людини та громадянина, у тому числі вживати заходів для ефективного запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, в свою чергу Кабінет Міністрів України, виходячи з його повноважень, зобов`язаний вживати заходів для цього, а громадяни зобов`язані виконувати вимоги Постанов КМУ, не вчиняти дій, які суперечать заходам, спрямованим на захист здоровя громадян.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

Згідно ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації. У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

Як передбачено ст.20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Кабінет Міністрів України забезпечує проведення державної політики у сферах охорони здоров`я, санітарно-епідемічного благополуччя, охорони материнства та дитинства, освіти, фізичної культури і доступність для громадян послуг медичних, освітніх та фізкультурно-оздоровчих закладів.

Згідно ст.52 ЗаконуУкраїни «ПроКабінет МіністрівУкраїни»,Кабінет МіністрівУкраїни Постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Згідно з п. 8 ч. 1ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 222 КУпАП в редакціїстаном на 27 квітня 2021 року органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80і81(в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів),частина перша статті 44,частина другастатті 44-3.

Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Як передбачено положеннями ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", з 12 березня 2020 р. до 31 серпня 2021 р. на усій території України встановлено карантин.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» визначено: «Установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 31 серпня 2021 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.№ 211Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061), від 20 травня 2020 р.№ 392Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 43, ст. 1394, № 52, ст. 1626) та від 22 липня 2020 р.№ 641Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 63, ст. 2029).

Вказані вище Постанови КМУ опубліковані належним чином, набрали законної сили, а тому підягали виконанню.

Відповідь МОЗ (а.с.11) про те, що від головного державного санітарного лікаря України Ляшка В.К., призначеного на посаду 11 березня 2020 року, не було подання про встановленні карантину на території України, не спростовує тієї обставини, що Постановами КМУ був введений з 12 березня 2020 року, а далі продовжений карантин.

Відповідно до п. 3 Постанови КМУ №1236 в редакції станом на 27 квітня 2021 року з 24 лютого 2021 р. на території України встановлюється "жовтий" рівень епідемічної небезпеки, відповідно до якого забороняється перебування в громадських будинках і спорудах, громадському транспорті без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.

Відносно доводів позивача із вказівкою на неправомірне обмеження його прав та свобод людини запровадженим Постановами Кабінету Міністрів України карантином, то слід наголосити, що вказані нормативно-правові акти є чинними, не скасованими, а отже, відповідно до ч.1 ст.117 Конституції України є обов`язковими до виконання. При цьому, незгода позивача із постановами Уряду, не є підставою для їх невиконання.

Суд бере до уваги, що Постанова Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 1236 від 09.12.2020, в редакції станом на 27 квітня 2021 року, на момент складання постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 44-3 КУпАП,є чинною, її норми є обов`язковими для виконання всіма особами на території України, окремі положення вказаного нормативно-правового акту, в тому числі п.п. 1 п. 2, неконституційними не визнавалися, тобто відповідають Конституції України та іншим Законам України.

Посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 у справі № 10-р/2020) є безпідставним, оскільки Великою палатою Конституційного Суду України в цій справі розглядалося конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" від 20 травня 2020 року № 392 і в цій частині було закрито конституційне провадження.

Щодо посилання позивача на судову практику судів першої інстанції загальної юрисдикції при розгляді даної категорії адміністративних справ, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, лише при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Обговорюючи позовні вимоги щодо протиправності дій інспектора та скасування постанови, суд виходить з наступного.

Вирішуючи питання про наявність у інспектора підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.44-3 ч.2 КУпАП, суд вважає наступне.

Ст.44-3 ч.2 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перебування в громадських будинках, спорудах, громадському транспорті під час дії карантину без вдягнутих засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів або захисних масок, що закривають ніс та рот, у тому числі виготовлених самостійно.

Згідно п. 3.6 Розділу 3 «Терміни та визначення понять» ДБН В.2.2-9:2018 «Громадсбькі будинки та споруди» Основні положення, громадські будинки і споруди це загальна назва будинків і приміщень, які призначені для розміщення закладів, підприємств, організацій, які надають послуги фізичним особам (населенню) та або юридичним особам ( громаді та державі).

6 жовтня 2021 року Міністерство охорониздоров`яУкраїни розмістило роз`яснення, згідно якого, незалежно від того, пройшла людина повний курс щеплення проти COVID-19 чи перехворіла, захисні маски зобов`язані носити всі без виключення; оскільки використання медичних масок залишається основним способом уникнути інфікування коронавірусною хворобою та унеможливити передачу вірусу; маски захищають здорових людей від інфікованих; еться як про хворих на COVID-19 із вираженими симптомами, так і тих, хто безсимптомно переносить хворобу; тому використання маски це турбота не лише про себе, а й про тих, кого ненароком можна інфікувати коронавірусною хворобою.

Стаття 44-3 ч.2 КУпАП не передбачає, що за цією нормою настає відповідальність тих осіб, які є хворими або інфікованими.

Отже метою запровадження вказаними Постановами КМУ носіння масок під час карантину є захист громадян від розповсюдження інфекції, а тому носіння масок не порушує конституційні права громадян.

Таким чином, твердження позивача, що обов`язок носити маску розповсюджується лише на хворих осіб, порушує його конституційні права є необгрунтованим.

Судом встановлено, що позивач 27 квітня 2021 року перебував у громадському місці без вдягнутої маски, суд вважає, що інспектором правильно зазначені в постанові фактичні дані,а отже у інспектора були наявані підстави для винесення відносно позивача оскаржуваної постанови.

Згідно із ч.2 ст.258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.Разом з тим, виняток становлять лише випадки, передбачені ч.5 ст.258 КУпАП, а саме, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається. За таких умов складається протокол, який є додатком до постанови. Сулом встановлено, що позивач під час винесення постанови не оспорював факт перебування без маски, а лише висловлював сумніви у правомірності введення карантину. Таким чином, інспектор не зобов`язаний був складати протокол.

Доводи позивачапро те,що вінотримав «якийсьчек,наче зсупермаркету,тому чекнеможе бутипостановою»,тобто доводипро те,що формапостанови невідповідає пред`являємимвимогам,суд вважаєнеобгрунтованими.При цьомусуд виходитьз того,що оскаржуванапостанова складенав електроннійформі та булароздрукована задопомогою технічногопристрою увиглядістрічки.Вона міститьусі реквізити,яківизначені удодатку 7«Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції», затвердженої наказом МВС № 1376 від 06.11.2015.Відповідно до п. 8 розділу ІVвищезначеної інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, уповноважена посадова особа органу поліції відповідно до статті 283 КУпАП виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення; постанова по справі про адміністративне правопорушення складається на спеціальному бланку, виготовленому друкарським способом згідно з технічним описом бланка постанови по справі про адміністративне правопорушення, на якому проставлено відповідні серію і номер; за наявності технічної можливості постанова по справі про адміністративне правопорушення складається в електронній формі з використанням мобільного логістичного пристрою із автоматичним присвоєнням їй відповідної серії та номера, а також із зазначенням відомостей, визначених у додатку 7 до цієї Інструкції, яка інтегрується до електронної картки про адміністративне правопорушення та роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв у вигляді стрічки. Тому заперечення позивача щодо форми постанови, суд не бере до уваги.

Відповідно до ст.245 КАС України, у разі задоволення позову, суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт, визнати дії протиправними.

Стаття 247 КУпАП в пункті 1 частини 1 визначає, що провадження в справі проадміністративне правопорушенняне може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставини: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

На переконання суду, інспектор при розгляді справи про адміністративне правопорушення, діяв з дотриманням вимог КУпАП щодо своєчасного, всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин, вирішив справу без порушенням вимог закону. Дійшовши до переконання, що при винесенні постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності інспектор діяв без порушення вказаних вимог КУпАП, суд вважає, що інспектор притягнув відповідача до адміністративної відповідальності обґрунтовано, а отже відсутні підстави для визнання його дій неправомірними та скасування оскаржуваної постанови та закриття справи. Тому вимоги позивача щодо неправомірності оскаржуваної постанови та щодо її скасування є необгрунтованими і задоволенню в цій частині не підлягають.

Та обставина, що інспектором у постанові невірно зазначена дата прийнятті Постанови КМУ та зазначений номер будинку, найближчого до станції швидкісного трамваю де сталося порушення, не впливають на обґрунтованість та законність цієїпостанови. Інше розуміння цих обставин визначало б, що суд вдався до зайвого, надмірного формалізму, що є неприпустим.

Обговорюючи позовні вимоги щодо сятгення майнової шкоди, суд враховує наступне.

Статтєю 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Судом встановлено, що інспектор прийняв правомірне рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а тому вимоги позивача є необгрунтованими і задоволенню в цій частині не підлягають.

Вислухавши учасників, дослідивши письмові докази, суд на підставі ст.9 КАС України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, у межах позовних вимог, вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Як передбаченост.139КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд прийшов до переконання, що позов не підлягає задоволенню, а тому відсутні підстави доля стягнення на користь позивача понесених ним витрат по сплаті судового збору.

Керуючисьст.ст.3,19,68,116,117Конституції України,ст.1166.ЦК України,ст.ст. 7,9,44-3,222,247,251,258КУпАП,ст.ст.1,29Закону України"Прозахист населеннявід інфекційниххвороб",ст.ст.20,52Закону України «Про Кабінет Міністрів України», ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», ст. ст. ст.ст.2, 3, 5, 9, 73-77, 139, 162, 241-246, 250,255,257,268,269,271, 286, 293 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , НОМЕР_1 ) до Департаменту патрульної поліції України (місцезнаходження: м. Київ вул. Федора Ернеста, 3, ЄДРПОУ 40108646) та інспектора батальйону №1 роти №1 взводу №1 Макаренка А.І. (місце перебування: м. Кривий Ріг, вул. Волгоградська, 11) - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду протягом 10-ти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Головуючий суддя: В.М. Прасолов