Рішення № 109515054, 13.03.2023, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/4794/23

Справа № 760/1474/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2023 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Зуєвич Л.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (участі) учасників справи (в письмовому провадженні) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 /далі - ОСОБА_1 / (РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» /далі - ТОВ «ФК «ДІНЕРО»/ (код ЄДРПОУ: 41350844, адреса: 03035, м. Київ, вул. Сурікова, 3А), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тимошенко Людмила Анатоліївна /далі - приватний нотаріус Тимошенко Л.А./ (адреса: АДРЕСА_2 ), приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Ярошенко Костянтин Юрійович /далі - приватний виконавець Ярошенко К.Ю./ (адреса: 02160, м. Київ, просп. Соборності, 15/17, каб. 223), про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи

19.01.2022 до Солом`янського районного суду міста Києва надійшла вказана позовна заява, датована 19.01.2022, за підписом представника позивача - адвоката Яресько Т.В. (діє на підставі ордеру), в якій ставиться питання про:

- визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 21.08.2020 вчинений приватним нотаріусом Тимошенко Л.А., зареєстрований в реєстрі № 678, яким звернуто стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дінеро» за кредитним договором № AG0610226 від 23.01.2020 в загальному розмірі 25 498,00 грн;

- стягнути з ТОВ «ФК «ДІНЕРО» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 10 416,73 грн, стягнуті в рамках виконавчого провадження № 62998516, відкритого на підставі виконавчого напису № 678 виданий 21.08.2020;

- стягнути з ТОВ «ФК «ДІНЕРО» на користь ОСОБА_1 сплачені витрати на професійну правничу (правову) допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2022 для розгляду зазначеної позовної заяви визначено суддю Зуєвич Л.Л. Фактично справу отримано суддею 21.01.2022.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 24.01.2022 вказану позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (письмового провадження).

04.11.2022 на виконання ухвали суду від 24.01.2022 до суду надійшла копія нотаріальної справи щодо вчинення оскарженого виконавчого напису.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України /далі - ЦПК України/).

Обґрунтування позову

В позові вказується, що 10.09.2020 року ОСОБА_1 з єдиного реєстру боржників стало відомо, що щодо неї приватним виконавцем Ярошенко К.Ю. відкрито виконавче провадження ВП № 62998516 від 10.09.2020 на підставі виконавчого напису № 678 виданого 21.08.2020 приватним нотаріусом Тимошенко Л.А. щодо стягнення з позивача на користь ТОВ «ФК «ДІНЕРО» 25 498,00 грн.

Зазначається, що в рамках зазначеного провадження з позивача було стягнуто 10 416,73 грн та перераховано ТОВ «ФК «Дінеро».

Позивач вважає, що зазначений виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню в зв`язку з порушенням приватним нотаріусом порядку вчинення оспорюваного виконавчого напису.

Так, зауважується, що при ознайомлені з матеріалами виконавчого провадження позивач дізнався що оспорюваний виконавчий напис був вчинений на підставі он-лайн договору, а саме Спеціальних умов для короткострокового кредиту Договору кредитної лінії від 23.01.2020 року № AG0610226 (далі - Кредитний договір), що був укладений між позивачем та ТОВ «ФК «ДІНЕРО».

Наголошується, що позивач випадково дізнався про відкрите щодо нього виконавче провадження з додатку «ДІЯ», до цього позивач не отримував від відповідача позасудову вимогу щодо дострокового повернення кредиту чи повідомлення-застереження про те, що відповідач розпочинає процедуру стягнення боргу за Кредитним договором на підставі виконавчого напису нотаріуса. Таким чином, на думку позивача, оспорюваний виконавчий напис вчинений з порушенням порядку його вчинення, в частині перевірки безспірності заборгованості при його вчиненні, що є підставою для його визнання таким, що не підлягає виконанню.

Крім того, позивач вказує на порушення процедури вчинення оспорюваного виконавчого напису в частині його вчинення на борговому документі, який не посвідчений нотаріально,

Так, позивач зазначає, що жодного разу в житті не укладав жодного нотаріально посвідченого кредитного договору чи договору позики, тому Кредитний договір також не міг бути нотаріально посвідченим, що було підтверджено при ознайомлені з матеріалами виконавчого провадження - Кредитний договір, на якому було вчинено оспорюваний виконавчий напис, та який було передано виконавцю на виконання, як підставу для відкриття виконавчого провадження - не посвідчений нотаріально.

Окрім порушення приватним нотаріусом порядку вчинення оспорюваного виконавчого напису, позивач звертає увагу на те , що як вбачається зі спірного виконавчого напису, має місце спірність суми заборгованості.

Так, зауважує, що згідно Кредитного договору:

-Сума кредиту - 5500,00 грн;

-Дата повного погашення - 22.02.2020;

-Загальна вартість кредиту - 7 479,00 грн;

-Процентна ставка в день - 1,5%.

Таким чином, вказує, що 22.02.2020 закінчилося правомірне користування кредитними коштами, а з наступного дня почалося неправомірне користування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як вважає позивач, розмір відсотків за правомірне користування Кредитним коштами не може перевищувати 1 979,00 грн 5 500 х 1,5 % /100 % х 30 = 1 979,00 грн проте за виконавчим написом відповідач стягує 5 198,00 грн.

Таким чином, на думку позивача, заборгованість порахована неправильно, а отже є спірною. Але при наявності спірності боргу, виконавчі написи нотаріусом вчиняти неможливо, тож приватний нотаріус вчинив оспорюваний виконавчий напис незаконно.

Щодо вимоги про повернення безпідставно стягнутих коштів, позивач зауважує на тому, що приватним виконавцем в рамках виконавчого провадження, відкритого на підставі незаконного виконавчого напису, винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 21.09.2020. Дана Постанова була направлена до є: ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ПЕНСІЙНОГО ФОНДУ УКРАЇНИ В М. КИЄВІ (ЄДРПОУ:42098368), де з позивача було стягнуто щомісячно 20% із пенсії.

Зазначає, що підтвердженням стягнутих коштів на користь стягувача є лист від приватного виконавця та платіжні доручення, копії яких додаються.

Так, вказує, що згідно наданої приватним виконавцем відповіді та платіжних доручень, на користь відповідача в рамках виконавчого провадження було перераховано 10 416,73 грн, що підлягають поверненню на користь позивача, як отримані безпідставно.

Отже, на думку позивача, оскільки підстава набуття відповідачем грошових коштів відпадуть у зв`язку із визнанням виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 1 0416,73 грн, стягнуті за виконавчим провадження № 62998516.

Щодо правової позиції відповідача

Станом на день винесення рішення відзив на позовну заяву не надійшов.

При цьому, суд враховує, що наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень підтверджується отримання відповідачем 26.10.2022 ухвали суду від 24.01.2022, яка направлялась відповідачу разом з копією позовної заяви та всіма додатками до неї.

Зазначеним підтверджується, що станом на день винесення рішення відповідачу відомо про існування даного судового провадження.

Строк, встановлений для надання відзиву на позовну заяву сплив (навіть з урахуванням строку поштового обігу). При цьому будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, оцінивши докази на підтвердження таких обставин в їх сукупності, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 23.01.2020, ОСОБА_1 відкрила кредитну лінію за договором № AG0610226 для короткострокового кредиту, відповідно до якого ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро», відкрило кредитну лінію на cуму кредиту - 5 500,00 грн; процентна ставка, в день для початково зазначеної тривалості кредиту - 1,33%; строк оплати: 30 днів; загальна вартість кредиту: 7 479 грн; реальна річна процентна ставка: 437,88%, дата повного погашення: 22.02.2020, штраф, якщо є: 50% (а.с. 13).

Також, 23.01.2020 ОСОБА_1 з ТОВ «Фінансова компанія «Дінеро» укладено додаткову угоду № АМ 1444832 спеціальних умов для коротстрокового кредиту Договору кредитної лінії № AG0610226, відповідно до якої cума кредиту - 7 500,00 грн; процентна ставка, в день для початково зазначеної тривалості кредиту - 1,33%; строк оплати: 30 днів; загальна вартість кредиту: 17 678 грн; дата повного погашення: 22.02.2020 (а.с. 15).

Вбачається, що такий кредитний договір та додаткова угода до нього укладались в електронній формі, оскільки наявні в справі роздруківка договору та додаткової угоди містить вкінці договору графи «електронний підпис».

За змістом наявної в матеріалах справи копії виконавчого напису вчиненого 21.08.2020 приватним нотаріусом Тимошенко Л.А., зареєстрованого в реєстрі за № 678 (а.с. 12):

- звернуто стягнення з громадянки України, якою є ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження Україна, місто Київ, місце роботи невідомо, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Подільським РУГУ МВС України в місті Києві 06 липня 2001 року, яка є боржником за Договором № AG0610226 від 23 січня 2020 року, укладеним з ТОВ «ФК «Дінеро», ідентифікаційний код юридичної особи: 41350844, місцезнаходження: 03035, Україна, місто Київ, вул. Сурикова, 3А, IBAN: НОМЕР_3 в АТ «ОТП Банк», код Банку 300528, далі іменоване - Стягувач, заборгованості за Договором AG0610226 від 23.01.2020 року;

-Строк платежу за Договором AG0610226 від 23.01.2020 року настав. Боржником допущено прострочення платежів;

-Стягнення заборгованості проводитеся за період з 22.02.2020 року по 23.07.2020;

-Сума заборгованості становить 24 698,00 грн, що складається з:

Прострочена заборгованість за сумою кредиту становить 13 000,00 грн;

Прострочена заборгованість за комісією становить 6 500,00 грн;

Прострочена заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом становить 5 198,00 грн;

- За вчинення цього виконавчого напису нотаріусом стягнуто 800,00 грн, які підлягають стягненню з Боржника на користь Стягувача;

- Загальна заборгованість Боржника становить 25 498,00 грн.

Постановою приватного виконавця Ярошенко К.Ю. від 10.09.2020 відкрито виконавче провадження № 62998516 з примусового виконання виконавчого напису № 678 від 21.08.2020, що вчинений приватним нотаріусом Тимошенко Л.А. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Дінеро» заборгованості у розмірі 25 498,00 грн (а.с. 24).

Постановою приватного виконавця Ярошенко К.Ю. від 21.09.2020 у ВП № 62998516 звернуто стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника (а.с. 48).

За змістом листа приватного виконавця Ярошенко К.Ю. від 18.01.2021 № 352 (а.с. 16) загальний розмір стягнутих за вказаним виконавчим провадженням коштів складає 13 266,53 грн.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилається на те, що приватним нотаріусом Тимошенко Л.А. при вчиненні виконавчого напису було порушено вимоги закону, оскільки, виконавчий напис вчинений на договорі, який не був нотаріально посвідчений та за відсутності доказів про безспірність заборгованості. Оскільки оскаржений виконавчий напис є неправомірним, то позивач також просить стягнути перераховані на підставі нього грошові кошти.

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права

За загальним правилом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Щодо вимоги про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню

Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.

Процедура вчинення нотаріусами виконавчих написів визначена у главі 14 Закону України «Про нотаріат» та главі 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за № 282/20595).

Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.

Згідно з ст. 87 Закону для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1.1, 1.2, 3.2, 3.5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.

Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999.

Під час вчинення виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку.

Пунктом 2 розділу «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин» Переліку в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014, встановлено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за кредитними договорами, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, подаються:

а) оригінал кредитного договору;

б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14 зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 до Переліку, визнано незаконними та нечинними, а саме:

визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов`язанням до закінчення строку виконання основного зобов`язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов`язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувача про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв`язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.». Зобов`язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 рішення суду залишено без змін.

Суд враховує в якості консультаційних роз`яснень викладене у п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі» за змістом якого визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Таким чином, застосуванню при вирішенні спору підлягає постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» № 1172 від 29.06.1999 (в редакції постанови КМУ від 29.11.2001).

Пунктом 1 зазначеного Переліку передбачено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються:

а) оригінал нотаріально посвідченої угоди;

б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.

Підпунктом 5.1. пункту 5 глави 16 «Вчинення виконавчих написів» розділу ІІ «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012, встановлено, що виконавчий напис вчинюється на оригіналі документа (дублікаті документа, що має силу оригіналу), що встановлює заборгованість.

Таким чином, після скасування внесених постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 до Переліку змін виконавчий напис міг бути вчинений лише за умови подання оригіналу нотаріально посвідченого договору чи його дублікату, що має силу оригіналу.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності необхідних оригіналів договорів чи їх дублікатів має наслідком визнання такого виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Суд враховує, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 21.08.2020, тобто після набрання законної сили постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14.

Слід зазначити, що з матеріалів справи вбачається, що договір № AG0610226 від 23.01.2020, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Дінеро», на підставі якого вчинено оскаржений виконавчий напис був укладений в електронній формі, тобто нотаріально не посвідчувався.

Таким чином, подані відповідачем для вчинення виконавчого напису документи не відповідали вказаним вимогам Переліку.

Отже, оскільки укладений з позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, то наявні підстави для визнання відповідного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв`язку з зазначеним.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі № 172/1652/18 (провадження № 61-16749св19), де, зокрема, зазначено наступне: «укладений між банком та позивачем кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника».

Пізніше таку правову позицію підтвердила і Велика Палата Верховного Суду, яка в п.п. 93-95 постанови від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17 (провадження № 12-5гс21) вказала, що оскаржений виконавчий напис вчинений нотаріусом після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14, укладений між банком та позивачем кредитний договір, який був наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника. Зазначене вище дає підстави для визнання спірних виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів. Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Крім того, судом береться до уваги, що у постанові від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для правильного застосування положень ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. У постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 (провадження № 14-278гс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла аналогічного висновку, викладеного вищевказаній постанові від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19).

При цьому, у справі, яка переглядається, відповідачем не доведено, що сума заборгованості була такою, як зазначено у оскаржуваному виконавчому написі нотаріуса.

Разом з цим, з матеріалів справи не вбачається, що при винесенні оскаржуваного виконавчого напису приватний нотаріус вчинив дії щодо перевірки безспірності заборгованості.

Також суд враховує, що у постанові від 13.10.2021 у справі № 554/6777/17-ц (провадження № 61-17750св20) Верховний Суд зазначив, що чинне законодавство України не зобов`язує нотаріуса викликати позичальника і з`ясовувати наявність чи відсутність його заперечень проти вимог позикодавця. Проте право позичальника на захист його інтересів забезпечується шляхом направлення йому повідомлення про заборгованість та необхідність її погашення. Однак, враховуючи те, що нотаріальне провадження є безспірним, для забезпечення такої безспірності нотаріусові бажано з`ясувати у позичальника наявність заперечень щодо вчинення виконавчого напису або сплати ним боргу.

З урахуванням викладеного у сукупності, позовні вимоги в частині визнання оскаржуваного виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про повернення безпідставно стягнутих коштів

Згідно ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч.2 ст. 1212 ЦК України).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30.08.2018 року у справі № 334/2517/16-ц під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст.. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Також, судом враховується, що як зазначено в постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 6-1216цс17, сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул від нього.

Крім того, за змістом постанови Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18 правові підстави набуття відповідачем коштів на виконання зазначеного виконавчого напису, визнаного судом таким, що не підлягає виконанню, відсутні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 1212 ЦК України.

Матеріалами справи підтверджено, що в межах виконавчого провадження № 62998516 з позивача, як з боржника наразі стягнуто 10 416,73 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень та повідомленням приватного виконавця від 18.01.2021 (а.с. 16-23).

З підстав вже викладених судом, виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Тимошенко Л.А. 21.08.2020 за № 678, на підставі якого було відкрито ВП № 62998516, підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.

На підставі наведеного, суд прийшов висновку, що правова підстава списання з позивача коштів у сумі 10 416,73 грн відпала, у зв`язку з чим відповідна вимога щодо стягнення визначеної суми коштів на користь позивача, підлягає задоволенню.

Щодо витрат на правничу допомогу

Згідно положень ч.ч. 1 - 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) зазначено наступне:

«Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших».

Суд враховує, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, у прохальній частині позовної заяви позивачем, зокрема, вказано розмір витрат на правову допомогу у сумі 5 000,00 грн (а.с. 9).

На підтвердження надання правничої допомоги та визначеного розміру на її оплату, до матеріалів справи позивачем, долучено:

-копію договору від 30.12.2021 № 2304 про надання правничої (правової) допомоги, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Яресько Т.В. (а.с. 29);

-копію додатку № 1 до договору № 2304 про надання правничої (правової) допомоги від 30.12.2021, з п. 2 якого вбачається, що вартість послуг за домовленістю сторін складає фіксовану суму 5 000,00 грн (а.с. 30);

-копію акту приймання-передачі послуг № 1 від 30.12.2021 з якого вбачається, що адвокат Яресько Т.В. надав, а ОСОБА_1 прийняла послуги щодо складання та подання позовної заяви про визнання виконавчого напису № 678 від 21.08.2020 таким, що не підлягає виконанню та подання заяви про забезпечення позову, вартістю 5 000,00 грн (а.с. 31);

-копію розрахункової квитанції від 30.12.2021 на суму 5 000,00 грн за договором № 2304 від 30.12.2021, додатку № 1 (а.с. 32).

Суд бере до уваги, що як зазначено у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19 вказано, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Позивачем доведено реальність судових витрат; дійсна необхідність вбачається з загальної ситуації, в якій опинився позивач, який був вимушений вчиняти заходів щодо свого захисту в судовому порядку; щодо фінансового стану сторін, то відповідачем не доведено, що його фінансовий стан свідчить про непомірність покладення на нього тягаря сплати витрат на правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі.

При цьому, суд бере до уваги те, що відповідач своїм правом на подачу письмових пояснень чи заперечень, а також на звернення з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката не скористався, хоча положеннями п. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності відповідних витрат покладено саме на нього.

Враховуючи результат розгляду справи в суді, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, суд вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн відповідає критеріям співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.

З урахуванням наведеного, відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а також з огляду на приписи п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вбачає наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача у даній справі витрат на правничу допомогу, а саме: пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %) у сумі 5 000,00 грн.

Щодо судового збору

Приписами ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України встановлено, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Згідно ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору відповідно до вимог п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то в порядку ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави належить стягнути судовий збір, що підлягав сплаті за даним позов, а саме: 1 984,80 грн судового збору за подання позову (дві позовні вимоги по 992,40 грн судового збору за кожну); а також 496,20 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

За таких обставин, враховуючи обставину задоволення позову, з ТОВ «ФК «Дінеро» на користь держави підлягає стягненню 2 481,00 грн судового збору.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Тимошенко Людмила Анатоліївна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Ярошенко Костянтин Юрійович, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис № 678 від 21.08.2020, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тимошенко Людмилою Анатоліївнаою (адреса: АДРЕСА_2 ), зареєстрований в реєстрі за номером 678, яким звернуто стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_3 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» (код ЄДРПОУ: 41350844, адреса: 03035, м. Київ, вул. Сурикова, буд. 3А,) 25 498,00 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» (код ЄДРПОУ: 41350844; адреса: 03035, м. Київ, вул. Сурикова, буд. 3А,), на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ):

- 10 416,73 грн (десять тисяч чотириста шістнадцять гривень сімдесят три копійки ) в порядку повернення коштів, стягнутих за виконавчим написом № 678 від 21.08.2020;

-5 000,00 грн (п`ять тисяч гривень) витрат на правову допомогу.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дінеро» (код ЄДРПОУ: адреса: 03035, м. Київ, вул. Сурикова, буд. 3А,), на користь держави 2 481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню) судового збору.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Суддя Л. Л. Зуєвич