Рішення № 109511107, 08.02.2023, Рівненський районний суд Рівненської області

справа № 570/3074/22

провадження № 2/570/183/2023

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

08 лютого 2023 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю секретаря судового засідання Новоселецької М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.C.Петлюри, 10/ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Агрохолдинг Авангард" про стягнення середнього заробітку за період затримки у виплаті заробітної плати і моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

покликаючись на те, що відповідачем не проведено повного розрахунку при її звільненні 03 травня 2022 року, позивач у поданій до суду 23 вересня 2022 року позовній заяві просить стягнути середній заробіток за період затримки виплати належних сум до дня фактичного розрахунку - 14 серпня 2022 року в сумі 76 683 грн. 50 коп. та 10 000 грн. моральної компенсації.

Ухвалою суду від 16 листопада 2022 року замінено неналежного відповідача - Філію «Агрохолдинг Авангард» Приватного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард на належного - Приватне акціонерне товариство «Агрохолдинг Авангард».

Відповідно до відзиву від 02 грудня 2022 року директор відповідача ОСОБА_2 позов не визнає, оскільки несвоєчасна виплата заробітної плати зумовлена об`єктивними зовнішніми чинниками - збройною агресією російської федерації проти України, що розпочалась 24 лютого 2022 року, яка вплинула на виробничу діяльність відповідача та його відокремлених підрозділів. Внаслідок бойових дій відповідачу завдано значних збитків, що призвело до критичного економічного становища (два відокремлених підрозділи підприємства в Херсонській та Харківській областях зазнали пошкоджень, відновлення їх діяльності неможливо на даний час). Крім того, з березня по серпень 2022 року, враховуючи статус відповідача по забезпеченню харчовою продукцією, практично більшу частину діяльності відповідача перепрофільовано на допомогу із задоволення першочергових потреб ЗСУ, інших військових формувань, населення, тимчасово переміщених осіб, що вплинуло на отримання прибутків. Незважаючи на вказані обставини, відповідач не відмовився від виконання зобов`язань та провів розрахунки з позивачем, хоча і з запізненням.

Крім того, заявляє про пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Зважаючи на те, що учасників справи відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлено про дату, час і місце її розгляд, явку сторін не визнано обов`язковою, враховуючи достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, відсутність необхідності заслуховувати їх особисті пояснення з приводу спору, суд, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторін, дійшов висновку про можливість розглянути справу у їх відсутність та у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Судом встановлені такі обставини.

Відповідно до наказу філії «Авангард» Приватного акціонерного товариства «Агрохолдинг Авангард» №404-к від 15.10.2020 позивача прийнято на роботу на посаду менеджера із збуту відділу дистрибуції с.Загвіздя (промислова зона) філії «Авангард» з 20.10.2020 з оплатою праці згідно штатного розпису, графіком роботи «01/2 - п`ятиденний 40 год.вих.сб.,нд.» та випробувальним терміном 3 місяці.

26.02.2021 наказом філії «Авангард» ПрАТ «Агрохолдинг Авангард» №118-к позивача переведено з 01.03.2021 на посаду менеджера із збуту відділу дистрибуції м.Рівне (промислова зона) філії «Авангард» з оплатою праці згідно штатного розпису.

03.05.2022 наказом філії «Авангард» ПрАТ «Агрохолдинг Авангард» №124/к позивача звільнено з роботи 03.05.2022 за угодою сторін (п.1 ст.36 КЗпП України).

На день звільнення заборгованість перед позивачем складала 41 607,45 грн (з урахуванням відрахованих обов"язкових платежів (ПДФО та військовий збір), яка повністю виплачена йому шляхом перерахування на банківську картку

30.05.2022 - 11 070,23 грн (платіжне доручення №AZPZF01337 від 30.05.2022),

11.08.2022 - 14 843,30 грн (платіжне доручення №AZPZF02172 від 11.08.2022),

15.08.2022 - 15 693,92 грн (платіжне доручення №AZPZF02206 від 15.08.2022).

Позивач офіційно працевлаштована з 07 вересня 2022 року.

До вказаних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Відповідно до ст.94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у ст.1 Закону України «Про оплату праці», яка у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст.47, 116КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Ст.117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як роз`яснено у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" суд, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Таке ж роз`яснення цієї норми права надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст.233 Кодексу законів про працю Україн у взаємозв`язку з положеннями ст.117, 237- цього Кодексу.

Відповідно до ст.56Конституції України кожен має право на відшкодування моральної шкоди.

Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди.

Відповідно до ст.237-1КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Ст.23ЦК України встановлено яку форму може набувати моральна шкода та в яких випадках вона може бути заподіяна особі, право на відшкодування якої особа має внаслідок порушення її прав. Ч.2 цієї статті встановлено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з роз"ясненнями, що містяться у постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від31березня 1995р.№ 4"Просудову практикув справахпро відшкодуванняморальної (немайнової)шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров"я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За результатами аналізу встановлених обставин справи та вищенаведених правових норм можна дійти таких висновків.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність. Середній заробіток за ст.117 К3пП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії шодо порушення трудових прав найманого працівника.

Передбачене вказаною статтею відшкодування спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст.117 КЗпП України.

Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (ст.549-552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (ч.1 ст.624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Суд враховує, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

При цьому, суд зазначає, що з метою врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця при визначення механізму компенсації роботодавцем працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи зазначене, суд бере до уваги, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

В відзиві сторона відповідача стверджує про форс-мажорні обставини.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 вказано, що зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Таким чином, закон прямо покладає на роботодавця обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117КЗпП України відповідальність. Незвернення працівника до роботодавця із заявою про виплату належних сум не звільняє останнього від обов`язку сплатити зазначені кошти. За змістом ст.117 КЗпП України сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності за несвоєчасний розрахунок з працівником при його звільненні.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу. Разом із тим необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постановах Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року № 6-113цс16 та від 01 квітня 2015 року № 6-41цс15.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100. Відповідно до п."л" ст.1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, цей Порядок застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.

Встановивши, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із невиплатою відповідачем заробітної плати позивачу у день звільнення, суд вважає, що позивачем належними доказами доведено порушення відповідачем вимог трудового законодавства, тому позов підлягає до задоволення. При цьому, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вважає за можливе зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

З огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 10 000 грн. 00 коп.

Вказана сума, що підлягає стягненню, визначена без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.сини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, суд зауважує, що в результаті затримки з невиплатою заробітної плати при звільненні позивач понесла моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання протягом певного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе, що визнається судом моральною шкодою, яка підлягає задоволенню з урахуванням розміру невиплачених відповідачем сум, розміру та тривалості завданих моральних страждань, враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у її житті.

Разом з тим, за змістом ч.1 ст.233 К3пП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Відповідно до ч.1 ст.241 К3пП України строки виникнення припинення трудових прав та обов"язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку (ч.3 ст.241 КЗпП України).

Позивач звільнився з роботи 03.05.2022, а отже, про порушення свого права на своєчасну виплату заробітної плати та проведення остаточного розрахунку з ним він дізнався 03.05.2022.

Слід зазначити, що моральна шкода не відноситься до виплат, що належить працівникові при звільненні, а отже до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, встановлюється строк позовної давності, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України. Означене підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, що викладена у п.16 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995, відповідно до якого до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, встановлюється тримісячний строк позовної давності (ст.233 КЗпП України).

З огляду на викладене, передбачений тримісячний строк звернення до суду позивача з вимогою про відшкодування моральної шкоди сплинув 03.08.2022.

За приписами ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов"язано його початок (ст.253 ЦК України). Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

3 вимогою про відшкодування моральної шкоди, завданою несвоєчасним проведенням остаточного розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду 23.08.2022, тобто з пропуском тримісячного строку, відповідач заявив про застосування спливу позовної давності, як наслідок, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п.6 ст.3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.

Щодо порядку виконання рішення.

Згідно з ч.1 ст.67 Конституції України кожен зобовязаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Нормами п.171.1 ст.171 та 14.1.180 ст.14 Податкового Кодексу України та ст.7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування" врегульовано порядок утримання податків з будь-яких виплат на користь громадян України, і суди не є субєктами, уповноваженими надавати тлумачення вимог чинного законодавства.

Оскільки суд не є податковим агентом, тому обов`язок відрахувати зазначені податки і збори закон покладає на роботодавця. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При вирішенні питання про розподіл судовихвитрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язкуз частковимзадоволенням позовущодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку суд частково стягує з відповідача на користь позивача документально підтверджені судові витрати у виді сплаченого судового збору, та у зв"язку з відмовою у позові про стягнення моральної шкоди стягує з позивача в прибуток держави недоплачений судовий збір у розмірі на час подачі позову, оскільки позивач за подання позову до суду відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» мав би сплатити судовий збір.

З огляду на викладене, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

задоволити цивільний позов ОСОБА_1 до ПАТ "Агрохолдинг Авангард" про стягнення середнього заробітку за період затримки у виплаті заробітної плати і моральної шкоди.

Стягнути з Приватного акціонернетовариство «АгрохолдингАвангард» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 травня 2022 року по 14 серпня 2022 року в розмірі 10 000 грн. 00 коп.

Стягнути з Приватного акціонернетовариство «АгрохолдингАвангард» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 129 грн. 43 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохіддержави (отримувач:ГУК уРiвн.обл/Рівнен.р-н/22030101;номер рахунку(ІВАN):UA728999980313151206000017295,банк одержувача:Казначейство України(ел.адм.подат.),код банку38012494,МФО 899998)судовий збіру розмірі2481 грн.00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Приватне акціонернетовариство «АгрохолдингАвангард» місцезнаходження: 03115, м. Київ, проспект Перемоги, 121 В; ЄДРПОУ 00851519.

Суддя Кушнір Н.В.