Рішення № 109469086, 01.03.2023, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/7795/22

Провадження №2/521/530/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2023 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючий суддя – Плавич І.В.,

секретар судового засідання – Петренко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Військової академії (м. Одеса) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просив поновити його на посаді викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально – економічних дисциплін по 31.08.2023 року за контрактом, як обраного за конкурсом у відповідності до наказу №218 від 11.10.2021 року у Військовій академії (м. Одеса) з 01.03.2022 року. Стягнути з Військової академії (м. Одеса) на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 березня 2022 року до дня поновлення на роботі, який на день пред`явлення позову становить 52 407,00 грн. та 5000 грн. моральної шкоди. Допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення його на посаді викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально – економічних дисциплін Військова академія (м. Одеса). Стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 22.01.2019 року він прийнятий на роботу до Військової академії (м. Одеса) на посаду викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально – економічних дисциплін, до проведення конкурсу у відповідності до наказу №7 від 11.01.2019 року.

01.04.2019 року продовжено термін трудового договору викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально – економічних дисциплін по 31.08.2022 року за контрактом, як обраного за конкурсом у відповідності до наказу №72 від 01.04.2019 року.

12.10.2021 року призначений на посаду викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально – економічних дисциплін по 31.08.2023 року за контрактом, як обраного за конкурсом у відповідності до наказу №218 від 11.10.2021 року.

З 12 жовтня 2021 року він сумлінно виконував свої трудові обов`язки та відповідач не мав жодних нарікань.

Після Збройної агресії Російської федерації відносно України, позивача 01 березня 2022 року було призвано по мобілізації до Збройних сил України, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 за №3 від 25 травня 2022 року.

Відповідно до наказу №14-РС призначено на посаду водія автомобільного відділення взводу матеріально – технічного забезпечення 61 Військового мобільного госпіталю Військово – медичного клінічного центру Південного регіону.

24.02.2022 року у відповідності до наказу №208 на період військового стану позивачу видано вогнепальну зброю для суверенітету та територіальної цілісності.

Однак, 28.02.2022 року звільнений з посади відповідно до абз. 14 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п.3 ч.1 ст. 36 КЗпП України у зв`язку з призовом працівника до лав Збройних сил України у відповідності до наказу №46 від 01.03.2022 року. Про звільнення жодним чином не був повідомлений.

10 травня 2022 року відповідач видав позивачу трудову книжку та повідомив останнього, що його 28 лютого 2022 року звільнено з займаної посади у зв`язку з мобілізацією до Збройних сил України на підставі Наказу №46 від 01.03.2022 року. До 10 травня 2022 року відповідач не повідомляв позивача про звільнення.

З 28.02.2022 року він не працює на посаді та не отримує заробітну платню. Середня заробітна плата за останні три місяці склала 52407,00 грн.

Про своє звільнення дізнався у день видачі трудової книжки, а саме 10.05.2022 року, тому вважає строк звернення до суду не пропущеним.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 07.06.2022 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Від представника військової академії (м. Одеса) Гуцалюка Р.С. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить у задоволені позову ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – відмовити в повному обсязі, у тому числі з підстав пропущення строків звернення до суду.

Зазначає, що ОСОБА_1 був обізнаний про звільненням з Військової академії (м. Одеса) 01.04.2022 року, оскільки саме цієї дати звертався на електронну адресу офісу Генерального прокурора України про притягнення посадових осіб Військової академії (м. Одеса) до кримінальної відповідальності за незаконне звільнення під час дії військового часу.

Тому твердження позивача про обчислення строку для звернення до суду з позовом про захист права з 10.05.2022 року, а саме з моменту отримання трудової книжки не відповідають дійсності, оскільки дізнатися два рази про одне й те саме неможливо.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відповідності до ч. 5 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.

У відповідності до абз. 14 ч. 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів), підприємств, установ та організацій Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Державної виконавчої служби України, Управління державної охорони України.

Згідно до абз. 2 ч. 2 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також наукові і науково – педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів професійної (професійно – технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно – технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю Україниу редакції № 1875-ІХ від 16.11.2021 року підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу.

Таким чином, витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 року №29 підтверджує факт зарахування ОСОБА_1 на військову службу до Військово – медичного клінічного центру Південного регіону, однак не містить інформацію щодо мобілізацію працівника ЗСУ ОСОБА_1 .

Позивач не підлягає мобілізації, а отже гарантії та пільги як для працівника який залучається до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу, «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на позивача не розповсюджується.

Щодо стягнення моральної шкоди, то у відповідності до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 року №29 солдата ОСОБА_1 призначено на посаду водія автомобільного відділення взводу матеріального – технічного забезпечення 61 військового мобільного госпіталю (багатопрофільного на 100 ліжок) Військово – медичного клінічного центру Південного регіону на 725 ліжок) ВОС -790037А, за тарифним розрядом 2, шпк «солдат». Виплачується щомісячна премія за особливий внесок у загальні результати служби в розмірі 270 % посадового окладу місячного грошового забезпечення, надбавка за особливості проходження служби у розмірі 65 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням і надбавка за вислугу років.

У відповідності до постанови КМУ від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейських та їм сім`ям під час дії воєнного стану встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередньо участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби),- розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Таким чином твердження позивача про відсутність будь – яких засобів для існування не відповідає дійсності.

Також позивачем не надано суду належного підтвердження розрахунку конкретної суми фактичного понесення витрат, пов`язаних з правовою допомогою та сплатою адвокату обумовленої суми.

08.08.2022 року через канцелярію суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому позивач зазначає, що не погоджується з обставинами, викладеними у відзиві до позовної заяви, вважає, що пред`явлений відзив суперечить діючому законодавству України, є незаконним та не підлягає розгляду.

Зазначає, що відзив на позовну заяву спрямований поза всіма можливими строками, передбаченими законом. Трудову книжку він отримав лише 10.05.2022 року, що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи, тому строки звернення до суду, передбачені ст. 233 КЗпП він не пропустив. З повним текстом наказу про звільнення його взагалі ніхто не ознайомив.

Суд, вивчивши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, вивчивши нормативно-правові акти, які регулюють спірні правовідносини, проаналізувавши і оцінивши докази в їх сукупності вважає, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково, зважаючи на наступне.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи такі фактичні обставини.

12 жовтня 2021 року між Військовою академією (м. Одеса) та ОСОБА_1 укладено контракт, відповідно до якого ОСОБА_1 призначено на посаду викладача кафедри гуманітарних та соціально – економічних дисциплін на термін до 31 серпня 2023 року.

З 01.03.2022 року солдат ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .

Із копії витягу із наказу із наказу начальника Військової академії (по стройовій частині) від 01.03.2022 року № 46 вбачається, що ОСОБА_1 , викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально - економічних дисциплін, звільнено з посади з 01.03.2022 року відповідно до абзацу 14 частини 1 статті 23 закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пункту 3 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, в зв`язку з призовом працівника Збройних Сил України на військову службу. Виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку за 8 календарних днів (2 календарних дні за робочий період з 22.01.2021 року по 21.01.2022 року та 6 календарних днів за робочий період з 22.01.2021 року по 26.02.2022 року). Підстава: витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2022 №29.

Не погоджуючись із звільненням з посади, та обгрунтовуючи його неправомірність, позивач посилається на гарантії для працівників, призваних на військову службу під час мобілізації, передбачені статтею 119 КЗпП України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, в редакції, яка була чинною на дату звільнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року, який набрав чинності 19.07.2022 року, внесено зміни до частини 3 статті 119 КЗпП України, а саме, слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінити словами "зберігаються місце роботи і посада".

Таким чином, звільнення ОСОБА_1 , який з 01.03.2022 року проходить військову службу за призовом по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 , не було здійснено відповідно до діючого трудового законодавства України, без забезпечення гарантій, передбачених ч. 3 ст. 119 КЗпП України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині поновлення на посаді є обґрунтованими, законними та такими, що знайшли своє підтвердження наявними матеріалами справи.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу підлягає частковому задоволенню.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Із матеріалів справи вбачається, що з часу звільнення позивача до дати набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 року, яким внесено зміни до частини 3 статті 119 КЗпП України, а саме, слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада", дні вимушеного прогулу становлять 117 робочих днів.

Позивач звільнений з 28 лютого 2022 року, останні два місяця, що передують події звільнення – січень та лютий 2022 р.

Згідно з довідкою ОК 7, наданою ОСОБА_1 пенсійним фондом України, заробітна плата позивача за вказані місяці склала 34938,00 грн.

Середньоденний заробіток позивача становить 602,37 грн.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 70477,29 грн. (602,37 *117).

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом зазначених положень закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом зазначених положень закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Компенсація завданої моральної шкоди не поглинається фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема, у вигляді одноразової грошової виплати.

Таким чином, оскільки права позивача у сфері трудових відносин були порушені, то він має право на відшкодування йому моральної шкоди.

Враховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, характер порушення його права, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, враховуючи принципи розумності та справедливості, суд доходить висновку про необхідність компенсації позивачу спричиненої йому моральної шкоди в меншій, ніж заявлено до стягнення позивачем, а саме – в розмірі 2000 грн. 00 коп., вказану суму суд вважає адекватною компенсацією позивачу понесених ним моральних страждань та достатньою для відновлення ним нормального життєвого укладу.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі №922/445/19 висловлено правову позицію, згідно якої розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Так, стороно позивача суду надано копію договору про надання правової допомоги від 20.05.2022 року, акт прийому передачі наданих послуг згідно Договору про надання правової допомоги від 20.05.2021 року з детальним описом наданих послуг.

Суд вважає, що заявлена стороною відповідача до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40000,00 грн., є співмірною із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання послуг та ціною позову, у зв`язку із чим, з відповідача на користь позивача суд вважає за необхідне стягнути такі витрати у розмірі 40000 грн. та 315 гривень за відправлення поштової кореспонденції.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1) ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Враховуючи викладене, з відповідача в дохід держави відповідно до п.п.1) п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» підлягає сплаті судовий збір в сумі 992,40 грн. та 992, 40 грн. судовий збір за розгляд позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Керуючись ст.ст. 36, 119, 235 КЗпП України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 78, 81, 89, 258-259, 268 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задовольнити частково.

Скасувати п. 13 наказу ТВО начальника Військової академії (м. Одеса) №46 від 01.03.2022 року про звільнення ОСОБА_1 , викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально – економічних дисциплін з 01.03.2022 року відповідно до абзацу 14 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та пункту 3 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України, в зв`язку з призовом працівника Збройних сил України на військову службу.

Поновити ОСОБА_1 на посаді викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально – економічних дисциплін Військової академії (м. Одеса) Міністерства оборони України.

Стягнути з Військової академії (м. Одеса) Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 70477,29 грн. з урахуванням (утриманням) податків і зборів й інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Військової академії (м. Одеса) Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2000 грн.

Стягнути з Військової академії (м. Одеса) Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40000 грн.

Стягнути з Військової академії (м. Одеса) Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 315 грн. за відправлення поштової кореспонденції.

Стягнути з Військової академії (м. Одеса) Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн.

Стягнути з Військової академії (м. Одеса) Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн.

В іншій частині позовну відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді викладача вищого навчального закладу кафедри гуманітарних та соціально – економічних дисциплін Військової академії (м. Одеса) Міністерства оборони України та стягнення середнього заробітку в межах суми за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повні відомості про учасників справи згідно ст. 265 ч.5 п.4 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Військова академія (м. Одеса), ЄДРПОУ 24983020, 65009, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 10.

Суддя: І.В. Плавич