Рішення № 109464899, 09.02.2023, Господарський суд Житомирської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______

_____________

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Вельмакіної Т.М.

секретар судового засідання: Зоренко О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Ковальчук А.В. - довіреність №6602-К-О від 05.08.2021 (в с/з 10.01.2023);

від відповідача: Черкес Т.А. - довіреність від 11.11.2022,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

до Ковальчук Валентини Сергіївни

про стягнення 41075,85 грн

Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до суду з позовом про стягнення з Ковальчук Валентини Сергіївни 41075,85 грн, з яких: 8980,00 грн заборгованості за кредитом, 25186,85 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 5531,22 грн заборгованості по комісії за користування кредитом та 1377,78 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Договору банківського обслуговування від 19.04.2013.

Ухвалою від 20.09.2022 суд здійснив запит до органу реєстрації Хорошівської територіальної громади Житомирської області Житомирського району, та 22.09.2022 отримав відповідь, згідно якої місце реєстрації Ковальчук Валентини Сергіївни - АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 26.09.2022 позовну заяву залишено без руху та надано час для усунення недоліків.

Ухвалою від 27.10.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 24.11.2022.

21.11.2022 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач визнає та просить стягнути з нього 8980,00 грн заборгованості за кредитом, а в частині стягнення процентів за користування кредитом, пені та комісії заперечує (а.с. 97-103).

Ухвалою від 23.11.2022 суд відмовив у задоволенні клопотання від 16.11.2022 про поновлення відповідачу строк для подання відзиву по справі №906/749/22, у зв`язку з тим, що процесуальний строк останнім не пропущено.

Ухвалою від 24.11.2022, враховуючи клопотання представника позивача, суд відклав розгляд справи на 15.12.2022.

В судовому засіданні 15.12.2022, у зв`язку з необхідністю виклику в судове засідання представника банку для надання пояснень щодо заявлених до стягнення сум, оголошувалася перерва до 10.01.2023.

03.01.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с. 123-126).

У судовому засіданні 10.01.2023 представник позивача пояснив порядок нарахування заявлених до стягнення сум та вказав, що протягом заявленого у позовній заяві періоду, банк змінював відсоткову ставку та розмір комісії, виходячи з умов договору. На запитання суду щодо доказів зміни відсоткової ставки та розміру комісії пояснив, що такі зміни оприлюднювалися на сайті Приватбанку, однак до матеріалів справи не надавалися, їх потрібно віднайти.

У судовому засіданні 10.01.2023 оголошувалася перерва до 09.02.2023, з урахуванням ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997.

09.02.2023 на електронну адресу суду від позивача надійшло клопотання, згідно якого останній просив суд проводити судове засідання без його участі та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.02.2023 існування основного боргу в розмірі 8980,00 грн підтвердила, не заперечила його визнання відповідачем. В частині стягнення 25186,85 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 5531,22 грн заборгованості по комісії за користування кредитом та 1377,78 грн пені, зсилаючись на позицію Великої Палати Верховного суду, викладену у постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17, просила відмовити.

(Повне рішення виготовлено з урахуванням перебування судді Вельмакіної Т.М. з 13.02.2023 по 24.02.2023 на лікарняному).

Дослідивши матеріали справи, врахувавши надані під час розгляду справи пояснення представників сторін, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

19.04.2013 фізична особа-підприємець Ковальчук Валентина Сергіївна підписала заяву про відкриття поточного рахунку (а.с. 15) та заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг (далі - Заява (а.с. 15 (зворотній бік)), що в сукупності складають Договір банківського обслуговування №б/н від 19.04.2013.

У позовній заяві позивач вказав, що відповідно до Договору, відповідачу було відкрито та встановлено кредитний ліміт на рахунок НОМЕР_1 в електронному вигляді через встановлені засоби електронного зв`язку Банку і Клієнта (системи клієнт-банк, інтернет клієнт банк, sms - повідомлення або інших), що визначено і врегульовано "Умовами та правилами надання банківських послуг".

Пояснив, що внаслідок порушення зобов`язань за Договором, станом на 25.08.2022 за відповідачем рахується 8980,00 грн заборгованості за кредитом, 25186,85 заборгованості по процентам за користування кредитом, 5531,22 грн заборгованості по комісії за користуванням кредитом та 50930,94грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Невиконання відповідачем зобов`язань зі сплати кредиту та інших нарахованих банком платежів стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Представник відповідач у відзиві на позовну заяву (а.с. 97-103) вказала, що відповідач позов в частині стягнення основного боргу у розмірі 8980,00 грн визнає. В частині стягнення 25186,85 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 5531,22 грн заборгованості по комісії за користування кредитом та 1377,78 грн пені, просить відмовити, у зв`язку з тим, що: заява на відкриття рахунку та заява про приєднання до Умов та Правил не містить даних про процентну ставку, пеню та комісію; матеріали справи не містять підтверджень, що відповідач ознайомилася, зрозуміла і погодила приписи витягу з Умов та Правил надання банківських послуг, який наданий позивачем до суду; матеріали справи не містять підтверджень того, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, на які посилається позивач, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, неустойки та комісії за користування кредитом; витяг з Умов та Правил не містить підпису відповідача та не може бути розцінений як частина кредитного договору.

При цьому відповідач зсилалась на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17.

Позивач у відповіді на відзив (а.с. 123-127) вважає, що посилання відповідача на постанову ВС у справі №342/180/17 є безпідставним, оскільки дана постанова стосується дещо інших (не аналогічних) правовідносин. У даній справі сторонами при укладенні Кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору. Вказав, що Умови та правила надання банківських послуг, а також тарифи банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті банку. Пояснив, що зобов`язання за договором позивач виконав у повному обсязі, надавши кредитний ліміт в розмірі 9000,00 грн, що підтверджується випискою з банківського рахунку, яка є первинним бухгалтерським документом. Зазначив, що розмір відсоткової ставки, користування кредитним лімітом регламентується умовами та правилами надання банківських послуг та тарифів банку, розміщених в мережі інтернет на сайті, які разом з цією анкетою (заявою) складають договір банківського обслуговування.

Також суд враховує, що згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності Фізичної особи-підприємця Ковальчук Валентини Сергіївни за її рішенням, про що до реєстру внесено відповідний запис від 17.07.2014 (а.с. 48).

Згідно з ч. 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

За приписами ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, однією із особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Відповідно до ст.45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

З огляду на те, що спірні правовідносини виникли з господарського договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, то вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства і після втрати особою статусу підприємця.

Аналогічну позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.

Оцінивши в сукупності надані до справи документи, проаналізувавши вимоги законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1,2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд встановив, що згідно підписаної 19.04.2013 заяви про відкриття рахунку (а.с.15) та заяви про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ "Приватбанк" (а.с.15 (зворотній бік)), ФОП Ковальчук В.С. виразила свою згоду з Умовами та Правилами надання банківських послуг (знаходяться на сайті банку www.pb.ua), Тарифами банку, які разом з даною анкетою складають Договір банківського обслуговування; засвідчила згоду на ведення з АТ КБ "Приватбанк" документообігу, в тому числі підписання угод, договорів, додаткових угод до них, заяв, актів, платіжних та інших документів, як шляхом власноручного підписання, так і шляхом накладення електронного цифрового підпису, отриманого в порядку, передбаченому Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Відповідно до ч. 1 ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Згідно з ч.1,3 ст.1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позивач вказав, що згідно довідки про розміри встановлених кредитних лімітів (а.с. 26) відповідачу були встановлені наступні кредитні ліміти: 22.04.2013 - 5700,00 грн; 19.06.2013 - 7500,00 грн; 14.11.2013 - 9000,00 грн; 01.03.2014 - 9000,00 грн; 02.03.2014 - 8937,80 грн.

На підтвердження того, що станом на 24.08.2022 загальний залишок заборгованості за наданим кредитом становить 8980,00 грн, до матеріалів справи надано виписку по рахунку (а.с. 30-32).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене та зважаючи на те, що відповідач суму основного боргу у розмірі 8980,00 грн підтвердив та визнав і доказів погашення цієї суми матеріали справи не містять, вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується заявлених 25186,85 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 5531,22 грн заборгованості по комісії за користування кредитом та 1377,78 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, суд враховує таке.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1,2 ст.551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як встановлено судом, у заяві позичальника від 19 квітня 2013 року (а.с. 15 (зворотній бік)) процентна ставка не зазначена. Також не зазначено про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання та про сплату комісії за користування кредитом .

Обґрунтовуючи стягнення 25186,85 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 5531,22 грн заборгованості по комісії за користування кредитом та 1377,78 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, позивач у позовній заяві зіслався на "Умови та правила надання банківських послуг", Тарифи банку, що розміщені в мережі інтернет на сайті http://privatbank.ua., як невід`ємні частини спірного договору.

До матеріалів справи позивачем надано витяг з "Умов та правил надання банківських послуг" (а.с. 16-25), у яких визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку, та інші умови.

Разом з тим, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила кредитування.

Суд враховує, що згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Суд вважає, що до даних правовідносин неможливо застосувати правила ч.1 ст. 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (19.04.2013) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (19.09.2022), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та витяг з Тарифів у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин і без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послугне можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. При цьому, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо саме ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17.

При цьому, твердження позивача про те, що до спірних правовідносин неможливо застосовувати правові висновки у вказаній постанові є безпідставними, оскільки в обох випадках ідеться про встановлені у справах обставини щодо додержання письмової форми, після чого Умови та правила надання банківських послуг можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Також суд враховує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії", заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції", заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі "S. W. проти Сполученого Королівства", заява № 20166/92, § 36).

На думку суду, оскільки Умови та правила надання банківських послуг на які зсилався позивач у позовній заяві та додав до матеріалів справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 19 квітня 2013 року шляхом підписання заяви приєднання. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та комісії, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

За вказаного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 25186,85 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 5531,22 грн заборгованості по комісії за користування кредитом та 1377,78 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, є безпідставними.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення 8980,00 грн заборгованості за кредитом. У стягненні 25186,85 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 5531,22 грн заборгованості по комісії за користування кредитом та 1377,78 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором слід відмовити.

Оскільки відповідач визнав позов в частині стягнення 8980,00 грн основного боргу, суд враховує приписи ч. 3 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір", згідно яких, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

За вказаного, 271,20 грн судового збору, (50% від вирахуваного пропорційно до задоволеної позовної вимоги у розмірі 8980,00 грн та сплаченого при поданні позову) покладається на відповідача, а 271,00 грн підлягає поверненню позивачу за ухвалою суду. Решта судового збору покладається на позивача.

Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Ковальчук Валентини Сергіївни ( АДРЕСА_2 , ід. НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, ід. код 14360570):

- 8980,00 грн заборгованості за кредитом;

- 271,20 грн судового збору.

3. У стягненні 25186,85 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 5531,22 грн заборгованості по комісії за користування кредитом та 1377,78 грн пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором відмовити.

4. Повернути Акціонерному товариству Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, ід. код 14360570) з державного бюджету 271,20 грн судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №ІНВ97ВЗТІА від 17.05.2022, оригінал якого знаходиться у справі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 08.03.23

Суддя Вельмакіна Т.М.

1 - до справи;

2,3 - сторонам (рек.) .