Ухвала суду № 109454040, 06.03.2023, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

"06" березня 2023 р. Справа №336/1710/23

Провадження №2/336/1223/2023

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

06 березня 2023 року суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Звєздова Н.С., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІТНЕКСТ» про поділ майна подружжя, -

встановила:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаною позовною заявою, в якій просить: 1) розподілити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя набуте під час шлюбу, між нею та ОСОБА_2 наступним чином: визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину: земельної ділянки площею 0,0704га, кадастровий номер 2310100000:07:042:0163; автомобіля TOYOTA модель PRIUS, 2013 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 державний номерний знак НОМЕР_2 ; автомобіля TOYOTA модель CELICA, 1995 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 та автомобіля NISSAN модель LEAF, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 ; 2) визнати нежитлове приміщення підвалу літ. А-3, А-5, загальною площею 409, 4 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя; 3) стягнути з ОСОБА_2 на свою користь вартість 1/2 частини нежитлового приміщення підвалу літ. А-3, А- 5, загальною площею 409, 4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з позовом подані клопотання про відстрочення сплати судового збору до встановлення вартості майна та визначення його оцінки, а також про витребування доказів.

Дослідивши позовну заяву з додатками, суддя вважає, що її належить залишити без руху, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст. 185 ЦПК України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає вона вимогам, встановленим статтями 175, 177 цього Кодексу та чи належить позовну заяву розглядати за правилами цивільного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Пунктами 5, 8 частини 3 статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; в позовній заяві зазначаються докази, що підтверджують кожну обставину, перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначенням доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності).

В обґрунтування заяви зазначає, що предметом спору у даній справі є визначення прав на спільне сумісне майно подружжя та його поділ.

ОСОБА_1 позов обґрунтовує тим, що з 13.06.2015 вона перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28.07.2022 було розірвано. Від шлюбу у них з відповідачем народилися діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Протягом всього часу перебування у шлюбі, вона разом із чоловіком займались веденням бізнесу щодо продажу спортивного харчування, а у подальшому із 2020 року самостійно працювала у зазначеному напрямі. Під час перебування у шлюбі із відповідачем за спільні грошові кошти подружжя, ними було набуто у спільну сумісну власність подружжя, але оформлено на ім`я ОСОБА_2 наступне майно: земельна ділянка, кадастровий номер 2310100000:07:042:0163, загальною площею 0,0704га, придбана на підставі Договору купі-продажу від 29.01.2021 (реєстровий №112), посвідчений приватним нотаріусом ЗМНО Козиряцькою О.В.; автомобіль марки TOYOTA модель ELICA, 1995р.в., сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_3 ; автомобіль марки NISSAN модель LEAF, 2013р.в., червоного кольору, державний номерний знак НОМЕР_4 ; автомобіль марки TOYOTA модель PRIUS, 2013 року випуску, синього кольору, державний номерний знак НОМЕР_5 ; автомобіль марки TOYOTA червоного кольору, марка, рік випуску, державний номерний знак невідомий, а також інші транспортні засоби, щодо яких буде надана інформація після отримання відповідей на адвокатські запити. Документи на право власності вказаного майна окрім автомобіля TOYOTA, модель PRIUS, 2013р.в., синього кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 (яким користується позивачка), знаходяться у відповідача. Також, під час перебування у шлюбі за спільні кошти подружжя ОСОБА_2 07.04.2021 було створено ТОВ «ФІТНЕКСТ», у якому відповідач є єдиним учасником та кінцевим бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи. З метою уникнення поділу спільного майна подружжя, 09.07.2021 за спільні кошти подружжя, ОСОБА_2 придбав на ім`я ТОВ «ФІТНЕКСТ» у власність нежитлове приміщення підвалу літ. A-З, А-5, загальною площею 409, 4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу (реєстровий №5216), посвідченого приватним нотаріусом ЗМНО Чепковою О.В.Враховуючи те, що зазначене нежитлове приміщення купувалось за спільні кошти подружжя, але з метою уникнення подальшого його поділу, було, оформлено ОСОБА_2 на ім`я ТОВ «ФІТНЕКСТ», позивачка вважає, що я має право на компенсацію 1/2 частини вартості зазначеного приміщення. Натомість, після розлучення сторони не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна, оскільки ОСОБА_2 відмовляється добровільно в досудовому порядку здійснити поділ майна подружжя, позивачка вимушена звернутись з відповідним позовом до суду, який просить задовольнити та стягнути з відповідача на свою користь судові витрати, до складу яких згідно позову входять витрати на правничу допомогу (попередній орієнтовний розрахунок) у сумі 20тис. гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При вирішенні питання про прийняття позову з`ясовано, що він не відповідає вимогам ст. 175 - 177 ЦПК України.

Частиною 5 статті 177 ЦПК України передбачено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно з вимогами статті 69 Сімейного Кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. п. 22-24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясувати джерело і час його придбання. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного Кодексу України та ст. 372 ЦК України. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (ч. 4ст. 65СК).

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

З урахуванням зазначеного, матеріали позовної заяви не містять доказів на підтвердження придбання під час перебування сторін у шлюбі транспортних засобів автомобіля TOYOTA модель CELICA, 1995 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 та автомобіля NISSAN модель LEAF, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , право власності яких зареєстровано за відповідачем, а також позивачці необхідно долучити зазначені докази до позовної заяви із відповідною кількістю примірників для учасників справи.

Отже, позивачці необхідно зазначити, чим підтверджується придбання майна, що є предметом даного спору, під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а також зазначити, чим підтверджується спільна участь подружжя коштами або працею в набутті спірного майна.

Окрім того, звертаючись з вказаним позовом до суду, позивачка подала клопотання про витребування доказів, в якому просила витребувати в Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Запорізькій області інформацію щодо наявності у власності ОСОБА_2 транспортних засобів, реєстрація права власності яких проводилась у період з 13.06.2015 по 30.08.2022; інформацію про дату реєстрації, підстави оформлення права власності, оціночну вартість транспортних засобів зареєстрованих у власність ОСОБА_5 у вказаний період; копії документів на підставі, яких проводилась реєстрація права власності вказаних транспортних засобів ім`я ОСОБА_5 .

Проте, матеріали справи містять копію адвокатського запиту від 20.02.2023, направленого на адресу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Запорізькій області з аналогічними вимогами.

Відповідно до вимог ч.1 ст.84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Згідно з ч. 2 ст. 84 ЦПК України, клопотання про витребування доказів повинно містити, зокрема, вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Клопотання позивачки вищевказаних обставин не містить, у зв`язку з чим у його задоволенні необхідно відмовити, оскільки позивачкою не доведено вжиття заходів для отримання цього доказу самостійно та неможливість самостійно подати зазначені у клопотанні докази.

Згідно з п.3 ч.3 ст.175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Пунктами 2, 9, 10 ч.1 ст. 176 ЦПК України визначено, що ціна позову визначається: у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості; у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Так, згідно позовних вимог, ОСОБА_1 просить суд в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на майно, а саме: на 1/2 частину: земельної ділянки площею 0,0704га, кадастровий номер 2310100000:07:042:0163; автомобіля TOYOTA модель PRIUS, 2013 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ; автомобіля TOYOTA модель CELICA, 1995 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 та автомобіля NISSAN модель LEAF, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 та стягнути з ОСОБА_2 на свою користь вартість 1/2 частини нежитлового приміщення підвалу літ. А-3, А-5, загальною площею 409, 4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, вище заявлені позивачкою вимоги про визнання права власності на вищевказане майно є вимогами майнового характеру.

Відповідно до п.16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною п`ятою статті 216, статтею 1212 ЦК тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом статті 80, пункту 4 частини другої статті 119 ЦПК такий обов`язок покладається на позивача (у тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у виді повернення майна застосовуються за ініціативою суду, наприклад, при визнанні договору недійсним згідно з частиною п`ятою статті 216 ЦК). Проте, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд (частина друга статті 80 ЦПК). Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, і суми судового збору, здійснюється судом із наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 січня 2018 року у справі № 916/1220/17, вимога про визнання права власності на майно є майновою, оскільки пов`язана з підтвердженням права власності на майно.

Крім того, ОСОБА_1 просила у позові визнати нежитлове приміщення підвалу літ. А-3, А-5, загальною площею 409, 4 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя.

Вказана позовна вимога є вимогою немайнового характеру.

У позові ОСОБА_1 зазначила ціною позову 196 616,5 грн., що складає 1/2 частину вартості автомобіля TOYOTA модель PRIUS, 2013 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 державний номерний знак НОМЕР_2 , який перебуває у її користуванні. Щодо іншого майна, станом на дату звернення до суду, обсяг спільного майна подружжя не встановлений, а відповідно і не встановлена його вартість.

Позивачкою до позову долучена квитанція 32528798800006396107 від 27.02.2023 про сплату судового збору на суму 1966,16 гривень.

Виходячи з предмету позову, позивачка має зазначити дійсну ринкову вартість рухомого та нерухомого майна, що є предметом поділу.

Суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки такий обов`язок покладається на позивача за зустрічним позовом.

Проте до позовної заяви не додано звіту про оцінку майна або іншого документу, на підставі якого можна встановити дійсну ринкову вартість зазначеного в позові майна.

Ціна позову про визнання права власності повинна бути визначена на підставі звіту про ринкову вартість, наданого відповідною оціночною установою, яка має відповідні дозвільні документи на проведення оціночної вартості майна.

Проведення оцінки нерухомого та рухомого майна для цілей обчислення державного мита та інших обов`язкових платежів визначено постановою Кабінету Міністрів України «Про проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства» від 21 серпня 2014 року №358.

Відповідно до пп.1 п.1 зазначеної постанови, оціночною вартістю для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства є ринкова вартість, розрахована відповідно до національних стандартів та інших нормативно-правових актів з питань оцінки майна і майнових прав.

Згідно з пп.4 п.1 постанови, оцінка об`єкта для цілей оподаткування здійснюється суб`єктами оціночної діяльності, які відповідають вимогам, установленим Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», у складі яких працює хоча б один оцінювач, який отримав кваліфікаційне свідоцтво оцінювача відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» хоча б за однією з таких спеціалізацій у межах напряму «Оцінка об`єктів у матеріальній формі» і напряму «Оцінка цілісних майнових комплексів, паїв, цінних паперів, майнових прав та нематеріальних активів, у тому числі прав на об`єкти інтелектуальної власності».

Відповідно до п.22 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справи про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

За порядком проведення оцінки для цілей оподаткування та нарахування і сплати інших обов`язкових платежів, які справляються відповідно до законодавства, затвердженому постановою КМУ від 4 березня 2013 року № 231 зазначено, що термін дії звіту про оцінку нерухомого майна становить не більш як шість місяців з моменту оцінки, адже ціна позову має бути визначена у наведені строки.

В якості доказу вартості майна, суду можуть бути подані звіт про оцінку саме ринкової вартості майна.

З позовної заяви та додатків до неї не вбачається даних щодо актуальної вартості майна чи проведення будь-якої оцінки цього майна.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позовна заява не містить ціну позову, а також відсутні належні докази на підтвердження дійсної вартості спірного майна та відповідно дійсної ціни позову.

Таким чином, вартість спірного майна не може бути визначена на власний розсуд сторін, а має бути підтверджена доказами, при цьому позовна заява повинна містити посилання на такі докази у відповідності до вимог п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України.

Позивачкою до матеріалів позовної заяви не додано жодного звіту про оцінку майна, що підлягає виправленню, оскільки саме від оцінки вартості майна, яка буде зазначена у звіті залежить розмір судового збору, який необхідно сплатити позивачці при зверненні з вказаним позовом до суду.

Відповідно до ч.4 ст.177 ЦПК України до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч.2 ст.133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 6 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закону № 3674-VI) за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно з абз.3 п.2 ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» встановлена ставка судового збору за подання фізичною особою до суду позовної заяви немайнового характеру – 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних.

Ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абз.3 пп.1 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір»).

Позову вбачається, що вимоги позивачки носять вимоги як майнового так і немайнового характеру.

Отже, позивачці необхідно сплатити судовий збір за майнові та немайнові вимоги у розмірах, визначених відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік», виходячи з дійсної /ринкової/ вартості спірного майна і надати до суду підтверджуючі документи.

Судовий збір має бути сплачений на наступні реквізити: Отримувач коштів : ГУК у Зап.обл/м.Зап. Шевчен./22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37941997, Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), Код банку отримувача (МФО) 899998, Рахунок отримувача: UA818999980313141206000008515, Код класифікації доходів бюджету 2030101, Призначення платежу: позовна заява за позовом….

Суд звертає увагу позивачки, що невірно оформлене платіжне доручення є підставою для повернення позовної заяви у зв`язку з несплатою судового збору належним чином.

Звертаючись з вказаним позовом до суду, позивачкою було подано клопотання про відстрочення сплати судового збору до встановлення вартості майна та визначення його оцінки. В клопотання посилаючись на ст.ст.136,176 ЦПК України, зазначила, що станом на день звернення з позовом до суду не можливо встановити весь обсяг спільної сумісної власності подружжя та його вартість.

Так, відповідно до ч.1 ст.136 ЦПК України, суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.

Крім того, відповідно до ст.8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: (1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або (2) позивачами є: (а) військовослужбовці; (б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; (в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; (г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; (ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або (3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Вказаною нормою права встановлений вичерпний перелік умов, за яких можливе відстрочення або розстрочення сплати судового збору на певний строк, звільнення від його сплати або зменшення його розміру.

Вказані позивачкою у позові обставини не можуть свідчити про наявність підстав для задоволення клопотання, оскільки умови, зазначені у ст.8 Закону України «Про судовий збір», які є підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору на певний строк, звільнення від його сплати або зменшення його розміру, у позовній заяві не зазначені.

Крім того, відповідно до п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Доказами, у контексті статті 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказами у цивільному процесі можуть бути: письмові, речові та електронні докази; висновки експертів; показання свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 116 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи або особи, яка може набути статусу позивача, має забезпечити докази, якщо є підстави припускати, що засіб доказування може бути втрачений або збирання або подання відповідних доказів стане згодом неможливим чи утрудненим.

Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням, заборона вчиняти певні дії щодо доказів та зобов`язання вчинити певні дії щодо доказів. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів, визначені судом (ч.2 ст.116 ЦПК).

Заява про забезпечення доказів може бути подана до суду як до, так і після подання позовної заяви (ч.3 ст.116 ЦПК).

Забезпечення доказів до подання позовної заяви здійснюється судом першої інстанції за місцезнаходженням засобу доказування або за місцем, де повинна бути вчинена відповідна процесуальна дія. Забезпечення доказів після подання позовної заяви здійснюється судом, який розглядає справу (ч.4 ст.116 ЦПК)

При зверненні з вказаним позовом до суду, позивачкою заява про забезпечення доказів подана не була. З позову вбачається, що з відповідною заявою (щодо забезпечення доказів по справі) позивачка до подачі вказаного позову, до суду також не зверталась.

Також, матеріали позову не містять доказів того, що при зверненні з позовом до суду, позивачка зверталася з заявою про забезпечення позову.

Враховуючи вказане, у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору до встановлення вартості майна та визначення його оцінки необхідно відмовити.

Суддя акцентує увагу позивача на тому, що право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 185 ЦПК суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає необхідним залишити позовну заяву без руху, надавши позивачеві строк для усунення недоліків шляхом надання необхідних доказів.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 185, 260 ЦПК, суддя,-

постановив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІТНЕКСТ» про поділ майна подружжя - залишити без руху.

Надати позивачу строк п`ять днів з дня отримання копії ухвали для усунення зазначених недоліків заяви.

У разі невиконання ухвали в зазначений строк заяву вважати неподаною та повернути заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і оскарженню не підлягає.

Суддя: Н.С. Звєздова