Рішення № 109447864, 09.03.2023, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора (надалі також - відповідач) про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 04 грудня 2020 року по день винесення рішення у цій справі або фактичного поновлення на роботі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року в адміністративній справі №440/4374/20, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року, його поновлено на посаді заступника прокурора Сумської області, рішення суду у частині поновлення позивача на посаді допущено до негайного виконання, однак до цього часу залишається не виконаним. Позивач вказує, що період з 04 грудня 2020 року до фактичного його поновлення на публічній службі (або винесення рішення судом першої інстанції) є періодом затримки виконання рішення про поновлення на посаді, у зв`язку з чим відповідно до вимог Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі по тексту - Порядок №100) просить стягнути з відповідача грошові кошти за вказаний період затримки.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження).

Відповідач у письмовому відзиві просив відмовити у задоволенні позову, оскільки право позивача на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі матеріальний закон пов`язує виключно з виданням роботодавцем відповідного наказу, фактичним допуском незаконно звільненого до роботи, за наявності вини роботодавця у невиданні наказу про поновлення на роботі.

У відповіді на відзив позивач повторно наголосив на обґрунтованості позовних вимог, зазначивши, що виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці; закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Дослідивши наявні у справі докази, Полтавський окружний адміністративний суд встановив такі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року в адміністративній справі №440/4374/20, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення №17 Десятої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 13 липня 2020 року про неуспішне проходження атестації заступником прокурора Сумської області ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 27 липня 2020 року №193к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника прокурора Сумської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 04 серпня 2020 року. Поновлено ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді заступника прокурора Сумської області з 05 серпня 2020 року. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 серпня 2020 року по 03 грудня 2020 року в сумі 148 292,70 грн.

Суд також допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді заступника прокурора Сумської області з 05 серпня 2020 року та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 37509,33 грн.

Постановою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у справі №440/4374/20 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року змінено в частині мотивів; в іншій частині рішення залишено без змін.

У зв`язку з невиконанням відповідачем судового рішення в частині поновлення на роботі в органах прокуратури, позивач звернувся до суду з цим позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення.

Полтавський окружний адміністративний суд, вирішуючи спір по суті позовних вимог, керується такими мотивами.

Обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі за текстом - Конвенція) та однією з основних засад судочинства, визначених ст. ст. 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 2, 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України та ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого застосовується судом як джерело права відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», неодноразово звертав увагу на те, що «право, передбачене частиною першою статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла остаточному та обов?язковому судовому рішенню залишатися без дії на шкоду однієї зі сторін» (рішення ЄСПЛ від 19 березня 1997 року у справі Hornsby v. Greece («Хорнсбі проти Греції»), п. 40), рішення ЄСПЛ від 20 липня 2004 року у справі Shmalko v. Ukraine («Шмалько проти України»), п. 43).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб?єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Правові положення аналогічного змісту містяться також у статті 235 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно статті 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що законодавством передбачено обов`язок роботодавця негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника у разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.

Негайне виконання судового рішення полягає у тому, що таке рішення підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, а негайно з моменту його прийняття.

Рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з моменту видачі наказу про поновлення працівника на роботі та фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків. При цьому працівник повинен бути обізнаним про наявність наказу про його поновлення на роботі і йому повинно бути фактично забезпечено доступ до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Наведена правова позиція підтверджується також висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 червня 2020 року у справі №521/1892/18.

З огляду на зазначене, після прийняття рішення Полтавським окружним адміністративним судом 03 грудня 2020 року у справі №440/4374/20 у Офісу Генерального прокурора, як роботодавця, виник обов?язок добровільно і негайно виконати це рішення в частині поновлення позивача на роботі та виплати середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.

Суд звертає увагу на те, що станом на момент прийняття рішення у цій справі, доказів поновлення позивача на посаді до суду не надано. При цьому, факт невиконання рішення про поновлення ОСОБА_1 на посаді відповідач не заперечує.

Разом з тим, відповідач зазначає, що невиконання вказаного рішення зумовлене тим, що позивач не подавав до Офісу Генерального прокурора заяви про виконання вказаного рішення чи інших виконавчих документів, на прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва з іншими видами діяльності, до яких відноситься адвокатська діяльність, а позивач відповідно до інформації ЄРАУ з 06 липня 2021 року має статус адвоката.

З приводу вказаних доводів відповідача суд зазначає, що судове рішення про поновлення на посаді підлягає негайному виконанню та жодним чином не може ставитися в залежність від будь-яких обставин, за виключенням непереборних.

Аналогічні висновки викладено у п.53.1 постанови Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі №580/5185/20, постанові Верховного Суду від 10 листопада 2022 у справі №420/13/21.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Зазначену правову позицію вкотре підтверджено у п.36 постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19.

Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від 04 серпня 2022 року у справі №380/6129/20 до вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (ст. 236 Кодексу законів про працю України).

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Відповідна правова позиція також неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 лютого 2018 року у справі №807/2713/13-а, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16, від 31 липня 2019 року у справі №813/593/17, від 25 вересня 2019 року у справі №813/4668/16, від 27 листопада 2019 року у справі №802/1183/16-а, від 19 грудня 2019 року у справі №2а-7683/12/1370, від 05 лютого 2020 року у справі №815/1676/18, від 05 березня 2020 року у справі №280/360/19, від 26 листопада 2020 року у справі №500/2501/19, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 22 квітня 2021 року у справі № 826/8789/18, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19 та від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18.

Враховуючи встановлені чинним законодавством гарантії обов`язковості виконання судових рішень, суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

У спірних правовідносинах наявна протиправна бездіяльність відповідача, що згідно з приписами діючого законодавства є підставою для стягнення з нього на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі №440/4374/20, починаючи з 04 грудня 2020 року (день наступний після прийняття рішення у справі №440/4374/20).

Стаття 236 Кодексу законів про працю України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов?язок, який не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постановах від 11 червня 2020 року (справа №816/1895/18) та від 10 травня 2019 року у справі №816/1791/17.

З огляду на викладене, посилання відповідача на ненадходження заяви від позивача чи інших виконавчих документів щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді, як на підставу невиконання рішення, є необґрунтованими.

У частині доводів відповідача щодо несумісності посади прокурора зі статусом адвоката, як однієї з причин невиконання рішення, суд звертає увагу на наступне.

Згідно інформації з Єдиного реєстру адвокатів України право на зайняття адвокатською діяльністю позивача зупинено з 06 липня 2021 року на підставі заяви адвоката. Проте і після цієї дати відповідач не поновив його на посаді в органах прокуратури на підставі рішення суду.

Статтею 18 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що перебування на посаді прокурора несумісне з обійманням посади в будь-якому органі державної влади, іншому державному органі, органі місцевого самоврядування та з представницьким мандатом на державних виборних посадах.

На прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України «Про запобігання корупції».

Пунктом 1 частини першої статті 25 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

Статтею 7 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено вимоги щодо несумісності діяльності адвоката, серед яких робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».

У разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що посада прокурора є несумісною з діяльністю адвоката, при цьому у разі виникнення обставин несумісності, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає заяву про зупинення адвокатської діяльності.

Суд звертає увагу, що обставиною несумісності, виникнення якої обумовлює обов?язок адвоката зупинити адвокатську діяльність, в контексті спірних правовідносин є видання відповідачем наказу про поновлення позивача на посаді.

Разом з тим, у даному випадку, обставини несумісності не виникли, оскільки рішення суду про поновлення позивача на посаді відповідач не виконав. Окрім того, адвокатська діяльність позивача зупинена на підставі його заяви, про що зазначає у відзиві на позов представник відповідача, свідчить інформація, розміщена на сайті Єдиного реєстру адвокатів України, що може слугувати на противагу доводам відповідача про небажання позивача продовжувати публічну службу на відповідній посаді прокурора.

Суд також звертає увагу на те, що норми закону не містять застережень щодо неможливості поновлення на посаді незаконно звільненого працівника на підставі судового рішення у разі, якщо він перебуває на іншій службі або провадить адвокатську діяльність, а питання несумісності повинно вирішуватись після поновлення позивача на посаді.

Аналізуючи наведені норми права у контексті статті 235 Кодексу законів про працю України та статей 370-372 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що негайне виконання рішення суду про поновлення особи на посаді у відносинах публічної служби не ставиться у залежність від будь-яких обставин, у тому числі від перебування особи на іншій службі або заняття нею адвокатською діяльністю. Питання щодо несумісності має вирішуватися після виконання рішення суду про поновлення особи на посаді і це питання не є предметом розгляду у справі про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 05 травня 2022 року у справі №280/4402/21, від 08 листопада 2022 року у справі №460/15639/21.

Таким чином, доводи відповідача щодо неможливості виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді з огляду на несумісність посади прокурора з адвокатською діяльністю позивача також є безпідставними.

Доводи відповідача про те, що у разі добровільного невиконання рішення суду про поновлення на посаді таке судове рішення виконується примусово в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», суд також не приймає до уваги, оскільки згідно статті 236 Кодексу законів про працю України, виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в такій затримці.

Безпідставними також є доводи представника відповідача про порушення позивачем строків звернення до суду з цим позовом з огляду на наступне.

У постанові від 08 листопада 2022 (справа №460/15639/21) Верховний Суд зазначив, що у постанові від 25 липня 2018 року у справі №552/3404/17 Верховний Суд визначив природу вимоги про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, та дійшов висновку, що такий спір є спором про оплату праці, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №420/10861/21.

Усталеною є також практика Верховного Суду щодо строків звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника. Зокрема, у постановах від 30 січня 2019 року у справі №808/1271/18, від 02 жовтня 2019 року у справі №823/1507/18, від 24 грудня 2020 року у справі №807/2434/15 та від 22 квітня 2021 року у справі №826/8789/18 Верховний Суд дійшов висновку, що звернення до суду з таким позовом не обмежується будь-яким строком.

Враховуючи викладене, відповідач не довів належними та допустимими доказами неможливість виконання рішення про поновлення позивача на посаді, а тому суд приходить до висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі №440/4374/20, починаючи з 04 грудня 2020 року (наступний робочий день після прийняття рішення у справі).

З приводу аргументів представника відповідача про відсутність підстав для стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду з огляду на те, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах та отримував заробітну плату у прокуратурі Сумської області, суд зауважує, що протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах допущено відповідачем.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про прокуратуру» Офіс Генерального прокурора організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури.

За правилами частин першої та другої статті 89 вказаного Закону фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора.

У свою чергу, відповідно до пункту 7 частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі, зокрема Сумської обласної прокуратури.

Таким чином, в даному випадку нарахування та виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу має здійснюватися Офісом Генерального прокурора як органом, який є головним розпорядником бюджетних коштів, в тому числі - Сумської обласної прокуратури.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду (Касаційного адміністративного суду) від 30 липня 2020 року (справа №826/20119/14).

Окрім того, за результатами розгляду справи у подібних правовідносинах (з огляду на суб?єктний склад учасників справи, предмет та підстави позову, матеріально-правове регулювання правовідносин) Верховний Суд у постанові від 27 січня 2022 року (справа № 580/5185/20) підтвердив правильність висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача, який перед звільненням займав посаду першого заступника прокурора Черкаської області, середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Також суд враховує те, що у межах справи №440/4374/20 рішення суду набрало законної сили та виконано в частині стягнення суми вимушеного прогулу (представник відповідача до відзиву на позовну заяву в межах цієї справи додав лист Державної казначейської служби України (від 15.11.2021 №12-06-06/23864) щодо безспірного списання коштів та меморіальний ордер №213792489 від 15.11.2021). Отже, при вирішенні спору між тими ж сторонами суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій дійшли висновків про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з Офісу Генерального прокурора.

Як зазначено вище, постановою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року у справі №440/4374/20 рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 змінено в частині мотивів; в іншій частині рішення залишено без змін.

При визначенні періоду, за який належить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суд зазначає наступне.

У постанові від 20 жовтня 2022 року (справа №280/5734/21) Верховний Суд зауважив, що відсутність кінцевої дати періоду, упродовж якого відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо виконання судового рішення про поновлення особи на публічній службі, не є підставою для уникнення відповідальності та відмови у задоволенні вимоги про стягнення відповідної компенсації.

Оскільки у даному випадку суд встановив невиконання відповідачем (Офісом Генерального прокурора) рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі №440/4374/20 в частині поновлення позивача на посаді, граничною датою періоду затримки, за який належить стягнути середній заробіток є дата прийняття рішення у цій справі, тобто 09 березня 2023 року.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 04 грудня 2020 року по дату прийняття рішення у цій справі.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (Порядок №100).

Абзацом 1 пункту 2 розділу II Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов?язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абзац 3 пункту 2 розділу II Порядку №100).

Як встановлено судом, середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі підлягає стягненню з Офісу Генерального прокурора за період з 04 грудня 2020 року по 09 березня 2023 року. Кількість робочих днів за період вимушеного прогулу позивача за цей період становить 565 днів.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді, судом враховано, що згідно довідки Сумської обласної прокуратури (№18-708 вих-20 від 07.08.2020, наявна у матеріалах справи) середньоденна заробітна плата, розрахована із нарахованої заробітної плати та кількості фактично відпрацьованих днів за два місяці перед звільненням складала 1744,62 грн.

Окрім того, розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 станом на дату поновлення на посаді в сумі 1744,62 грн. визначено в рішенні суду №440/4374/20 у спорі між тими ж сторонами, що набрало законної сили, тому не потребує доказування.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню (за період з 04 грудня 2020 по 09 березня 2023 року) на користь позивача з відповідача, 985 710,3 грн. (1744,62 грн. х 565 робочих днів).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб?єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

З огляду на висновки суду про задоволення позову та встановлені Кодексом адміністративного судочинства України правила розподілу судових витрат, понесені позивачем витрати на сплату судового збору стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул. Різницька, буд. 13/15, м.Київ, код ЄДРПОУ 00034051) про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі задовольнити.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 у справі №440/4374/20 за період з 04.12.2020 по 09.03.2023 включно у розмірі 985710 (дев?ятсот вісімдесят п?ять тисяч сімсот десять) гривень 30 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 8915 (вісім тисяч дев`ятсот п`ятнадцять) гривень 01 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.