Ухвала суду № 109434948, 09.03.2023, Дружківський міський суд Донецької області

Справа № 229/2406/22

Провадження № 1-кп/229/231/2023

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2023 р. м.Дружківка,Донецької області

Дружківський міський судДонецької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.258-3 Кримінального кодексу України,

встановив:

Обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.258-3 Кримінального кодексу України, надійшов до Дружківського міського суду Донецької області.

У судовому засіданні прокурором заявлено клопотання про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_4 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строк якого закінчується 15 березня 2023 року. В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що є достатні підстави вважати, що ризики, передбаченіст.177 Кримінального процесуального кодексу України, продовжують існувати на цей час, а саме: можливість переховування від суду, вчинення іншого злочину, можливість впливу на свідків , а також суспільна небезпека протиправних дій

Запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК України, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Підставою продовження запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри та обвинувачення у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений, може здійснити дії, передбаченічастиною першоюцієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Прокурор наголошує , що при вирішенні питання про наявність підстав для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, необхідно враховувати у своїй сукупності доведеність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, тяжкість та підвищену суспільну небезпеку інкримінованого кримінального правопорушення, тяжкість можливого покарання, яке загрожує обвинуваченому за інкриміноване кримінальне правопорушення, а також наявність ризиків визначених пунктами п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на сьогоднішній день існують та обґрунтовуються наступним.

Обвинувачений ОСОБА_4 спроможний:

-переховуватися від суду: враховуючи, що ОСОБА_4 згідно із ст. 12 КК України обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти громадської безпеки, за який законом передбачено покарання у виді позбавленні волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої, існує ризик, що обвинувачений ОСОБА_4 з метою ухилення від кримінальної відповідальності, може переховуватися від суду. Т ОСОБА_4 зареєстрований та проживав у м. Світлодарську Донецької області, яке з 24.05.2022 перебуває під окупацією, цивільна дружина та дитина ОСОБА_4 перебувають на тимчасового окупованій території у м. Світлодарську, що дає йому змогу виїхати до тимчасово окупованої території та переховуватись від суду.

- вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується;

- незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні: оскільки ОСОБА_4 в подальшому може як у спосіб погроз, підкупу, вмовлять незаконно впливати на свідків, оскільки їх показання мають ґрунтовне значення, які на даний час ще не надали суду покази у кримінальному провадженні. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

Враховуючи сукупність викладених обставин, та лояльне налаштування ОСОБА_4 до т.зв. «ДНР» та окупаційних військ РФ вважає ОСОБА_4 доцільно продовжити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання про продовження строку дії застосування запобіжного заходу в виді тримання під вартою.

У судовому засіданні захисник та обвинувачений заперечували проти клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу, вказавши за його необґрунтованість. При цьому звернули увагу на те, що обвинувачений не збирається переховуватися від суду ,впливати на свідків, вказавши, що територія окупована. Також обвинувачений ОСОБА_4 вказав, що його вина нічим не доказана , він є пенсіонером МВС, має нагороди, неповнолітню доньку, просив обрати йому запобіжний захід - домашній арешт. Захисник ОСОБА_6 зазначив, що прокурором не надано доказів на підтвердження ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що клопотання прокурора щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, підлягає задоволенню, а клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про зміну йому запобіжного заходу на домашній арешт. з таких підстав.

Згідно ч.3 ст.331 КПК України, до спливу двомісячного строку тримання під вартою, суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу, незалежно від наявності клопотань.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченомуглавою 18 цього Кодексу(частина другастатті 331 КПК України).

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (частина другастатті 177 КПК України).

До таких ризиків частина першастатті 177 КПК Українивідносить можливість обвинуваченого:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до пункту третього частини першоїстатті 176 КПК Українидо запобіжних заходів відноситься тримання під вартою.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимстаттею 177 цього Кодексу(частина першастатті 183 КПК України).

Ризики вчинення обвинуваченим дій, передбачених частиною першоюстатті 177 КПК України, вважаються наявними за умови встановлення судом обґрунтованої ймовірності реалізації ним таких дій. Чинне законодавство не вимагає підтвердження того, що обвинувачений обов`язково здійснюватиме такі дії. Однак суду необхідно встановити, чи обвинувачений наразі має об`єктивну можливість їх реалізації в майбутньому.

Відповідно до ч. 3ст. 199 КПКоднією з підстав для продовження строку тримання під вартою особи є наявність обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Суд зазначає, що під час розгляду вказаного кримінального провадження обвинуваченому ОСОБА_4 ухвалою судді продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. На теперішній час строк його дії спливає. Враховуючи неможливість до спливу строку обраного раніше обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою закінчити судовий розгляд кримінального провадження та прийняти остаточне рішення суд, керуючись зазначеними нормами процесуального права, зобов`язаний розглянути та вирішити заявлене прокурором клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.

ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти громадської безпеки, за який законом передбачено покарання у виді позбавленні волі на строк від восьми до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, метою якого відповідно до глави 28КПК України є встановлення поза розумним сумнівом винуватості або невинуватості особи у зазначеному прокурором в обвинувальному акті кримінальному правопорушенні за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом, що виключає можливість оцінки судом обґрунтованості підозри у розумінні п. 175 рішення Європейського суду з прав людини «Нечипорук і Йонкало проти України» та інших рішень Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» і «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства»). Разом з тим, оцінці судом на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають характер, тяжкість та наслідки кримінального правопорушення, а також наявність та/або продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Вирішуючи питання продовження строку подальшого тримання особи під вартою, суд має встановити продовження існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки такої особи та можливість запобігти цим ризикам шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу.

В ході розгляду даного клопотання суд дійшов висновку, що встановленні при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ризики не зменшились, продовжують існувати, та у судовому засіданні прокурором доведено наявність обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.

Так, з урахуванням змісту та обсягу обвинувачення, конкретних обставин того кримінального правопорушення, яке інкриміновано ОСОБА_7 , а саме вчинення особливо тяжкого злочину, за яке, у разі доведеності вини, може бути призначено покарання від восьми до п`ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої, дає суду достатні підстави для продовження застосування до обвинуваченого такого суворого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою, оскільки потенційна загроза відбування тривалого строку покарання у вигляді позбавлення волі обумовлює продовження існування ризику того, що ОСОБА_4 перебуваючи не в умовах попереднього ув`язнення, може здійснити спробу переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Суд не вбачає підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_4 оскільки особисте зобов`язання є найбільш м`яким запобіжним заходом та його застосування недостатнє для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків у цьому кримінальному провадженні; неможливість застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки пов`язана з тим, що відсутні докази щодо звернення осіб, які поручаються за виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків; запобіжний захід у вигляді домашнього арешту також не може бути застосований у відношенні останнього, зважаючи на воєнний стан, місце його проживання та реєстрації є територія окупована , а саме м. Світлодарськ Бахмутського району Донецької області .

За таких обставин, суд приходить до висновку про неможливість запобігти встановленим ризикам шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою. Суд, зазначає, що тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після вчинення злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, постала перед компетентними органами.

Крім того, суд зауважує, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Суд зазначає, що тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_4 , у разі визнання його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 258-3 КК України, з огляду на вірогідність переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення, спростовують доводи захисника та обвинуваченого про відсутність ризиків, передбачених ч.1ст.177 КПК України.

З оглядуна викладене,суд приходитьдо переконання,що наведеніпрокурором ризикиє дійснимита триваючими,і вонивиключають наданий часможливість обрання міризапобіжного заходущодо обвинуваченогона більшм`який.

В свою чергу, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, такий підхід суду, щодо застосування викличного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету.

Суд вважає, що наразі достатніми та належними підставами застосування запобіжного заходу у виді тримання стосовно ОСОБА_4 під вартою є не лише очікування завершення досудового розслідування та розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує утримання обвинуваченого під вартою.

При цьому суд вважає, що такий висновок не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах Смірнов проти Росії від 24 липня 2003 року; Вемгофф проти Німеччини від 27 червня 1968 року; Штегмюллер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Мацнеттер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Летельєр проти Франції від 26 червня 1991 року та ін.), також тривалість існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину як неодмінна умова законності її продовжуваного тримання під вартою (рішення ЄСПЛ «Геращенко проти України» від 7 листопада 2013 року) та суворість покарання, яке може бути призначено, як слушний елемент в оцінці ризику можливості переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Серйозність висунутих обвинувачень свідчить про те, що державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує (рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України» від 20 травня 2010 року).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.176-178,181,184,193-199,314-315,336, 376 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та Державної прикордонної служби Донецької обласної прокуратури про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 задовольнити.

Продовжити обвинуваченому обвинуваченого ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 строк дії запобіжного заходу у вигляді у вигляді тримання під вартою на 60діб , але не більше ніж до 8 травня 2023 року включно та утримувати його в Держаній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№4) .

В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 про зміну йому запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт відмовити .

Строк дії ухвали суду про запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по 08.05.2023 року.

Призначити по кримінальному провадженню за обвинуваченням ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.258 -3 КК України судовий розгляд у закритому судовому засіданні на 17 квітня 2023 року на 10 годину 00 хвилин.

Повідомити учасників кримінального провадження про дату, час та місце проведення судового розгляду.

Ухвала в частині вирішення питання щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Дружківський міський суд Донецької області протягом семи днів з дня її оголошення, а обвинуваченим - в той же строк з моменту вручення копії ухвали.

В іншій частині ухвала оскарженню не підлягає

.

Головуючий суддя (підпис) ОСОБА_1 ОСОБА_8