Рішення № 109430207, 02.03.2023, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №500/4420/22

02 березня 2023 рокум. Тернопіль Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Мартиць О.І.

за участю:

секретаря судового засідання Холоденко В.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Бугая О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 04.11.2022 №1317/к "Про звільнення ОСОБА_1 ",

поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Відділу регіонального представництва в центральних областях Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини,

стягнути з Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини за рахунок виділених на фінансування його діяльності коштів на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 листопада 2022 року по дату винесення судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивача ОСОБА_1 , на підставі наказу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 10.05.2019 №321/к призначено з 14.05.2019 на посаду головного спеціаліста Відділу регіонального представництва в центральних областях Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з визначенням постійного робочого місця в м. Тернополі.

Згідно з наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 04.11.2022 №1317/к "Про звільнення ОСОБА_1 " його звільнено з посади головного спеціаліста Відділу регіонального представництва в центральних областях Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини 08.11.2022 на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності.

Позивач вважає, що вказаний наказ від 04.11.2022 №1317/к є протиправним, а його звільнення незаконним, оскільки всупереч приписам статті 49-2 КЗпП України, частини третьої статті 87 Закону №889-VIII відповідач не виконав належно свій обов`язок по працевлаштуванню працівника, який підлягає звільненню у зв`язку із скороченням посади державної служби, з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Вказує, що єдина пропозиція обійняти рівнозначну посаду надійшла йому лише 27.10.2022 у листі Секретаріату за №12649.2/22/37 від 26.10.2022, тобто через 24 дні після ознайомлення з попередженням про наступне вивільнення, а неповна відповідь на його звернення щодо уточнення суттєвих умов запропонованого трудового договору надійшла лише листом за №12906.2/22/37 від 03.11.2022 о 16:40, тобто в кінці останнього робочого дня терміну дії попередження про вивільнення, що унеможливило надання з урахуванням викладених у цьому листі обставин остаточної відповіді на пропозицію про продовження державної служби. У зв`язку з цим було порушено його визначене частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII та частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП право на працевлаштування на іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Крім того, наказ "Про затвердження граничної чисельності та зміну структури у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" №683/К виданий 15.08.2022, а надане попередження про наступне вивільнення 30 вересня 2022 року, чим підтверджується відсутність передбаченої частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII підстави для звільнення згідно з пунктом 1 частини першої цієї статті, оскільки у відповідача була можливість запропонувати відповідні посади і він не відмовлявся від переведення на запропоновану йому посаду, а тому позивач вважає, що його звільнено протиправно.

Також позивач вказує, що не відмовлявся від запропонованої посади, а лише просив уточнити суттєву умову пропонованого трудового договору - місцезнаходження його робочого місця. Надав згоду обійняти запропоновану йому посаду із робочим місцем у м. Тернополі, де на той час працював. Йому не запропоновано інші вакантні посади відповідно до його професійної підготовки та професійних компетентностей.

Ухвалою суду від 14.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

02.01.2023 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позову ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити повністю.

Заперечуючи щодо позовних вимог представник відповідача серед іншого зазначає, що позивач не погодився на продовження державної служби на запропонованій йому Секретаріатом посаді, яка є рівнозначною посадою тій, яка підлягала скороченню внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності, а лише висловив бажання працювати на посаді "в регіональному представництві у Тернопільській області з робочим місцем у місті Тернопіль". Водночас у термін дії "Попередження про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису" від 30.09.2022 і до дати звільнення позивача в Секретаріаті була відсутня посада головного спеціаліста відділу "регіонального представництві у Тернопільській області з робочим місцем у місті Тернопіль", бажання працювати на якій висловив позивач у своєму листі від 28.10.2022 №Х46/12778-22.

Позивачу пропонувалась наявна в Секретаріаті посада головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату з робочим місцем у місті Києві, оскільки відповідно до статті 4 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" місцезнаходженням Уповноваженого є столиця України - місто Київ. Таким чином, позивач не погодився працювати на вакантній посаді в місті Києві, в свою чергу висловивши бажання працювати на посаді, яка фактично не існувала.

Ураховуючи, що позивачем у строк дії попередження не надано згоду щодо переведення на запропоновану посаду головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату, наказом Уповноваженого від 04.11.2022 №1317/к відповідно до статті 10 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України "Про державну службу", статті 24 Закону України "Про відпустки", наказу Уповноваженого від 15.08.2022 №683/к "Про затвердження граничної чисельності та зміну структури у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" позивача звільнено з посади головного спеціаліста Відділу регіонального представництва в центральних областях Секретаріату 08.11.2022 у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності.

Відтак під час прийняття наказу від 04.11.2022 №1317/к "Про звільнення ОСОБА_1 " відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже, відсутні підстави для поновлення позивача на посаді головного спеціаліста Відділу регіонального представництва в центральних областях Секретаріату, яку було скорочено.

13.01.2023 позивач подав до суду відповідь на відзив, де зазначив, що викладені у відзиві на позов доводи та заперечення є безпідставними та не спростовують наявність зазначених у позовній заяві порушень закону при винесенні наказу Уповноваженого Верховної ради України з прав людини від 04.11.2022 №1317/к "Про звільнення ОСОБА_1 "

Ухвалою суду від 16.01.2023 визначено розгляд справи №500/4420/22 проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначити у справі за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу судове засідання на 31.01.2023.

30.01.2023 від відповідача поступили заперечення щодо відповіді на відзив, де вказано, що позивачем не наведено обґрунтованих доводів, які б стали підставою для поновлення його на посаді головного спеціаліста Відділу регіонального представництва в центральних областях Секретаріату, а також для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення до ухвалення судового рішення.

В судовому засіданні 31.01.2023 в режимі відеоконференції розгляд справи відкладено до 15.02.2023, в подальшому до 02.03.2023.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з мотивів, наведених у відзиві на позов, запереченнях та просив в його задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення справи по суті, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, суд при прийнятті рішення виходить з наступних підстав і мотивів.

На підставі наказу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 10.05.2019 №321/к ОСОБА_1 призначено з 14.05.2019 на посаду головного спеціаліста Відділу регіонального представництва в центральних областях Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з визначенням постійного робочого місця в м. Тернополі.

ОСОБА_1 надіслано попередження про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису від 30.09.2022, в якому було зазначено, що відповідно до наказу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 15.08.2022 №683/к "Про затвердження граничної чисельності, зміну структури та штатного розпису Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" відбулися зміни в структурі та штатному розписі Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Згідно з частиною третьою статті 87 Закону України "Про державну службу", статтею 49-2 Кодексу законів про працю України позивача попереджено за 30 календарних днів про можливе вивільнення, у зв`язку з виведенням Відділу регіонального представництва в центральних областях із структури Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Також вказано, що у разі наявності вакантної посади державної служби відповідної кваліфікації в Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини позивачу може бути запропоновано переведення на таку посаду протягом терміну дії попередження.

З попередженням про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису від 30.09.2022 позивача було ознайомлено 03.10.2022, про що свідчить його особистий підпис.

Листом від 26.10.2022 №12649.2/22/37 позивачу було запропоновано продовження державної служби на посаді головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з проханням повідомити про прийняте рішення у термін дії попередження.

У відповідь на пропозицію щодо продовження державної служби на посаді головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату позивач надіслав листа від 28.10.2022, в якому зазначив, що з метою прийняття ним рішення про погодження продовження державної служби на посаді головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, просить повідомити про робоче місце (місто, регіон знаходження представництва), визначене (пропонується) для виконання його посадових обов`язків. Вказав, що висловлює бажання про продовження державної служби на посаді головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в регіональному представництві у Тернопільській області з робочим місцем у місті Тернопіль.

Наказом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 04.11.2022 №1317/к "Про звільнення ОСОБА_1 " позивача звільнено з посади головного спеціаліста Відділу регіонального представництва в центральних областях Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, 08.11.2022 у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності.

Зазначений наказ прийнято відповідно до статті 10 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України "Про державну службу", статті 24 Закону України "Про відпустки", наказу Уповноваженого від 15.08.2022 №683/к "Про затвердження граничної чисельності та зміну структури у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини".

Вважаючи своє звільнення незаконним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В силу частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 3 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 38 Конституції України, громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця регулюються Законом України "Про державну службу".

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про державну службу", державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України "Про державну службу" цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Згідно частини першої - третьої статті 5 Закону України "Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Тобто, спеціальним законом, що врегульовує спірні правовідносини є Закон України "Про державну службу", а в питаннях, які ним не врегульовані, мають застосовуватися приписи загального закону, якими є Кодекс законів про працю України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Також і частиною третьою статті 87 Закону України "Про державну службу" визначено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

Ураховуючи викладене, у відповідності до вимог частини першої статті 83 та пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" за ініціативою суб`єкта призначення державна служба припиняється за наявності наступних складових:

1) підставою припинення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців;

2) суб`єкт призначення або керівник державної служби попередив державного службовця про наступне звільнення у письмовій формі не пізніше ніж за ЗО календарних днів;

3) суб`єкт призначення або керівник державної служби запропонував державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби та врахував переважне право на залишення працівника на роботі;

4) відсутня можливість запропонувати державному службовцю відповідні посади та/або відмова його від переведення на запропоновану посаду.

Відповідно до наказу Уповноваженого від 15.08.2022 №683/к "Про затвердження граничної чисельності, зміну структури та штатного розпису Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" відбулися зміни в структурі та штатному розписі Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Згідно з зазначеним вище наказом Відділ регіонального представництва в центральних областях виведено зі структури Секретаріату Верховної Ради України з прав людини.

Відповідно до попередження про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису від 30.09.2022 позивача було попереджено за 30 календарних днів про можливе вивільнення, у зв`язку з виведенням Відділу регіонального представництва в центральних областях зі структури Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

З попередженням про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису від 30.09.2022 позивача було ознайомлено 03.10.2022, про що свідчить його особистий підпис.

Позивача також було повідомлено про те, що у разі наявності вакантної посади державної служби відповідної кваліфікації в Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини йому може бути запропоновано переведення на таку посаду протягом терміну дії попередження.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини необхідно було запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Так згідно статті 2 Закону України "Про державну службу" рівнозначна посада - це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Листом від 26.10.2022 №12649.2/22/37 позивачу було запропоновано продовження державної служби на посаді головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Також зазначеним вище листом Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України просив позивача у термін дії попередження повідомити Управління по роботі з персоналом Секретаріату про рішення щодо продовження державної служби на посаді головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України.

У відповідь на пропозицію щодо продовження державної служби на посаді головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України позивач надіслав відповідь листом від 28.10.2022, в якому повідомив, що він висловлює бажання про продовження державної служби на посаді головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в регіональному представництві у Тернопільській області з робочим місцем у місті Тернопіль.

Також позивач зазначив, що з метою прийняття ним рішення про погодження продовження державної служби на посаді головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату, просить повідомити про робоче місце (місто, регіон знаходження представництва), визначене (пропонується) для виконання ним посадових обов`язків.

Таким чином, суд погоджується з твердженням представника відповідача, що позивач не погодився на продовження державної служби на запропонованій йому Секретаріатом посаді, яка є рівнозначною посадою тій, яка підлягала скороченню внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності, а лише висловив бажання працювати на посаді в регіональному представництві у Тернопільській області з робочим місцем у місті Тернопіль.

Судом при вирішені даного спору також враховано, що у термін дії попередження про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису від 30.09.2022 і до дати звільнення позивача в Секретаріаті була відсутня посада головного спеціаліста відділу регіонального представництві у Тернопільській області з робочим місцем у місті Тернопіль, бажання працювати на якій висловив позивач у своєму листі від 28.10.2022.

Позивачу пропонувалась наявна в Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України посада головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату з робочим місцем у місті Києві, оскільки відповідно до статті 4 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" місцезнаходженням Уповноваженого є столиця України - місто Київ.

Щодо доводів позивача що він хотів працювати в Секретаріаті, а також, що не знав, де він буде працювати, уточнюючи місцевість суд зазначає, що на момент подання ним листа від 28.10.2022 йому було відомо, що працювати йому пропонують саме в місті Києві.

Так 21.10.2022 в Секретаріаті було організовано робочу нараду "Про організацію діяльності регіональних представництв Уповноваженого в областях. Завдання. Проблемні питання. Шляхи їх вирішення". Для участі у зазначених заходах згідно наказу Секретаріату від 20.10.2022 №382/5 "Про відрядження" до Секретаріату за адресою: м. Київ, вул. Інститутська, 21/8, з 20.10.2002 по 21.10.2022 було відряджено позивача.

Згідно письмових пояснень заступника Керівника Секретаріату ОСОБА_2 та Начальника Управління по роботі з персоналом ОСОБА_3 з позивачем проводилась співбесіда щодо визначення його професійної підготовки та професійних компетентностей з метою вирішення питання подальшого проходження державної служби в Секретаріаті.

Управлінням по роботі з персоналом Секретаріату було підготовлено інформаційну довідку щодо наявної освіти та трудового досвіду позивача, в тому числі стосовно його досвіду роботи в Секретаріаті, а також інформацію за підсумками роботи протягом січня - жовтня поточного року (про стан виконання виїзних моніторингових візитів та дистанційних моніторингів, розгляду звернень громадян, особистого прийому громадян, правопросвітницької роботи та гуманітарного напряму в регіоні), з якими було ознайомлено заступника Керівника Секретаріату ОСОБА_2 до проходження співбесіди. Під час співбесіди позивач звітував про діяльність регіонального представництва в Тернопільській області та результати своєї роботи станом на жовтень 2022 року.

На запитання заступника Керівника Секретаріату ОСОБА_2 щодо проблемних питань в організації роботи представництва в Тернопільській області, а також особистого бачення стосовно організації належного функціонування та забезпечення виконання покладених на регіональне представництво функцій та завдань, зважаючи на особливості конституційного регулювання прав і свобод людини і громадянина під час воєнного стану з урахуванням гуманітарної ситуації та стану додержання в області прав і свобод людини, позивачем не було висловлено пропозицій.

Оскільки не було можливості запропонувати позивачу посаду головного спеціаліста в місті Тернополі, йому було поставлено питання, чи розглядає він пропозицію працювати у будь-якому іншому регіоні, крім міста Тернополя.

На зазначене вище питання позивач категорично відповів, що не розглядає ніякого іншого робочого місця, лише місто Тернопіль.

Крім того, відповідно до письмових пояснень головного спеціаліста відділу кадрового менеджменту Управління по роботі з персоналом ОСОБА_4 , 27.10.2022 від позивача надійшов телефонний дзвінок на робочий телефон для уточнення визначення робочого місця запропонованої посади.

Під час телефонної розмови позивачу було роз`яснено, що структурою та штатним розписом передбачена посада головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв та в пропозиції йде мова про визначене робоче місце в місті Києві.

Також у відповідь на лист позивача від 28.10.2022 Секретаріат надіслав відповідь листом від 03.11.2022 №12906.2/22/37, в якому зазначив, що координацію роботи працівників регіональних представництв у відповідних регіонах здійснюють представники Уповноваженого у відповідних регіонах.

Крім того, листом від 03.11.2022 №12906.2/22/37 Секретаріат повідомив позивача, що станом на 03.11.2022 посада представника Уповноваженого у Тернопільській області вакантна.

З огляду на викладене вище, необхідність визначення постійного робочого місця головного спеціаліста Відділу сприяння роботі регіональних представництв Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у місті Тернополі вбачається після призначення представника Уповноваженого у Тернопільській області.

Таким чином, Секретаріат листом від 03.11.2022 підтвердив відсутність станом на момент написання зазначеного листа в місті Тернополі представника Уповноваженого у Тернопільській області та працівників Секретаріату.

В позовній заяві позивач вказує, що, оскільки наказом Уповноваженого від 15.08.2022 №683/к "Про затвердження граничної чисельності та зміну структури у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" в структуру введено посаду представника Уповноваженого в Тернопільській області, в такому випадку виникає необхідність призначення головних спеціалістів для роботи саме в місті Тернополі, а отже, йому мали запропонувати таку посаду до призначення представника Уповноваженого в регіоні.

Так відповідно до пункту 1.4. Положення про регіональні представництва Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, затвердженого наказом Уповноваженого від 20.10.2022 №87.15//22 координацію роботи працівників регіональних представництв у відповідних регіонах здійснюють представники Уповноваженого у відповідних регіонах.

Отже, питання необхідності призначення головних спеціалістів для роботи у відповідному регіоні можливе лише після призначення представника Уповноваженого у відповідному регіоні, який на час розгляду справи не призначений.

Крім того, наказом Уповноваженого від 15.08.2022 №683/к "Про затвердження граничної чисельності та зміну структури у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" в структурі не передбачено посад головних спеціалістів саме в місті Тернопіль, що спростовує доводи позивача про наявність вакантних посад головних спеціалістів в зазначеному місті.

Таким чином, позивач не погоджувався працювати в місті Києві, а запропонувати посаду в місті Тернополі у Секретаріату не було можливості.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суд зауважує, що принцип верховенства права вимагає визначеності, ясності і недвозначності правової норми, якою встановлений порядок і умови пропонування вакантної посади у випадку звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення, якою є стаття 87 Закону України "Про державну службу".

Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування в правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). (речення друге абзацу першого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 469 Митного кодексу України від 31 березня 2015 року №1-рп/2015.

Конституційний Суд України вважає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

Зміст поняття юридичної визначеності, повною мірою викладено у документі "Мірило правовладдя" підготованому Європейською комісією "За демократію через право" Венеційська комісія) у 2016 році. Серед принципів, які становлять зміст юридичної визначеності, вказано: 1) доступність законодавства, 2) доступність судових рішень, 3) передбачуваність актів права, 4) сталість і послідовність приписів права, 5) легітимні очікування, 6) унеможливлення зворотної дії, 7) принципи nullum crimen sine lege та nullum poena sine lege, 8) res judicata.

Зокрема, відповідно до п.58 "Мірила правовладдя", передбачуваність означає, що приписи права також мають бути передбачуваними за своїми наслідками: їх має бути сформульовано з достатньою чіткістю та зрозумілістю, аби суб`єкти права мали змогу впорядкувати свою поведінку згідно з ними.

На момент спірних правовідносин приписи статті 87 Закону України "Про державну службу" були чинними, чіткими та передбачуваними.

З урахуванням вище викладеного, судом встановлено, що доводи та аргументи позивача, покладені в основу позову є безпідставними. Порядок та процедура припинення державної служби з підстави пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", дотримані відповідачем повністю. Спірний наказ відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, тому правові підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні, отже позовні вимоги в цій частині позову задоволенню не підлягають.

Щодо позовних про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд зауважує, що такі позовні вимоги є похідними від позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення. Судом встановлено правомірність оскаржуваного наказу, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява №387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправним та скасування наказу від 04.11.2022 №1317/к "Про звільнення ОСОБА_1 ", поновлення на посаді головного спеціаліста Відділу регіонального представництва в центральних областях Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 09.11.2022 - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 07 березня 2023 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

відповідач:

- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (місцезнаходження: вул. Інститутська, 21/8, м. Київ, 01008, код ЄДРПОУ: 21661556);

Головуючий суддяМартиць О.І.