Ухвала суду № 109417482, 07.03.2023, Дружківський міський суд Донецької області

Справа № 229/2163/22

Провадження № 1-кп/229/157/2023

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2023 р. м. Дружківка, Донецької області

Дружківський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участі прокурора ОСОБА_3 ,

захисників ОСОБА_4

ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відео конференції матеріали кримінального провадження № 22022050000001284 від 20.09.2022 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт. Білики, Кобелянського

громадянина України, освіта вища, розлученого,

військовослужбовець військової служби за призивом під

час мобілізації на особливий період, командир 1

стрілецької роти стрілецького батальйону військової

частини НОМЕР_1 , капітана , раніше

не судимий, проживає

АДРЕСА_1

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.402 КК України,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Дружківського міського суду Донецької області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.402 КК України.

У судовому засіданні захисники ОСОБА_4 , ОСОБА_5 заявили клопотання про поновлення підготовчого засідання, посилаючись на те, що вони не мали можливості заявити клопотання про повернення прокурору обвинувального акту для усунення недоліків , оскільки суддя пішла до нарадчої кімнати по розгляду клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу та призначення справи до судового розгляду і з невідомих причин відеоконференція не оновилась Також захисники заявили, що на електронний суд і електрону пошту Дружківського суду ними направлялось 12 січня 2023 року вищевказане клопотання.

Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав клопотання своїх захисників

Прокурор заперечував проти даного клопотання вказавши, що сторона захисту не оскаржувала рішення суду в апеляційній інстанції, підтвердження того, що таке клопотання було направлено також не надано.

Судом було з`ясовано, що клопотання ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про повернення обвинувального акту прокурору для усунення недоліків до суду 12 січня 2023 року не надходило. Але враховуючи , що на даний час в країні діє військовий стан, що впливає на роботу інтернету, проведення судових засідань в режимі відеоконференцій , та щоб не порушувати право обвинуваченого на захист, суд вважає за можливе поновити підготовче судове засідання, надавши можливість стороні захисту заявити клопотання.

Захисники ОСОБА_4 , ОСОБА_5 заявили клопотання про повернення обвинувального акту для усунення недоліків , оскільки обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України: неправильна кваліфікація діяння і порушення презумпції невинуватості ( в основу обвинувачення покладено помилково, що ОСОБА_6 нечебто не виконав усний наказ свого начальника, вказуючи на відсутність складу злочину в діях ОСОБА_7 , суперечка між підлеглим і командиром була врегульовано притягненням ОСОБА_6 до дисціплінарної відповідальності); некоректність обвинувачення ( переплутано дати вчинення дії).

Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав клопотання своїх захисників .

Прокурор заперечував проти даного клопотання вказавши, що підстави на які посилається сторона захисту в своєму клопотання про повернення обвинувального акту прокурору для усунення недоліків є передчасні , оскільки в судовому засіданні ще не вивчались матеріали кримінального провадження і навіть ще не встановлювався порядок судового засідання, просив відмовити в заявленому клопотанні.

Прокурор же заявив суду письмове клопотання про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 . Мотивуючи клопотання, прокурор вказує, що 13 січня 2023 року строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 продовжено , дія якого закінчується 10 березня 2023 року.

Частиною 1 статті 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити такі дії: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Таким чином, для досягнення мети і завдань кримінального провадження, на даний час у сторони обвинувачення виникла необхідність у продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого.

Така потреба обумовлена наявністю ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. В обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо обвинуваченого покладається необхідність запобігання спробам:

- переховуватися відсуду, ОСОБА_6 обвинувачується увчиненні тяжкогокримінального правопорушенняза яке,передбачено понесеннявинною особоюпокарання увигляді позбавленняволі строкомдо 10років,у зв`язкуіз чимрозуміючи тяжкістьпонесення покаранняу разівизнання підозрюваного винним увчиненні інкримінованогозлочину,останній можепереховуватись відсуду зметою уникненняпонесення покарання.

- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні , які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій та можливістю погрозою застосування насильства до начальника. Слід зазначити, що ризик незаконного впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а і в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

-перешкоджати кримінальномупровадженню іншимчином ,вчиняти іншікримінальні правопорушення обвинувачений вчиняючи непокору, в умовах воєнного стану, фактично відмовився виконувати бойові завдання та наказ командира підрозділу щодо виконання свої службових обов`язків на бойових позиціях в умовах воєнного стану, тим самим може самовільно залишити місце несення служби, що само по собі утворює склад іншого злочину за ч. 4 ст. 408 КК України. Крім того, бажання підозрюваного уникнути відповідальності та тяжкість покарання, що йому загрожує, безумовно свідчать про можливість втечі обвинуваченого.

Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов`язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно обвинуваченого пов`язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану обраний запобіжний захід має відповідатихарактеру певногосуспільного інтересу,що,незважаючи напрезумпцію невинуватості,превалює надпринципом повагидо свободиособистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину.

Водночас, вважає, що необхідно брати до уваги і саму особистість підозрюваного, враховуючи його репутацію, соціальні зв`язки тощо

Крім того відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбаченістаттями 177та178цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченогостаттями 109-114-2,258-258-5,260,261,402-405,407,408,429,437-442Кримінального кодексу України.

Прокурор звертає увагу суду, що наразі достатніми та належними підставами застосування запобіжного заходу у виді тримання стосовно ОСОБА_6 під вартою є не лише очікування завершення досудового розслідування та розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує утримання обвинуваченого під вартою.

Вважає, що такий висновок прокурора не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах Смірнов проти Росії від 24 липня 2003 року; Вемгофф проти Німеччини від 27 червня 1968 року; Штегмюллер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Мацнеттер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Летельєр проти Франції від 26 червня 1991 року та ін.), також тривалість існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину як неодмінна умова законності її продовжуваного тримання під вартою (рішення ЄСПЛ «Геращенко проти України» від 7 листопада 2013 року) та суворість покарання, яке може бути призначено, як слушний елемент в оцінці ризику можливості переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Серйозність висунутих обвинувачень свідчить про те, що державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує (рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України» від 20 травня 2010 року).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Сторона обвинувачення акцентує увагу суду, що під час розгляду клопотання відомостей, які би безумовно свідчили про неможливість перебування ОСОБА_6 під вартою, немає, відсутні докази і наявності в останнього міцних соціальних зв`язків, інших даних, які б переважили ризики передбачені ст. 177 КПК України.

Беручи до уваги те, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, також враховуючи вкрай напружену ситуацію пов`язану з введенням воєнного стану в країні, є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі ОСОБА_6 , може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що підтверджується вчиненням ОСОБА_6 тяжкого злочину, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом обрання застосування більш м`якого запобіжного заходу, непов`язаного з триманням під вартою та свідчить про відсутність підстав для визначення мінімального розміру застави.

З огляду на те, що органом досудового розслідування доведено та підтверджено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та враховані обставини, передбачені ст. 178 КПК України.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

Таким чином, (вказано в клопотанні) враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, може переховується від суду, може впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про неможливість запобіганням цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів.

У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу.

У судовому засіданні захисники ОСОБА_4 , ОСОБА_5 заперечували проти клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу, вказавши за його необґрунтованість. При цьому звернули увагу на те, що клопотання прокурора про продовження строку застосування запобіжного заходу від 02.03.2023 року було отримано захисником ОСОБА_5 та обвинуваченим 06.03.2023 року, захисником ОСОБА_4 не отримувалось, хоча , згідно ст. 199 ч.1 КПК України , прокурором має бути надано не пізніше ніж за п`ять днів до закінчення дії ухвали. Крім того вважають, що не доведена вина ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення , яке кваліфікується ч.4 с.402 КК Укракїни , маються розбіжності щодо дійсних обставин події, яка відбулася 17 вересня 2022 року між командиром ОСОБА_8 і капітаном ОСОБА_6 , не проведені ряд процесуальних слідчих дій, необхідних для повного з`ясування обставин, в повідомленні про підозру від 24 вересня 2022 року не міститься аналізу, щодо змісту відданого усного наказу командиром, та інше. Також клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не надано оцінки тій обставині, що у ОСОБА_6 , а , згідно висновку ВЛК виявлено захворювання на Цукровий діабет ІІ типу, не наведені аргументи і доводи , щодо наявності ризиків та взагалі не зазначені обставини , які свідчать про існування таких ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, не зазначено характеристики за місцем проживання і служби, які є позитивними.

Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що клопотання захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про повернення обвинувального акту прокурору для усунення недоліків, не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Згідноп.3частини 3ст.314КПУ Українив підготовчомусудовому засіданнісуд маєправо повернутиобвинувальний акт,клопотання прозастосування примусовихзаходів медичногоабо виховногохарактеру прокурору,якщо вонине відповідають вимогамцього кодексу(КПК). Відповідно ст.291КПК України , обвинувальний акт має містити такі відомості :

1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер;

2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

3 - 1 ) анкетні відомості викривача (прізвище, ім`я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство);

4) прізвище, ім`я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора;

5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення;

6) обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання;

7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням;

7 - 1 ) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими;

8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування);

8 - 1 ) розмір пропонованої винагороди викривачу;

9) дату та місце його складення та затвердження.

3. Обвинувальний акт підписується слідчим, дізнавачем та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.

До обвинувального акту додається:

1) реєстр матеріалів досудового розслідування;

2) цивільний позов, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування;

3) розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акта, копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування, і реєстру матеріалів досудового розслідування (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 297 - 1 цього Кодексу);

4) розписка або інший документ, що підтверджує отримання цивільним відповідачем копії цивільного позову, якщо він був пред`явлений під час досудового розслідування не до підозрюваного;

5) довідка про юридичну особу, щодо якої здійснюється провадження, у якій зазначаються: найменування юридичної особи, її юридична адреса, розрахунковий рахунок, ідентифікаційний код, дата і місце державної реєстрації.

Надання суду інших документів до початку судового розгляду забороняється.

Сторона ж захисту в своєму клопотанні про повернення обвинувального акту прокурору для усунення недоліків посилається на обставини справи, які в судовому засіданні не вивчались і не досліджувались, тому для з`ясування обставин на які посилається захист необхідно в судовому засіданні спочатку дослідити, вивчити матеріали кримінального провадження , докази, дати їм належну оцінку і тільки після вищевказаного прийняти рішення.

Також суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, дійшов висновку, що клопотання прокурора щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, підлягає задоволенню, з таких підстав.

Згідно ч.3 ст.331 КПК України, до спливу двомісячного строку тримання під вартою, суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу, незалежно від наявності клопотань.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченомуглавою 18 цього Кодексу(частина другастатті 331 КПК України).

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (частина другастатті 177 КПК України).

До таких ризиків частина першастатті 177 КПК Українивідносить можливість обвинуваченого:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до пункту третього частини першоїстатті 176 КПК Українидо запобіжних заходів відноситься тримання під вартою.

Тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимстаттею 177 цього Кодексу(частина першастатті 183 КПК України).

Ризики вчинення обвинуваченим дій, передбачених частиною першоюстатті 177 КПК України, вважаються наявними за умови встановлення судом обґрунтованої ймовірності реалізації ним таких дій. Чинне законодавство не вимагає підтвердження того, що обвинувачений обов`язково здійснюватиме такі дії. Однак суду необхідно встановити, чи обвинувачений наразі має об`єктивну можливість їх реалізації в майбутньому.

Відповідно до ч. 3ст. 199 КПКоднією з підстав для продовження строку тримання під вартою особи є наявність обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Суд зазначає, що під час розгляду вказаного кримінального провадження обвинуваченому ОСОБА_6 ухвалою судді продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. На теперішній час строк його дії спливає. Враховуючи неможливість до спливу строку обраного раніше обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою закінчити судовий розгляд кримінального провадження та прийняти остаточне рішення суд, керуючись зазначеними нормами процесуального права, зобов`язаний розглянути та вирішити заявлене прокурором клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.

ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, яке, відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжкого злочину, та за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років.

Кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, метою якого відповідно до глави 28КПК України є встановлення поза розумним сумнівом винуватості або невинуватості особи у зазначеному прокурором в обвинувальному акті кримінальному правопорушенні за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом, що виключає можливість оцінки судом обґрунтованості підозри у розумінні п. 175 рішення Європейського суду з прав людини «Нечипорук і Йонкало проти України» та інших рішень Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» і «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства»). Разом з тим, оцінці судом на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають характер, тяжкість та наслідки кримінального правопорушення, а також наявність та/або продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.

Вирішуючи питання продовження строку подальшого тримання особи під вартою, суд має встановити продовження існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки такої особи та можливість запобігти цим ризикам шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу.

В ході розгляду даного клопотання суд дійшов висновку, що встановленні при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ризики не зменшились, продовжують існувати, та у судовому засіданні прокурором доведено наявність обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.

Так, з урахуванням змісту та обсягу обвинувачення, конкретних обставин того кримінального правопорушення, яке інкриміновано ОСОБА_6 , а саме вчинення тяжкого злочину, за яке, у разі доведеності вини, може бути призначено покарання до 10 років позбавлення волі, дає суду достатні підстави для продовження застосування до обвинуваченого такого суворого виду запобіжного заходу, як тримання під вартою, оскільки потенційна загроза відбування тривалого строку покарання у вигляді позбавлення волі обумовлює продовження існування ризику того, що ОСОБА_6 перебуваючи не в умовах попереднього ув`язнення, може здійснити спробу переховуватися від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності. ОСОБА_6 розлучений. Наразі в нашій країні введено воєнний стан , на території ведуться активні бойові дії, що може мати наслідками ускладнення виконання покладених на обвинуваченого обов`язків, у разі зміни запобіжного заходу.

Суд не вбачає підстав для застосування більш м`якого запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_6 оскільки особисте зобов`язання є найбільш м`яким запобіжним заходом та його застосування недостатнє для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків у цьому кримінальному провадженні, обвинувачений забов`язується не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований чи перебуває, без дозволу слідчого , прокурора, судді, але в даному випадку ОСОБА_6 має повернутися на територію Донецької області до в/частини НОМЕР_1 , яка в будь-який час змінює своє місце розташування,; неможливість застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки пов`язана з тим, що відсутні докази щодо звернення осіб, які поручаються за виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків; запобіжний захід у вигляді домашнього арешту також не може бути застосований у відношенні останнього, зважаючи на воєнний стан.

За таких обставин, суд приходить до висновку про неможливість запобігти встановленим ризикам шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою. Суд, зазначає, що тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після вчинення злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, постала перед компетентними органами.

Крім того, суд зауважує, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Суд зазначає, що тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_6 , у разі визнання його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, з огляду на вірогідність переховування від суду та вчинення іншого кримінального правопорушення, спростовують доводи захисників про відсутність ризиків, передбачених ч.1ст.177 КПК Українита посилання обвинуваченого.

Щодо стану здоров`я обвинуваченого ОСОБА_6 , то суду були надані медичні документи, вказуючи на його хворобу (цукровий діабет ІІ типу середньої тяжкості , некомпенсований ), наявність протипоказань щодо його перебування під вартою не встановлено. Судом також враховуються його позитивні характеристики за місцем проживання та служби.

З оглядуна викладене,суд приходитьдо переконання,що наведеніпрокурором ризикиє дійснимита триваючими,і вонивиключають наданий часможливість обрання міризапобіжного заходущодо обвинуваченогона більшм`який.

В свою чергу, в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі та особливо тяжкі злочини, такий підхід суду, щодо застосування викличного виду запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності підрозділу Збройних Сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля.

Суд вважає, що наразі достатніми та належними підставами застосування запобіжного заходу у виді тримання стосовно ОСОБА_6 під вартою є не лише очікування завершення досудового розслідування та розгляду справи в суді, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує утримання обвинуваченого під вартою.

При цьому суд вважає, що такий висновок не суперечить як національному законодавству, так і практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою допустимими підставами для взяття й тримання особи під вартою є наявність із боку цієї особи таких загроз як: перешкоджання розслідуванню, вплив на свідків та інших осіб, ухилення від слідства та суду або повторне вчинення злочину, за умови доведеності таких ризиків (рішення у справах Смірнов проти Росії від 24 липня 2003 року; Вемгофф проти Німеччини від 27 червня 1968 року; Штегмюллер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Мацнеттер проти Австрії від 10 листопада 1969 року; Летельєр проти Франції від 26 червня 1991 року та ін.), також тривалість існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину як неодмінна умова законності її продовжуваного тримання під вартою (рішення ЄСПЛ «Геращенко проти України» від 7 листопада 2013 року) та суворість покарання, яке може бути призначено, як слушний елемент в оцінці ризику можливості переховування від суду чи скоєння іншого злочину. Серйозність висунутих обвинувачень свідчить про те, що державні органи могли виправдано вважати, що такий ризик існує (рішення ЄСПЛ «Москаленко проти України» від 20 травня 2010 року).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.176-178,181,184,193-199,314-315,336, 376 КПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання захисників ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про повернення обвинувального акту прокурору для усунення недоліків відмовити.

Клопотання прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів, вчинених на тимчасово окупованих територіях у Донецькій області та в умовах збройного конфлікту Донецької обласної прокуратури про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строк дії запобіжного заходу у виглядітримання підвартоюна 60 діб, без визначення розміру застави , але не більше ніж до 6 травня 2023 року включно та утримувати його на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 , з місцем дислокації АДРЕСА_2 .

Строк дії ухвали суду про запобіжний захід у вигляді тримання під вартою по 06.05.2023 року - включно

Призначити по кримінальному провадженню за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України судовий розгляд у відкритому судовому засіданні на 17 березня 2023 року на 12 годину 30 хвилин.

Доручити службовій особі ІНФОРМАЦІЯ_2 , з місцем дислокації Дніпропетровська область, м Павлоград забезпечити прийняти участь обвинуваченого ОСОБА_6 у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яка призначена на 17 березня 2023 року, о 12 годину 30 хвилин.

Повідомити учасників кримінального провадження про дату, час та місце проведення судового розгляду.

Ухвала в частині застосування запобіжного заходу може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом 7 днів з дня її проголошення.

Ухвала в іншій частині оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1