Рішення № 109359182, 15.02.2023, Оболонський районний суд міста Києва

15.02.2023 Справа № 756/5417/22

Справа №756/5417/22

Провадження №2-а/756/10/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2023 року Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Тихої О.О.,

за участю секретаря судового засідання Кренджеляк А.М.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення,

У С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за ч. 4 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 20400,00 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що поліцейським взводу 2 роти 2 батальйону 3 полку 1 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Палагутою Р.В. 04.02.2022 року відносно позивача було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ДП 18 №702076, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, а саме: за те, що останній керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування, тобто за порушення п. 2.1 а ПДР України.

Вважає, що обставини, викладені у постанові, не відповідають дійсності, а постанова про накладення адміністративного стягнення є протиправною та підлягає скасуванню з наступних підстав.

Зазначив, що транспортним засобом він не керував, а знаходився в автомобілі Hyundai Accent, номерний знак НОМЕР_1 , який належить його батьку ОСОБА_2 , в якості пасажира, при цьому автомобілем керувала його сестра - ОСОБА_3 . Близько 09:00 год. 04.02.2022 вони заїхали на АЗС «ОККО», розташовану за адресою: м. Київ, вул. Богатирська, 1/20, щоб заправитись, сестра пішла розрахуватися, а він тим часом заправляв автомобіль, оскільки заправника не було поруч. У цей час до нього підійшли поліцейські, повідомили про порушення знаку 3.21 та склали постанову за ч.4 ст. 126 КУпАП, у зв`язку з нібито порушенням п. 2.1 а ПДР України. При цьому, поліцейськими не було з`ясовано усі обставини справи та прийняті до уваги пояснення позивача та ОСОБА_3 .

Зазначає, що оскаржувана постанова складена з порушеннями та не відповідає вимогам, передбаченим ст. 283 КУпАП.

У зв`язку з наведеним ОСОБА_1 просить скасувати постанову про накладення на нього адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ДП18 №702076 від 04.02.2022 року, винесену поліцейським взводу 2 роти 2 батальйону 3 полку 1 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Палагутою Р.В., про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 4 ст. 126 КУпАП, а також стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.

Ухвалою суду від 27.07.2022 року відкрито провадження у справі, справа призначена до судового розгляду.

Розпорядженням керівника Оболонського районного суду м. Києва №116 від 21.11.2022 цивільну справу № 756/5417/22, відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено до повторного автоматизованого розподілу.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 21.11.2022 вищезазначена цивільна справа передана судді Тихій О.О.

11.10.2022 року представником відповідача надіслано відзив на адміністративний позов, в якому останній просить відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. Зазначає, що 04.02.2022 року поліцейським взводу 2 роти 2 батальйону 3 полку 1 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Палагутою Р.В. була винесена оскаржувана постанова, відповідно до якої 04.02.2022 року о 09 год. 00 хв. за адресою: вул. Богатирська, 1/20, у місті Києві, водій, керуючи автомобілем Hyundai Accent, номерний знак НОМЕР_1 , порушив вимоги дорожнього знаку 3.21, при цьому, був позбавлений права керування транспортним засобом на 1 рік постановою Оболонського районного суду м. Києва від 01.03.2021 у справі №756/14502/20, чим порушив п. 2.1 а ПДР за що передбачена адміністративна відповідальність, згідно ч. 4 ст. 126 КУпАП. Вважає вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню

Вважає, що у діях позивача наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 126 КУпАП, оскільки нормами діючого законодавства передбачено, що на вимогу поліцейського водій транспортного засобу зобов`язаний пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а також поліс обов`язкового страхування власників наземних транспортних засобів, а порушення вказаних приписів, є складом адміністративного правопорушення та вказує на правомірність винесеної постанови.

Постанова серії ДП18 №702076 від 04.02.2022 року складена відповідно до положень діючого законодавства, а нескладення протоколу про адміністративне правопорушення не є порушенням процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити. У попередніх судових засіданнях зазначив, що постанова складена з чисельними порушеннями, поліцейським не з`ясовані усі обставини справи. Відповідачем не надані докази керування позивачем транспортним засобом. Більш того, недоведеність факту керування транспортним засобом встановлена постановою Оболонського районного суду м. Києва від 12.08.2022 у справі №756/5060/22, яка набрала законної сили. Крім того, враховуючи незгоду ОСОБА_1 з обставинами, які були викладені у постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, вважає, що працівником поліції мав бути складений протокол про адміністративне правопорушення, а не постанова.

Позивач також у судове засідання не з`явився, у попередньому судовому засіданні підтримав позовні вимоги з викладених у позові підстав та просив їх задовольнити.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що позивач ОСОБА_1 є її рідним братом. Вказала, що 04.02.2022 позивач попросив підвезти його на роботу. Цього ж дня близько 09:00 год., керуючи автомобілем Hyundai Accent, номерний знак НОМЕР_1 , вони заїхали на АЗС «ОККО», розташовану за адресою: м. Київ, вул. Богатирська, 1/20, щоб заправитись. Після чого вона пішла до каси, щоб розрахуватися, а ОСОБА_1 заправляв автомобіль. Повернувшись до автомобіля вона побачила працівників поліції, які спілкувались з братом, стверджуючи при цьому, що він, керуючи автомобілем, порушив вимоги знаку на заїзді до заправки. Потім, перевіривши, що брат позбавлений права керування транспортними засобами, почали складати щодо нього оскаржувану постанову та протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, за нібито керування з ознаками алкогольного сп`яніння. Її пояснення про те, що за кермом автомобіля була вона, а не брат, поліцейські до уваги не взяли.

Представник відповідача у судове засідання не з`явилася, надіслала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Суд, вислухавши позивача та його представника, свідка, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані сторонами докази, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість прийнятої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Таким чином, досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача по справі підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності з прийняттям постанови про адміністративне правопорушення з визнанням його вини у вчиненні адміністративного правопорушення та накладення стягнення.

Підставами для визнання протиправними дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства. Це право передбачено ч. 2 ст. 55 Конституції України та статтею 6 КАС України.

З матеріалів справи вбачається, що 04.02.2022 поліцейським взводу 2 роти 2 батальйону 3 полку 1 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Палагутою Р.В. винесено постанову серії ДП18 №702076, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 20400 грн.

Відповідно до вказаної постанови, 04.02.2022 року о 09 год. 00 хв. за адресою: вул. Богатирська, 1/20, у місті Києві, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Hyundai Accent, номерний знак НОМЕР_1 , порушив вимоги дорожнього знаку 3.21, при цьому, був позбавлений права керування транспортним засобом на 1 рік постановою Оболонського районного суду м. Києва від 01.03.2021 у справі №756/14502/20, чим порушив п. 2.1 а ПДР та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 126 КУпАП.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведеним конституційним положенням кореспондує частина перша статті 8 Закону України «Про Національну поліцію».

Пунктом 8 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

За приписами статті 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).

Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з пунктом 2.1 а ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема: посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Приписами підпункту «а» пункту 2.4 Правил дорожнього руху встановлено, що на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Частиною 4 статті 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Відповідно до пункту 2 ч.1 ст. 32 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав).

Перелік підстав для зупинки транспортного засобу наведений у ст. 35 Закону №580-VIII.

Так, п.п.1,3 ч.1 вказаної статті визначено, що поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху або якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення тощо.

Поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Аналіз наведених вище положень нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що поліцейський має право вимагати у водія пред`явлення документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав) та безпосередньо при оформленні дорожньо-транспортної пригоди. У випадку, якщо поліцейський належним чином не зафіксував факту порушення особою Правил дорожнього руху, вимоги відповідної посадової особи про пред`явлення водієм документів, в тому числі страхового полісу є неправомірними.

Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 15.03.2019 року по справі №686/11314/17 та від 22.10.2019 року по справі №161/7068/16-а.

У постанові серії ДП №702076 від 04.02.2022 зазначено, що позивач порушив вимоги дорожнього знаку 3.21 "В`їзд заборонено".

Разом з тим, позивач зазначає, що він не може бути суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, оскільки на момент складання постанови не керував транспортним засобом Hyundai Accent, номерний знак НОМЕР_1 .

Відповідно до пункту 1.10 ПДР України водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Зі змісту ч. 4 ст. 126 КУпАП вбачається, що адміністративна відповідальність настає саме у разі керування транспортним засобом особою, яка позбавлена права керування транспортними засобами.

Відповідно до абз. 3,4 п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005 року, керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

При цьому, керування транспортним засобом-це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.

У своєму відзиві на позов відповідач наголошує на тому, що оскаржувана постанова винесена уповноваженою на те особою та з додержанням процедури, передбаченої ст. 258 КУпАП, відповідно до якої посадові особи можуть виносити постанову на місці вчинення правопорушення без складання відповідного протоколу.

Разом з тим, представником відповідача до відзиву не надано доказів на спростування доводів позивача, що він не може бути суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, оскільки на момент складання постанови не керував автомобілем Hyundai Accent, номерний знак НОМЕР_1 , а був лише пасажиром вказаного транспортного засобу, оскільки представником відповідача не надано доказів на підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом.

Крім того, у постанові Оболонського районного суду м.Києва від 12.08.2022, яка набрала законної сили 23.08.2022, винесеній за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП, судом також встановлено відсутність доказів керування 04.02.2022 ОСОБА_1 транспортним засобом Hyundai Accent, номерний знак НОМЕР_1 , по вул. Богатирській, 1/20, АЗС «ОККО», у м. Києві, у зв`язку з чим провадження у справі закрито за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП).

Висновки про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення мають бути зроблені на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів (ст. 280 КУпАП).

За змістом норм ч. 1, ч. 2 ст. 7, ст. 245 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі додержання принципу законності. Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З останньої норми вбачається, що законодавець встановлює презумпцію вини суб`єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується, тобто повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб`єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх. Крім того, у зв`язку з тим, що більшість доказів адміністративної справи, як правило, утворюється та зберігається у суб`єкта владних повноважень, ч. 3 ст. 79 КАС України, зобов`язує відповідача подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно з ч. 5 ст. 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Верховний Суд у своїй постанові від 26 квітня 2018 року у справі № 338/1/17 вказав, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що всупереч вимогам ч. 2 ст. 79 КАС України відповідачем не було надано належних, допустимих та достатніх доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 126 КУпАП, а отже й правомірності оскаржуваної постанови.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 дійшов до висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).

Європейський суд з прав людини у п. 36 рішення в справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 1 липня 2003 року № 37801/97, зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Отже, відповідач правомірність свого рішення не довів, а обставини, викладені у його відзиву не спростовують доводів позивача.

Вимогами ч. 3 ст. 286 КАС України передбачено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, постанова у справі про адміністративне правопорушення від 04.02.2022 року серії ДП18 № 702076 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення стягнення за ч.4 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 20 400,00 гривень підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення - закриттю.

Відповідно до ст. 139 КАС України судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Згідно ч.3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Особливості розподілу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, визначені у ст.ст. 134, 139 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Положеннями ч. 4 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до ст. 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04, п. 269).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача ОСОБА_1 в суді здійснював адвокат Сапегін В.В., повноваження якого підтверджуються Договором про надання правової допомоги № ФО-2022/02-07 від 07.02.2022, ордером на надання правничої (правової) допомоги серії АА № 1199794 від 07.02.2022.

Пунктом 3 вказаного договору передбачено, що оплата гонорару клієнтом здійснюється за фактично надану правову допомогу протягом п`яти днів з дня підписання акту прийому-передачі із розрахунку 1800,00 грн. за годину.

На підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача надані також Акт прийняття-передачі від 11.02.2022 на суму 7200,00 грн., довідка № 11/02-01 від 11.02.2022; Акт прийняття-передачі від 20.09.2022 на суму 1800,00 грн., довідка № 20/09-01 від 11.02.2022; Акт прийняття-передачі від 28.10.2022 на суму 1800,00 грн., довідка № 24/10-01 від 24.10.2022; Акт прийняття-передачі від 16.11.2022 на суму 900,00 грн., довідка № 16/11-01 від 16.112.2022; Акт прийняття-передачі від 01.12.2022 на суму 900,00 грн., довідка № 01/12-01 від 01.12.2022; Акт прийняття-передачі від 20.01.2023 на суму 900,00 грн., довідка № 20/01-01 від 23.01.2023.

Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, що викладена в постанові від 15 липня 2021 року у справі № 420/7028/20, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Зважаючи на викладене, даючи оцінку зазначеним вище аргументам, враховуючи складність та значення справи для сторін, обсяг проведеної представником позивача роботи, суд вважає, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт. Перевіривши наявні у матеріалах справи докази на відповідність заявлених до стягнення сум наданому обсягу адвокатських послуг, суд вважає, що справедливим і співмірним є зменшення розміру витрат представника позивача на професійну правничу допомогу до 3 000,00 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви представника позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн., які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також не суперечать принципу розподілу таких витрат.

Крім того, керуючись ч. 1 ст. 139 КАС України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 496,20 грн. за подання адміністративного позову та у розмірі 496,20 грн. за подання заяви про забезпечення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 6, 7, 9, 77, 132, 134, 139, 241-247, 268, 271, 286, 295, 297 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення задовольнити.

Скасувати постанову серії ДП18 № 702076 від 04.02.2022 року, винесену поліцейським взводу 2 роти 2 батальйону 3 полку 1 Управління патрульної поліції в м. Києві Департаменту патрульної поліції Палагутою Р.В. про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 4 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 20400,00 грн., провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань із суб`єкта владних повноважень Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було врученеі у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга на рішення суду подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Тиха