Рішення № 109345042, 27.02.2023, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.02.2023м. СумиСправа № 920/975/22Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/975/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАРТІС» (вул. Київська, буд. 21, корпус В, п. 1, м. Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська область, 08132, ідентифікаційний код 34350636)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДИЧКА» (вул. Гірська, буд. 39, с. Кровне, Сумський район, Сумська область, 42323, ідентифікаційний код 34362966)

про стягнення 245 584,69 грн

УСТАНОВИВ:

Позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь 245 584,69 грн заборгованості за договором № 15899СМ/20 від 07.04.2020, з них: 157 404,39 грн основний борг, 48 272,04 грн пеня, 4 212,70 грн 3 % річні, 35 695,65 грн інфляційні збитки; а також витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Позовні вимоги обгрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору № 15899СМ/20 від 07.04.2020 щодо оплати поставленого товару.

У позовній заяві позивачем наведено, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи складається з суми судового збору в сумі 3 683,77 грн.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою від 22.11.2022 у справі № 920/975/22 судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; призначити розгляд справи по суті на 22.12.2022 без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу семиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив із урахуванням вимог статей 166, 251 Господарського процесуального кодексу України; встановити відповідачу семиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечення із урахуванням вимог статей 167, 251 Господарського процесуального кодексу України.

У зв?язку з відсутністю у суду доказів повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, суд ухвалою від 22.12.2022 у справі № 920/975/22 постановив відкласти розгляд справи по суті на 31.01.2023 без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

При дослідженні поданих позивачем матеріалів судом встановлено, що позивачем не надіслано до суду другу з двадцяти трьох сторінок позовної заяви від 11.11.2022 № 10/11 (вх. № 2928 від 21.11.2022), у зв`язку з чим суд ухвалою від 31.01.2023 постановив відкласти розгляд справи № 920/975/22 по суті на 27.02.2023 без повідомлення (виклику) учасників справи про дату, час і місце судового засідання та зобов`язати позивача надати до суду повний текст позовної заяви від 11.11.2022 № 10/11 (вх. № 2928 від 21.11.2022), зокрема, надіславши її другу відсутню сторінку.

Під час виготовлення повного тексту судового рішення у цій справі позивачем разом із клопотанням від 22.02.2023 № 22/02 (вх. № 1208/23 від 28.02.2023) про долучення до матеріалів цієї справи на виконання вимог ухвали суду від 31.01.2023 подано до суду примірник позовної заяви від 11.11.2022 № 10/11 на 23 аркушах.

Суд долучає до матеріалів цієї справи наданий позивачем примірник позовної заяви від 11.11.2022 № 10/11 на 23 аркушах.

Крім наведеного позивачем надіслано до суду заяву від 22.02.2023 № 22/02-1 (вх. № 713 від 28.02.2023) про зменшення розміру позовних вимог та про повернення надміру сплаченого судового збору (у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог), де останній у зв`язку із сплатою відповідачем згідно платіжних доручень від 17.11.2022 № 11481, від 06.01.2023 № 7786 та від 13.01.2023 № 7870 суми основного боргу в розмірі 157 404,30 грн, просить суд прийняти до розгляду заяву про зменшення розміру позовних вимог та стягнути з відповідача 48 272,04 грн пеня, 4 212,70 грн 3 % річні, 35 695,65 грн інфляційні збитки та 2 684,00 грн витрат по сплаті судового збору.

А також позивач просить суд при вирішенні справи повернути суму надміру сплаченого судового збору у розмірі 999,77 грн.

Право позивача на збільшення або зменшення розміру позовних вимог може бути реалізоване лише до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження шляхом подання до суду відповідної письмової заяви.

Враховуючи положення пункту 2 частини другої статті 46 ГПК України суд дійшов висновку про задоволення заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог, подальший розгляд справи здійснювати в редакції цієї заяви.

Відповідач відзиву на позов чи письмових заперечень по суті позовних вимог до суду не подав, про дату і місце судового засідання повідомлений судом належним чином 01.12.2022, 05.01.2023, 13.02.2023 про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвал суду від 22.11.2022, від 22.12.2022 та від 31.01.2023), повернуті відділенням поштового зв`язку на адресу суду.

Згідно з частиною дев`ятою статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до статті 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Згідно зі статтею 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

Частиною четвертою статті 240 ГПК України визначено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

07.04.2020 між сторонами укладено договір № 15899СМ/20 (надалі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого позивач зобов`язувався в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність відповідача товар, а відповідач зобов`язувався своєчасно прийняти товар і здійснити його оплату на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 договору сторонами погоджено, що кількість, асортимент та розгорнута номенклатура товару, що передається за цим договором, зазначається у рахунках-фактурах позивача, які мають силу специфікації або в інших додатках до цього договору та визначаються у видаткових накладних.

Відповідно до пункту 3.1 договору загальна ціна цього договору складає загальну вартість переданого товару, яка зазначена у всіх видаткових накладних, а пунктом 3.4 договору визначено, що вартість пакування і тари входить у вартість товару, якщо інше не обумовлено в додаткових угодах.

Сторонами передбачено у пункті 3.3 договору, що у разі замовлення транспортування товару на будівельний майданчик відповідача транспортом, що наймає позивач, вартість транспортних послуг виставляється відповідачу окремо в рахунку (складається відповідний акт) або включається у ціну товару. Транспортні послуги оплачуються в тому же порядку, який встановлено для оплати товару.

Пунктом 3.5 договору визначено, що оплата товару проводиться на умовах передплати товару, здійснюється відповідачем шляхом перерахування вартості товару протягом трьох банківських днів від дати рахунку-фактури.

Відповідно до пункту 4.1.1 договору при передачі товару позивач передає відповідачу по одному примірнику товаросупроводжувальних документів на кожну партію товару: рахунок-фактура: видаткова накладна або акт прийому-передачі; сертифікат якості за вимогою відповідача (копія). Сторони, підписуючи договір, погодили, що факт отримання відповідачем товару по видатковій накладній підтверджує передачу вказаних в цьому пункті договору оригіналів документів, в тому числі наявність у відповідача відповідного рахунку-фактури, і не потребує подальшого доведення передачі позивачем відповідачу факту передачі цих документів.

Також сторонами договору у пункті 5.1 погоджено, що передача товару здійснюється відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів «Інкотермс» у редакції Міжнародної Торгівельної Палати від 01.01.2010 на умовах FCA (склад постачальника), із урахуванням положень договору, що розташований за адресою: м. Суми, вул. Тополянська, 17.

Пунктом 5.2 договору сторонами погоджено, що товар вважається переданим позивачем і прийнятим відповідачем з моменту підписання видаткової накладної або акту прийому-передачі, з цього моменту переходить право власності на товар до відповідача та всі пов`язані з ним ризики.

Відповідно до пункту 9.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2020, а в частині взаєморозрахунків до повного розрахунку між сторонами.

На виконання умов договору позивач у період з 07.04.2020 по 13.04.2022 передав у власність відповідача металопрокат в асортименті на загальну суму 3 781 410,50 грн з ПДВ, який частково оплачений відповідачем на суму 3 624 006,20 грн з ПДВ.

Позивачем, з урахуванням отриманого від відповідача замовлення, виставлялись рахунки-фактури, копії яких додано до позовної заяви, по поставці яких відповідачем не виконано зобов`язання з оплати у встановлений договором термін, починаючи з 21.09.2021 із зазначенням асортименту, кількості та ціни товару.

Позивачем передано відповідачеві товар на вищезазначених умовах - за вказаними адресами (п. 5.1 договору) та за адресами, що вказані у видаткових накладних, доданих до позовної заяви, починаючи з 07.04.2021 (з дати укладання договору) до 13.04.2022.

Відповідачем прийнято товар за цими видатковими накладними уповноваженим представником відповідача, що підтверджується підписами представників відповідача у видаткових накладних, а саме:

-генеральним директором Сидоренко Д.В.;

-начальником відділу МТЗ Замятіним А.Ю. на підставі довіреності № 16/01-2-2021 від 16.01.2021;

-менеджером з постачання Терещуком Ю.А. на підставі довіреності № 27/01-2-2021 від 07.01.2021.

На момент звернення позивача до суду із цим позовом заборгованість відповідача за отриманий товар складала 157 404,30 грн з ПДВ за наступними видатковими накладними: № 37373 від 23.09.2021, № 38475 від 29.09.2021, № 38478 від 29.09.2021, № 38479 від 29.09.2021, № 39037 від 01.10.2021, № 39684 від 06.10.2021, № 39946 від 07.10.2021, № 42708 від 22.10.2021, № 44215 від 27.10.2021, № 52852 від 30.11.2021, № 1130 від 14.01.2021, № 5254 від 01.02.2021, № 5701 від 04.02.2021 та № 12095 від 13.04.2021.

У зв`язку із сплатою відповідачем суми основного боргу за договором у розмірі157 404,30 грн згідно платіжних доручень від 17.11.2022 № 11481, від 06.01.2023 № 7786 та від 13.01.2023 № 7870 позивачем подано до суду заяву від 22.02.2023 № 22/02-1 (вх. № 713 від 28.02.2023) про зменшення розміру позовних вимог, де останній просить суд стягнути з відповідача 48 272,04 грн пеня, 4 212,70 грн 3 % річні, 35 695,65 грн інфляційні збитки та 2 684,00 грн витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач свої зобов`язання за договором в установлений договором термін не виконав, чим порушив умови укладеного між сторонами договору та права позивача.

Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Оскільки вказані обставини визнаються сторонами, то вони є такими, що встановлені судом.

Крім того, згідно із статтями 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами.

Відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано доводів позивача, а тому факт здійснення ним несвоєчасної оплати заборгованості за договором є таким, що встановлений судом.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 цього ж кодексу визначено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідач отримав поставлений позивачем товар без будь-яких заперечень, а тому, враховуючи положення статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Проте, в порушення умов договорів та вимог статей 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар розрахувався з порушенням встановлених договором строків, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Згідно з статей 526, 530 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).

У відповідності до частини другої статті 193 ГК України порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За несвоєчасне виконання грошового зобов`язання позивач вимагає стягнути з відповідача на його користь пеню в сумі 48 272,04 грн за загальний період з 05.10.2021 по 10.11.2022.

Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.3 договору передбачено, що у разі порушення строків оплати за товар, указаних в пункті 5.2 цього договору, та строків приймання товару, указаних в пункті 4.2 цього договору, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості неоплаченого товару. У разі порушення строків оплати за товар, указаних в пункті 3.7 цього договору, та строків приймання товару, указаних в пункті 4.2 цього договору, відповідач сплачує позивачу неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 6.5 договору сторони погодили, що строк нарахування штрафних санкцій (неустойки) за цим договором не обмежується строком, встановленим частиною шостою статті 232 ГК України. Штрафні санкції з прострочення виконання зобов`язання за цим договором нараховується до моменту належного виконання відповідного зобов`язання або до моменту звернення кредитора до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій, в залежності від того яка обставина настала раніше.

Здійснений позивачем розрахунок пені за договором за загальний період з 05.10.2021 по 10.11.2022 суд вважає арифметично вірним.

Права позивача щодо нарахування пені за порушення строків оплати поставленого товару передбачені умовами укладеного між сторонами договору.

Ураховуючи, що судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини неналежного виконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати поставленого товару, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 48 272,04 грн визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За несвоєчасне виконання грошового зобов`язання позивачем також нараховано відповідачу 3 % річних в сумі 4 212,70 грн та інфляційні втрати в сумі 35 695,65 грн за загальний період з 05.10.2021 по 10.11.2022. На підтвердження розміру річних та інфляційних позивачем додано до позовної заяви обґрунтовані розрахунки розміру річних та інфляційних.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснений позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за загальний період з 05.10.2021 по 10.11.2022 суд вважає арифметично вірним.

Оскільки судом встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на його користь 3 % річних в сумі 4 212,70 грн та інфляційних втрат в сумі 35 695,65 грн за вказаний період визнаються судом правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими та достовірними доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви до суду позивач сплатив судовий збір в загальній сумі 3 683,77 грн згідно із платіжним дорученням від 11.11.2022 № 18059.

Відповідно до статті 129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 684,00 грн покладаються на відповідача.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У заяві від 22.02.2023 № 22/02-1 (вх. № 713 від 28.02.2023) про зменшення розміру позовних вимог та про повернення надміру сплаченого судового збору (у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог) позивач просить суд при вирішенні справи повернути суму надміру сплаченого судового збору у розмірі 999,77 грн.

Ураховуючи наведене та положення пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сума надміру сплаченого судового збору у розмірі 999,77 грн, підлягає поверненню позивачу з державного бюджету шляхом постановлення судом відповідної ухвали.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНДИЧКА» (вул. Гірська, буд. 39, с. Кровне, Сумський район, Сумська область, 42323, ідентифікаційний код 34362966) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАРТІС» (вул. Київська, буд. 21, корпус В, п. 1, м. Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська область, 08132, ідентифікаційний код 34350636) пеню в сумі 48 272,04 грн (сорок вісім тисяч двісті сімдесят дві гривні чотири копійки), інфляційні втрати в сумі 35 695,65 грн (тридцять п`ять тисяч шістсот дев`яносто п`ять гривень шістдесят п`ять копійок), 3 % річних в сумі 4 212,70 грн (чотири тисячі двісті дванадцять гривень сімдесят копійок) та відшкодування судового збору в сумі 2 684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 03 березня 2023 року.

СуддяЮ.А. Джепа