Рішення № 109332030, 01.03.2023, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/229/2023

130/2592/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2023 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Грушковської Л.Ю.,

за участі секретаря Шпак А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Жмеринка в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області з даною позовною заявою, в якій просив встановити факт перебування у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 , стягнути з нього невиплаченої заробітної плати в сумі 1712,05 грн та стягнути моральної шкоди в сумі 10000 грн.

Позов обґрунтовано тим, що у період з 06.06.2022 року по 08.06.2022 позивач працював у фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на посаді різноробочого при виробництві тротуарної плитки за адресою: АДРЕСА_1 . У перший день роботи ним було надано відповідачу трудову книжку, копію паспорту та податкового номеру та допущено до виробництва 06.06.2022. Проте, як стало відомо позивачу пізніше відповідач не мав наміру його офіційно працевлаштувати та здійснити йому виплату домовленої заробітної плати, яка складала 15000 грн. в місяць. Внаслідок чого 08.06.2022 позивача ОСОБА_1 було звільнено, але відповідач відмовився здійснювати розрахунок та виплатити кошти за виконану роботу. Таким чином, позивач ОСОБА_1 вважає, що відповідачем порушено діюче законодавство України про оплату праці, використовуючи працю осіб, які не працевлаштовані на підприємстві, а також порушено гарантії на отримання винагороди за виконану роботу.

Ухвалою суду від 05.12.2022 відкрито провадження у даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними у справі матеріалами.

Позивач ОСОБА_1 отримав копію ухвали про відкриття провадження у даній справі.

21.02.2023 представником відповідача ФОП ОСОБА_2 адвокат Шевчуком А.А. подано відзив, у якому зазначено, що позовну заяву з додатками та ухвалу про відкриття провадження у справі отримав 06.02.2023 та заперечив проти позову, а також просив стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 7000 грн. Суд не примає даний відзив з наступних підстав.

Копія ухвали про відкриття провадження разом з копією позовної заяви та копіями доданих документів були надіслані відповідачу ОСОБА_2 . На адресу суду повернувся конверт 03.01.2023 із відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Крім того, 02.02.2023 представник відповідач подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, однак у відзиві зазначає, що ознайомився з матеріалами справи тільки 06.02.2023, проте жодного підтвердження про це суду не надано та не подав клопотання про продовження процесуального строку для подання відзиву відповідно до ст. 127 ЦПК України, тому відзив, який поданий 21.02.2023 суд вважає поданим поза межами строку, встановленого судом.

Відповідно ч.2 ст.247 ЦПК України суд розглянув справу без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вивчивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За положеннями статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Відповідно до частини першої статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим, зокрема, при укладенні трудового договору з фізичною особою.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Суд враховує практику Верховного Суду щодо розмежування цивільно-правового договору та трудового договору, адже особі, яка покликається на наявність трудових відносин, необхідно належними доказами підтвердити, що відносини саме такого характеру склалися у сторін.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. На відміну від працівника, виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує і виконує свою роботу.

А трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Верховний Суд у справі № 761/2846/16-ц відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач, який просив встановити факт перебування його загиблого сина у трудових відносинах з товариством, не довів обставини, що його син перебував у трудових відносинах, оскільки відсутня заява про прийняття на роботу та трудова книжка, не доведено факту роботи за правилами внутрішнього трудового розпорядку з визначенням робочого місця та відсутні докази виплати заробітної плати за трудовим договором (постанова ВС від 23.01.2018 у справі № 761/2846/16-ц).

При покликанні роботодавця на те, що між сторонами існують договірні зобов`язання за договором підряду, для спростування таких доводів необхідно звертати увагу на те, чи визначено таким договором обсяг виконуваної роботи у вигляді конкретних фізичних величин, які підлягають вимірюванню, що повинні були бути відображені в акті їх приймання; відомості щодо того, який саме конкретний результат роботи повинні передати виконавці замовникові; перелік завдань роботи, її видів, кількісних і якісних характеристик (постанова ВС від 08.05.2018 у справі № 127/21595/16-ц).

З огляду на ці положення позивач ОСОБА_1 повинен був дотриматись умов, необхідних для укладення трудового договору, а саме: написати заяву про прийняття на роботу, подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку тощо.

Судом установлено, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач ОСОБА_1 писав заяву про прийняття на роботу, надавав відповідачу трудову книжку та інші документи, отримував наказ про прийняття на роботу, укладав з відповідачем трудовий договір.

Позивач зазначає, що перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 у період з 06.08.2022 по 08.08.2022 року. Однак цей факт залишається недоведеним з огляду на те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували те, що позивач приступив фактично до виконання трудових обов`язків в цей період.

Позивач на підтвердження позову щодо встановлення факту перебування у трудових відносин із відповідачем з 06.08.2022 року по 08.08.2022 року надав копію пояснень ОСОБА_2 від 21.06.2022. Однак, суд зазначає, що дані докази не можуть вважатися належним підтвердженням того, що позивач перебував саме в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 .

В той же час, суд звертає увагу, що позивачем не надано копії трудової книжки, для встановлення того факту, що він в спірний період не був працевлаштований, чи перевірки відомостей про те, чи не отримував він за цей період виплату по безробіттю.

Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13 квітня 2020 року у справі №344/2293/19 (провадження №61-1121св20).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, в силу якого сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. При цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У контексті положень одного із основоположних принципів цивільного судочинства принципу змагальності сторін вирішальним фактором є те, що суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це обов`язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.

Разом з тим, належних доказів, наявності між сторонами трудових відносин у вказаний період, позивачем не подано та не встановлено судом в ході розгляду справи.

З огляду на те, що факту перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем судом не встановлено, позовні вимоги про встановлення факту перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах із ФОП ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту трудових відносин інші позовні вимоги також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними.

Що стосується позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд виходить з такого.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, викладених у статтях 12 і 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 76 і 81 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Право особи на відшкодування моральної шкоди, перш за усе, гарантується Конституцією України (статті 32, 56, 62).

Згідно з положеннями статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. При цьому доведенню підлягають : наявність моральної шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, наявність вини останнього в заподіянні шкоди.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем не доведено протиправність дій чи бездіяльності відповідача ФОП ОСОБА_2 , тобто вини останнього, а також причинного зв`язку між його винними діями та завданою позивачеві оспорюваною моральною шкодою в розмірі 10000 грн., лише за умов чого законом передбачена цивільна відповідальність щодо її відшкодування заподіювачем на користь потерпілого, у зв`язку із чим у задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 263- 265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про встановлення факту перебування у трудових відносинах, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди відмовити повністю.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя