Ухвала суду № 10931831, 15.07.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2010 р.                               м. Київ                                        К-22872/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Бившевої Л.І., Костенка М.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.

при секретарі Бадріашвілі К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівне

на постанову господарського суду Рівненської області від 11 травня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2007 року

у справі № 17/98

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот»(надалі –ВАТ «Рівнеазот»)

до Державної податкової інспекції у м.Рівне (надалі - ДПІ у м.Рівне)

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У березні 2007 року позивач звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом у якому поставлено питання про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №000032344/0/23-318 від 16.03.2007 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що розмір бюджетного відшкодування за січень 2007 року було визначено на підставі п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконним та підлягає скасуванню.

Постановою господарського суду Рівненської області від 11 травня 2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2007 року, позовні вимоги задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м.Рівне №000032344/0/23-318 від 16.03.2007 року; з Державного бюджету України на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 3,40грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі матеріалів дійшли висновку, що норми п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не ставлять настання бюджетного відшкодування в залежність від того, коли у отримувача товару виникло зобов’язання перед постачальниками, а визначає, що суми податку на додану вартість мають бути фактично сплачені у попередньому податковому періоді постачальникам товарів. Оскільки товари фактично оплачені в грудні 2006 року, то позивач вправі подати суми до бюджетного відшкодування в податковій декларації за січень 2007 року.

Не погоджуючись з рішенням попередніх судових інстанцій ДПІ у м.Рівне звернулась із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, з урахуванням уточнень, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу представник позивача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішень суду першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга відповідача підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

За результатами господарської діяльності позивач подав до органів держаної податкової служби податкові декларації з податку на додану вартість за грудень 2006 року та за січень 2007 року, відповідно до яких: у грудні 2006 року від’ємне значення різниці між сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду становить 8173445,00грн. (рядок 21); за січень 2007 року від’ємне значення різниці між сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду становить 6040976,00грн. (рядок 21). Крім того, позивачем був поданий уточнюючий розрахунок податкових зобов’язань з податку на додану вартість у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок за грудень 2006 року, відповідно до якого збільшено суму, що підлягає зарахуванню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, на 1972442,00гн. Відповідно до розрахунку суми бюджетного відшкодування за січень 2007 рік, позивачем визначена сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню у розмірі 10145887,00грн.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом проведено виїзну позапланову перевірку ВАТ «Рівнеазот»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за січень 2007 року, про що складено акт №277/206/ 23-300/05607824 від 14.03.2007 року.

За результатами проведеної перевірки ДПІ у м.Рівне прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №000032344/0/23-318 від 16.03.2007 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 1318839,00грн.

В ході проведення перевірки відповідачем було встановлено порушення позивачем абз.«а»п.п.7.7.2, пп.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що, за висновками податкового органу, призвело до завищення суми бюджетного відшкодування ПДВ за січень 2007 року на 1318839,00грн. За висновками податкового органу сума, яка підлягає бюджетному відшкодуванню, повинна дорівнювати сумі податкового кредиту попереднього податкового періоду, фактично сплаченої отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

          Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню) та строки проведення розрахунків встановлені п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

          Згідно з п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

          Відповідно до п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 вищезазначеного Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значені суми, розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховуються до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

          У п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту.

Отже сума, яка була розрахована за правилами п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до п.1.8 ст.1 цього ж Закону набуває статусу бюджетного відшкодування і підлягає поверненню з бюджету.

За змістом частин 4, 5 статті 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного з'ясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.

На думку колегії Вищого адміністративного суду України, докази, на які послалися суди в ухвалених ними рішеннях, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

У акті перевірки, відповідач зазначив, що за її результатами не можливо підтвердити заявлену суму бюджетного відшкодування за січень 2007 року на суму 7006734,00грн., що пов’язано з тим, що на момент підписання акту перевірки відсутні відповіді на направлені запити до інших ДПІ на проведення зустрічних перевірок на суму податку на додану вартість 7006734,00грн. Однак, у матеріалах справи відсутні будь-які дані, щодо зазначеного питання.

Крім того, для підтвердження правомірності включення позивачем сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за грудень 2006 року, контролюючим органом було направлено до відповідних ДПІ запити по основних постачальниках позивача. Відповідно до відповідей, отриманих відповідачем, до складу податкового кредиту за грудень 2006 року, основними постачальниками позивача були включені суму податку на додану вартість, які були сплачені у листопаді-грудні 2006 року. Однак, слід зазначити, що до матеріалів справи долучені копії платіжних доручень позивача, по основних постачальниках, лише за грудень 2006 року (т.2, т.3).

Суди повинні були з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у контролюючого органу докази, які підтверджують доводи відносно того, що сума бюджетного відшкодування за січень 2007 року позивачем визначена невірно.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суди не вимагали від відповідача надати такі докази, не створили стороні у справі необхідні умови для встановлення фактичних обставин останньої та правильного застосування законодавства.

Відповідно до частин 2, 3 статті 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Між тим, ст. 220 КАС України визначені межі перегляду справи судом касаційної інстанції, де, зокрема, передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ч.2 ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв’язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з’ясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового розгляду необхідно врахувати викладене, повно та об’єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231, Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівне – задовольнити.

Постанову господарського суду Рівненської області від 11 травня 2007 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2007 року –скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2009 року в частині зупинення виконання постанови господарського суду Рівненської області від 11 травня 2007 року та ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2007 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.