Рішення № 109298842, 20.02.2023, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2023м. ДніпроСправа № 904/2720/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бондарєв Е.М. за участю секретаря судового засідання Найдьонова Є.О.

за позовом виконувача обов`язків керівника Центральної окружної прокуратура міста Дніпра (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 29, ідентифікаційний код 02909938) в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 75, ідентифікаційний код 26510514)

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Гоу" (49101, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Олександра Поля, буд. 1/9, кв. 903, ідентифікаційний код 42260977)

до відповідача-2 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (49006, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Філософська, буд. 39А, ідентифікаційний код 39835428)

про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з одночасним припиненням речового права власності, витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки

Представники:

Від позивача: Романчук М.М., виписка з ЄДР, представник

Від відповідача-1: не з`явився

Від відповідача-2: не з`явився

Від третьої особи: не з`явився

В засіданні бере участь: Карпенко О.І., службове посвідчення, прокурор відділу

СУТЬ СПОРУ:

Виконувач обов`язків керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом №04/54-5211вих-22 від 30.08.2022 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради про:

1) визнання недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:563:0099, площею 0,611 га, (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1937215712101) №793 від 22.06.2021 укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Гоу", з одночасним припиненням речового права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Гоу", номер запису №42619087;

2) витребування від Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Гоу" на користь територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради земельну ділянку площею 0,611 га, кадастровий номер 1210100000:01:563:0099, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

3) скасування державної реєстрації земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0,611 га, кадастровий номер 1210100000:01:563:0099 у Державному земельному кадастрі.

Виконувач обов`язків керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра обґрунтовуючи наявність підстав для представництва зазначає, що Дніпровською міською радою та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право власності на спірну земельну ділянку площею 0,611 га за кадастровим номером 1210100000:01:563:0099, в порушення ст. ст. 116, 122 Земельного кодексу України зареєстровано за ОСОБА_1 за відсутності рішення уповноваженого органу на розпорядження землею комунальної власності, на підставі підроблених документів. Земельна ділянка вибула з комунальної власності за відсутності волі власника, органу уповноваженого на розпорядження землею комунальної власності - Дніпровської міської ради. ОСОБА_1 не набув законних прав щодо земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:563:0099. В подальшому, право власності на земельну ділянку площею 0,611 га за кадастровим номером 1210100000:01:563:0099, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (до перейменування - АДРЕСА_2 ) перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Гоу" на підставі договору купівлі-продажу від 22.06.2021 №793, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Н.М.

Таким чином, виконувач обов`язків керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра стверджує, що громадянин ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №278 від 19.02.1998 "Про надання приватному підприємцю Кулиненку Т.П. (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), земельної ділянки по АДРЕСА_2 у приватну власність для улаштування торгівельного центру та автостоянки", яке уповноваженим органом не виносилось, що свідчить про відсутність належного обсягу цивільної дієздатності у продавця під час укладення договору купівлі-продажу №793 від 22.06.2021 та про недійсність вказаного договору.

Разом з позовною заявою виконувачем обов`язків керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра подана заява №04/54-5210вих-22 від 30.08.2022 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що є предметом позову, та заборонити суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо об`єкту нерухомого майна, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а саме:

- земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (до перейменування - АДРЕСА_2 , площею 0,611 га, кадастровий номер 1210100000:01:563:0099,реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1937215712101.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на час звернення прокурора з позовом до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська про скасування державної реєстрації права власності, повернення земельної ділянки та скасування державної реєстрації земельної ділянки, за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:01:563:0099, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (до перейменування - АДРЕСА_2 , площею 0,611 га. В подальшому, під час розгляду справи Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська, ОСОБА_1 відчужено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Гоу" нерухоме майно - земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:01:563:0099 належне йому на праві власності. Вищевказана земельна ділянка відчужена ОСОБА_1 вже після пред`явлення керівником Центральної окружної прокуратури міста Дніпра позову до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська про повернення земельної ділянки, тобто після того як стало зрозуміло про невідворотність настання відповідальності у вигляді повернення ділянки у комунальну власність, що у свою чергу свідчить про те, що метою вказаного правочину є саме унеможливлення в подальшому реального виконання рішення про повернення ОСОБА_1 земельної ділянки.

Крім того, нерухоме майно відчужено за ціною значно нижчою, ніж ринкова вартість земельної ділянки. Так, відповідно до договору купівлі - продажу від 22.06.2021 №793, земельну ділянку відчужено за ціною 427 714,00 грн. Проте, Дніпровською міською радою 20.05.2020 прийнято рішення №12/57 "Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Дніпра". Так, відповідно до п.2 вказаного рішення, з 01.01.2021 введено в дію нормативну грошову оцінку земель міста Дніпра, де середня (базова) вартість 1 кв. м. землі станом на 01.01.2019 складає 644,05 грн. Тобто, середня вартість земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:563:0099, за адресою: АДРЕСА_2 , мала б складати 644,05 грн. * 6110 кв. м. = 3 945 145 грн., що більше ніж в 9 раз перевищує ціну за яку було відчужено земельну ділянку.

Таким чином, виконувач обов`язків керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра стверджує, що є достатньо обґрунтованим припущення що ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Гоу" будуть вжиті заходи до відчуження майна, що у подальшому утруднить виконання судового рішення. Враховуючи характер та предмет спірних правовідносин, протиправність дій відповідачів щодо подальшого незаконного розпорядження та використання земельної ділянки комунальної власності після подання вищевказаної позовної заяви, виконувач обов`язків керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра вважає, що є усі підстави для вжиття судом заходів забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.09.2022, яка постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.10.2022 залишена без змін, заяву виконувача обов`язків керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра про забезпечення позову задоволено.

На виконання вимоги ч.6 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України суд звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи ОСОБА_1 .

На електрону пошту суду надійшла інформація від Управління з питань громадянства, паспортизації, реєстрації та еміграції ГУ ДМС у Дніпропетровській області про те, що громадянин ОСОБА_1 зареєстрованим на території Дніпропетровської області або знятим з реєстраційного обліку не значиться.

Відповідно до ч. 10 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Виконувач обов`язків керівника Центральної окружної прокуратури міста Дніпра у вступній частині позовної заяви визначив Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Суд дослідив позовні матеріли та дійшов висновку про доцільність залучення Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача з огляду на предмет спору. А відтак, враховуючи вищевикладене, рішення у справі може вплинути на права та обов`язки Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, тому суд вважає за необхідне залучити до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 13.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №904/2720/22, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням учасників справи, виклик ОСОБА_1 як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області та призначено підготовче засідання на 14.11.2022 о 10:30 год.

Підготовче засідання 14.11.2022 відкладено на 12.12.2022 о 10:00 год.

До суду 12.12.2022 відповідачем-1 надані письмові пояснення в яких просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі з наступних підстав.

Щодо порушень норм процесуального права, відповідач-1 зазначає, що позовна заява подана до Господарського суду Дніпропетровської області в порядку господарського судочинства. Тоді, як суб`єктний склад учасників процесу включає в себе фізичну особу. Дійсно, земельна ділянка надавалась громадянину ОСОБА_1 як приватному підприємцю. Таким чином, позивачем заявлена позовна вимога щодо оскарження правочину, стороною в якому є фізична особа, що не може бути предметом і судового оскарження в порядку господарського судочинства.

Крім того, відповідач-1 зазначає, що прокуратурою не доведено достатніх підстав для здійснення представництва в інтересах органу місцевого самоврядування.

Щодо відсутності підстав для визнання недійсним договору, зазначає що відповідач-1 на підставі договору купівлі-продажу договору купівлі-продажу від 22.06.2021 №793 набув право власності на земельну ділянку площею 0,611 га за кадастровим номером 1210100000:01:563:0099. Так, відповідно до частини першої статті 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 Цивільного кодексу України. Водночас запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності відчужувача не є безспірним доказом добросовісності набувача.

Відповідач може бути визнаний добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений при відсутності у продавця права на відчуження.

В той же час, з огляду на підстави та предмет позову, відсутня позовна вимога щодо встановлення факту підробки рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, у зв`язку з чим заявлена позовна вимога щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу заснована на доводах, які не є загальновідомим та неспростовними.

Щодо відсутності підстав для витребування майна зазначає, що Стаття 1 Першого протоколу до конвенції містить 3 окремі норми: перша, що виражається в 1-му реченні абз.1 та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в 2-му реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в абз.2, визнає право договірних держав серед іншого контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норами, які стосуються конкретних випадків утручання в право мирного володіння майном, повинні тлумачитись у світлі загального принципу, закладеного 1-ю нормою.

Перша та найбільш важлива вимога ст. 1 Першого протоколу до конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинне бути законним.

Отже, відповідач-1 стверджує, що задоволення позовних вимог та витребування земельної ділянки у відповідача-1, яке є добросовісним набувачем, призведе до порушення ст.1 Першого протоколу до конвенції.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2022 продовжено строк розгляду справи в підготовчому провадження на 30 днів та відкладено судове засідання на 09.01.2023 о 14:30 год.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.01.2023 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 06.02.2023 о 11:00 год.

У судовому засіданні 06.02.2023 розгляд справи відкладено на 20.02.2023 о 14:00 год.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 6 лютого 2023 року №58/2023, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 07 лютого 2023 року № 2915-IХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Відповідно до частини 1 статті 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя, навіть в умовах воєнного стану.

Так, розпорядженням голови Господарського суду Дніпропетровської області № 34 від 28.03.2022 "Про роботу суду в умовах воєнного стану" відповідно до ст. 24 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у зв`язку із запровадженням 24 лютого 2022 року на території України воєнного стану Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ та рішення Ради суддів України від 24 лютого 2022 року № 9, з метою недопущення випадків загрози житло, здоров`ю та безпеці відвідувачів і працівників суду, встановлено в Господарському суді Дніпропетровської області особливий режим роботи суду.

Суд з метою належного виконання свого процесуального обов`язку щодо розгляду справи по суті, керується п.10 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, що кореспондується із ст. 129 Конституції України, за якою однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

У відповідності до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення у даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 20.02.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши представника позивача та прокурора відділу, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Такі випадки встановлено частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Вказаною нормою передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З зазначеної норми вбачається, що підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді складаються з чотирьох елементів:

1) наявність інтересів держави у спірних відносинах;

2) порушення/загроза порушення зазначених інтересів;

3) наявність/відсутність компетентного суб`єкта владних повноважень, який має захищати зазначені інтереси держави;

4) нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави компетентним суб`єктом владних повноважень (у разі його наявності).

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів ( далі у тексті Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, і який має передбачені законодавчим актом, тобто законом, повноваження на подання відповідного позову до суду.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України, статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 324 Цивільного кодексу України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15.07.1997 № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).

Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України (статті 140 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські рада є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

Положення статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлюють, що територіальним громадам міст належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно.

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин згідно зі статтями 12, 83, 122 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Враховуючи викладене, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Дніпровська міська рада як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території міста Дніпро, суб`єкт, уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста Дніпро, та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на наведене, положення статті 1, частини першої статті 83, частини першої статі 84, статті 122 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

Щодо бездіяльності Дніпровської міської ради суд зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Крім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко прот" України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".

Фактично, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання надання в користування земельних ділянок комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, у зв`язку з чим прокурор звертається до суду з позовом щодо захисту інтересів держави.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Варто зазначити, що у постанові від 22.08.2018 у справі №807/62/16 Верховний Суд, посилаючись на частину 2 статті 19 Конституції України, констатував, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони надані, уповноважений орган фактично має обов`язок, а не право захищати інтереси держави. Зазначене є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб`єктивних прав органу, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Землі комунальної власності зайнято самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.

Вказана позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки самовільне зайняття земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Проте, Дніпровською міською радою та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду.

Центральною окружною прокуратурою міста Дніпра неодноразово скеровувались листи у відповідності до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (№04/34-1937вих-20 від 04.05.2020, №04/34-443вих-21 від 28.01.2021, №04/54-612вих-21 від 20.04.2021, №04/54-3906вих-22 від 11.07.2022) на адресу Дніпровської міської ради, в яких повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при реєстрації права власності та земельна ділянка кадастровий номер 1210100000:01:563:0099 вибула з комунальної власності.

Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження Дніпровської міської ради, заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірну земельну ділянку не вжито, що підтверджується листами Дніпровської міської ради №7/22-1176 від 18.05.2020, №7/11-265 від 10.02.2021, №7/11-928 від 28.04.2021, №7/11-1269 від 19.07.2022 та свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

У постанові від 10.08.2021 у справі № 923/833/20 Верховним Судом наголошено, що суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази щодо обставин, які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

Варто зазначити, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі №923/833/20, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного королівства" суд проголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Крім того, є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Таким чином, зазначене свідчить про нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку.

Враховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються незахищеними, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Дніпровської міської ради.

Позовні вимоги прокурора в інтересах держави у даній справ не порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання самовільного зайняття земельної ділянки комунальної власності та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

У відповідності до вимог частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" листом від 05.08.2022 за № 04/54-4666вих-22 Дніпровську міську раду повідомлено про зверненням Центральної окружної прокуратури міста Дніпра із позовом до ТОВ "Солар Гоу", ОСОБА_1 , третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з одночасним припиненням речового права власності, витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки.

При цьому, Дніпровська міська рада є органом, який уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах та про свій намір звернутися з даним позовом прокурор повідомив позивача в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", шляхом направлення листа-повідомлення.

Таким чином, господарський суд приходить до висновку, що прокурор при зверненні з даним позовом з дотриманням норм статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначив уповноважений орган державної влади та належним чином обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах внаслідок у тому числі бездіяльності позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, Дніпропетровською місцевою прокуратурою №3 (на теперішній час Центральна окружна прокуратура міста Дніпра) розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019041440000050 від 09.09.2019 за фактом використання завідомо підроблених документів з метою заволодіння земельними ділянками, за ознаками складу злочинів передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 191 Кримінального кодексу України.

Під час досудового розслідування встановлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:563:0099, державним реєстратором приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Андрєєвою Г.О. 15.10.2019 зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:01:563:0099, яка знаходиться за адресою: м. Дніпро, вул. Терещенківська, 23А (до перейменування - вул. Червоного Козацтва), площею 0,611 га, за ОСОБА_1 на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №278 від 19.02.1998 "Про надання приватному підприємцю Кулиненку Т.П. (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), земельної ділянки по вул. Червоного Козацтва у приватну власність для улаштування торгівельного центру та автостоянки".

Разом з тим, відповідно до інформації Дніпровської міської ради №7/22-1176 від 18.05.2020, №7/11-351 від 07.02.2020, №7/11-204 від 24.01.2020 рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №278 від 19.02.1998 "Про надання приватному підприємцю Кулиненку Т.П. (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), земельної ділянки по вул. Червоного Козацтва у приватну власність для улаштування торгівельного центру та автостоянки" - не приймалось, а в дійсності рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради №278 від 19.02.1998 мало заголовок "Про затвердження Програми розвитку легкої промисловості міста на період до 2005 року", тобто, питання щодо надання земельної ділянки у приватну власність приватному підприємцю Кулиненку Т.П. (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) для улаштування автостоянки не вирішувалося взагалі. Зазначена інформація підтверджується Протоколом засідання виконкому міської ради від 19.02.1998 №2.

Право приватної власності на спірну земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.02.1998 №278, яке не приймалось, номер запису про право власності: 49171782.

Крім того, передача земельної ділянки у приватну власність фізичній особі-підприємцю для улаштування автостоянки на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської міської ради не відповідала б діючому законодавству на 19.02.1998.

Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України в редакції станом на 19.02.1998 передача земельних ділянок громадянам у власність здійснювалась на підставі рішення міської ради, а не виконавчого комітету.

Згідно зі ст. 67 Земельного кодексу України в редакції станом на 19.02.1998 громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач. Передача земельних ділянок у власність громадянам для улаштування автостоянок також не була передбачена чинним на той час законодавством.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином, право власності на спірну земельну ділянку площею 0,611 га за кадастровим номером 1210100000:01:563:0099, в порушення ст. ст. 116, 122 Земельного кодексу України зареєстровано за Кулиненком Т.П. за відсутності рішення уповноваженого органу на розпорядження землею комунальної власності, на підставі підроблених документів. Земельна ділянка вибула з комунальної власності за відсутності волі власника, органу уповноваженого на розпорядження землею комунальної власності - Дніпровської міської ради. ОСОБА_1 не набув законних прав щодо земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:563:0099.

В подальшому, право власності на земельну ділянку площею 0,611 га за кадастровим номером 1210100000:01:563:0099, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (до перейменування - вул. Червоного Козацтва) перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сорал Гоу" (код ЄДРПОУ 42260977) на підставі договору купівлі - продажу від 22.06.2021 №793, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Н.М.

Таким чином, встановлено, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, не наданих у користування іншим особам, рішення уповноваженого на розпорядження земельною ділянкою органу про передачу її в оренду будь-якій фізичній чи юридичній особі не прийнято та не приймалося.

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю правових підстав для визнання недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,611 га за кадастровим номером 1210100000:01:563:0099, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (до перейменування - вул. Червоного Козацтва), витребування зазначеної земельної ділянки та скасування державної реєстрації прав на майно.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з вимогами ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Згідно зі ст.ст. 13, 15, 16 Цивільного кодексу України право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачено перелік способів захисту цивільних прав, які мають універсальний характер та можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав.

Разом з тим, законодавцем передбачено, що такий перелік не є вичерпним та надано право суду захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту.

Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту. Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі №372/1684/14-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 зроблено висновок, що за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Аналогічні висновки містять постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, Інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Вищезазначене узгоджується із висновками сформульованими, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Цивільним кодексом України передбачені засади захисту права власності. Зокрема, ст. 387 Цивільного кодексу України надає власнику право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває права власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

На наявність права власника на майно не впливає також і та обставина, що воно було предметом угод відчуження, укладених іншими особами, оскільки дійсний власник не був стороною цих угод, а ст. 346 Цивільного кодексу України не передбачає припинення права власності дійсного власника в зв`язку з реєстрацією договорів купівлі-продажу за іншими особами під час його неодноразового перепродажу, що відбувалося без участі та поза межами волі дійсного власника.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 Цивільного кодексу України.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, висловленої ним у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, Великою Палатою Верховного Суду, у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16; від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц; від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-щ від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 тощо).

Положення статті 388 Цивільного кодексу України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою ним у постанові від 15.03.2017 у справі № 916/2130/15, а також у постанові від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15, від 21.11.2018 у справі № 674/31/15-ц (Верховний Суд), а також з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 754/4108/18-ц (провадження №61-20219св19), від 22 січня 2020 року у справі № 754/14094/17 (провадження № 61-5800св19) та від 14 квітня 2021 року у справі №753/11965/19 (провадження № 61-1157св21).

Згідно з ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Висновки про те, що власник може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, котра є останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене, викладені також Верховним Судом України у постановах від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, від 11.02.2015 у справі № 6-1цс15, від 29.06.2016 у справі № 6-1376цс16, Верховним Судом у постановах від 03.07.2019 у справі № 128/2526/16-ц, від 26.05.2020 у справі № 569/11322/17, від 06.10.2021 у справі № 205/5579/19.

Спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов`язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини.

Отже, право власності на майно, яке було передане за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути в нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України. У такому випадку діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Аналогічні позиції викладені у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 11.03.2020 у справі № 910/8965/18, від 24.03.2020 у справі № 200/9962/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 зазначено, що однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

У постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 201/2635/18 зроблено висновок, що особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права та правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Таким чином, оскільки спірне нерухоме майно - земельна ділянка, як складова частина комунального нерухомого майна, вибуло з володіння дійсного власника - територіальної громади міста Дніпра поза її волею за відсутності жодних правових підстав на підставі рішення яке не виносилось, що є достатньою підставою для витребування цієї речі від добросовісного набувача, тобто відповідача у справі, на користь Дніпровської міської ради.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до п. 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" (далі - Закон) земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Відповідно до ч. 6 ст. 16 Закону кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до Порядку ведення Державного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 державна реєстрація земельної ділянки - внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру. Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Згідно з ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України, земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема, скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Аналогічні положення передбачено ч. 10 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр".

Дозвіл на розробку документації із землеустрою спірної земельної ділянки уповноваженим органом не надавався, документація із землеустрою спірної земельної ділянки не погоджувалась у встановленому законодавством порядку, розроблена на підставі підроблених документів, не належним суб`єктом, що свідчить про протиправну реєстрацію земельної ділянки, та наявність підстав для скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки.

З урахуванням викладеного, з метою усунення перешкод Дніпровській міській раді у вільному використанні або розпорядженні своїм майном у вигляді земельної ділянки комунальної власності, наявні підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки, що розташована за адресою: вул. Терещенківська, 23А, м. Дніпро, загальною площею 0,611 га, кадастровий номер 1210100000:01:563:0099 у Державному земельному кадастрі.

З урахуванням викладеного, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 11 377,71 грн. (за подачу позовної заяви) та у сумі 1 240,50 грн. (за подачу заяви про забезпечення позову), підлягає стягненню на користь позивача з відповідача-1 у сумі 6 309,11 грн. та з відповідача-2 у сумі 6 309,10 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73-79, 86, 91, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги виконувача обов`язків керівника Центральної окружної прокуратура міста Дніпра в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Гоу"; до відповідача-2 ОСОБА_1 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки з одночасним припиненням речового права власності, витребування земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:563:0099, площею 0,611 га, (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1937215712101) №793 від 22.06.2021 укладений між ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Гоу" (49101, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Олександра Поля, буд. 1/9, кв. 903, ідентифікаційний код 42260977) з одночасним припиненням речового права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Солар Гоу", номер запису №42619087.

Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Гоу" (49101, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Олександра Поля, буд. 1/9, кв. 903, ідентифікаційний код 42260977) на користь територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, просп. Дмитра Яворницького, 75, ідентифікаційний код 26510514) земельну ділянку площею 0,611 га, кадастровий номер 1210100000:01:563:0099, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0,611 га, кадастровий номер 1210100000:01:563:0099 у Державному земельному кадастрі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Солар Гоу" (49101, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Олександра Поля, буд. 1/9, кв. 903, ідентифікаційний код 42260977) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 38, ідентифікаційний код 02909938) 6 309,11 грн. витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 38, ідентифікаційний код 02909938) 6 309,10 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення - 02.03.2023.

Суддя Е.М. Бондарєв