Постанова № 10929055, 23.11.2009, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

17 листопада 2009 року Справа № 2-29/3585-2009                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  ,

суддів                                                                      ,

                                                                                          ,

за участю представників сторін:

позивача: Тозлован Євген Васильович, довіреність № 29/10 від 01.06.09, дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України";

відповідача: Козловський Євген Валерійович, довіреність № 7/Д від 10.06.08, закрите акціонерне товариство "Теодосія";

розглянувши апеляційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Башилашвілі О.І.) від 06 жовтня 2009 року у справі №2-29/3585-2009

за позовом           дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, 1,Київ 116,04116)

до           закритого акціонерного товариства "Теодосія" (вул. Володарського, 39-Б,Феодосія,98100)

про стягнення 773068,96 грн.

                                                            ВСТАНОВИВ:

Позивач, дочірня компанія «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача, закритого акціонерного товариства «Теодосія», про стягнення суми боргу у розмірі 551755.43 грн., інфляційних втрат в сумі 132143.02 грн., пені в сумі 65513.23 грн., 3% річних –23657.28 грн. (а.с. 2-5).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, закрите акціонерне товариство «Теодосія», не виконав прийняті на себе зобов’язання за договором на постачання природного газу від 01 жовтня 2007 року № 06/07-1524 БО-19 в частині оплати отриманого газу, в результаті чого за ним склалася заборгованість в сумі 551755.43 грн., на яку позивачем була нарахована пеня, інфляційні витрати та річні.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 жовтня 2009 року у справі № 2-29/3585-2009 (суддя Башилашвілі О.І.) позов дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»задоволений частково.

З закритого акціонерного товариства «Теодосія»на користь позивача стягнуто пеню в сумі 4382.10 грн., 3 % річних в сумі 23657.28 грн. та збитки від знецінення коштів внаслідок інфляції в сумі 11460.90 грн.

В частині позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 183554.00 грн. в задоволенні позову відмовлено.

В частині позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 368201.43 грн. провадження у справі припинено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

При прийнятті рішення про відмову в позові в частині стягнення заборгованості, суд першої інстанції послався на постанову Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2008 року № 440, якою передбачений порядок укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а оскільки позивач відмовився підписати такий договір, ці дії перешкоджають виконанню відповідачем свого обов’язку щодо погашення заборгованості у встановлено чинним законодавством порядку, у зв’язку з чим, відповідач не повинний нести відповідальність, згідно зі статтею 614 Цивільного кодексу України, за порушення зобов’язання через відсутність його вини у цьому.

Одночасно, враховуючи, що відповідачем після звернення позивача до господарського суду було сплачено заборгованість в сумі 368201.43 грн., провадження у справі в цієї частині припинено на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо стягнення з відповідача сум пені та збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції, місцевий господарський суд, враховуючи положення пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, статті 233 Господарського кодексу України, частини 4 статті 613, частини 2 статті 616 Цивільного кодексу України та той факт, що відповідач вчинив усі необхідні дії для усунення заборгованості, зменшив суму пені до 4382.10 грн., суму інфляційних втрат до 11460.90 грн..

Сума 3 % річних, заявлена до стягнення позивачем, була визнана відповідачем у відзиві на позов та задоволена судом першої інстанції в повному обсязі в сумі 23657.28 грн..

Не погодившись з рішенням суду, дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати в частині відмові в стягненні суми основного боргу та зменшення сум пені та інфляційних втрат, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цієї частині.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Так, дочірня компанія «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»вважає, що поза увагою місцевого господарського суду залишилися положення статей 6, 627 Цивільного кодексу України, якими передбачене право сторін за договором бути вільними в його укладанні, у зв’язку з чим вважає передчасним та необґрунтованим висновок суду про вчинення позивачем перешкод відповідачу в усуненні заборгованості через відмову від укладення договору про організацію взаєморозрахунків.

Зокрема, заявник апеляційної скарги вказує, що заходи, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2008 року № 440, не є обов’язковими для виконання суб’єктами господарювання, як помилково зазначив господарський суд, а лише передбачають один з механізмів погашення заборгованості та не впливають на зміну умов договору постачання природного газу, укладеного між сторонами у даній справі, зокрема, в частині проведення розрахунків.

Таким чином, сторона вважає, що оскільки чинним законодавством не передбачений обов’язок позивача укладати договір про організацію взаєморозрахунків, висновок суду про відсутність у діях відповідача, які призвели до створення боргу, вини, є безпідставним та таким, що не відповідає обставинам справи.

Переглянувши справу у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

01 жовтня 2007 року між дочірньою компанією «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(постачальник) та закритим акціонерним товариством «Теодосія»(покупець) був укладений договір на постачання природного газу № 06/07-1524 БО-19 (а.с. 11-13).

Згідно з пунктом 1.1 договору постачальник зобов’язався передати у власність покупцю природний газ, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити газ за умовами договору.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за газ та послуги з його транспортування проводяться грошовими коштами у наступному порядку: перша оплата у розмірі 34 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10 числа поточного місяця; подальші оплати проводяться платежами по 33 відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу 20 та 30 (31) числа поточного місяця. Остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання – передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем у період з листопада –грудня 2007 року, березня 2008 року передано у власність відповідача природний газ на загальну суму 1005858.21 грн., що підтверджується актами приймання –передачі природного газу від 30 листопада 2007 року, 31 грудня 2007 року, 26 березня 2008 року, 31 березня 2008 року (а.с. 17-21), підписаними відповідачем без заперечень.

Відповідачем отриманий природний газ був оплачений частково в сумі 454102.78 грн., що ним не заперечується, у зв’язку з чим, за закритим акціонерним товариством «Теодосія»склалася заборгованість за природний газ в сумі 551755.00 грн. ( 1005858.21 –454102.78 = 551755.00).

Підставою для звернення Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” до господарського суду із даним позовом з’явилась несплата закритим акціонерним товариством «Теодосія»у добровільному порядку вищевказаної заборгованості за договором поставки від 01 жовтня 2009 року № 06/07-1524 БО-19.

Крім того, в позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 132143.02 грн., пеню в сумі 65513.23 грн., 3% річних –23657.28 грн., посилаючись на положення статей 625 Цивільного кодексу України та пункт 7.2 договору.

Після звернення позивача до господарського суду закрите акціонерне товариство «Теодосія»сплатило частину заборгованості в сумі 368201.43, що підтверджується платіжним дорученням від 04 вересня 2009 року № 371 (а.с. 85), у зв’язку з чим провадження у цієї частині було припинено на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 жовтня 2009 року у справі № 2-29/3585-2009 позов дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»задоволений в частині стягнення з відповідача пені в сумі 4382.10 грн., 3 % річних в сумі 23657.28 грн. та збитки від знецінення коштів внаслідок інфляції в сумі 11460.90 грн.

В частині позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 368201.43 грн. провадження у справі припинено.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для її задоволення виходячи з наступного.

Як вбачається зі змісту договору від 01 жовтня 2009 року № 06/07-1524 БО-19 він за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що позивачем на виконання умов договору у період з листопада –грудень 2007 року по березень 2008 року передано у власність відповідача природний газ на загальну суму 1005858.21 грн., що підтверджується актами приймання –передачі природного газу від 30 листопада 2007 року, 31 грудня 2007 року, 26 березня 2008 року, 31 березня 2008 року (а.с. 17-21), але відповідачем поставлений товар оплачений був лише частково в сумі 454102.78 грн..

Таким чином, за товар, який був поставлений відповідачу позивачем, створилася заборгованість в сумі 551755.00 грн., розмір якої відповідачем не оспорювався.

З матеріалів справи також вбачається, що у зв’язку зі сплатою відповідачем в період судового розгляду справи частини заборгованості в сумі 368201.43, що підтверджується платіжним дорученням від 04 вересня 2009 року № 371 (а.с. 85), провадження у справі у цієї частині було правомірно припинено господарським судом на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, несплаченою на день прийняття рішення суду залишилася заборгованість в сумі 183554.00 грн..

Відмовляючи у позові в частині стягнення цій сумі заборгованості, суд першої інстанції послався на навмисне ухилення позивача від прийняття заходів, спрямованих на усунення цього боргу, що виразилося у відмови позивача укласти із закритим акціонерним товариством «Теодосія» договір по організації взаєморозрахунків на суму заборгованості за договором на постачання природного газу від 01 жовтня 2009 року № 06/07-1524 БО-19, що передбачено пунктом 3 Порядку перерахування у 2008 році субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуг з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню, яка виникла у зв’язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, затвердженим органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2008 року № 440.

Право на отримання цій субвенції відповідач має на підставі статті 54 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік».

Однак, судова колегія не може погодитися з даним висновком суду.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що підставою для проведення розрахунків є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається між учасниками розрахунків на підставі документа, який підтверджує наявність у учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без врахування пені, штрафних санкцій та фінансових санкцій).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про те, що укладення між учасниками розрахунків договору про організацію взаєморозрахунків, що передбачено пунктом 3 Порядку, свідчить саме про те, що проведення взаєморозрахунків має бути добровільним та здійснюватися на власний розсуд їх учасників.

Виходячи з того факту, що сторонами у справі договір про організацію взаєморозрахунків підписаний не був, зміни до договору від 01 жовтня 2009 року № 06/07-1524 БО-19 на поставку природного газу в частині розрахунків не вносилися, відповідач не звільняється від своїх обов’язків за цим договором. А тому посилання суду першої інстанції на частину 6 статті 193 Господарського кодексу України та частину 1 статті 614 Цивільного кодексу України є неспроможними.

Оскільки, як було встановлено судовою колегією, позивач належним чином та в повному обсязі виконував свої обов’язки за договором поставки від 01 жовтня 2009 року № 06/07-1524 БО-19, що не оспорюється відповідачем, застосування місцевим господарським судом статті 613 Цивільного кодексу України також слід вважати помилковим.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає наявними усі підстави для стягнення, на підставі вказаних правових норм, із закритого акціонерного товариства «Теодосія»суми заборгованості в розмірі 183554.00 грн. за природний газ, отриманий від дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України».

Посилання відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції на сплату ним заборгованості за спірним договором поставки в сумі 183554.00 грн. (платіжне доручення від 28 жовтня 20009 року № 452; а.с. 133), судова колегія не може прийняти до уваги, оскільки зміна стану здійснення розрахунків між сторонами мало місце вже після прийняття рішення суду, що оскаржується. Ця обставина повинна бути врахована в процесі виконання судового рішення.

Крім суми заборгованості, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 23657.28 грн., пеню в сумі 65513.23 грн. та інфляційні втрати в сумі 132143.02 грн..

Враховуючи, що відповідачем в процесі розгляду справи першою інстанцією визнані позовні вимоги в частині стягнення з нього суми 3 % річних в розмірі 23657.28 грн.(а.с. 84), ця сума правомірно стягнута судом першої інстанції. Рішення суду в цієї частині оскаржено не було та не є предметом апеляційного перегляду справи.

В частині стягнення з відповідача сум пені та збитків від знецінення коштів внаслідок інфляції, місцевий господарський суд, керуючись пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, а також положенням статті 233 Господарського кодексу України, частини 4 статті 613, частини 2 статті 616 Цивільного кодексу України та враховуючи той факт, що відповідач, на погляд суду, вчинив усі необхідні дії для усунення заборгованості, зменшив суму пені до 4382.10 грн. та суму інфляційних втрат до 11460.90 грн..

Судова колегія не погоджується зі зміною судом сум пені та інфляційних втрат, оскільки це зроблено виходячи з неправильного застосування норм матеріального права.

Так, частиною 4 статті 613 Цивільного кодексу України, на яку послався суд в оскаржуваному рішенні, передбачено, що боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора, однак, як встановлено судовою колегією прострочення кредитора допущено не було.

Згідно з частиною 2 статті 616 Цивільного кодексу України, суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Проте, враховуючи, як було вище встановлено, дії позивача з відмови від укладення з відповідачем договору по організації взаєморозрахунків не можна розцінювати як дії, які сприяли збільшенню збитків.

Розмір інфляційних втрат, також, на думку суду апеляційної інстанції, був безпідставно зменшений місцевим господарським судом, оскільки ці втрати є не штрафними санкціями, а втратами, заподіяними процесом знецінення грошових коштів та зниженням їх купівельної спроможності, тобто це лише додаткове зобов’язання, спрямоване на отримання реальної вартості грошей, неотриманих внаслідок невиконання грошового зобов’язання.

Вищезазначене виключає можливість застосування положень статті 616 Цивільного кодексу України.

Сума пені підлягає стягненню в повному обсязі виходячи з наступного.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Така відповідальність боржника також передбачена пунктом 7.2 договору поставки від 01 жовтня 2009 року № 06/07-1524 БО-19.

Згідно з приписами пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»від 22 листопада 1996 року № 543/96 ВР.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи суму заборгованості в розмірі 551755.43 грн., яка існувала на час звернення позивача до суду, сума пені нарахована позивачем вірно, у зв’язку з чим позовні вимоги дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»про стягнення із закритого акціонерного товариства «Теодосія»пені в сумі 65513.23 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

В розмірі, заявленому позивачем, підлягає стягненню з відповідача та сума інфляційних втрат в розмірі 132143.00 грн.. Правовою підставою для стягнення є стаття 625 Цивільного кодексу України, згідно якої, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду у зв’язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права та прийняття нового рішення у справі про часткове задоволення позову.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, виходячи з суми заборгованості, що існувала на час звернення позивача до господарського суду, з огляду на застосування санкцій та інших втрат, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 частини статті 103, пунктами 3, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд          

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»задовольнити.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 жовтня 2009 року у справі № 2-29/3585-2009 скасувати.

3. Прийняти нове рішення у справі.

Позов дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»задовольнити частково.

Стягнути з закритого акціонерного товариства «Теодосія»(98100, м. Феодосія, вул.. Володарського, 39-б, код ЄДРПОУ 30689644) на користь дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»(04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) заборгованість в сумі 183554.00 грн., пеню в сумі 65513.00 грн., інфляційні втрати в сумі 132143.00 грн., 3 % річних в сумі 23657.00 грн., державне мито в сумі 7731.00 грн. та 315.00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 368201.43 грн., провадження у справі –припинити.

Господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.

Головуючий суддя                                                  

Судді