Постанова № 10928161, 19.10.2009, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

14 жовтня 2009 року Справа № 2-3/1239-2009

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Остапової К.А.,

суддів                                                                      Антонової І.В.,

                                                                                          Маслової З.Д.,

за участю представників сторін:

прокурора: не з'явився;

позивача - Міністерства оборони України: не з'явився;

відповідача - Закритого акціонерного товариства "Український мобільний зв'язок" в особі Кримського територіального управління - відокремленого підрозділу Закритого акціонерного товариства "Український мобільний зв'язок": Данільченко Віктор Іванович, довіреність № 0136/9 від 10.03.2009;

відповідача - Військового радгоспу "Азовський" Міністерства оборони України: не з'явився;

розглянувши апеляційне подання Військового прокурора Феодосійського гарнізону на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Соколова І.О.) від 02-16.07.2009 у справі №2-3/1239-2009

за позовом           Військового прокурора Феодосійського гарнізону (вул. Руська,10, місто Феодосія, 98100)

в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (Повітрянофлотський пр-т,6, місто Київ, 01001)

до          Закритого акціонерного товариства "Український мобільний зв'язок" (вул.Лейпцизька,15, місто Київ, 01001)

в особі Кримського територіального управління - відокремленого підрозділу Закритого акціонерного товариства "Український мобільний зв'язок" (вул.Самокіша, 9/7, місто Сімферополь, 95000)

Військового радгоспу "Азовський" Міністерства оборони України (вул.Леніна,12, смт. Багерове, Ленінський район, 98227)

про розірвання договору,

                                                            ВСТАНОВИВ:

Військовий прокурор Феодосійського гарнізону звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Кримського територіального управління –відокремленого підрозділу Закритого акціонерного товариства „Український мобільний зв’язок” та Військового радгоспу „Азовський” Міністерства оборони України про визнання недійсним договору № 97/1 від 01.08.2006, укладеного між Військовим радгоспом „Азовський” Міністерства оборони України та Закритим акціонерним товариством „Український мобільний зв’язок”, в особі директора Кримського територіального управління –відокремленого підрозділу Закритого акціонерного товариства „Український мобільний зв’язок”.

Позовні вимоги, з посиланням на вимоги статей 4, 18-21, 75 Земельного кодексу України, статей 215, 216 Цивільного кодексу України, статей 1, 10 Закону України „Про телекомунікації” мотивовані тим, що майно, яке є предметом спірного договору є технічними засобами телекомунікацій та повинно розміщуватись на землях телекомунікацій, що є складовою частиною земель зв’язку. Але, переведення земель сільськогосподарського призначення, які знаходяться у постійному користуванні відповідача –Військового радгоспу „Азовський” Міністерства оборони України та на яких розміщені технічні засоби телекомунікацій згідно із спірним договором, у землі зв’язку органами державної влади та органами місцевого самоврядування не проводилось. Тому, на думку прокурора, договір № 97/1 від 01.08.2006, укладений між відповідачами, є таким, що суперечить вимогам діючого законодавства.

Позивач –Міністерство оборони України у своїх письмових поясненнях (вх. № 5688 від 21.04.2009) підтримав позовні вимоги Військового прокурора Феодосійського гарнізону.

Відповідач - Закрите акціонерне товариство в особі Кримського територіального управління –відокремленого підрозділу Закритого акціонерного товариства „Український мобільний зв’язок” (далі –відповідач-1) проти позовних вимог заперечував з тих підстав, що спірний договір повністю відповідає загальним вимогам, дотримання яких є необхідним для дійсності правочину, що встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, зазначаючи на те, що фактично цей договір є договором по наданню послуг зберігання, який відповідає статтям 901-903 вказаного Кодексу. Будь-яких обмежень щодо господарської діяльності Військового радгоспу „Азовський” Міністерства оборони України у встановленому порядку не застосовувалось.

Крім того відповідач-1 стверджує, що спірний договір не має суттєвих умов договору оренди землі, ніяка ділянка за цим договором не передавалась у його користування, співпрацівники Закритого акціонерного товариства „Український мобільний зв’язок” не знаходяться в місцях розташування обладнання, вільного допуску до обладнання не мають.

Відповідач –Військовий радгосп „Азовський” Міністерства оборони України (далі –відповідач-2) у відзиві на позов заперечень проти позовних вимог не виклав, навпаки, зазначив, що спірний договір укладений з порушенням вимог частин другої та третьої статті 20 Земельного кодексу України, оскільки органами місцевого самоврядування рішення щодо зміни цільового призначення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, наданої у постійне користування відповідачу-2, на якій розташовані технічні засоби телекомунікації відповідача-1, в землі зв’язку не приймалось.

Письмовою заявою прокурор уточнив предмет позову, просив вважати предметом спору визнання недійсним договору надання послуг з розміщення та зберігання обладнання № 97/1 від 01.08.2006, уточнив найменування першого відповідача - Закрите акціонерне товариство „Український мобільний зв’язок” та найменування структурного підрозділу першого відповідача –Кримське територіальне управління –відокремлений підрозділ Закритого акціонерного товариства „Український мобільний зв’язок”, адреса державної реєстрації: місто Сімферополь, вул. Самокіша,9/7.

Рішенням господарського суду міста Севастополя від 02-16.07.2009 відмовлено в задоволенні вимог військового прокурора Феодосійського гарнізону.

Рішення суду мотивовано тим, що прокурором не було надано доказів того, що договір № 97/1 від 01.08.2006, укладений між відповідачами, суперечить вимогам законодавства, а посилання прокурора на вимоги Земельного кодексу України є необґрунтованими.

Не погодившись з рішенням суду, військовий прокурор Феодосійського гарнізону звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому просить рішення господарського суду по цій справі скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з підстав неповного з’ясування судом обставин справи та невірного застосування норм матеріального права.

Так, на думку прокурора, при укладенні договору № 97/1 від 01.08.2006 було порушено порядок встановлення та зміни цільового призначення земель, що є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 21 Земельного кодексу України.

При прийнятті апеляційного подання Військового прокурора Феодосійського гарнізону судом апеляційної інстанції встановлено, що позов подано до відокремленого підрозділу Закритого акціонерного товариства „Український мобільний зв’язок” –Кримського територіального управління.

Відповідно до Положення Кримське територіальне управління –Відокремлений підрозділ Закритого акціонерного товариства „Український мобільний зв’язок” є відокремленим структурним підрозділом Закритого акціонерного товариства „Український мобільний зв’язок” без статусу юридичної особи, що вступає в господарські, договірні, розрахункові та інші відносини, а також здійснює іншу діяльність в межах своєї компетенції від імені Закритого акціонерного товариства „Український мобільний зв’язок” (пункт 3.1).

У зв’язку з викладеним ухвалою апеляційного суду від 20.08.2009 до участі у справі в якості іншого відповідача залучено Закрите акціонерне товариство „Український мобільний зв’язок” в особі Кримського територіального управління –відокремленого підрозділу Закритого акціонерного товариства „Український мобільний зв’язок”.

Відповідач-1 проти апеляційного подання заперечував з підстав, викладених у письмовому вигляді (арк. справи 136-139) та у судовому засіданні, основні з яких полягають в тому, що спірний договір повністю відповідає вимогам, дотримання яких є необхідним для дійсності правочину, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, докази скритності інших відносин, крім тих, які прямо вказані в договорі військовим прокурором не надані, спірний договір не завдає будь-яких збитків державі, а навпаки, дозволяє Військовому радгоспу „Азовський” Міністерства оборони України отримувати додаткові джерела фінансування без фінансового навантаження на державний бюджет за рахунок інших видів господарської діяльності відповідно до пункту 4.3 Статуту.

За розпорядженням керівництва суду від 23.09.2009 змінено склад судової колегії, суддю Градову О.Г. замінено на суддю Маслову З.Д.

Розгляд апеляційної скарги був відкладений з 23.09.2009 на 14.10.2009.

У судове засідання, яке було призначено на 14.10.2009, прокурор, позивач - Міністерство оборони України та відповідач - Військовий радгосп "Азовський" Міністерства оборони України явку уповноважених представників не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини нез’явлення суд не сповістили.

Враховуючи те, що явка сторін не визнавалась обов’язковою, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю прокурора, представників позивача - Міністерства оборони України та відповідача - Військового радгоспу "Азовський" Міністерства оборони України, повідомлених належним чином про час та місце розгляду апеляційного подання, за наявними у матеріалах справи доказами.

Розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

01.08.2006 між Військовим радгоспом „Азовський” Міністерства оборони України (Виконавець) та Закритим акціонерним товариством „Український мобільний зв’язок” (Замовник) в особі директора Кримського територіального управління –відокремленого підрозділу ЗАТ „УМС” укладений договір № 97/1, відповідно до пункту 1.1 якого Виконавець надає послуги з розміщення та зберігання на своїй території контейнера, обладнання базової станції (БС) та радіорелейної станції (РРС), антенно-щоглової споруди, антенно-фідерних приладів БС і РРС стільникового радіотелефонного зв’язку стандарту GSM-900/1800 Замовника (далі –обладнання), а замовник самостійно пристосовує обладнання, за адресою: АР Крим, Ленінський район, смт. Багерово, територія зернотоку (далі - Договір).

В розділі 2 Договору встановлені порядок визначення вартості послуг та порядок здійснення оплати послуг

В пункті 2.4 вказаного розділу сторони Договору передбачили порядок компенсації Замовником Виконавцеві вартості електроенергії, яка споживана обладнанням стільникового зв’язку, до моменту укладення договору на електропостачання між Замовником та організацією енергопостачальником.

Згідно з розділом 3 Договору Замовник зобов’язувався використовувати обладнання тільки відповідно до його призначення та умовами цього Договору, забезпечити безперешкодний доступ представників Виконавця до обладнання для візуальної перевірки його використання, утримувати обладнання у належному стані, за власний рахунок проводити поточний ремонт обладнання, прилаштовування обладнання для своїх потреб здійснювати власними силами та за свій рахунок з дозволу Виконавця.

До обов’язків Виконавця відноситься: не перешкоджання роботі Замовника при виконанні ним умов цього Договору, надання Замовнику можливості прокладення волоконно-оптичних кабелів по території Виконавця у випадку необхідності, забезпечення можливості підключення обладнання Замовника до загальної системи енергопостачання, інформування персоналу Замовника про відключення енергопостачання, здійснення щоденних планових обходів з метою перевірки цілісності входів-виходів до місця розташування обладнання та здійснення заходів, направлених на виключення доступу сторонніх осіб до місця розташування обладнання.

Строк дії Договору згідно з пунктом 4.1 –з моменту підписання протягом двох років до 01.08.2008.

Даний Договір відповідно до пункту 4.2 вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік по закінченні строку, вказаного в пункті 4.1, якщо жодна зі сторін не заявила про інший намір письмово за місяць до закінчення строку його дії.

Таким чином, враховуючі, що сторонами Договору суду не надано доказів повідомлення про намір не продовжувати договірні стосунки, строк дії Договору є продовженим, та він є діючим на момент подання позову по цій справі, проти чого сторони не заперечували.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційного подання, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що апеляційне подання підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.

Пленум Верховного Суду України в пунктах 2, 12 Постанови від 28.04.1978 № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом. В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та настання визначених юридичних наслідків.

Відповідно частини третьої пункту першого Роз’яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України №435-IV від 16.01.2003 (далі –Цивільний кодекс України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

          Стаття 203 вказаного Кодексу встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 18 Земельного кодексу України № 2768-III від 25.10.2001, із змінами та доповненнями станом на момент укладення спірного правочину (далі –Земельний кодекс України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Згідно зі статтею 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частинами першою та другою статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель згідно зі статтею 21 Земельного кодексу України є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання встановлені статтею 22 Земельного кодексу України.

Відповідно до вказаної норми землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Частиною третьою вказаної статті передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до Статуту відповідач-2 - Військовий радгосп „Азовський” Міністерства оборони України (далі –підприємство) є підприємством, заснованим на майні Міністерства оборони України, що є загальнодержавною власністю, і підпорядковується через Управління сільського господарства Міністерства оборони України (далі –Орган управління майном).

Згідно з пунктом 2.1 Статуту підприємство створено з метою виробництва сільськогосподарської продукції на планове забезпечення нею військових частин, установ і організацій Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 4.2 Статуту майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Підприємство користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту. Здійснення функцій по управлінню майном підприємства покладено на Орган управління майном.

Пунктом 4.6 Статуту передбачено, що підприємство здійснює володіння, користування землею і іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею І-КМ № 004762 від 12.02.1997, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 4/67, у користуванні відповідача-2 знаходиться земельна ділянка площею 8477,96 га, яка надана йому для ведення товарного сільськогосподарського виробництва відповідно до рішення Ленінської районної ради народних депутатів від 14.12.1994.

Таким чином, відповідач-2, який є підприємством, створеним з метою виробництва сільськогосподарської продукції, отримав відповідно до вказаного Державного акту у постійне користування землі сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно зі спірним Договором № 97/1 від 01.08.2006 на території відповідача-2, тобто на землях сільськогосподарського призначення розміщені - контейнер, обладнання базової станції (БС) та радіорелейної станції (РРС), антенно-щоглової споруди, антенно-фідерних приладів БС і РРС стільникового радіотелефонного зв’язку стандарту GSM-900/1800, що належать відповідачеві-1.

З умов вказаного Договору вбачається, що обладнання використовується, та використовується саме відповідачем-1, тобто особою, яка передала майно на зберігання відповідачеві-2. Таким чином майно розміщено не з метою зберігання, у тому числі за умови використання його зберігачем, а саме з метою здійснення діяльності з надання телекомунікаційних послуг відповідачем-1.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про телекомунікації” від 18.11.2003 № 1280-IV (далі –Закон України „Про телекомунікації”) обладнання, послуги з розміщення якого на своїй території зобов’язувався надати відповідач-2 відповідачеві-1 за спірним договором є технічними засобами телекомунікацій (обладнання, станційні та лінійні споруди, призначені для утворення телекомунікаційних мереж).

До земель зв'язку згідно зі статтею 75 Земельного кодексу України належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України „Про телекомунікації” до земель телекомунікацій як складової частини земель зв'язку належать земельні ділянки, що надаються в установленому порядку у власність або передаються їх власниками в постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду, фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності та юридичним особам для розташування лінійних, станційних споруд, антен, веж, інших технічних засобів телекомунікацій.

          Таким чином, розташування лінійних, станційних споруд, антен, веж, інших технічних засобів телекомунікацій згідно з Законом України "Про телекомунікації" здійснюється на землях телекомунікацій –земельних ділянках, що надаються в установленому порядку у власність або передаються їх власниками в постійне або тимчасове користування, у тому числі в оренду, фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності та юридичним особам.

          Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 27.08.2009 у справі № 50/139.

З зазначених норм випливає, що обладнання, стосовно якого укладений спірний договір, повинно розміщуватись виключно на землях телекомунікації як складової частини земель зв’язку.

Як вже було зазначено вище, приписами ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України встановлено, що зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про надання цих земель у користування.

          Однак доказів переведення земель, що знаходяться у постійному користуванні відповідача-2 та відносяться до земель сільськогосподарського призначення, у землі зв’язку суду не представлено.

Таким чином, судова колегія погоджується з доводами прокурора про укладення спірного договору з порушенням вищезазначених норм Земельного кодексу України, оскільки рішення відповідними органами щодо зміни цільового призначення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, наданої у постійне користування Військовому радгоспу „Азовський” Міністерства оборони України для ведення сільськогосподарського виробництва, у землі зв’язку не приймалось.

Доводи відповідача-1, викладені у запереченнях на апеляційне подання, судова колегія визнає неспроможними з вищевикладених підстав.

При цьому судова колегія звертає увагу на те, що акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 261 від 10.04.2009, який на думку відповідача є неналежним доказом, був складений після подання позову по цій справі прокурором, та може свідчити тільки про порушення особою, щодо якої проведено перевірку, вимог земельного законодавства на момент її проведення, в тої час, як судом при вирішенні справ про визнання правочину недійсним встановлюються недодержання вимог, що встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України саме в момент вчинення правочину.

Тому даний доказ не має значення для даної справи.

З врахуванням викладеного, судова колегія вважає висновок суду першої інстанції про дотримання сторонами спірного Договору при його укладенні вимог чинного законодавства, таким, що не відповідає обставинам справи.

Зважаючи на те, що спірна земельна ділянка надана в постійне користування відповідачу-2 з метою сільськогосподарського виробництва (на планове забезпечення нею військових частин, установ, організацій Збройних Сил України), а розміщення на вказаній земельній ділянці базової стільникової станції стільникового зв'язку відповідача-1 не відповідає зазначеній меті, слід погодитись з доводами прокурора про недотримання відповідачем-2 умов використання земельної ділянки при укладенні спірного договору, у зв’язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовні вимоги прокурора –задоволенню.

Керуючись статтею 101, пунктом 2 частини першої статті 103, пунктом 3 частини першої статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд                                                            

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційне подання Військового прокурора Феодосійського гарнізону задовольнити.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02-16.07.2009 у справі №2-3/1239-2009 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Позов задовольнити.

5. Визнати договір № 97/1 від 01.08.2006, укладений між військовим радгоспом "Азовський" та Закритим акціонерним товариством "Український мобільний зв'язок" в особі директора Кримського територіального управління - відокремленого підрозділу Закритого акціонерного товариства "Український мобільний зв'язок", недійсним.

6. Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Український мобільний зв'язок" в особі Кримського територіального управління - відокремленого підрозділу Закритого акціонерного товариства "Український мобільний зв'язок (01015, місто Київ, вул.Лейпцизька,15; рахунок 26002511 в АППБ «Аваль», місто Київ; МФО 300335, код ЄДРПОУ 14333937) в дохід державного бюджету державне мито в сумі 85,00 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

7. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя                              підпис          К.А. Остапова

Судді                                                            підпис          І.В. Антонова

                                                            підпис          З.Д. Маслова