Рішення № 10927675, 25.08.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.10                                                                                 Справа № 11/177пд

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Формат-18”, м. Луганськ

до 1-го відповідача - Відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ

2-го відповідача - Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради, м. Луганськ

про визнання договору недійсним

                              суддя Москаленко М.О.

за участю представників сторін:

від позивача – Маліборська К.О., дов. б/н від 11.01.2010;

від 1-го відповідача –Жифарський Є.С., дов. № 01-16/1803 від 08.12.2009; Кравцова І.С., дов. № 01-16/387 від 19.08.2010;

від 2-го відповідача – не прибув;

в с т а н о в и в:

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про визнання повністю недійсним укладеного між позивачем та Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради договору від 01.09.2006 № 325 тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у власності територіальної громади м. Луганська.

Позовні вимоги мотивовані позивачем невідповідністю вимогам чинного законодавства рішення виконавчого комітету Луганської міської ради № 147 від 12.07.2006, на підставі якого було укладено спірний договір. Рішенням господарського суду Луганської області від 23.01.2007 у справі № 16/637н-ад, яке набрало законної сили, рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147 визнано протиправним та скасовано.

Причиною виникнення даного спору є питання про наявність підстав для визнання спірного договору недійсним.

Під час судового розгляду справи позивачем позовні вимоги підтримані у повному обсязі.

Перший відповідач проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відповідному письмовому відзиві № 01-16/339 від 23.07.2010.          

Письмовими поясненнями від 29.07.2010 (а.с. 53) другий відповідач повідомив, що спеціально уповноваженим органом з питань регулювання зовнішньої реклами у м. Луганську є відділ реклами Луганської міської ради, та виклав клопотання про розгляд справи без участі представника Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради.

З урахуванням фактичних обставин справи, думки позивача та першого відповідача клопотання другого відповідача судом задовольняється, справа розглядається без його участі.

          В судовому засіданні 29.07.2010 на підставі приписів ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 05.08.2010, 11 годин 40 хвилин, в судовому засіданні 05.08.2010 оголошено перерву до 25.08.2010, 10 годин 30 хвилин.

          Розглянувши матеріали справи, надані сторонами у справі докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради та позивачем укладено договір № 325 від 01.09.2006 тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська (договір), відповідно до умов якого позивачу надані у тимчасове платне користування місця розташування спеціальних рекламних конструкцій.

Пунктом 2.1 даного договору визначено, що плата за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська визначається відповідно до Порядку, встановленого рішенням виконавчого комітету Луганської міської Ради від 12.07.2006 № 147 та складає 8323 грн. 20 коп. на місяць.

Умовами пункту 5.1 договору встановлений строк його дії –з 01.09.2006 до 03.04.2011.

Таким чином, розмір плати за договором визначено на підставі рішення Виконавчого комітету Луганської міської ради № 147 від 12.07.2006 “Про порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів у комунальній власності територіальної громади м. Луганська”.

Договором від 20.02.2007 відступлення права вимоги (цесії), укладеним між Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради (Цедент) та Відділом реклами Луганської міської ради (Цесіонарій), Цедент відступив Цесіонарію, а останній набув право вимоги і став кредитором за усіма договорами тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, укладеними між Цедентом та суб'єктами підприємницької діяльності, яким видано дозволи на розміщення реклами. Моментом переходу права вимоги Цедента до Цесіонарія сторони вказаного договору визначили дату укладення договору цесії (пункт 3 договору цесії).

Постановою господарського суду Луганської області від 23.01.2007 у справі №16/637н-ад визнане протиправним і скасоване рішення виконавчого комітету Луганської міської ради № 147 від 12.07.2006 “Про порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів у комунальній власності територіальної громади м. Луганська”.

Зазначена постанова залишена без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 12.04.2007 та набрала законної сили.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову з таких підстав.

Ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Правовідносини сторін у даній справі регулюються Законом України „Про рекламу”, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 № 2067 „Про затвердження типових правил розміщення зовнішньої реклами”, нормами Цивільного та Господарського кодексів України, а також умовами вказаного вище договору № 353.

Згідно ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України).

Закон України „Про рекламу” визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва та споживання реклами.

Статтею 16 вищевказаного Закону передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Типові правила розміщення зовнішньої реклами затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03 №2067.

Пунктом 32 Типових правил встановлено порядок визначення плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів і порядок оформлення цих правовідносин (вказане віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування).

Стаття 12 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, у даному випадку Законом України „Про рекламу”, Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, Цивільним та Господарським кодексами України.

Після укладення сторонами у даній справі спірного договору рішення Луганської міської ради, на підставі якого визначалася плата за договором, було визнане протиправним і скасоване.

Стаття 648 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору, укладеного на підставі правового акту органу державної влади, органу місцевого самоврядування, обов’язкового для сторін договору, має відповідати цьому акту.

Аналогічні приписи викладені і в п.3 ст.184 Господарського кодексу України. Пункт 4 ст.179 Господарського кодексу України визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, а п.7 вказаної норми визначає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Ст. 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Пунктами 3 та 32 “Типових правил розміщення зовнішньої реклами”, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.03. №2067 встановлено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами міських рад відповідно до цих правил і плата за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, встановлюється у порядку, визначеному органами місцевого самоврядування. В Договорі мається безпосередньо посилання на конкретний акт органу місцевого самоврядування, на підставі якого встановлено ціну - рішення виконавчого комітету Луганської міської ради № 147 від 12.07.2006 “Про порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів у комунальній власності територіальної громади м. Луганська”.

При визнанні протиправним та скасуванні правового акту оцінка його законності здійснюється судом станом на день прийняття такого акту.

При винесенні постанови у справі №16/637н-ад господарським судом Луганської області судом встановлено, що рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2007 № 147 прийнято з порушенням вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003 (а саме п. 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року N 2067).

Таким чином, при укладенні спірного договору (п. 2.1.) було порушено вимоги вказаної Постанови Кабінету Міністрів України № 2067 від 29.12.2003.

За таких обставин положення договору, що стосуються визначення розміру плати на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування (п. 2.1), суперечать чинному законодавству та підлягають визнанню недійсними. Без наявності такої істотної умови договору, як ціна, він не міг бути укладений. Отже, відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність цієї частини договору тягне недійсність всього Договору.

Ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Зі змісту договору випливає те, що цей договір може визнаватися недійсним і припинятися лише на майбутнє, оскільки фактичне користування місцями для розміщення спеціальних (рекламних) конструкцій на підставі договору унеможливлює проведення двосторонньої реституції після визнання його недійсним, оскільки використання майна (місць для розміщення спеціальних конструкцій) - "річ" безповоротна, і відновити сторони у первісному становищі неможливо.

Таку правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду України від 13.01.2004 у справі № 7/85/4/68-81 та в підпункті 3.2 пункту 3 роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із визнанням угод недійсними".

Таким чином, позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на другого відповідача у справі (враховуючи виникнення спору через укладення угоди внаслідок неправильних дій другого відповідача).

          На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

          1. Позов задовольнити у повному обсязі.

          2. Визнати недійсним договір № 325 тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій (що використовуються для розміщення рекламоносіїв), які перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, укладений 01.09.2006 між ТОВ "Формат-18" та Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради, на майбутнє.

3. Стягнути з Управління архітектури та містобудування Луганської міської ради, м. Луганськ, вул. Коцюбинського, б. 14, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 26130094, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Формат –18", м. Луганськ, вул. К.Маркса, 42, державне мито у сумі –85 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236 грн., видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дата підписання повного тексту рішення: 30.08.2010.

Суддя                                                                       М.О. Москаленко