Рішення № 109247600, 27.02.2023, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2023 року Справа№200/4854/22

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Волгіної Н.П., розглянувши в письмовому порядку в спрощеному позовному провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

доГоловного управління Національної поліції в Донецькій області

провизнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 через свого представника, адвоката Ухова Романа Владиславовича, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, в якому, крім іншого, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації відповідно до постанови № 100 Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року за невикористані дні щорічних додаткових оплачуваних відпусток як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 та 2021 роки загальною кількістю 44 доби у розмірі 41 743,24 грн;

- стягнути із Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічних додаткових оплачуваних відпусток, як учаснику бойових дій, відповідно до постанови № 100 Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року за 2017, 2018, 2019 та 2021 роки загальною кількістю 44 доби у розмірі 41 743,24 грн;

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації відповідно до постанови № 100 Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2015-2016 рік загальною кількістю 21 доба у розмірі 19 922,91 грн;

- стягнути із Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2015-2016 рік відповідно до постанови № 100 Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року загальною кількістю 21 доба у розмірі 19 922,91 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає наступне.

З 7 листопада 2015 року по 22 лютого 2021 року позивач проходив службу в Головному управлінні Національної поліції в Донецькій області, остання посада - старший оперуповноважений сектору кримінальної поліції відділу поліції № 1 Краматорського районного управління поліції.

Наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 19 лютого 2021 (№ 125 о/с) позивач з 22 лютого 2021 року звільнений зі служби в поліції за власним бажанням.

Рішенням від 23 грудня 2016 року № 8/I/V/15 про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських позивачу надано статус учасника бойових дій.

Згідно ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» та п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач має право на отримання додаткової щорічної оплачуваної відпустки.

За 2017, 2018, 2019 та 2021 роки позивачем така відпустка не використовувалася.

Зазначає, що згідно ст. 24 Про відпустки» та ст. 83 Кодексу законів про працю України відповідач при звільненні мав виплатити йому компенсацію за не використані ним дні додаткової щорічної оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій, але не зробив цього.

Посилається при цьому на Рішення Верховного суду по адміністративній справі № 620/4218/18 та Постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 травня 2020 року у справі 360/4127/19.

Наводить розрахунок компенсації, яка на його думку має бути стягнута з відповідача, та зазначає, що відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські мають 5 денний робочий тиждень з двома вихідними (ч. 3 ст. 91); кількість робочих днів за 12 повних місяців до звільнення позивача (тобто, з лютого 2020 по січень 2021 включно) складає 249. Заробітна платня позивача за вказаний період (вираховуючи одноразові не системні виплати у вигляді разової грошової допомоги та матеріальної допомоги по оздоровленню, тощо) склала 236228,64 грн, тобто середньоденний заробіток для такої компенсації буде становити 236 228,64/249 = 948,71 грн. Отже, сума компенсації становить 948,71 * 44 = 41743,24 грн.

Також зазначає, що згідно ст. 93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським у рік звільнення в тому числі за власним бажанням за їх бажанням, надається чергова відпустка. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Згідно п. 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

У зв`язку із не врегулюванням Закон України «Про Національну поліцію» та Порядком № 260 питання компенсації поліцейському невідбутої частини відпустки за минулі роки, при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи КЗпП України та Закону України «Про відпустки».

Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки

Посилається на постанову Верховного Суду від 19 січня 2021 року по справі № 160/10875/19.

На час звільнення позивач не відбув частину оплачуваної основної відпустки за 2015 рік у кількості 3 доби за 2016 рік у розмірі 18 діб.

Наводить розрахунок компенсації невикористаних днів щорічної оплачуваної відпустки із посиланням на Порядку № 260 у обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 1995 року № 100, згідно якого середньоденний заробіток для такої компенсації становить 236 228,64 грн (за період з лютого 2020 року по січень 2021 року включно) / 249 (кількість робочих днів за 12 повних місяців до звільнення позивача) = 948,71 грн; сума компенсації становить 948,71 грн * 21 = 19922,91 грн (а.с. 1-5).

У відзиві на позов відповідач зазначає про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог, обґрунтовуючи свої заперечення наступним.

Відповідно до ст. 92 Закону України «Про Національну поліцію»поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

До переліку щорічних додаткових відпусток, визначених п. 1 ч. 1ст. 4 Закону України «Про відпустки», додаткова відпустка учасникам бойових дій не віднесена.

Посилається на постанову Верховного Суду від 7 грудня 2018 року по справі № 815/6476/15, де зазначено, що додаткові відпустки, визначені розділом ІІІ, в тому числі і ст. 16-2, до щорічних основних та щорічних додаткових відпусток, визначенихст. 4 цього Законуне відносяться.

Статтею 24 Закону України «Про відпустки»визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, згідност. 24 цього Законукомпенсуються лише щорічні відпустки та відпустки працівникам, які мають дітей або неповнолітню дитинуособу з інвалідністю.

Також у відзиві зазначено, що діяЗакон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»поширюється на правоохоронні органи спеціального призначення.

Позивач проходив службу у Національній поліції, а не в органах спеціального призначення, під час служби перебував у кадрах поліції та не відносився до категорії військовослужбовців, тому діяЗакону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»на позивача, як на поліцейського, не розповсюджується.

Посилається при цьому на постанову Верховного Суду від 16 квітня 2020 року у справі № 2а-5178/12/1470, згідно якої органи Міністерства внутрішніх справ України не відносяться до правоохоронних органів спеціального призначення.

Також зазначає, що згідно ч. 13 ст. 17 «Про військовий обов`язок і військову службу» поліцейським на весь період їх служби надається відстрочка від призову на строкову військову службу для продовження професійної діяльності.

Отже, посилання позивача на те, що поліцейські також відносяться до військовослужбовців, є помилковим.

Щодо посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 620/4218/18, відповідач зазначив, що в межах вказаної справи розглядались спірні правовідносини щодо військовослужбовця під час мобілізації, тому наведені правові висновки застосуванню стосовно поліцейських не підлягають.

У 2017, 2018, 2019 та 2021 роках позивач із рапортами про надання йому додаткових відпусток як учаснику бойових дій не звертався з причин, як наслідок, вказана відпустка йому не надавалась.

Враховуючи наведене, вимоги позивача про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за минулі роки є необґрунтованими (а.с. 45-49).

Ухвалою суду від 7 листопада 2022 року відкрито провадження у справі № 200/4786/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів; визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с. 39-41).

Ухвалою суду від 7 листопада 2022 року у справі № 200/4786/22 роз`єднано позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області в самостійні провадження, в тому числі виокремлені в окреме провадження позовні вимоги щодо оскарження не нарахування та не виплати позивачу Головним управлінням Національної поліції в Донецькій області компенсації за невикористані дні щорічних додаткових оплачуваних відпусток як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 та 2021 роки та щодо не нарахування та не виплати компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2015-2016 роки; справі присвоєно номер 200/4854/22 (а.с. 39-42).

Ухвалою суду від 8 листопада 2022 року справу № 200/4786/22 прийнято до провадження суддею Волгіною Н.П., вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) (а.с. 43-44).

Ухвалою суду від 5 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви Головного управління Національної поліції в Донецькій області про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 (а.с. 57-58).

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України згідно паспорта НОМЕР_1 від 21 жовтня 2002 року, РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 17-19).

Відповідач, Головне управління Національної поліції в Донецькій області, код ЄДРПОУ 40109058, зареєстроване місцезнаходження: 87517, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Нахімова, 86, є органом державної влади (а.с. 61).

Як встановлено судом, позивач з 7 листопада 2015 року по 22 лютого 2021 року проходив службу в Національній поліції України (а.с. 29).

Згідно довідки від 27 січня 2022 року № 315/12/03-2022 на підставі рішення комісії про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції від 23 грудня 2016 року № 8/І/V/15 ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій, 17 січня 2017 року позивачу було видано посвідчення серія НОМЕР_3 (а.с. 27).

Наказом ГУНП в Донецькій області від 19 лютого 2021 року № 125 о/с відповідно до розділу VII «Про Національну поліцію» майора поліції ОСОБА_1 (0112537), старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділу поліції № 1 Краматорського районного управління поліції з 22 лютого 2021 року звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням); вислуга років на 22 лютого 2021 року у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги складає 17 років 6 місяців 22 дні, у пільговому обчисленні 23 роки 5 місяців 28 днів (а.с. 20).

17 січня 2022 року позивач через свого представника, адвоката Ухова Р.В., звернувся до відповідача із адвокатським запитом (вих. № 06/2022/1), в якому просив надати інформацію про виплачені йому при звільненні належні суми, в тому числі просив надати довідку про наявність у нього з 6 листопада 2015 року по час звільнення не відбутої частини щорічної основної відпустки та про компенсацію не відбутої частини відпустки, а також довідку про наявність у нього з 6 листопада 2015 року по час звільнення не відбутої частини щорічної додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій та компенсацію не відбутої частини такої відпустки станом на час звільнення (а.с. 21-22).

Листом від 14 лютого 2022 року № 100з/26/02-2022 відповідач надіслав представникові позивача, в тому числі довідку від 27 січня 2022 року № 322/12/03-2022 про не використану частину чергової оплачуваної відпустки позивача станом на час звільнення, від 27 січня 2022 року № 315/12/03-2022, довідку від 9 лютого 2022 року № 290 про виплату грошової компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки та невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та довідку від 9 лютого 2022 року № 286 про середньоденний розмір грошового забезпечення на день звільнення позивача (а.с. 23-35).

Відповідно до довідки від 27 січня 2022 року № 322/12/03-2022 не використана частина щорічної оплачуваної відпустки позивача станом на час звільнення складає: за 2015 рік 3 доби, за 2016 рік 18 діб (а.с. 26).

Згідно довідки від 27 січня 2022 року № 315/12/03-2022 позивач у 2020 році використав додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Рапортів щодо надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019, 2021 роки до підрозділів кадрового забезпечення не надходило (а.с. 27).

У довідці від 9 лютого 2022 року № 290 зазначено, що виплата грошової компенсації за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена що відпустка, передбачена ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» повинна бути використана працівником протягом календарного року, починаючи з 1 січня по 31 грудня включно; грошова компенсація за невикористані дні відпустки позивачу при звільненні не нараховувалась та не виплачувалась (а.с. 24-25).

Будучи не згодним, в тому числі, із не виплатою йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 та 2021 роки та із не виплатою грошової компенсації за невикористані дні основної щорічної відпустки за 2015 2016 роки позивач звернувся до суду із даним позовом.

При вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із даним позовом, суд виходить з такого.

Відповідно ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 цієї ж статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 4 даної статті для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 вказаної статті для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Суд зазначає, що в КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (грошового забезпечення) у разі порушення законодавства про оплату праці.

Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів України про працю (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В пункті 2.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року зазначено, що спір щодо стягнення невиплачених власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці. В разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

Конституційний Суд України при тлумаченні норми ст. 233 КЗпП України виходив з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, що звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

Отже, строки звернення до суду із позовом про нарахування та виплату грошового забезпечення та його складових частин на періоди до 19 липня 2022 року не застосовувалися.

Законом України № 2352-IX від 1 липня 2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року (далі - Закон № 2352-ІХ), внесені зміни, зокрема до КЗпП України.

Так, частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (ч. 1); із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч. 2).

Згідно нової редакції ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Суд зазначає, що Закон № 2352-ІХ не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, тобто, його норми не мають зворотної дії в часі.

Отже, цей Закон містить норми прямої дії та поширює свою дію тільки на ті правовідносини, які виникли та існують після набрання ним чинності, зокрема з 19 липня 2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1/99-рп, частину 1 ст. 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно зміст суб`єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.

Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності.

Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.

Таким чином, правила обчислення строку звернення до суду працівника про стягнення належної йому заробітної плати (її складових) визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.

Тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини, тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.

При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов, тобто, не залежить від того, коли саме було фактично пред`явлено позов.

За таких умов підстави для застосування змін, внесених Законом України № 2352-IX до ст. 233 КЗпП України, які набрали чинності 19 липня 2022 року, відсутні.

Враховуючи наведене за висновком суду позивач звернувся до суду із даним позовом без пропуску строку, встановленого КАС України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

За приписами ч. 2ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

За правилами ч. 3 ст. 2КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто, протягом розумного строку.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію»(далі -Закон України «Про Національну поліцію»,Закон № 580-VIII).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 580-VIII поліція у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно доКонституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 60 Закону України "Про Національну поліцію" проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Щодо позовних вимог позивача в частині визнання протиправними (неправомірними) дій відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 2016 роки, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, позивачу при звільненні не була нарахована та сплачена компенсація за невикористані дні основної щорічної оплачуваної відпустки за 2015 та 2016 роки (3 та 18 діб відповідно) (а.с. 26, 31-35).

Відповідно до ст. 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Статтею 93 Закону України "Про Національну поліцію" та пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону (ч. 10).

Відповідно до ч. 11 ст. 93 Закону України "Про Національну поліцію" за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Отже, положеннями Закону України "Про Національну поліцію" передбачено, що у випадку не використання поліцейським щорічної відпустки протягом поточного календарного року поліцейський не втрачає право на цю відпустку у після закінчення поточного року.

Верховний Суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19 відступив від правового висновку, сформованого в судових рішеннях у справах № 818/1276/17, № 820/5122/17, № 808/2122/18, № 825/1038/16 і вважав правильним правовий висновок, який було викладено у постанові від 23 жовтня 2019 року в справі № 826/8185/18 з таких підстав:

«..Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у ст. 92 Закону № 580. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення ч. ч. 8, 11 ст. 93 Закону № 580, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.».

Аналізуючи наведені норми законодавства, Верховний Суд дійшов висновку, що: «..законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок…».

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм має бути виплачена компенсація за всі невикористані ними дні відпустки.

Як наслідок, позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачеві компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки: за 2015 рік у кількості трьох діб, за 2016 рік у кількості 18 діб, та шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві таку компенсацію.

Враховуючи, що розмір належної позивачу суми компенсації за невикористані дні відпустки, що має бути сплачена відповідачем на виконання цього рішення суду, н е єспірним в межах цієї справи, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2015 та 2016 роки у визначеній позивачем сумі задоволенню не підлягають у зв`язку із їх передчасністю.

Щодо позовних вимог позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача стосовно не нарахування та не виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 та 2021 роки у кількості 44 доби та в частині стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за ці невикористані дні додаткової відпустки в сумі 41743,24 грн, суд виходить з такого.

Як встановлено судом, позивачу під час проходження служби не була надана додаткова відпустка як учаснику бойових дій у 2017, 2018, 2019 та 2021 роках; при звільненні позивача йому не була нарахована та сплачена компенсація за невикористані дні зазначеної відпустки (а.с. 31-35).

Відповідно до ст. 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються […] додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Як вже зазначалось судом, статтею 93 Закону України "Про Національну поліцію" та пунктом 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відповідно до ст. 93 Закону України "Про Національну поліцію" за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Статтею 4 Закону України від 5 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено наступні види щорічних відпусток: основна відпустка (ст. 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону); і н ш і додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 16-2 Закону України "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 2 жовтня 1993 року учасники бойових дій мають пільгу у вигляді одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

З аналізу викладених норм вбачається, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону № 504/96-ВР та ст. 12Закону № 3551-ХІІ.

При цьому положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Суд зазначає, що в даному випадку до правовідносин, що виникли між сторонами, пріоритетному застосуванню підлягають спеціальні норми Закону № 3551-ХІІ, які не обмежують право особи - учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Вищезазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 7 травня 2020 року у справі № 360/4127/19, та від 19 січня 2021 року в справі № 160/10875/19, від 31 березня 2021 року у справі № 320/3843/20, від 31 травня 2021 року 200/13837/19-а.

На підставі викладеного вище суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання при звільненні грошової компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 та 2021 роки.

Відповідно, позовні вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 та 2021 роки -підлягають задоволенню.

Разом із цим розмір та порядок обчислення належних позивачу сум компенсації за невикористані дні відпусток, що мають бути вчинені відповідачем на виконання цього рішення суду, неє спірним в межах даної справи.

Отже, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації за невикористані дні додаткової щорічної оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій в сумі 41 743,24 грн - спрямовані на майбутнє, тому що припускають можливе порушення відповідачем порядку та розміру нарахування цієї компенсації та, як наслідок, можливість виникнення такого спору.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають у зв`язку із їх передчасністю.

Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 5 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір"позивач є звільненим від сплати судового збору.

Згідно ч. 2ст. 139 КАС Україниякщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому в силу вимогст. 139 КАС Українипитання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст.2,6,9, 12, 72-77,94,139,242-246,255, 262, 293,295,297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 401109058, зареєстроване місцезнаходження: 87517, Донецька обл., м. Маріуполь, пр. Нахімова, буд. 86) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій та стягнення коштів - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 та 2021 роки загальною кількістю 44 доби.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 та 2021 роки загальною кількістю 44 доби.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 при звільненні зі служби компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2015-2016 роки загальною кількістю 21 доба.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки за 2015-2016 роки загальною кількістю 21 доба.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.П. Волгіна