Постанова № 10924740, 18.08.2010, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-2567/10/1770

18 серпня 2010 року 12год. 54хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Маньковського Д.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Дякова Н.П.

відповідача: представник Онищук В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю "Троянда-М"

доДержавна податкова інспекція у м.Рівне

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Троянда-М" (далі ТОВ "Троянда-М") звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (далі ДПІ у м.Рівне) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000851742/0/17-123 від 26.05.2010 року.

Позовні вимоги в повній мірі підтримані в судовому засіданні представником позивача, яка на їх обґрунтування покликається на те, що податковим органом безпідставно та неправомірно визначено для ТОВ "Троянда-М" податкове зобов'язання з застосуванням штрафної санкції по податку з доходів фізичних осіб по операції щодо внесення фізичними особами майна до статутного капіталу товариства, позаяк такі операції не є обєктом оподаткування в розумінні Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року. Доводить, що при внесенні особами майна до статутного капіталу товариства у таких осіб не виникає доходу, а сама операція не може розглядатися, ні як операція з майнового продажу, ні як операція з майнового обміну. Вважає, що порядок оподаткування операцій з інвестиційними активами чітко передбачений нормами п.9.6 ст.9 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, які податковий орган до спірних відносин не застосував, хоча повинен був застосувати. На таких підставах просить задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, суду пояснив, що при перевірці позивача було встановлено, що ним, в порушення вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року не утриманий та не перерахований до бюджету податок з доходів фізичних осіб, при внесенні ними майнових внесків до статутного фонду товариства у вигляді рухомого майна. Зазначив, що інвестування фізичною особою до статутного фонду господарського товариства належного їй на праві власності майна є з її боку відчуженням такого майна. Відтак, позивач, як податковий агент особи, що вносить до його статутного фонду майно, був зобовязаний утримати та перерахувати до бюджету належну з неї суму податку. Оскільки ж цього зроблено не було, податковий орган правомірно визначив таку суму податку як суму податкового зобовязання позивача та нарахував штрафні санкції в подвійному розмірі. На таких підставах, просить відмовити у позові повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши докази, зібрані в справі, суд встановив наступне.

В період з 20 квітня по 05 травня 2010 року ДПІ у м.Рівне проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання позивачем вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року. Її результати оформлені актом №619/23-100/34518617 від 11.05.2010 року.

На підставі викладених у розділі 3.5.3 акту перевірки висновків, 26.05.2010 року ДПІ у м.Рівне винесено податкове повідомлення-рішення №0000851742/0/17-123, згідно якого ТОВ "Троянда-М" визначено суму податкового зобовязання за платежем "податок з доходів фізичних осіб" в сумі 9000,00 грн., в тому числі 3000,00 грн. за основним платежем та 6000,00 грн. - за штрафними санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення винесене на підставі встановлених актом перевірки порушень вимог п.1.3, п.1.15 ст.1, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.4.2.6 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, ст.12, пп."а" п.17.2 ст.17, пп."а" п.20.3.1, пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, а штрафні санкції застосовані відповідно до норми пп.17.1.9 пп.17.1.2 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року.

Актом зафіксовано, що статутний капітал ТОВ "Троянда-М" відповідно до установчих документів на момент його створення складав 40000 грн. Змінами до Статуту від 12.02.2008 року статутний фонд збільшено до 130000 грн. і станом на 31.12.2009 року статутний капітал сформовано на 100%. Відповідно до п.4.6.1 Статуту, вкладом ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до статутного капіталу Товариства є монітор "Samsung" вартістю 2500,00 грн., персональний компютер (ноутбук) вартістю 5000,00 грн. персональний компютер "Soltec" вартістю 3500,00 грн., телевізор LG вартістю 9000,00 грн., а всього загальна вартість 20000,00 грн. Учасники володіють правом спільної часткової власності на внесок майном: ОСОБА_4 на суму 10000,00 грн. та ОСОБА_5 на суму 10000,00 грн. Вказане майно, загальною вартістю 20000,00 грн. передане по акту приймання-передачі від 10.02.2008 року. В бухгалтерському обліку операції відображені по дебету рахунка 152 "Капітальні інвестиції" та кредиту рахунка 40 "Статутний капітал", з подальшим віднесенням цих основних фондів до відповідної їх групи бухгалтерським записом Д-т рах.10 "Основні фонди" та К-т рах.152 "Капітальні інвестиції". Нарахування та сплату податку з доходів фізичних осіб із зазначеної суми майнового внеску ТОВ "Троянда-М" не проведено. Відповідно до цього ДПІ у м.Рівне зроблено висновки про порушення позивачем вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, і про необхідність нарахування податкового зобовязання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 3000,00 грн. (15% від 20000,00 грн.) та застосування штрафної санкції в подвійному розмірі суми податкового зобовязання.

Суд непогоджується з такими висновками податкового органу, вважає їх безпідставними, а винесене податкове повідомлення-рішення протиправним, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1.2 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, доходом фізичної особи є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених пп.4.2.16 п.4.2 ст.4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

У відповідності до п.1.3 ст.1 цього Закону, доходом з джерелом його походження з України є будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України. Такий дохід, в силу вимог пп.3.1.3 п.3.1 ст.3 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, є об'єктом оподаткування і підлягає кінцевому оподаткуванню при його виплаті. Ставка податку, відповідно до п.7.1. ст.7 Закону, становить 15% від об'єкта оподаткування, який відповідно до вимог ст.12 Закону, визначається з вартості об'єкта рухомого майна. В силу вимог пп."а" п.17.2 ст.17 Закону, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України є податковий агент. Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, відповідно до положень пп.8.1.1 та 8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи відповідну ставку податку, та сплачує податок до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом.

Відповідно до п.1.21 ст.1 цього Закону, терміни, які не визначені у даному Законі, використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування або іншими законами, що не суперечать таким законам та цьому Закону у частині визначення термінів.

Згідно п.1.8 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994 року, корпоративне право це - право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку та такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства, незалежно від того, чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах.

Відповідно до ст.167 ГК України №436-IV від 16.01.2003 року, корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Володіння корпоратив-ними правами не вважається підприємництвом.

Враховуючи ту обставину, що фізичні особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 внаслідок внесення ними до статутного фонду ТОВ "Троянда-М" майна отримали корпоративні права у цьому товаристві, тобто права на учать в управлінні та права на отримання прибутку в майбутньому, а не прибуток як такий, вказана операція не є об'єктом оподаткування в розумінні Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року.

Операції фізичних осіб з корпоративними правами у рамках Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року розглядаються як операції з інвестиційними активами. При здійсненні фізичними особами операцій з інвестиційними активами (зокрема, корпоративними правами) оподаткуванню підлягає інвестиційний прибуток від таких операцій, який відповідно до пп.9.6.2. п.9.6 ст.9 Закону визначається, як позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу. Згідно з нормами вказаного підпункту, операції з внесення платником податку коштів та майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права вважаються придбанням інвестиційного активу. Подальший продаж окремого інвестиційного активу є операцією платника податку з корпоративними правами, а позитивна різниця між доходом, отриманим платником податку від продажу такого окремого інвестиційного активу, та його вартістю, що розраховується виходячи з суми витрат, понесених у зв'язку з придбанням такого активу і є інвестиційним прибутком, що в силу вимог пп. 4.2.13 п. 4.2 ст.4 Закону є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб при здійсненні платником податку зазначеної операції. В силу положень пп.9.6.2 п.9.6 ст.9 Закону, до продажу інвестиційного активу прирівнюються операції з обміну інвестиційного активу на інший інвестиційний актив; зворотного викупу корпоративного права його емітентом, яке належало платнику податку; повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного фонду емітента корпоративних прав, внаслідок виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента чи ліквідації такого емітента. Відповідно до пп.9.6.6 п.9.6 ст.9 Закону, за наслідками звітного року до складу загального річного оподатковуваного доходу платника податку включається позитивне значення загального фінансового результату операцій з інвестиційними активами. А фінансові результати операцій з інвестиційними активами, в силу вимог пп.9.6.1 п.9.6 ст.9 Закону обліковуються платником податку самостійно та окремо від інших доходів і витрат.

Послідовний аналіз зазначених правових норм дає суду підстави для висновку, що обєктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб є виключно доходи у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення платником податку операцій з корпоративними правами, а також дохід у вигляді дивідендів, нарахованих емітентом корпоративних прав.

Відтак, суд вважає, що у випадку внесення фізичними особами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до статутного фонду ТОВ "Троянда-М" майна, обєкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб, відсутній.

Суд вважає хибною позицію податкового органу, викладену в акті перевірки, щодо того, що в даному випадку мав місце договір міни, відповідно до якого фізичні особи ОСОБА_4 та ОСОБА_5 передали у власність ТОВ "Троянда-М" рухоме майно та придбали статутний капітал товариства в розмірі 100%.

Відповідно до ст.715 ЦК України №435-IVвід 16.01.2003 року, за договором міни кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Згідно зі ст.716 цього Кодексу, до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання. За правовою природою внесення фізичною особою до статутного фонду господарського товариства майна в обмін на емітовані такою юридичною особою корпоративні права є придбанням фізичною особою інвестиційного активу, а не договором міни та не договором купівлі-продажу. Тому покликання податкового органу на порушення позивачем ст.12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, яка регулює оподаткування операцій з продажу або обміну об'єкта рухомого майна, є безпідставним.

Враховуючи викладене, згідно з прямими нормами Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, вклад (внесок) фізичної особи у вигляді майна, що знаходиться у власності такої особи до статутного фонду юридичної особи - резидента з придбанням такою фізичною особою права на частку у статутному фонді такої юридичної особи, є витратами, понесеними у зв'язку із придбанням інвестиційного активу, і не є доходом згідно з нормами п.1.2 ст.1 вказаного Закону та не відноситься до операцій з купівлі-продажу (міни) майна відповідно до норм статей 11 та 12 вказаного Закону.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. ДПІ у м.Рівне є органом державної влади, і відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та вимогам Закону України "Про державну податкову службу в Україні" №509-XII від 04.12.1990 року. Здійсненням контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом. Право самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків реалізується з дотриманням норми п.4.2.2. п.4.2. ст.4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року, тобто за умови встановлення за результатами документальних перевірок діяльності платника податків, факту заниження суми податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Так як наведені в акті документальної перевірки позивача обставини щодо порушення позивачем п.1.3, п.1.15 ст.1, пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, пп.4.2.6 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, пп.8.1.1, пп.8.1.2 п.8.1 ст.8, ст.12, пп."а" п.17.2 ст.17, пп."а" п.20.3.1, пп.20.3.2 п.20.3 ст.20 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, рішення суб'єкта владних повноважень, в основу якого покладено ці висновки, є незаконним.

Оскільки судом зроблений висновок про відсутність у податкового органу підстав самостійного визначення податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 3000,00 грн., відсутні і передбачені пп.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" №2181-III від 21.12.2000 року підстави для нарахування штрафних санкцій в розмірі 6000,00 грн.

З огляду на викладене, та враховуючи вимоги п.1) ч.2 ст. 162 КАС України, згідно з якою у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування або визнання нечинним рішення, та норми матеріального права, що визначають порядок набрання та втрати чинності лише стосовно нормативно-правових актів, що кореспондується з нормою ч.11 ст.171 КАС України, а позивачем фактично оскаржується правовий акт індивідуальної дії, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в спосіб визнання податкового повідомлення-рішення №0000851742/0/17-123 від 26.05.2010 року протиправним та його скасування.

Судові витрати по справі згідно ч.1 ст.94 КАС України стягуються на користь позивача з Державного бюджету.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівне №0000851742/0/17-123 від 26.05.2010 року, згідно якого Товариству з обмеженою відповідальністю "Троянда-М" визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок з доходів фізичних осіб" в сумі 9000,00 грн., в тому числі 3000,00 грн. - за основним платежем та 6000,00 грн. - за штрафними санкціями, - визнати протиправним та скасувати

Присудити на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Троянда-М" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частин постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копія судового рішення надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох днів з дня його ухвалення чи складення у повному обсязі або у разі їх звернення вручаються під розписку безпосередньо в суді. Якщо справа розглядається судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, суд не надсилає копії такого рішення, а лише повідомляє про можливість отримання копії судового рішення безпосередньо в суді і десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду в такому випадку обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови

суду.

Суддя <Підпис >Друзенко Н.В.

Постанова складена в повномуобсязі 20.08.2010 року