Рішення № 109217779, 27.02.2023, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2023 р. справа № 400/4224/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаПівденного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056,

провизнання протиправними та скасування постанов від 22.04.2021 р. № 232613, № 232615, № 232616

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (надалі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати постанови про застосування адміністративно-господарських штрафів №№ 232613, 232615, 232616 від 22.04.2021 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що станом на 29.03.2021 року (дата проведення перевірок додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт) ОСОБА_1 не був підприємцем, суб`єктом господарювання, автомобільним перевізником, тобто суб`єктом, до якого можуть бути застосовані адміністративно-господарські штрафи, встановлені ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Відповідач подав відзив на позов, в якому проти позову заперечує та зазначає, що згідно актів про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та довідки про зважування, позивачем допущено перевищення вагових обмежень. Дозвіл на проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування був відсутній.

Судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

На підставі ст. 205 ч. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд розглянув справу в письмовому провадженні.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

ОСОБА_1 у період з 11.04.2007 року по 04.04.2012 року був зареєстрований фізичною особою-підприємцем з основним видом діяльності - діяльність вантажного автомобільного транспорту.

04.04.2012 року позивач припинив підприємницьку діяльність, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

29.03.2021 року посадовими особами Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (Миколаївська область) проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, про що складено акт № 215968. В акті зафіксовано, що 29.03.2021 року на автодорозі Н-11 Дніпро - Миколаїв 205 км проведено перевірку транспортного засобу позивача марки RENAULT, реєстраційний номер НОМЕР_1 та АТМ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , водій ОСОБА_2 .

Перевіркою виявлено порушення вимог ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.

29.03.2021 року складено довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю № 046813, акт № 044367 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів та розрахунок плати за проїзд великовагового транспорту автомобільними дорогами загального користування № 044367 від 29.03.2021 року.

За результатами перевірки 22.04.2021 року відповідачем винесено постанову № 232613 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу за порушення абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу. Вказаною постановою вирішено стягнути з позивача 34 000 грн. штрафу.

Також 29.03.2021 року посадовими особами Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (Миколаївська область) проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, про що складено акт № 215893. В акті зафіксовано, що 29.03.2021 року на автодорозі Н-11 Дніпро - Миколаїв 256 км проведено перевірку транспортного засобу позивача марки MAN, реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Перевіркою виявлено порушення вимог ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу, а також перевезення вантажу без оформлення документів, перелік яких міститься в ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, протоколу технічного огляду транспортного засобу, полісу цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, протоколу перевірки та адаптації тахографу до транспортного засобу.

29.03.2021 року складено акт № 215893 про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів.

22.04.2021 року відповідачем винесено постанову № 232615 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу за порушення абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу. Вказаною постановою вирішено стягнути з позивача 17 000 грн. штрафу.

22.04.2021 року відповідачем винесено постанову № 232616 про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу за порушення абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів, перелік яких передбачений ст. 48 цього Закону, а саме посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, протоколу технічного огляду транспортного засобу, полісу цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, протоколу перевірки та адаптації тахографу до транспортного засобу Ман державний номер НОМЕР_3 . Вказаною постановою вирішено стягнути з позивача 1 700 грн. штрафу.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи (п. 8 вказаного Положення).

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2011 року № 2344-ІІІ.

Відповідно п. 15 Порядку здійснення контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 року № 1567 (надалі - Порядок № 1567), під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

З оскаржуваних постанов від 22.04.2021 року вбачається, що адміністративно-господарська санкції застосовані до позивача в зв`язку з порушенням Закону України "Про автомобільний транспорт" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідальність за яке передбачена абзацами 3, 15-16 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

У відповідності до ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", адміністративно-господарські штрафи за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовуються до автомобільних перевізників.

Отже, відповідно до Закону України "Про автомобільний транспорт", суб`єктом порушення законодавства про автомобільний транспорт виступає саме автомобільний перевізник.

Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 та Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 року № 879, не дають визначення поняття перевізник.

Таке визначення міститься лише у ст. 1 Закону України "Про автомобільний транспорт", зокрема, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування, адміністративно-господарські санкції, можуть бути застосовані виключно до суб`єктів господарювання.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 241 Господарського кодексу України, адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб`єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб`єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Отже, за своєю правовою природою штраф, який застосовується до автомобільних перевізників відповідно до ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", є адміністративно-господарським штрафом, а тому він може бути застосований виключно до суб`єкта господарювання та у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності у сфері автомобільного транспорту.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України, суб`єктами господарювання є:

1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Водночас більш ширше поняття автомобільного перевізника наведено у статті 33 Закону України "Про автомобільний транспорт", згідно з приписами якої автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Таким чином, суб`єктом правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", може бути лише суб`єкт господарювання, зокрема, фізична особа-підприємець.

Такий висновок суду підтверджується також Порядком № 1567, пунктами 20 - 29 якого та додатком 5 до нього передбачено, що адміністративно-господарський штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт застосовується до фізичної особи - суб`єкта господарювання.

Отже, як на час складання актів перевірки від 29.03.2021 року, так і на момент прийняття оскаржуваних постанов від 22.04.2021 року, позивач не був суб`єктом господарювання.

Враховуючи викладене, суд встановив, що позивач не був зареєстрований станом на березень 2021 року як фізична особа-підприємець, а тому до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, що передбачені ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Встановлені судом обставини є самостійною підставою для визнання протиправними та скасування оскаржуваних постанов.

Суд також зазначає, що за умови відсутності у позивача статусу суб`єкта господарювання до предмету доказування у цій справі не входить оцінка суті порушень, зазначених в оскаржуваних постановах, а також дотримання відповідачем установленої процедури притягнення позивача до відповідальності.

Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню.

У відповідності до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судові витрати у даній справі складаються з судового збору, який позивач сплатив в розмірі 3 405 грн. за подання позову та заяви про забезпечення позову, а також витрат на професійну правову допомогу в сумі 4 000 грн.

На підтвердження витрат на правову допомогу надані: договір про надання правової допомоги від 22.08.2020 року, додаток № 1 до договору про надання правової допомоги, укладеного 22.08.2020 року між клієнтом ( ОСОБА_1 ) та адвокатом (Конограй Микола Валентинович), детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом з надання правничої допомоги у зв`язку з оскарженням постанов про застосування адміністративно-господарських штрафів №№ 232613, 232615, 232616 від 22.04.2021 року, акт надання правової допомоги від 07.06.2021 року, рахунок на оплату № 32 від 07.06.2021 року на суму 4 000 грн.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з п. 2 додатку № 1 до договору про надання правової допомоги, клієнт сплачує на поточний банківський рахунок адвоката грошові кошти у рахунок оплати розміру винагороди протягом 5 робочих днів з дня підписання сторонами акту про її надання, на підставі рахунку на оплату, виставленого адвокатом.

Так, Верховний Суд у постанові від 21.01.2021 року у справі № 280/2635/20 дійшов наступного висновку: " ... Судова колегія зазначає, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст.ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів.

... Отже, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду."

У відповідності до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд застосовує ч. 5 ст. 134 КАС України.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст. 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а також враховуючи конкретні обставини справи, яка не є складною, слухалась за правилами спрощеного позовного провадження, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 4 000 грн. є надмірною.

Проте, з урахуванням принципу справедливості, обсягом опрацьованого матеріалу та з урахуванням задоволення позову, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 1 000 грн.

З урахуванням приписів ст. 139 КАС України, суд присуджує позивачу судові витрати у виді судового збору в розмірі 3 405 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 000 грн., які підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті.

Керуючись ст. 9, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056), задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 22.04.2021 року № 232613 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 22.04.2021 року № 232615 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

4. Визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 22.04.2021 року № 232616 про застосування адміністративно-господарського штрафу.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (пр-т Перемоги, 14, м. Київ, 03135, ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) судові витрати у виді судового збору в розмірі 3 405 грн. (три тисячі чотириста п`ять гривень) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 000 грн. (одна тисяча гривень).

6. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. О. Мороз