Рішення № 10921666, 04.08.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2010 р. Справа № 50/118-10 (н.р. 47/90-09)

вх. № 5323/2-50 (н.р. 7156/5-47)

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Фісатіді Г.Д.,дов. від 23.09.2009 р.

1-ого відповідача - не з"явився

2-ого відповідача - не з"явився

розглянувши справу за позовом ТОВ "Європейський Фонд Розвитку", м. Харків

до 1-го відповідача - ТОВ "Новий стиль" м. Харків

2-го відповідача - ТОВ "Новомосковськ Агро", м. Глобине

про стягнення 255862,88 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням суду від 04.11.2009 р. прийнято відмову позивача від позову в частині стягнення солідарно заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Стиль", в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Стиль" солідарно заборгованості провадження у справі припинено, позов задоволений повністю, стягнуто з ТОВ "Новомосковськ Агро" на користь ТОВ "Європейський фонд розвитку" 63000,00 грн. - вартість сплаченого товару, 6300,00 грн. –штраф, 378293,50 грн. –збитки, 4385,94 грн. – витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.01.2010 р. рішення господарського суду Харківської області від 04.11.2009 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.04.2010 р. постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.01.2010 р. та рішення господарського суду Харківської області від 04.11.2009 р. скасовано та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Зважаючи на викладене, суд ухвалою від 14.06.2010 р. призначив справу до розгляду в судовому засіданні 28.07.2010 р.

В судове засідання 28.07.2010 р. представник позивача з"явився, проте витребуваних документів не представив.

В дане судове засідання 1-й відповідач не з"явився, витребуваних документів не представив, причин неявки не повідомив.

Також, в дане судове засідання не з"явився 2-й відповідач, проте через канцелярію суду надав клопотання про відкладання розгляду справи у зв"язку з неможливістю його представника бути присутнім в цьому судовому засіданні.

Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, враховуючи нез"явлення відповідача та ненадання сторонами витребуваних документів, суд відклав розгляд справи на 04.08.2010 р.

В судовому засіданні 04.08.2010 р. представник позивача надав письмові пояснення по справі, в яких додатково обгрунтував свої позовні вимоги.

Представники відповідачів в дане судове засідання знов не з"явилися, витребуваних документів не представили, причин неявки не повідомили, хоча були повідомлені про дату та час слухання справи належним чином.

          Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо їх витребування.

Відповідно до ст.75 ГПК України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами і документами.

          Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши наявні у справі матеріали, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

04.03.2009 р. між позивачем (покупець за договором) та другим відповідачем (постачальник за договором) було укладено договір поставки № 26 (надалі – Договір).

Відповідно до умов Договору, а саме п.1.1., 1.2. 2-ий відповідач взяв на себе зобов’язання передати у власність позивача насіння сої першої репродукції сорту «Полтава В» (далі –товар) в кількості 10.5 тон.

В п.2.1. договору сторони передбачили, що якість товару повинна відповідати вимогам ДСТУ 2240-93 та якісному свідоцтву.

          На виконання зазначених умов договору 2-им відповідачем було поставлено позивачу товар в кількості 10.5 тон на загальну суму 63000,00 гривень, що підтверджується накладною від 25.03.2009 р.

          Позивач повністю розрахувався за отриманий товар 18.03.2009 р., що підтверджується випискою банку та не заперечується відповідачем..

17.04.2009 р. постачальником було видано покупцю свідоцтво № 10-09 на насіння категорії РН1-3 сої сорту «Полтава В»1-ой генерації, 2008 року врожаю, № партії 712, маса 105 цнт. В такому свідоцтві постачальником визначені посівні якості сої – схожість складає 81%.

Визначені постачальником характеристики схожості насіння сої відповідають вимогам, встановленим ДСТУ 2240-93, де встановлено процент схожості сої на рівні не менш ніж 80%.

Позивач, після сходу вказаної сої прийшов до висновку про низьку схожість посадженого насіння, у зв"язку з чим звернувся до Нововодолазької державної насіннєвої інспекції з заявою про здійснення аналізу якості насіння сої.

За результатами здійсненого Нововодолазькою державною насіннєвою інспекцією аналізу насіння встановлено, що схожість спірного насіння сої складає 52%., що не відповідає умовам стандарту.

Відповідно до п.6.4 Договору, у випадку виявлення покупцем неякісного товару, або його невідповідності умовам цього Договору, постачальник зобов"язаний за свій рахунок замінити поставлений товар покупцю на якісний, шляхом його доставки власним транспортом на адресу Покупця або повернути виплачені кошти та виплатити штраф у сумі 10% від вартості товару.

Позивачем для встановлення середньої врожайності сої по району направлено запит до управління агропромислового розвитку Валківської райдержадміністрації Харківської області, яка надала відповідь, що середня врожайність сої по району за останні 3 роки складає 12,7 ц/га.

13.07.2009 р. позивачем направлено до 2-ого відповідача претензію, в якій він просив 2-ого відповідача перерахувати на його рахунок 63000,00 грн. вартості неякісної продукції, 6300,00 грн. штрафу та 199800,00 грн. суму недоодержаного прибутку, всього на загальну суму 269100,00 грн.

Проте, 2-й відповідач не відповів на претензію, витребувані позивачем кошти не сплатив.

Крім того, 13.03.2009 р. позивач уклав з 1-м відповідачем договір доручення, відповідно умов якого 1-й відповідач зобов"язався солідарно відповідати перед позивачем за виконання 2-м відповідачем умов договору поставки №26 від 04.03.2009 р.

Відповідно до п.2.1 цього договору, якщо при настанні строку виконання зобов"язання, встановленого в Договорі поставки, боржником не будуть виконані прийняті на себе зобов"язання належним чином, 1-й відповідач та боржник (2-й відповідач) відповідають як солідарні боржники.

Таким чином, відповідачі не відшкодували позивачу збиткі у зв"язку з неналежною якістю товару, що стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

У відповідності із ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 ГК України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність для використання його у підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти і сплатити за нього грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений іншій строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини.

Як свідчать надані до матеріалів справи документи, 2-й відповідач поставив позивач 10,5 тон насіння сої у встановлений Договором термін , а відповідач сплатив за отриманий товар суму в розмірі 63000,00 грн., що не заперечується сторонами.

Проте, як стверджує позивач, 2-й відповідач поставив йому товар неналежної якості, а саме: схожість насіння склала лише 52%, хоча за стандартом повинна бути не нижче 81%, що спричинило на його думку низьку врожайність сої.

В підтвердження своєї позиції позивачем наданий аналіз насіння, здійснений 12.06.2009 р. Нововодолазькою районної державною насіннєвою інспекцією, за результатами якого встановлено, що схожість насіння складає 52%.

За думкою позивача підтвердженням неякісності засіяної ним сої є довідка Управління агропромислового розвитку Валківської районної державної адміністрації Харківської області від 23.09.2009 року № 01-03/891, з якої вбачається, що урожай сої (зібраний позивачем з 10.5 тон засіяного насіння сої) склав 11 тон, проте, як зазначалося вище, середня врожайність сої по району за останні 3 роки складає 12,7 ц/га.

Крім того, позивач стверджує, що висів насіння цієї сої здійснений на 75 га угідь з додержанням умов та технологій посіву та в підтвердження оброблення цих засіяних полів гербіцидами позивачем були надані суду облікові листи тракториста-машиніста, та документи на підтвердження придбання гербіцидів (копії платіжного доручення № 266 від 02.10.2009р., видаткових накладних № РН-0000225 від 09.04.2009р. та № РН-0000633 від 09.06.2009р., сертифікату якості від 11.01.2008р.).

Однак, суд не може погодитися з доводами позивача з наступних підстав.

Частиною 2 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи, свідоцтво про насіння №10-09 від 17.04.2009р. видане 2-ому відповідачу на підставі Сертифіката на насіння України серія БН №106925, виданого Глобинської районною Державною насіннєвою інспекцією 16.04.2009р., з якої вбачається, що він виданий на насіння, що належить ТОВ «Новомосковськ Агро» на сою сорту Полтава 1-ої генерації, 2008 року урожаю, номер партії 712, маса партії 75 тон, енергія проростання визначена на рівні 81%. Термін дії Сертифіката на насіння України становить до 16.08.2009р.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про насіння і садивний матеріал» сертифікат на насіння - це документ, що засвідчує сортові та посівні якості насіння і садивного матеріалу.

Статтями 21, 22 Закону України «Про насіння і садивний матеріал» передбачено, що усі партії насіння і садивного матеріалу, призначені для реалізації, повинні мати сертифікати, що засвідчують їх сортові та посівні якості. На насіння і садивний матеріал, які за даними лабораторного аналізу відповідають вимогам нормативних документів, їх власнику видається сертифікат. Використання на посів насіння, яке не перевірене в лабораторіях відповідно до їх компетенції або не відповідає вимогам нормативних документів, забороняється.

Сертифікат на насіння України серія БН №106925 від 16.04.2009р. було видано на партію насіння сої сорту «Полтава В» №712, з якої насіння відвантажувалося позивачу.

Відповідно до ст. 29 Закону України "Про насіння і садибний матеріал" та Положення про Українську державну насіннєву інспекцію, експертне визначення якості насіння і садивного матеріалу проводиться на вимогу споживачів у лабораторіях Української державної насіннєвої інспекції, Української державної помологічно-ампелографічної інспекції, Української державної лісонасіннєвої інспекції, Української державної квітково-декоративної насіннєвої інспекції відповідно до їх компетенції.

Згідно п.1.3 Правил експертного визначення якості насіння і садивного матеріалу та порядку оформлення заяв, затверджених Наказом Міністерства аграрної політики України 08.07.2003 N 223 (далі - Правила), експертне визначення якості насіння та (або) садивного матеріалу проводиться на вимогу споживачів у разі, якщо споживач не впевнений у якості, інформації, що зазначена у відповідних документах на придбане насіння та (або) садивний матеріал.

Відповідно до п.3.8 цих Правил, за результатами проведення експертизи (лабораторних аналізів, визначень тощо) видається експертний висновок (додається) про відповідність або невідповідність якості отриманої проби насіння та (або) садивного матеріалу, зазначеної у відповідних документах на партію, який підписується начальником та завіряється печаткою державної інспекції відповідно до їх компетенції.

Згідно наданих позивачем документів, за результатом проведення аналізу, інспекцією виданий не експертний висновок, а результат аналізу насіння, що не відповідає вимогам Правил.

Відповідно до п. 2.6.1 ГОСТ 12036-85 «Насіння сільськогосподарських культур. Правила прийомки та методи відбору проб», при отриманні партії насіння в іншому хазяйстві чи організації відбір проб насіння здійснюють під час відпуску насіння зі складу.

Згідно з п. 2 ГОСТ 12047-85 «Насіння сільськогосподарських культур. Правила арбітражного визначення якості», арбітражне визначення якості проводять на вимогу організацій - отримувачів насіння у випадках, коли показники якості насіння за результатами їх перевірки в місці отримання розходяться з вказаними в документі відправника.

Згідно з п. 7 ГОСТ 12047-85 «Насіння сільськогосподарських культур. Правила арбітражного визначення якості», заява на проведення арбітражного аналізу повинна бути направлена протягом 10 днів з моменту отримання документа про якість насіння. При цьому арбітражний аналіз не проводять, якщо порушені строки відбору проб.

Згідно з п. 3.8.4 Методики відбирання проб насіння (зерна), для перевірки відповідності сорту критеріям заборони до поширення в Україні, затвердженої наказом Мінагрополітики України від 30 грудня 2008 року №907, у разі перевірення якості закупленого насіння проби відбирають не пізніше, як за 10 днів з часу завезення до господарств (організації). Відбирає проби штатний інспектор у присутності обох зацікавлених сторін. Допускають відсутність представника іншої зацікавленої сторони за його офіційною згодою.

Вказана Методика згідно з п. 1.1 поширюється на все призначене для сівби насіння сільськогосподарських культур, крім насіння бавовнику, арахісу, буряку цукрового, картоплі, ефіроолійних, квіткових, лікарських рослин та декоративних порід.

Таким чином, враховуючи, що позивач отримав від 2-ого відповідача свідоцтво на насіння 17.04.2010 р., а позивач звернувся до насіннєвої інспекції для здійснення аналізу насіння лише 12.06.2009 р., то позивачем при проведенні аналізу насіння сої не дотримано строків, встановлених ГОСТом.

Крім того, при здійсненні відбору проб насіння порушений порядок відбору проб насіння, визначений в державних стандартів та п. 3.8.4 Методики відбирання проб насіння (зерна) для перевірки відповідності сорту критеріям заборони до поширення в Україні.

Таким чином, позивачем не доведено того, що схожість насіння сої поставленої йому 2-м відповідачем була нижче 81%, тому у суду не має підстав наведені в Сертифікаті на насіння України серія БН № 106925 виданого Глобинською районною Державною насіннєвою інспекцією 16.04.2009р. дані ставити під сумнів.

Також, позивачем не доведено, що поле розміром 75 га, з якого зібрано 11 тон врожаю сої було засіяно саме насінням сої, поставленим 2-м відповідачем та не спростовано висновку провідного агронома Середи С.М. ТОВ "Науково-дослідний інститут сої" про порушення позивачем технологій посадки насіння сої.

Навпаки, 2-м відповідачем в підтвердження якості поставленого позивачу насіння сої надані документи, які свідчать про поставку іншому суб"єкту підприємницької діяльності - ПП "Агрофірма ім.Т.Г.Шевченка" насіння сої з цієї ж партії, з якої було поставлено і позивачу, директор якого повідомив, що врожайність сої партії 712 становила 22,8 ц. з га.

Таким, враховуючи недоведеність позивачем поставки 2-м відповідачем неякісного товару, суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині стягнення 63000,00 грн. вартості сплаченого товару та 6300,00 грн. штрафу.

Щодо нарахованих позивачем збитків у вигляді упущеної вигоди, то суд зазначає наступне.

За нормами ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкта права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, якби управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

В силу ст.22 ЦК України під збитками розуміються, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

У відповідності з нормами п. 4 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) збитків;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками;

4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Надані позивачем докази середньої врожайності сої за останні 3 роки по району (довідка Управління агропромислового розвитку Валківської районної державної адміністрації Харківської області від 17.08.2009 року № 01-03/793), що становить 1, 27 т/га; а також докази середньої ринкової вартості сої на ринку України станом на 14.08.2009 року (висновок фахівця Харківської торгово-промислової палати № Н1-385 від 18.08.2009р.), що становить від 4502,00 грн. до 5000,00 грн. при розрахунку завданих збитків ніяк не пов"язані з поведінкою 2-ого відповідача при виконанні Договору.

Таким чином, позивачу при пред"явлення позову в частині стягнення упущеної вигоди необхідно було довести, що він гарантовано б отримав вигоду у разі, якщо б його право не було порушено 2-м відповідачем , тобто у разі належного виконання ним зобов"язань, а саме, представити суду укладені та не виконані договори купівлі-продажу сої або попередні договору, здійснені витрати позивача на вирощування сої, тобто вартість права користування землею, вартість робочої сили для вирощування сої та інше.

Крім того, статтею 623 ЦК України передбачено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання, однак позивачем не надані докази приймання ним заходів щодо зменшення збитків.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, враховуючи недоведеність позивачем поставки 2-м відповідачем неякісного товару, що стало підставою для відмови в задоволенні позову в частині стягнення вартості сплаченого товару та штрафу, а також недоведеність наявності факту упущеної вигоди, суд вважає вимогу про її стягнення в розмірі 378293,50 грн., необгрунтованою та також, що не підлягає задоволенню.

          13.04.2009 року між позивачем та 1-им відповідачем було укладено договір поруки, відповідно до умов якого 1-ий відповідач зобов’язався солідарно відповідати перед позивачем за виконання 2-им відповідачем зобов’язань за договором поставки № 26 від 04.03.2009 року.

          Згідно ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Зважаючи на це позивач звернувся з позовом до 1-го та 2-го відповідача про стягнення солідарно заборгованості. 02.10.2009 року 1-им відповідачем було сплачено на поточний рахунок позивача 10000,00 грн., про що позивач зазначив в своїй позовній заяві, викладеній в новій редакції. Під час розгляду справи позивач відмовився від позову в частині стягнення з 1-го відповідача солідарно заборгованості та судом було прийнято відмову від позову в частині позовних вимог до 1-го відповідача як таку, що не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, в зв’язку з чим суд вважає за необхідне припинити провадження у справі в цій частині згідно п.4 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито та судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу слід залишити за позивачем.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 11, 22, 509, 525, 526, 549, 550, 554, 610, 611, ч.1 ст. 626, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 224, 225 Господарського кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", ст.ст. 1, 4, 12, 15, 17, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, 78, п.4 ст. 80, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковськ Агро" (код 33014041, 39001, Полтавська область, м.Глобине, вул.Карла Маркса, 144) відмовити.

В частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Стиль" (код 30284713, 61057, м.Харків, пер.Театральний, 4) солідарно заборгованості провадження у справі припинити.

Суддя

Рішення підписано 09.08.2010 р.