Рішення № 10920191, 09.06.2010, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2010 р.Справа № 15/55-10-1683 Господарський суд Одеської області у складі:

судді Петрова В.С.

При секретарі Стойковій М.Д.

За участю представників:

від прокуратури - Гончаренко А.О.,

від позивача - Добров Ю.І.;

від відповідачів:

1)          Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України – Михайлевська О.В.;

2)          Одеської міської ради –не з’явився,

від третьої особи – Добров Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, про визнання недійсним договору оренди землі, -

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник Військового прокурора Південного регіону України звернувся до господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовною заявою до Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, про визнання недійсним (з моменту укладення) договору оренди земельної ділянки площею 19097 кв.м військового містечка № 56 (м. Одеса, вул. Щорса) № 725 від 05.09.2007 року. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

Проведеною перевіркою було встановлено, що 29 травня 1951 року виконкомом Одеської міської ради було прийнято рішення № 27 „Про поновлення прав землекористування, а також прав на будівлі відведені у довоєнний і післявоєнний періоди для потреб Одеського військового округу”. На підставі вказаного рішення виконкому земельна ділянка військового містечка № 56 (м. Одеса, вул. Щорса) разом з об'єктами нерухомості і спорудами була передана Міністерству оборони.

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною воно набуває статусу військового майна.

Статтею 4 вищенаведеного закону зазначено, що військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Згідно інвентаризаційної відомості на обліку КЕВ м. Одеси знаходиться нерухоме майно військового містечка № 56 (м. Одеса, вул. Щорса) і земельна ділянка, на якій розміщено зазначений комплекс об'єктів нерухомості і споруд, що підтверджується індивідуальними картками обліку будівель і споруд зазначеного військового містечка та обліку земельної ділянки.

Згідно довідки Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління МО України від 06.04.2010 року за № 303/22/1/172 земельна ділянка військового містечка № 56 закріплена за військовою частиною А 2171, вилучення наведених земель у 2007-2009 рр. не проводилося.

Також прокурор вказує, що Міністерством оборони України не вносилося до Кабінету Міністрів України подання щодо відчуження об'єктів нерухомості та інших споруд військового містечка № 56 (м. Одеса, вул. Щорса). Рішення стосовно відчуження об'єктів нерухомості військового містечка № 56 Кабінетом Міністрів України не приймалося. Більш того, за твердженнями прокурора, Міністерство оборони України не зверталося з клопотанням до відповідних державних органів про відмову від земель оборони - земельної ділянки військового містечка № 56 та щодо передачі, відчуження об'єктів нерухомості і споруд, які розміщені на його території.

Разом з тим в обґрунтування позову прокурор посилається на Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, що затверджено наказом Міністра оборони України № 483 від 22 грудня 1997 року. Відповідно до п. 44, п. 45 зазначеного Положення за відсутністю потреби або закінчення терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або, за його дорученням, начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Таким чином, прокурор вважає, що Одеська міська рада, укладаючи 05 вересня 2007 року спірний договір № 725 за відсутністю належних повноважень на володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою військового містечка № 56, розпорядилася самовільно і незаконно землями оборони, всупереч вимогам ст. 4 ч. 1 Закону України „Про оренду землі”.

Отже, оскільки при укладенні договору про оренду землі № 725 від 05.09.2007 року сторонами не були додержані в момент вчинення правочину вимоги, встановлені ч. 1 ст. 203 ЦК України, ст.ст. 77, 92, 129, 140, 141 Земельного кодексу України, ст. 6 Закону України „Про розмежування земель державної та комунальної власності”, ст. 4 Закону України „Про оренду землі”, ст.ст. 3, 4, 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та ст.ст. 1, 4 Закону України „Про використання земель оборони”, на думку прокурора, вказаний договір № 725 від 05.09.2007 року підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених ст. 215 ЦК України та ст. 207 ГК України.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.04.2010 р. порушено провадження у справі № 15/55-10-1683 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Позивач позовні вимоги прокурора підтримує повністю, про що зазначено у письмових поясненнях по справі (а.с. 41-43).

Відповідач - Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України позовні вимоги визнає, про що зазначено у відзиві на позов (а.с. 51-52). При цьому відповідач також вважає, що Одеська міська рада при укладенні спірного договору оренди землі № 725 від 05.09.2007 р. не мала повноважень на розпорядження земельною ділянкою військового містечка № 56, а саме у Одеської міської ради були відсутні повноваження щодо укладання договору оренди землі, без попереднього її вилучення.

Відповідач –Одеська міська рада відзив на позов не надала, також представник міськради у судові засідання не з’явився з невідомих причин, хоча про дату, час та місце розгляду справи міськрада повідомлялась належним чином.

Третя особа письмові пояснення по суті спору не надала, проте представник третьої особи у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Заслухавши пояснення представників прокуратури та сторін, розглянувши та дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.

Рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящихся № 27 від 29.05.1951 р. „Про поновлення прав землекористування, а також прав на будівлі, відведені у довоєнний і післявоєнний періоди для потреб Одеського військового округу” підтверджено належність військового містечка № 56 (м. Одеса, вул. Щорса) Одеському військовому округу та відновлено право користування земельною ділянкою, на якій розташовані об'єкти нерухомості і споруди вказаного військового містечка.

Як вбачається з матеріалів, 22.02.2006 р. виконавчим комітетом Одеської міської ради було прийнято рішення № 140 (а.с. 63) про надання дозволу Південному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України на проектування та будівництво 10-поверхового 4-секційного та 10-поверхового 5-секційного жилих будинків з вбудованими приміщеннями обслуговування населення за адресою: м. Одеса, вул. Щорса (військове містечко № 56) після оформлення документів на право користування земельною ділянкою згідно з чинним законодавством. При цьому Південному УКБ МО України надано згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки в оренду, орієнтовною площею до 1,92 га на будівництво жилого будинку за адресою: м. Одеса, вул. Щорса (військове містечко № 56).

Як з’ясовано судом, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Південному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України для проектування і будівництва 4-секційного 10-поверхового і 5-тисекційного 10-поверхового жилих будинків з вбудованими приміщеннями обслуговування населення та благоустрою території за адресою: м. Одеса, вул. Щорса (на території військового містечка № 56) був розроблений ПП „Єквєна” згідно з клопотанням Південного УКБ МО України (№94/6 від 06.02.2006 р.) до Одеської міської ради та згідно листа-доручення Одеського міського управління земельних ресурсів № 725 від 04.04.2006 р.

Вказаним проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки передбачено надання у короткострокову оренду, терміном на 5 років, земельної ділянки площею 1,9097 га Південному Управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України для проектування і будівництва 4-хсекційного 10-поверхового і 5-ти секційного 10-поверхового жилих будинків з вбудованими приміщеннями обслуговування населення та благоустрою території, за адресою: м. Одеса, вул. Щорса (на території військового містечка № 56).

Так, до проекту надано акт вибору земельної ділянки для розміщення жилого будинку з вбудованими приміщеннями від 16.05.2006 р. (а.с. 89-91), згідно якого земельна ділянка по вул. Щорса (на території військового містечка № 56) орієнтовною площею до 1,92 га придатна для розміщення багатоповерхових жилих будинків з вбудованими приміщеннями обслуговування населення. При цьому, як зазначено в пояснювальній записці до проекту землеустрою (а.с. 60-61), земельна ділянка по вул. Щорса (на території військового містечка № 56) розміщена на частині території, відведеної рішенням Одеського виконкому № 021 від 10.12.1948 р. для військового містечка № 56. Згідно висновку управління архітектури та містобудування виконкому Одеської міської ради від 27.11.2006 р. за № 3339 останнім був погоджений ескізний проект 4-хсекційного 10-поверхового і 5-тисекційного 10-поверхового жилих будинків з вбудованими приміщеннями обслуговування населення.

До того ж вищезазначений проект землеустрою був погоджений Одеською міською СЕС (висновок № 3/09-07 від 16.01.2007 р.), Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Одеській області (висновок № 397/03-06-12 від 12.02.2007 р.), управлінням архітектури та містобудування виконкому Одеської міської ради (висновок № 10пз/300 від 29.01.2007 р.), управлінням охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (висновок № 8776 від 25.12.2006 р.),Одеським міським управлінням земельних ресурсів Держкомзему України (висновок № 63-В від 22.01.2007 р.).          

Разом з тим, 05 вересня 2007 року Одеська міська рада та Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України уклали договір оренди землі № 725 (а.с. 11-16), згідно якого Одеська міська рада (орендодавець) на підставі Закону України „Про оренду землі” та рішення Одеської міської ради № 1546-V від 04.07.2007 р. надала за рахунок земель міста, а Південне УКБ МОУ прийняло у строкове, платне володіння, користування земельну ділянку площею 19097 кв.м, що знаходиться у м. Одесі вул. Щорса (на території військового містечка № 56), що підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки від 05.09.2007 р. (а.с. 17).

Проте, на думку прокурора та позивача, Одеська міська рада не мала повноважень на передачу в оренду спірної земельної ділянки, оскільки вказана земельна ділянка віднесена до земель оборони.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, наказом начальника Одеського гарнізону від 31.10.2008 р. № 36 земельна ділянка загальною площею 30,88 га військового містечка № 56 закріплена за військовою частиною А2171.

Згідно ст. 1 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (ч. 2 ст. 2 ЗУ „Про правовий режим майна у Збройних Силах України”).

Так, Міністерство оборони України відповідно до ст. 3 Закону України „Про Збройні Сили України”, п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3.08.2006 року № 1080, є центральним органом влади і військового управління, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 3 „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 4 вищенаведеного закону зазначено, що військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України. Так, згідно інвентаризаційної відомості на обліку КЕВ м. Одеси знаходиться нерухоме майно військового містечка № 56 (м. Одеса, вул. Щорса) і земельна ділянка, на якій розміщено зазначений комплекс об'єктів нерухомості і споруд, що підтверджується індивідуальними картками обліку будівель і споруд зазначеного військового містечка та обліку земельної ділянки.

Відповідно до ст. 6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.

Отже, повноваження щодо визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна визначаються згідно з окремим нормативно-правовим актом, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.

На виконання статті 6 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України” Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 1919 від 28.12.2000 р., якою затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військовою майна Збройних Сил. Відповідно до п. 1 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил цим Положенням встановлюється порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил.

В п. 2 вказаного Положення (в редакції, чинній на момент укладення спірного договір оренди) зазначено, що:

- військова частина - військова частина, заклад, установа, організація, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету і входять до складу Збройних Сил;

- військове майно - державне майно, закріплене за військовими частинами Збройних Сил. До військового майна, яке може бути предметом відчуження, належать цілісні майнові комплекси, у тому числі військові містечка, будинки, споруди та інше нерухоме майно, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо;

- відчуження військового майна - вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації);

- реалізація військового майна - господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі.

Відповідно до пункту 3 вказаного Положення повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Виходячи зі змісту вищезазначеного Положення, рішення щодо відчуження військового майна приймається Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України з урахуванням особливостей майна.

Проте, як вказує прокурор та позивач, Міністерством оборони України не вносилося до Кабінету Міністрів України подання щодо відчуження об'єктів нерухомості та інших споруд військового містечка № 56 (м. Одеса, вул. Щорса). Також рішення стосовно відчуження об'єктів нерухомості військового містечка № 56 Кабінетом Міністрів України не приймалося. При цьому Міністерство оборони України не зверталося з клопотанням до відповідних державних органів про відмову від земель оборони - земельної ділянки військового містечка № 56.

Згідно довідки Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління МО України від 06.04.2010 року за № 303/22/1/172 земельна ділянка військового містечка № 56 закріплена за військовою частиною А 2171, вилучення наведених земель у 2007-2009 рр. не проводилося.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Аналогічне визначення земель оборони міститься у ст. 1 Закону України „Про використання земель оборони”, згідно якої землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Статтею 4 Закону України "Про використання земель оборони" визначено вичерпний перелік використання земель оборони.

До того ж згідно ст. 6 Закону України „Про розмежування земель державної та комунальної власності” від 05.02.2004 р. землі оборони є землями державної власності та не можуть передаватися до земель комунальної власності.

Згідно ст. 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Відповідно до ст. 317 ЦК України право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику цього майна.

Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що лише власник має право вчиняти стосовно свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, а ст. 321 ЦК України визначено непорушність права власності.

Статтею 141 ГК України передбачено види майна, яке може перебувати виключно у державній власності і відчуження якого недержавним суб'єктам господарювання не допускається, а також додаткові обмеження щодо розпорядження окремими видами майна, які визначаються законом.

Статтями 92 і 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності та право постійного користування виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності без встановлення строку.

Статтями 140, 141 Земельного кодексу України чітко визначені підстави припинення права власності та користування земельною ділянкою. Так, однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки (ч. 3 ст. 142 ЗК України).

Поряд з цим статтею 20 Земельного кодексу передбачено, що зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України „Про оренду землі” орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів автономної республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Проте, будь-які рішення щодо припинення права користування земельною ділянкою, на якій розташоване військове містечко № 56, органами виконавчої влади або місцевого самоврядування не приймались.

Більш того згідно п. 44, п. 45 діючого Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Як встановлено судом, згода Міністерства оборони України на передачу спірної земельної ділянки міськраді не надавалась, також Міністерство не зверталось з клопотанням про відмову від користування земельною ділянкою військового містечка № 56, яка віднесена до земель оборони.

Крім того, як вбачається зі змісту п. 5.2 спірного договору оренди, земельна ділянка, що передавалась в оренду згідно цього договору, за цільовим призначенням віднесена до категорії земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Таким чином, суд погоджується з доводами прокурора та позивача про те, що Одеська міська рада, укладаючи 05 вересня 2007 року спірний договір № 725, не мала жодних повноважень на володіння, користування і розпорядження земельною ділянкою військового містечка № 56, а тому розпорядилася самовільно і незаконно землями оборони всупереч вимогам ч. 1 ст. 4 Закону України „Про оренду землі”, в силу яких орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Стаття 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 вказаного Кодексу визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В свою чергу недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Крім того, відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Такі положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Враховуючи те, що до суду з позовом про визнання спірного договору оренди звернувся прокурор, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 121 Конституції України одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтею 36 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Частина перша статті 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їхніх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Як зазначено в пункті 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 року N 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Пред'являючи позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, прокурор мотивував позовну заяву посиланням на те, що Міністерство оборони України є центральним органом влади і військового управління.

Враховуючи вищевикладене, на думку суду, прокурор обґрунтовано визначив у позові за вимогами про захист інтересів держави Міністерство оборони України в якості позивача як орган, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Приймаючи до уваги вищенаведене та з огляду на відсутність у Одеської міської ради повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, тобто необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладенні оспорюваного договору оренди, суд вважає правомірними вимоги прокурора та позивача про визнання вказаного договору недійсним.

При цьому суд зазначає наступне. За загальним правилом угода, визнана недійсною, вважається такою з моменту її укладення. Виняток з вказаного правила становлять угоди, зі змісту яких випливає, що вони можуть бути припинені лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ними, наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (до якого відноситься спірний договір оренди від 05.09.2007 р.), зберігання за договором схову тощо.

Визнання угоди недійсною як з моменту її укладення, так і лише на майбутнє, тягне залежно від підстав такого визнання майнові наслідки, передбачені ст. 216 Цивільного кодексу України.

Однак, якщо з самого змісту угоди випливає, що вона може бути припинена лише на майбутнє, така угода визнається недійсною і припиняється на майбутнє.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Згідно ч. 2 цієї статті Цивільного кодексу України якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Також ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Між тим з огляду на те, що Одеська міська рада не могла бути орендодавцем за спірним договором (що і стало підставою для визнання цього договору недійсним), відповідно здійснене Південним УКБ МО України користування земельною ділянкою за цим договором не підлягає поверненню Одеській міській раді, навіть у випадку можливості повернення вже здійсненого користування. При цьому слід зазначити, що сплачені Південним УКБ МО України кошти в рахунок орендної плати можуть бути повернуті в порядку реституції, але вимоги про застосування реституції не заявлялись. Більш того, в матеріалах справи відсутні докази сплати Південним УКБ МО України відповідних коштів в якості орендної плати та їх розміру. В свою чергу застосування наслідків недійсності угоди в порядку реституції можливо лише за наявністю відповідних доказів понесення стороною витрат за такою угодою.

Виходячи з викладеного, спірний договір оренди від 05.09.2007 р. визнається недійсним з моменту його укладення.

За таких обставин, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги прокурора та позивача про визнання спірного договору оренди від 05.09.2007 р. недійсним з моменту його укладення.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані докази в сукупності, господарський суд вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат по даній справі господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу при задоволенні позову покладаються на відповідача.

У зв’язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідачів, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов Першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Одеської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача –Квартирно-експлуатаційний відділ м. Одеси, про визнання недійсним договору оренди землі задовольнити.

2.          ВИЗНАТИ недійсним договір оренди землі № 725 від 05.09.2007 р., укладений між Одеською міською радою (65004, м. Одеса, Думська площа, 1) та Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України (65063, м. Одеса, вул. Армійська, 18; код ЄДРПОУ 2498056) щодо оренди земельної ділянки площею 19907 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Щорса (на території військового містечка № 56), з моменту його укладення.

3.          СТЯГНУТИ з Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (65063, м. Одеса, вул. Армійська, 18; код ЄДРПОУ 2498056) до державного бюджету України (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31114095700008 МФО 828011 КБК 22090200) витрати по держмиту в сумі 42/сорок дві/грн. 50 коп.

4.          СТЯГНУТИ з Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (65063, м. Одеса, вул. Армійська, 18; код ЄДРПОУ 2498056) до бюджету (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31217259700008 МФО 828011 КБК 22050000) витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 118/сто вісімнадцять/грн. 00 коп.

5.          СТЯГНУТИ з Одеської міської ради (65004, м. Одеса, Думська площа, 1) до державного бюджету України (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31114095700008 МФО 828011 КБК 22090200) витрати по держмиту в сумі 42/сорок дві/грн. 50 коп.

6.          СТЯГНУТИ з Одеської міської ради (65004, м. Одеса, Думська площа, 1) до бюджету (Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, код ЄДРПОУ 23213460, р/р 31217259700008 МФО 828011 КБК 22050000) витрати на ІТЗ судового процесу в розмірі 118/сто вісімнадцять/грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Накази видати після набрання рішення законної сили.

Рішення підписано 14.06.2010 р.

Суддя