Рішення № 10918525, 16.08.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 37/30016.08.10 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АМСК»

ДоПриватного підприємства «КРОНА-В»

Простягнення 9156,39 грн.

          Суддя Гавриловська І.О.

У судових засіданнях брали участь:

Від позивача: Карлаш Д.О. –директор.

Від відповідача: не з’явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АМСК»до Приватного підприємства «КРОНА-В»про стягнення 7815,88 грн. основного боргу, 359,52 грн. інфляційних нарахувань, 125,62 грн. трьох відсотків річних та 855,37 грн. пені у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором поставки № 191 від 01.06.2009 р.

Ухвалою суду від 14.06.2010 р. було порушено провадження у даній справі № 37/300 та призначено її розгляд на 18.08.2010 року, зобов’язано сторін надати певні документи.

Представник позивача у судовому засіданні 18.08.2010 р. підтримав позовні вимоги та надав документи на виконання вимог ухвали від 14.06.2010 р.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з’явився, про причини неявки суду не повідомив, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, відзиву на позов не надав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ним відзиву на позов і витребуваних судом документів, а також приймаючи до уваги, що в матеріалах справи достатньо документів для розгляду справи по суті за наявними в ній документами, то за таких обставин суд приходить до висновку про можливість розгляду справи на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами без участі представника вищезазначеного учасника судового процесу.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «АМСК»(постачальник) та Приватним підприємством «»КРОНА-В»(покупець) був укладений договір поставки № 191 від 01.06.2009 р., відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов’язався поставити (передати) покупцеві продовольчу продукцію –соки (товар), згідно видаткових накладних, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити його на умовах даного договору.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 3.2. договору поставки № 191 від 01.06.2009 р. встановлено, що покупець здійснює оплату кожної партії товару за ціною, передбаченою у накладній на товар, на умовах попередньої оплати, або з послідуючою сплатою протягом 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту отримання товару покупцем.

У відповідності до пункту 4.5. даного договору, здача-приймання товару за кількістю та якістю здійснюється покупцем в момент отримання товару від постачальника, шляхом підписання представниками сторін накладних.

Відповідно до п.п. 6.1. та 6.2. договору № 191 від 01.06.2009 р. сторони погодили, що строк дії зазначеного договору –з моменту його підписання сторонами та діє до 01.06.2010 р. Якщо за 30 календарних днів до закінчення дії договору жодна зі сторін не відмовиться від цього договору, дія договору вважається продовженою на наступний рік з аналогічною пролонгацією на невизначений термін на тих самих умовах.

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що на виконання умов договору № 191 від 01.06.2009 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «АМСК»поставило Приватному підприємству «КРОНА-В»товар на загальну суму 7815,88 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними, які підписані представниками сторін та скріплені печатками, а саме:

№ КС000009567 від 27.10.2009 р. на суму 1049,16 грн.,

№ КС000010167 від 03.11.2009 р. на суму 659,88 грн.,

№ КС00010828 від 10.11.2009 р. на суму 733,08 грн.,

№ КС00011364 від 17.11.2009 р. на суму 293,52 грн.,

№ КС00011857 від 24.11.2009 р. на суму 718,92 грн.,

№ КС00012465 від 01.12.2009 р. на суму 675,48 грн.

№ КС00013050 від 09.12.2009 р. на суму 1213,65 грн.,

№ КС00013412 від 15.12.2009 р. на суму 1018,99 грн.,

№ КС00013851 від 22.12.2009 р. на суму 544,44 грн.,

№ КС00013856 від 22.12.2009 р. на суму 419,14 грн.,

№ КС00014438 від 29.12.2009 р. на суму 761,72 грн.,

№ КС00014440 від 29.12.2009 р. на суму 516,65 грн.,

Належним чином засвідчені копії зазначених видаткових накладних залучені до матеріалів даної справи.

Представник позивача пояснив суду, що ним належним чином виконувалися зобов’язання за договором № 191 від 01.06.2009 р., тоді як відповідач свої зобов’язання за зазначеним договором належним чином не виконав, внаслідок у нього виникла заборгованість за поставлений товар розмірі 7815,88 грн.

У зв’язку з цим позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом про стягнення з відповідача 7815,88 грн. основного боргу, 359,52 грн. інфляційних нарахувань, 125,62 грн. трьох відсотків річних та 855,37 грн. пені у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором поставки № 191 від 01.06.2009 р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов’язання виконав належним чином, тоді як відповідач у визначений договором поставки № 191 від 01.06.2009 р.строк не здійснив оплату товару.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 7815,88 грн., а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов’язань, то позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АМСК»стосовно стягнення з Приватного підприємства «КРОНА-В»суми основного боргу за договором поставки № 282/09 від 24.11.2009 р. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АМСК»просить суд також стягнути з відповідача 359,52 грн. інфляційної складової боргу та 125,62 грн. трьох відсотків річних у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов’язання за договором № 191 від 01.06.2009 р.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 359,52 грн. інфляційних нарахувань та 125,62 грн. річних відсотків.

Також позивач просить стягнути з відповідача 855,37 грн. пені за порушення договірного зобов’язання, посилаючись на пункт п. 5.1. договору № 191 від 01.06.2009 р., яким передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої партії товару за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання за кожний день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»від 22.11.1996 р. із змінами і доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

У зв’язку з тим, що своє підтвердження знайшло невиконання відповідачем зобов’язання стосовно сплати суми основного боргу у розмірі 7815,88 грн., то з відповідача підлягає стягненню 855,37 грн. пені.

Враховуючи вищевикладене, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АМСК»підлягає задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 546, 549, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193 Господарського кодексу України ст. ст. 32, 33, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства «КРОНА-В»(02154, м. Київ, вул. Ентузіастів, 25, ідентифікаційний код 3512581) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АМСК»(22400, Вінницька обл., м. Калинівка, вул. Фрунзе, 45, ідентифікаційний код 13555834) 7 815 (сім тисяч вісімсот п'ятнадцять) грн. 88 коп. боргу, 359 (триста п’ятдесят дев’ять) грн. 52 коп. інфляційних нарахувань, 125 (сто двадцять п’ять) грн. 62 коп. трьох відсотків річних, 855 (вісімсот п’ятдесят п’ять) грн. 37 коп. пені, 102 (сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя                                                                                           Гавриловська І.О.