Рішення № 10918494, 18.08.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/39118.08.10 За позовомПрокурора Комсомольського району м. Херсона в інтересах держави в особі Херсонського державного підприємства біологічна фабрика

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Медико-фармацевтична компанія «Рідан-Інжиніринг»

простягнення 107276,71 грн. та 185425,86 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від прокуратури:Холявінська І.В.

від позивача:

від відповідача:Ружицький В.Р.

не зявився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Прокурор Комсомольського району м. Херсона звернувся до господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Херсонського державного підприємства біологічна фабрика (надалі ХДП-БФ) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медико-фармацевтична компанія «Рідан-Інжиніринг» (надалі ТОВ «Рідан-Інжиніринг») про стягнення 107276,71 грн. та 185425,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір №2-07-75 від 05.08.2008 р. на виконання умов якого позивач поставив відповідачу ветеринарні препарати на загальну суму 380000,00 грн. та 18.11.2008 р. укладено договір №2-07-79 на виконання умов якого позивач поставив відповідачу ветеринарні препарати на загальну суму 495000,00 грн. Відповідач взятого на себе грошового зобовязання належним чином не виконав, в звязку з чим за ним виникла заборгованість за Договором №1 у розмірі 128220,00 грн. та за Договором №2 у розмірі 80000,00 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача за Договором №1 штрафу у розмірі 8975,40грн. та пені у розмірі 48230,46 грн., за Договором №2 позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 21676,71 грн. та пеню у розмірі 5600,00 грн.

Ухвалами господарського суду міста Києва від 16.07.2010 р. порушено провадження у справах №48/391 та №48/392, розгляд справи призначено на 02.08.2010 р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 16.07.2010 р. справи №48/391 та №48/392 в одну справу та присвоєно їй номер №48/391 (392), розгляд справи призначено на 02.08.2010р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 02.08.2010 р. у звязку із неявкою представників позивача та відповідача розгляд справи відкладено на 18.08.2010 р.

Представник прокуратури в судове засідання 18.08.2010 р. зявився, позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

В судове засідання 18.08.2010 р. представник позивача з'явився, підтримав позицію прокуратури та надав свої пояснення по суті спору.

Представник відповідача, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання 18.08.2010 р. не зявився, подавши до канцелярії суду клопотання про відкладення розгляду справи, у звязку із хворобою представника.

Судом в задоволенні клопотання відмовлено з огляду на наступне:

По-перше, відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували хворобу представника відповідача.

По-друге, відповідач не позбавлений можливості на підставі ст. 28 Господарського процесуального кодексу України та ст. 244 Цивільного кодексу України уповноважити іншу особу для представництва власних інтересів.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 04119, м. Київ, вул. Сімї Хохлових, 15 офіс 511, на яку було відправлено ухвали суду від 16.07.2010 р. та 02.08.2010 р. підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №6589664.

Крім того, судом додатково було направлено ухвали суду від 16.07.2010 р. та 02.08.2010 р. на адресу відповідача: 04071, м. Київ, вул. Верхній Вал, 50.

Ухвала суду від 02.08.2010 р. за вказаною адресою отримана відповідачем 09.08.2010 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №10546994.

Відповідно до абзацу 2 п. 3.6 роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Судом в задоволенні клопотань про вжиття заходів забезпечення позову, які міститься в тексті позовних заяв відмовлено, оскільки прокурором та позивачем не надано доказів з якими приписи ст. 66 Господарського процесуального кодексу України пов'язують можливість вжиття заходів забезпечення позову.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складались протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури та позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.08.2008 р. та 18.11.2008 р. між «ХДП-БФ»(постачальник) та ТОВ «Рідан-Інжиніринг» (покупець) укладено договори поставки №2-07-75 (надалі - «Договір №1») та №2-07-79 (надалі «Договір 2»).

Відповідно до п. 1.1 Договорів постачальник передає у власність покупця ветеринарні препарати, а покупець приймає їх згідно накладних (специфікацій) і оплачує цей товар у зазначений термін.

Згідно п. 1.3 Договорів поставка кожної партії товару здійснюється постачальником в обємах та у строки, визначаються за вказівками покупця, які можуть мати усну або письмову форму.

Пунктом 1.4 Договору №1 встановлено, що постачальник доставку товару здійснює після попередньої 50% оплати вартості партії товару, а згідно того ж пункту Договору №2 доставка товару здійснюється постачальником після попередньої 100% оплати вартості партії товару.

Згідно п. 4.1 Договорів якість товару повинна відповідати вимогам ДГСТів і ТУ. Товар, що поставляється, повинен мати термін придатності не менше дванадцяти місяців (п. 4.3 Договорів).

Відповідно до п. 3.1 Договорів при отриманні замовлення, покупець повинен прийняти товар, поставлений згідно накладних, з обовязковою відміткою супровідних документів постачальника.

Специфікаціями до Договорів сторонами було погоджено загальну вартість товару, яка за Договором №1 становить 380 000,00 грн., а за Договором №2 становить 495000,00 грн.

Пунктом 2.3 Договорів встановлено, що розрахунки по даному договору здійснюються у національній валюті України гривні.

Згідно п. 9.2 Договорів дані договори вступають в силу з моменту підписання кожного з них та діють до 31.12.2008 р.

На виконання умов Договору №1 позивачем 10.11.2008 р. згідно видаткової накладної №484 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 380000,00 грн.

Від імені ТОВ «Рідан-Інжиніринг»товар за накладною приймався ОСОБА_3, що діяв на підставі довіреності ЯНЯ №994471 від 10.11.2008 р.

Відповідач у період з 02.12.2008 по 06.05.2009 р. здійснив часткову оплату заборгованості по Договору №1 у розмірі 251780,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з особового рахунку позивача.

Як підтверджується матеріалами справи позивачем на виконання умов Договору №2 згідно видаткової накладної №579 від 25.12.2008 р. було поставлено товар на загальну суму 495000,00грн.

Від імені ТОВ «Рідан-Інжиніринг»товар за накладною приймався ОСОБА_4, що діяв на підставі довіреності ЯНЯ №994503 від 22.12.2008 р.

Відповідач у період з 25.12.2008 р. по 26.12.2008р. здійснив часткову оплату вартості товару по Договору №2 у розмірі 415000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками з особового рахунку позивача.

14.01.2010 р. позивачем на адресу відповідача було надіслано претензії з вимогами сплатити існуючі заборгованості по Договорам, але відповідач вказані претензії залишив без відповіді та виконання.

Таким чином, заборгованість відповідача за поставлений згідно Договору №1 та видаткової накладної №484 від 10.11.2008 р. товар становить 128220,00 грн., а згідно Договору №2 та видаткової накладної №579 від 25.12.2008 р. заборгованість становить 80000,00 грн.

Спір у справі виник у звязку із неналежним, на думку прокурора, виконанням відповідачем грошового зобовязання по оплаті поставленого товару.

Договори є договорами поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказані договори є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується передача відповідачу товару за Договором №1 на суму 380000,00 грн. та за Договором №2 на суму 495000,00грн.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з пунктом 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 2.1 Договору №1 покупець проводить оплату товару у формі предоплати 50% від вартості партії біопрепаратів шляхом безготівкового розрахунку та перерахування коштів на поточний рахунок постачальника. Остаточний розрахунок за кожну партію товару проводиться покупцем протягом тридцяти днів з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних (п. 2.2 Договору №1).

Отже, грошове зобовязання по оплаті отриманого за Договором №1 товару мало бути виконано відповідачем до 10.12.2008 р.

Відповідно до п. 2.1 Договору №2 покупець проводить оплату товару у формі предоплати 100% від вартості партії біопрепаратів шляхом безготівкового розрахунку та перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Відтак з урахуванням приписів ст.ст. 538, 693 Цивільного кодексу України у випадку ненадходження коштів від відповідача «ХДП-БФ»мало право призупинити виконання свого зобовязання по поставці товару. Натомість, незважаючи на відсутність коштів, які відповідач мав оплатити у вигляді 100% - ї предоплати вартості товару, позивачем було здійснено поставку товару у повному обсязі.

Виходячи із змісту Договору №2 останній не містить погодженого сторонами строку виконання грошового зобовязання по оплаті товару, який поставлено без попередньої оплати.

Пунктом 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

14.01.2010 р. позивач направив на адресу відповідача претензію №2-12-18 з вимогою у місячний термін сплатити існуючу заборгованість по оплаті поставленого товару у розмірі 80 000,00 грн. Претензія отримана відповідачем 18.01.2010 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №191108.

За таких обставин відповідач зобовязаний був здійснити остаточний розрахунок за отриманий згідно Договору №2 та видаткової накладної №579 від 25.12.2008 р. товар до 25.01.2010 р.

Матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед Херсонським державним підприємством біологічна фабрика за Договором №1 на суму 128220,00 грн. та за Договором №2 на суму 80000,00 грн., а строк виконання грошового зобовязання на момент розгляду справи настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Заборгованість ТОВ «Рідан-Інжиніринг»перед Херсонським державним підприємством біологічна фабрика у розмірі 128220,00 грн. та 80000,00 грн. підтверджується матеріалами справи та не спростована відповідачем. Доказів погашення заборгованості відповідачем не подано.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу за Договором №1 у розмірі 128220,00 грн. та за Договором №2 у розмірі 80000,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, прокурором заявлені вимоги про стягнення з відповідача за Договором №1 пені у розмірі 48230,46 грн. та штрафу у розмірі 8975,40 грн., за Договором №2 пені у розмірі 5600,00 грн. та штрафу у розмірі 21676,71 грн.

Підставою для стягнення штрафних санкцій прокурором визначені приписи ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України та п. 7.1 Договорів.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частинами 2, 4 статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч.4 ст. 230 Господарського кодексу України).

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну та договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управленої та зобовязаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір, або спосіб обрахування.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Тобто, штрафні санкції згідно ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України можуть бути застосовані за наявності в т. ч. таких умов:

-якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

-якщо скоєне господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Відтак, для застосування до спірних правовідносин частини 2 ст. 231 Господарського кодексу України, господарський суд повинен встановити наявність обставин з яким законодавець пов'язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій. Аналогічний висновок міститься в постанові Вищого господарського суду України від 22.07.2010 р. у справі №16/142 (6/191).

Прокурор вказує, що штраф підлягає стягненню за прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання за Договорами, проте сторони в п. 7.1 Договору передбачили відповідальність покупця за прострочення виконання грошового зобовязання за Договорами у вигляді пені.

Оскільки Договорами (п.7.1) передбачена договірна штрафна санкція за наведене в позові правопорушення, то підстави для застосування ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України за таке правопорушення відсутні.

Таким чином, підстави для стягнення штрафу відсутні.

Пунктами 7.1 Договорів встановлено, що у випадку порушення покупцем строків оплати, передбачених п.п. 2.1, 2.2 Договорів, він сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на день розрахунку за кожний день заборгованості.

Частиною 2 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції.

Суд здійснює перерахунок пені виходячи із встановленого періоду в якому відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобовязання (Договір 1 з 11.12.2008 р., Договір 2 - з 26.01.2010 р.), приписів ч. 2 ст. 232 Господарського кодексу України, визначеного прокурором кінцеву дату нарахування пені (19.03.2010 р.) та проведених часткових оплат.

Таким чином, пеня за прострочення виконання грошового зобовязання по Договору №1 нараховується з 11.12.2008 р. по 10.06.2009 р. за прострочення по оплаті 300 000,00 грн. (з 11.12.2008 р. по 03.02.2009 р.), 250 000,00 грн. (з 04.02.2009 р. по 10.03.2009 р.), 210 000,00 грн. (з 11.03.2009 р. по 05.05.2009 р.) та 128 220,00 грн. (з 06.05.2009 р. по 10.06.2009 р.), а по Договору №2 з 26.01.2010 р. по 19.03.2010 р. за прострочення по оплаті 80 000,00 грн.

За перерахунком суду розмір пені за Договором №1 становить 27 340,82 грн., а за Договором №2 2 381,37 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Рідан-Інжиніринг»на користь Херсонського державного підприємства біологічна фабрика за Договором №1 заборгованості у розмірі 128220,00 грн. та пені у розмірі 27 340,82 грн. за Договором №2 заборгованості у розмірі 80000,00 грн. та пені у розмірі 2 381,37 грн.

Суд відзначає, що згідно ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення пені застосовується спеціальна позовна давність (один рік), проте відповідачем заяви про застосування строку позовної давності ні усно, ні письмово не подано, а тому правові підстави для застосування судом положень статті 267 Цивільного кодексу України відсутні.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про прокуратуру»при виявленні порушення закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Згідно ст. 36-1 згаданого Закону підставою представництва прокуратурою у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до статуту Херсонського державного підприємства біологічна фабрика підприємство засноване на державній власності і підпорядковане Міністерству аграрної політики України, а тому прокурор правомірно звернувся із позовом в інтересах держави в особі зазначеного підприємства.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги прокурора Комсомольського району м. Херсона в інтересах держави в особі Херсонського державного підприємства біологічна фабрика задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медико-фармацевтична компанія «Рідан-Інжиніринг»(04119, м. Київ, вул. Сімї Хохлових, 15 офіс 511; ідентифікаційний код 24360789) на користь Херсонського державного підприємства біологічна фабрика (73011, м. Херсон, вул. Адмірала Макарова, 9; ідентифікаційний код 00483027) заборгованість у розмірі 128 220 (сто двадцять вісім тисяч двісті двадцять) грн. 00 коп., пеню у розмірі 27 340 (двадцять сім тисяч триста сорок) грн. 82 коп. Видати наказ.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медико-фармацевтична компанія «Рідан-Інжиніринг»(04119, м. Київ, вул. Сімї Хохлових, 15 офіс 511; ідентифікаційний код 24360789) на користь Херсонського державного підприємства біологічна фабрика (73011, м. Херсон, вул. Адмірала Макарова, 9; ідентифікаційний код 00483027) заборгованість у розмірі 80 000 (вісімдесят тисяч) грн. 00 коп., пеню у розмірі 2 381 (дві тисячі триста вісімдесят одна) грн. 37 коп. Видати наказ.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медико-фармацевтична компанія «Рідан-Інжиніринг»(04119, м. Київ, вул. Сімї Хохлових, 15 офіс 511; ідентифікаційний код 24360789) в дохід Державного бюджету України державне мито у розмірі 1555 (одна тисяча пятсот пятдесят пять) грн. 61 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 197 (сто девяносто сім) грн. 99 коп., державне мито у розмірі 823 (вісімсот двадцять три) грн. 81 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 181 (сто вісімдесят одна) грн. 23 коп. Видати наказ.

5. В іншій частині в задоволенні позовів відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.В. Бойко

Повний текст рішення підписано 25.08.2010 р.