Рішення № 10917668, 22.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 28/18122.07.10 за позовомфізичної особи –підприємця Камаєва Станіслава Олександровича, м. Суми

доприватного підприємства «Акрілат –Хімконтракт», м. Київ

про розірвання договору та стягнення 34 040, 95 грн.

СуддяКопитова О.С.

При секретарі судового засідання Гергардт Т.В.

За участю представників сторін:

від позивача:Чернишенко Д.В. за довіреністю б/н від 17.06.2010 року

від відповідача:не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа –підприємець Камаєв Станіслав Олександрович звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до приватного підприємства «Акрілат –Хімконтракт»про стягнення заборгованості в розмірі 34 040, 95 грн. та розірвання договору від 27.10.2009 року № 27/10/09, з підстав порушення відповідачем умов договору щодо оплати товару.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 13.05.2010 року після порушення провадження у справі, на підставі частини 1 статті 17 Господарського процесуального кодексу України матеріали справи № 18/43 –10 за позовом фізичної особи –підприємця Камаєва С.О. до приватного підприємства «Акрілат –Хімконтракт»про стягнення заборгованості в розмірі 34 040, 95 грн. та розірвання договору від 27.10.2009 року № 27/10/09 були направлені до господарського суду м. Києва.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.06.2010 року прийнято справу № 18/43 –10 до провадження та присвоєно новий номер 28/181. Розгляд справи призначено на 17.06.2010 року.

11.06.2010 року від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 17.06.2009 року, в зв’язку з неявкою позивача розгляд справи відкладено на 22.07.2010 року.

У судовому засіданні 22.07.2010 року представник позивача подав витребувані ухвалою суду докази та надав усні пояснення.

Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання по справі, відповідач в судові засідання не з’явився, письмових доказів, пояснень та заперечень по суті спору не надав, вимог ухвали суду не виконав, причини неявки в судові засідання невідомі.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю належним чином повідомлених про дату та час судового засідання представників сторін, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні22.07.2010 року за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27 жовтня 2009 року між фізичною особою – підприємцем Камаєвим Станіславом Олександровичем (надалі по тексту ФОП Катаєв, позивач) та приватним підприємством «Акрілат – Хімконтракт»(надалі по тексту ПП «Акрілат –Хімконтракт», відповідач) було укладено договір поставки на умовах дистриб’юції № 27/10/09 (надалі по тексту Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Постачальник на умовах Договору надає дистриб’ютору право з продажу товару. Постачальник зобов’язується поставити і передати у власність дистриб’ютору товар, а дистриб’ютор зобов’язується прийняти такий товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах викладених в договорі.

Згідно п. 2.1 Договору розрахунки за поставлений товар, здійснюються шляхом післяплати у 30 –ти денний термін (30 календарних днів) на розрахунковий рахунок постачальника.

Пункт 3.3 Договору встановлює, що право власності на товар переходить дистриб’ютору в момент отримання ним товару. Моментом отримання товару вважається підпис накладної про отримання товару.

На виконання умов Договору позивачем здійснювалась відповідачу поставка товару, зокрема згідно видаткової накладної № РН –0000006 від 29.10.2009 року було поставлено товару на суму 34040, 95 грн.

Зазначений товар отриманий представником відповідача на підставі довіреності № 607 від 30.10.2009 року.

Для здійснення оплати позивачем відповідачеві було виставлено рахунок –фактуру № СФ –00004 від 28.10.2009 року на суму 34040,95 грн.

Як свідчать матеріали справи, відповідач своє зобов’язання щодо оплати отриманого товару не виконав, що призвело до виникнення заборгованості перед позивачем в розмірі 34040, 95 грн.

Позивач звертався до відповідача з претензією № 1 від 18.02.2010 року з вимогою погасити існуючу заборгованість в розмірі 34040, 95 грн. Матеріали справи не містять доказів погашення заборгованості станом на час розгляду справи.

При цьому матеріали справи містять копію листа відповідача позивачу № 02/05 від 03.02.2010 року в якому відповідач підтверджує факт отримання товару від позивача за накладною № РН-0000006 від 29.10.2009 року та в зв’язку з посиланням на закінчення строку придатності отриманого від позивача товару просить його забезпечити повернення товару.

Сторони не дійшли взаємної зголи і позивач звернувся до суду.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 598 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 628 Цивільного кодексу України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Суд вбачає, що укладений сторонами спору договір за своєю правовою природою є змішаним договором, та поєднує у собі елементи декількох видів договорів, зокрема договору про надання послуг та договору поставки. При цьому, до правовідносин сторін, які випливають з Договору в частині поставки позивачем товару та оплати відповідачем вартості поставленого товару, слід застосовувати положення Цивільного кодексу України про договори поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов‘язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати.

Факт отримання товару відповідачем матеріалами справи підтверджений, однак відповідач у встановлені законодавством строки повністю не розрахувався.

Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено вище, відповідач зобов’язався розрахуватись з позивачем у 30 –ти денний термін з моменту поставки товару, однак в строки встановлені договором не розрахувався.

В даному випадку суд зважає, що в матеріалах справи наявні листи відповідача в яких він посилається на поставку позивачем товару неналежної якості, однак при цьому звертає увагу на наступні обставини.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Представники відповідача не з’явились в жодне судове засідання та не надали доказів на підтвердження своїх доводів.

Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів того, що товар поставлений відповідачем був не належної якості або містив будь-які інші недоліки, а також що відповідач звертався до позивача з вимогами щодо заміни такого товару, а позивач порушив п. 7.6 Договору та не здійснив таку заміну протягом 5 днів.

При цьому суд вважає за доцільне зазначити, що Договором сторін не встановлено права відповідача не розраховуватись за товар, отриманий від позивача, в разі нездійснення її реалізації протягом певного часу та не передбачено обов’язку позивача забрати назад поставлений товар в разі його нереалізації відповідачем протягом строків придатності.

З огляду на викладене суд вважає, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем у розмірі 34040, 95 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Відповідно до статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов’язання змінюються або припиняються з моменту набранням рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України визначає одну підставу для розірвання та зміну договору, а саме «істотне порушення договору другою стороною». «Істотність порушення договору»є загальною підставою, яка може бути встановлена лише шляхом оцінки «істотності»у порушенні договору.

Оскільки строк оплати товару є істотною умовою договору поставки суд вбачає, що порушення таких строків є відповідно істотним порушенням умов договору в розумінні статті 651 Цивільного кодексу України. Відтак позовні вимоги в частині розірвання договору поставки є обґрунтованими.

При цьому, суд враховує, що позивачем при зверненні з позовом про розірвання Договору не дотримано приписів ст. 188 Господарського кодексу України. В даному контексті слід зазначити, що недотримання позивачем вимог зазначеної статті не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору. Зазначеної позиції притримується Верховний Суд України в Постанові 8/32 від 17.06.2008 року.

В даному випадку суд вважає, що зазначеною статтею фактично встановлений досудовий порядок вирішення спорів щодо розірвання договорів. Згідно Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів) встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Враховуючи викладені обставини господарський суд приходить до висновку щодо наявності підстав для розірвання Договору в судовому порядку.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Враховуючи викладені обставини, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відшкодовуються за рахунок відповідача. При цьому суд враховує, що позивачем при зверненні до суду заявлено позовні вимоги як майнового так і не майнового характеру, при цьому державне мито сплачено лише за позовні вимоги майнового характеру, враховуючи той факт, що судом розглянуті всі вимоги позивача господарський суд вважає за необхідне стягнути з позивача суму недоплаченого державного мита в розмірі 85 грн.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Розірвати Договір поставки на умовах дистриб’юції від 27 жовтня 2009 року № 27/10/09, укладений між фізичною особою –підприємцем Камаєвим Станіславом Олександровичем та приватним підприємством «Акрілат –Хімконтракт».

Стягнути з приватного підприємства «Акрілат –Хімконтракт»(04212, м. Київ, вул. Богатирська 3 –Г, код 24744461), з будь –якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь фізичної особи –підприємця Камаєва Станіслава Олександровича (м. Суми, вул. Августовська, 8, кв. 2, код 3058106711) 34040, 95 грн. (тридцять чотири тисячі сорок гривень дев’яносто п’ять ), а також державне мито в розмірі 425, 41 грн. (чотириста двадцять п’ять гривень сорок одну копійку) та 236 грн. (двісті тридцять шість гривень) витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

Стягнути з фізичної особи –підприємця Камаєва Станіслава Олександровича (м. Суми, вул. Августовська, 8, кв. 2, код 3058106711) на користь державного бюджету 85 (вісімдесят п’ять) грн. державного мита.

Після набрання рішенням по справі законної сили видати наказ.

СуддяО.С. Копитова