Вирок № 109167524, 22.02.2023, Залізничний районний суд м. Львова

справа № 462/558/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2023 року Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючої судді - ОСОБА_1

за участю секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

потерпілого ОСОБА_6

представника потерпілого ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові кримінальне провадження про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця м. Львова, громадянина України, працює: ВП "Самбірська дистанційна колія", зареєстрованого

та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до вимог ст. 89 КК України раніше не судимого

за ч. 1 ст. 122 КК України

встановив:

ОСОБА_4 23 жовтня 2020 року, близько 08:30 год., перебуваючи у салоні тролейбуса, що слідує за маршрутом №32 Університет - вул. Суботівська, який знаходився на зупинці громадського транспорту «вулиця Низинна», що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Низинна, 11, на ґрунті особистих неприязних відносин, керуючись раптово виниклим умислом на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи протиправність своїх дій, не бажаючи пред?явити контролеру пасажирського транспорту ОСОБА_8 квиток, що засвідчує право проїзду у громадському електротранспорті, різко почав виходити з салону тролейбуса через задні двері, під час чого, з метою звільнення проходу та отримання можливості вийти із салону тролейбуса, минаючи контролера, шляхом відштовхування її в сторону масою свого тіла, умисно застосував фізичне насильство до останньої, яке виразилося у нанесені їй удару кулаком своєї руки зверху по зап?ястку правої руки потерпілої, якою остання трималася за поручень, тим самим спричинивши потерпілій ОСОБА_8 згідно висновків судово-медичних експертиз №1652 від 25.11.2020 та №1818-додатковий від 29.12.2020, закритий перелом основи 3-ої п?ясної кістки правої кисті із задовільним стоянням кісткових фрагментів. Перелом утворився від дії тупого предмета, міг виникнути від удару кулаком по правій кисті, при фіксованій руці та відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров?я.

Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.1 ст.122 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні не визнав та пояснив, що 23.10.2020 о 08.20 він на зупинці громадського транспорту сів на тролейбус № 32, що по вул. Городоцькій в м. Львові, після чого чекав своєї зупинки. Проїхавши до вул. Низинної в м. Львові, він мав намір вийти, однак заздалегідь не приготувався до виходу, бо стояти біля дверей не було потреби. Коли тролейбус зупинився, він трохи затримався, оскільки почув якийсь галас біля передніх дверей і відволікся. Коли він почав спускатися по сходах, то побачив перед собою дівчину, яка була в чорній формі, та звернувся до неї, щоб вона його пропустила, оскільки через те, що в проході стояли люди, він переживав, що не вийде. Виходячи з маси натовпу, він може припустити, що міг нанести ушкодження потерпілій. Рукою нікого не бив, якщо було нанесено ушкодження, то з власної необережності та необережності самої потерпілої. Якщо він дійсно це зробив, то може вибачитися. Додав, що з "Львівелектротранс" у нього тривалий конфлікт, приблизно з 2015 року, судові спори. Цивільного позову у даному кримінальному провадженні не визнає, оскільки такий не був поданий на досудовому слідстві, а в суді, також не було подано потерпілою заперечення на його відзив, а тому у позові просить відмовити.

Незважаючи на невизнання вини обвинуваченим, його вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України при наведених вище обставинах, доведена зібраними в ході досудового розслідування та підтверджується наступними, дослідженими в судовому засіданні доказами у справі, зокрема:

- показами потерпілої ОСОБА_6 , яка пояснила, що 23.10.2020 року близько 08 год 30 хв. із своїм напарником ОСОБА_9 знаходились на зупинці електротранспорту по вул. Низинна та мали намір здійснювати перевірку тролейбуса № 32. Вона сиділа на зупинці, потім почекала, коли вийдуть люди, та почала заходити до салону, підійшла на сходову клітку та трималася за поручень. Побачила, як обвинувачений виходив з салону та запитала, що він має за проїзд. Однак він відповів, що у нього нічого не має та він виходить. Вона попросили зупинитися, однак відчула удар та біль по правій руці та поштовх, вдарилася головою та випала з тролейбуса. Обвинувачений в той момент вийшов, а вона покликала напарника. ОСОБА_9 попросив зупинитися, він почав рух у невідомому напрямку, а вони з напарником ішли за ним. Та в подальшому її напарник викликав поліцію. Всі ці події записувались на нагрудну камеру. Також додала, що він мав можливість вийти, був прохід, однак, коли вона просила зупинитися, то він відсунув її, відштовхнув, вдарив по руці, вона втратила рівновагу та вдарилася. Рука розпухла і боліла, у зв`язку з чим вона звернулася за медичною допомогою та у Залізничний РВ. 21 день пробула у гіпсі, потім реабілітація. Пояснила, що обвинувачений надалі продовжує її ображати, здійснюючи наклепи в мережах, подаючи різного роду заяви та скарги за місцем праці, незважаючи на те, що сам працював у "Львівелектротранс".

- показами свідка ОСОБА_9 , який в судовому засіданні пояснив, що 23.10.2020 року близько 08 год. 30 хв. він із своєю напарницею ОСОБА_6 знаходились на зупинці електротранспорту вул. Низинна та помітили, що в напрямку вул. Суботівської рухається тролейбус № 32 та вирішили зайти у даний електротранспорт та перевірити наявність квитків та документів. Після того як тролейбус зупинився, він підійшов до середніх дверей, а ОСОБА_6 попрямувала до задніх дверей. Він, здійснюючи контроль, почув, що відбувається штовханина в салоні, коли обернувся, то почув крик потерпілої та побачив, що обвинувачений виштовхав її з салону в сторону дверей. Він підбіг на її крики, потерпіла повідомила, що обвинувачений виштовхав її з салону та наніс удар по руці. Потерпіла йому пояснила, що даний громадянин не мав квитка, та такими діями намагався уникнути відповідальності. Після чого ними було запропоновано ОСОБА_4 дочекатись приїзду працівників поліції, яких він викликав. Однак ОСОБА_4 почав рухатись у напрямку вулиці Гніздовського, вони йшли за ним. Всі ці події записувались на нагрудну камеру. Внаслідок даних обставин у потерпілої утворились тілесні ушкодження на руці, оскільки потерпіла показувала йому руку та вказала, що обвинувачений вдарив її по руці. Також додав, що обвинувачений не виходив з тролейбуса, коли виходили інші пасажири, а почав виходити тоді, коли вони зайшли для перевірки квитків.

- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 23.10.2020 року, відповідно до якої ОСОБА_6 просила прийняти міри до невідомої особи чоловічої статі, яка 23.10.2020 року нанесла їй тілесні ушкодження (а. с. 8);

- протоколом слідчого експерименту від 17.12.2020 року за участю потерпілої, яким встановлено факт та обставини тілесних ушкоджень ОСОБА_6 (а. с. 51-54);

- оглянутим відеозаписом проведення слідчого експерименту з участю ОСОБА_4 від 27.01.2021 року (а.с.87);

- оглянутим відеозаписом з нагрудної камери потерпілої ОСОБА_6 від 23.10.2020 року (а.с. 41);

- висновком експерта .№ 1652 від 18.11.2020 року, відповідно до якого при обстеженні ОСОБА_10 лікарями TП №1 м. Львова 23.10.2020 року був виставлений діагноз: «Закритий перелом основи 3-ї п?ясної кістки правої кисті із задовільним стоянням кісткових фрагментів». Перелом підтверджений об?єктивними рентгенологічними даними. Під час проведення судово-медичної експертизи у потерпілої тілесних ушкоджень або слідів їх загоєння, які б відповідали періоду жовтня 2020 року, не виявлено. Лікарями будь-яких ушкоджень на голові не відмічено, а тому діагноз: «Забій м?яких тканин лобної ділянки справа», виставлений в КНП КЛІМД м. Львова 24.10.2020, при визначенні ступеня тяжкості тілесних ушкоджень до уваги не може бути прийнятим, оскільки не підтверджений об?єктивними даними, тобто наявністю синців, саден, ран, тощо, відповідно п.4.6. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» Наказу №6 МОЗ України від 17 січня 1995 року «Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України». Перелом 3-ї п?ясної кістки міг виникнути від дії тупого предмета 23 жовтня 2020 року та відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я (а. с. 26-27);

- висновком експерта.№ 1818- додатковий від 22.12.2020 року, відповідно до якого при проведенні первинної судово-медичної експертизи в період 18-25.11.2020 року, згідно «Висновку експерта» №1652, у ОСОБА_10 був виявлений закритий перелом основи 3-ї п?ясної кістки правої кисті із задовільним стоянням кісткових фрагментів. Перелом утворився від дії тупого предмета, міг виникнути від удару кулаком по правій кисті, при фіксованій руці, як вказує потерпіла під час проведення слідчого експерименту з її участю і що зафіксовано на фото №1 та №2 фототаблиці до «Протоколу проведення слідчого експерименту, від 17.12.2020 року (а.с. 60-61). Дані висновки повністю підтримані експертом ОСОБА_11 , яка в судовому засіданні пояснила, що бралися до уваги медична документація, ренген, оглядалися фотографії.

Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені уст. 91 КПК України, та вони зібрані у порядку, встановленомуст. 93 КПК України, жодних обставин, передбаченихст. 87 КПК України, з якими закон пов`язує недопустимість доказів як таких, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, судом не встановлено, у зв`язку з чим підстави для визнання цих доказів недопустимими відсутні.

Зазначені докази є узгодженими між собою та іншими доказами у справі та сумніву у своїй належності та допустимості, не викликають.

Оцінюючи докази, безпосередньо досліджені в судовому засіданні, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Процесуальні докази, наведені у вироку прямо підтверджують той факт, що досліджені в судовому засіданні докази, які суд визнає належними та допустимими, зібрані в порядку встановлену законом та жодного сумніву у своїй законності та правдивості не викликають.

У відповідності дост. 17 КПК Україниніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість даної особи .

Розглядаючи кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 , суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод у наданні доказів, їх дослідженні та доведеності їх переконливості перед судом, в межах пред`явленого обвинувачення безпосередньо дослідив докази у справі та перевірив усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Суд не бере до уваги показання обвинуваченого ОСОБА_4 про те, що він не мав наміру умисно наносити удар потерпілій, а також те, що не знайдено беззаперечних фактів нанесення ним удару по руці потерпілої, оскільки такі спростовуються показами потерпілої, яка була попереджена про кримінальну відповідальність, показами свідка ОСОБА_9 , показами експерта ОСОБА_11 та іншими дослідженими доказами в судовому засіданні, зокрема висновками експерта з приводу можливості та часу нанесення тілесних ушкоджень.

Також, на думку суду, є безпідставними покликання захисника на те, що слід перекваліфікувати дії обвинуваченого на ч. 1 ст. 128 КК України, оскільки ОСОБА_4 могло бути заподіяно тілесне ушкодження середньої тяжкості лише з необережності.

Диспозиція ст. 128 передбачає відповідальність за заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження.

За нормативним визначенням, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст.122 КК) характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння вказаних ушкоджень й причинним зв`язком між згаданим діянням та наслідками, а із суб`єктивної сторони умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти зазначену шкоду здоров`ю потерпілого, передбачає такі наслідки й бажає або свідомо припускає їх настання (ст.24 КК).

Необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст.128 КК) характеризується аналогічними елементами об`єктивної сторони, а за суб`єктивною стороною проявляється в необережній формі вини у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості, визначення яких міститься у ст.25 КК.

Отже, розмежування умисного протиправного заподіяння іншій людині середньої тяжкості тілесних ушкоджень від необережного заподіяння таких ушкоджень здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів. Зміст інтелектуального та вольового критеріїв вини в зазначених злочинах із матеріальним складом зумовлюються усвідомленням особи характеру вчиненого діяння, передбаченням або свідомим припущенням його негативних наслідків та ставленням до них.

У судовому засіданні встановлено, що обвинувачений умисно наніс потерпілій тілесне ушкодження, зокрема удар по руці, намагаючись покинути транспорт, заподіявши середнього ступеня тілесні ушкодження, що підтверджується відповідними дослідженими доказами.

Як зазначено у висновку ВС в постанові №689/332/18, незалежно від того, чи є такий умисел прямим або непрямим, особа має нести відповідальність за фактично заподіяну шкоду, тобто за умисне заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

Враховуючи досліджені докази в їх сукупності, суд вважає, що вина обвинуваченого доведена повністю, його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 122 КК України, оскільки ОСОБА_4 вчинив умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених ст. 121 КК України, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами покарання» (із змінами станом на 6 листопада 2009 р.) при призначенні покарання в кожному випадку суди мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Згідно п. 3 вказаної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

У відповідності до ст.12 КК України кримінальне правопорушення, скоєне обвинуваченим є нетяжким злочином.

Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання не встановлено.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, при яких його вчинено та особу обвинуваченого. Зокрема те, що ОСОБА_4 на обліку у наркологічному та психіатричному диспансерах не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, раніше притягався до кримінальної відповідальності, зокрема вироком Залізничного районного суду м. Львова від 03.03.1998 року за ч. 1 ст. 206 КК України (хуліганство), вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 21.11.1999 року за ч. 2 ст. 206 КК України (хуліганство), Сихівським районним судом м. Львова за ч.ч.1,3 ст. 358 КК України, 25.06.2020 року ухвалою Франківського районного суду м. Львова закрито провадженняв у зв`язку із відмовою потерпілої від обвинувачення за ст. 126 КК України, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, зі сторони якого жодних відшкодувань шкоди не надано та вибачень не прозвучало по відношенню до потерпілої, а навпаки продовжується конфлікт, більше року перебування провадження на стадії судових дебатів, думку прорукора та потерпілої про призначення покарання у виді обмеження волі, а тому суд дійшов висновку про неможливість виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів без відбування ним покарання у виді обмеження волі у межах санкції ч. 1 ст. 122 КК України.

Щодо цивільного позову в частині стягнення 20000 моральної шкоди, суд враховує наступне.

Згідно з ч. 1ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

За змістом ч.ч.1, 2ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

У своєму позові потерпіла покликається на те, що у зв`язку з вчиненням обвинуваченим кримінального правопорушення зазнала моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях внаслідок фізичних страждань та болю через отримані тілесні ушкодження, зміни звичного способу життя, оскільки їй було накладено гіпс, приймання відповідних знеболюючих.

Разом з тим, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України ОСОБА_6 не доведено належними та допустимими доказами, що внаслідок протиправних дій обвинуваченого їй завдано моральної шкоди в розмірі саме 20000 грн.

Щодо витрат на правову допомогу, то представник позивача заявила, що клопотання про витрати з підтвердженням будуть подані після постановлення вироку згідно вимог ЦПК.

З урахуванням викладеного, враховуючи те, що факт порушення прав цивільного позивача знайшов своє підтвердження під час судового розгляду справи, з огляду на доведеність вини обвинуваченого, погіршення стану її здоров`я, суд визнає встановленим той факт, що ОСОБА_6 зазнала душевних страждань та виходячи з міркувань розумності та справедливості, вважає за необхідне цивільний позов задовольнити частково та визначити розмір відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 10000 грн.

Запобіжний захід в даному кримінальному провадження не обирався.

Витрати на залучення експерта відсутні.

Керуючись ст. ст. 368-370, 371, 374 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, та призначити йому покарання за ч. 1 ст. 122 КК України у виді 2 (двох) років обмеження волі.

Строк відбуття покарання рахувати з моменту звернення вироку до виконання.

Цивільний позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 10000 (десять тисяч) грн. відшкодування моральної шкоди.

Вирок може бути оскаржений до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя/підпис/

З оригіналом згідно:

Суддя: ОСОБА_1