Ухвала суду № 1091207, 10.07.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2007 р.                                                                          № К-4036/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача           Рибченка А.О.

суддів:                                                         Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

                                                              Федорова М.О.

при секретарі судового засідання:    Ярцевій С.В.

за участю представників:

позивача:                Калантай О.П., дов. № 105 від 09.07.2007 р.;

відповідача:           Межирицький А.О., дов. № 583/9/10-035 від 21.02.2007 р.;

розглянувшиу відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Повного товариства «Ломбард ПП «БАЗІС.» і КОМПАНІЯ»

на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 р.

у справі№ АС-42/618-06 господарського суду Харківської області

за позовомПовного товариства «Ломбард ПП «БАЗІС.» і КОМПАНІЯ»

доДержавної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

провизнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач – Повне товариство «Ломбард Базіс» звернувся з позовом до ДПІ у Московському районі м. Харкова та з урахуванням уточнених позовних вимог просив господарський суд Харківської області визнати недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова № 0000981702/0 від 14.07.2006 р.,   № 0000981702/1 від 04.08.2006 р., № 0000981702/2 від 03.10.2006 р. та                               № 0000981702/3 від 26.10.2006 р., як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального права.

Постановою господарського суду Харківської області від 12.12.2006 р. у справі № АС-42/618-06 позовні вимоги задоволені повністю з підстав необґрунтованості тверджень відповідача про порушення позивачем положень п. 1.2, 1.3, 1.15 ст. 1 та           п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 р. судове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нову постанову, якою в позові відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач у випадках несвоєчасного повернення суми позики та реалізації предметів застави (рухомого майна у вигляді виробів із дорогоцінних металів (або їх лому) Державній скарбниці є податковим агентом та зобов’язаний утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб.

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційного господарського суду, Повне товариство «Ломбард Базіс» оскаржило її в касаційному порядку.   

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 р. та залишити в силі постанову господарського суду Харківської області від 12.12.2006 р. в зв’язку з тим, що при винесенні судового рішення судом апеляційної інстанції були порушені норми матеріального права.

До початку касаційного розгляду справи від позивача надійшло клопотання         № 104 від 09.07.2007 р., в якому останній повідомляє про зміну з 16.04.2007 р. найменування товариства, яке на даний час необхідно іменувати – Повне товариство «Ломбард ПП «БАЗІС.» і КОМПАНІЯ».

Відповідач заперечень на касаційну скаргу суду касаційної інстанції не надав.

В судовому засіданні суду касаційної інстанції представник позивача просив задовольнити вимоги касаційної скарги та скасувати постанову апеляційного господарського суду, залишивши в силі постанову місцевого господарського суду.

Представник відповідача заперечив проти доводів касаційної скарги, вважає, що постанова Харківського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 р. винесена у відповідності з нормами чинного законодавства. 

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на слідуюче.            

Господарськими судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ДПІ у Московському районі м. Харкова була проведена виїзна планова документальна перевірка ПТ «Ломбард Базіс» щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005 р. по 31.03.2006 р., про що складений акт перевірки № 1015/23/30235628 від 05.07.2006 р.

Перевіркою встановлено, що у періоді, який перевірявся, ПТ «Ломбард Базіс» видавало громадянам суми грошових коштів у вигляді позик під заставу належного їм рухомого майна у вигляді виробів із дорогоцінних металів (або їх лому) та мали місце випадки, коли громадяни, яким видавалися суми грошових коштів у вигляді позик не викупали заставу в указаний в угоді термін. В цих випадках ПТ «Ломбард Базіс» реалізовувало предмети застави Державній скарбниці.

Податковий орган розцінив дії позивача як порушення п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та дійшов висновку, що позивач у випадках не викупу громадянами застави в указаний в угоді термін та реалізації предметів застави рухомого майна Державній скарбниці є податковим агентом цих громадян. В порушення зазначених норм Закону, товариством податок з доходів фізичних осіб у цих випадках не утримувався.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000981702/0 від 14.07.2006 р. про донарахування позивачу зобов’язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 4214,65 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 8429,30 грн.

Позивачем були вжиті заходи адміністративного оскарження вказаного повідомлення-рішення, але скарги позивача залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення № 0000981702/0 від 14.07.2006 р. - без змін, у зв’язку з чим відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000981702/1 від 04.08.2006 р., № 0000981702/2 від 03.10.2006 р., № 0000981702/3 від 26.10.2006 р. на ту ж саму суму, що й податкове повідомлення-рішення № 0000981702/0 від       14.07.2006 р.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не випливає, що позивач (як ломбард) є податковим агентом відносно фізичних осіб - заставодавців. Тому, твердження відповідача про порушення позивачем положень п. 1.15. ст. 1 даного Закону є необґрунтованим.

Як зазначає в своєму рішенні суд першої інстанції, пунктом 12.1. ст. 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачено, що дохід платника податку від продажу об’єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону. Однак у випадку, що розглядається, фізичні особи не здійснюють продажу свого рухомого майна, його реалізує позивач. Фізичні особи не отримують доходу від реалізації цього майна позивачем - напроти, позивач звертає кошти від реалізації на свою користь, задовольняючи свої інтереси, що забезпечені заставою і тому твердження відповідача про порушення позивачем положень п. 12.1 ст. 12 вищевказаного Закону також є необґрунтованими.

З такими висновками місцевого господарського суду правомірно не погодився суд апеляційної інстанції з огляду на таке.

Згідно ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664, ломбарди належить до фінансової установи, видом діяльності якого є надання фінансових послуг, в тому числі надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту.

Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Одним із способів забезпечення зобов’язань за позикою (кредитом) є застава, умови якої повинні бути оговорені сторонами у договорі позики.

Позика (фінансовий кредит) є грошовою сумою, яка підлягає поверненню, і протягом строку дії договору позики не може розглядатися як дохід фізичної особи, яка одержала таку позику (пп. 4.3.23 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»).

Відповідно до ст. 19, ст. 25 Закону України «Про заставу» та ст. 589 ЦК України в разі невиконання боржником (позичальником) своїх обов’язків перед ломбардом під час закінчення строку дії договору позики кредитор, зокрема ломбард, має право звернути стягнення за невиконаними обов’язками на предмет застави, тобто реалізувати такий предмет застави.

Із сум коштів одержаних від цього продажу (включаючи основну суму наданої платнику податку застави), як передбачено п. 1.15 ст. 1 та п. 12.1 ст. 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», суб’єкт господарювання має нарахувати, утримувати та перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у порядку, визначеному статтею 8 Закону та за ставкою пункту 7.1. ст. 7 Закону.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», доходом фізичної особи є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Пунктом 1.18 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» визначено, що рухоме майно - це майно відмінне від нерухомого. Таким чином, вироби із дорогоцінних металів (або їх лому) є рухомим майном.

Доходом з джерелом походження з України відповідно пп. «ж» п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» є доход від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об’єкту рухомого майна) підлягає державній реєстрації чи нотаріальному засвідченню відповідно до закону України чи коли місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України. Отже, грошові кошти, що були отримані громадянами за здані вироби із дорогоцінних металів (або їх лому) вважається доходом з джерелом походження із України.

До переліку доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, відповідно до пп. 4.3.23 п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», відноситься основна сума кредиту, що отримується платником податку.

Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що згідно із даним Законом сума позики є доходом фізичної особи, яка її одержує, але до визначеного договором терміну (до її повернення) вона не є об’єктом оподаткування.

Тобто по закінченню терміну дії договору, у разі невиконання фізичною особою зобов’язання, забезпеченого заставою у такої фізичної особи виникає об’єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб у вигляді суми коштів, отриманих у позику та неповернутих у встановлений договором строк.

Під час одержання ломбардом коштів від реалізації заставленого майна у ломбарду в наявності фактично знаходяться гроші заставодавця - платника податку, а у заставодавця (фізичної особи) - може виникнути і об’єкт оподаткування (дохід) у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечення заставою вимог заставодержателя (ломбарду) та підлягає поверненню такій фізичній особі.

Відповідно до пп. 8.1.1 п. 8.1. ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податковий агент, який нараховує оподатковуваний доход на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах ст.7 цього Закону.

Згідно пп. 8.1.2. п. 8.1. ст.8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподаткованого доходу єдиним платіжним документом.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України підтримує правову позицію суду апеляційної інстанції, що позивач у випадках несвоєчасного повернення суми позики та реалізації предметів застави (рухомого майна у вигляді виробів із дорогоцінних металів (або їх лому) Державній скарбниці є податковим агентом та зобов’язаний утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб.

Перевіркою встановлено, що податок з доходів фізичних осіб у вищезазначених випадках не утримувався.

Згідно п. 1.15 ст. 1 Закону податковий агент  - це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов’язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Під час виплати грошових коштів за договором позики (при наданні позики) ломбарди, як податкові агенти, виконують функції лише в частині нарахування та виплати зазначених доходів (наданої позики).

У разі невиконання фізичною особою зобов’язання, забезпеченого заставою, по закінченню терміну дії договору та виникнення у фізичної особи об’єкту оподаткування, ломбард, як податковий агент, на підставі п. 1.15 ст. 1 та п. 12.1 ст.12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» має виконати інші свої функції, а саме:

· нарахувати,  утримати та  перерахувати до бюджету  податок з доходів фізичних осіб у порядку, визначеному статтею 8 Закону та за ставкою пункту 7.1 статті 7 Закону (з попередньо нарахованої суми виплаченого доходу у вигляді суми позики); · надати відповідно до пункту 19.2 статті  19 Закону податковому органу звітність за формою № 1-ДФ. За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що суд апеляційної інстанцій дійшов правильних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і відповідним чином застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, а тому підстав для задоволення касаційної скарги Повного товариства «Ломбард ПП «БАЗІС.» і КОМПАНІЯ» не вбачається. Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Повного товариства «Ломбард ПП «БАЗІС.» і КОМПАНІЯ» залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 14.02.2007 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                  (підпис)                     Рибченко А.О.

Судді                                                (підпис)                     Брайко А.І.

(підпис)                     Голубєва Г.К.

                                                                       (підпис)                     Карась О.В.

(підпис)                     Федоров М.О.

З оригіналом згідно

Суддя                                                                                   Рибченко А.О.