Рішення № 109080243, 09.02.2023, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/33256/21

Провадження № 2/761/3431/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

09 лютого 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Путрі Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду в загальному позовному провадженні в заочному порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», третя особа- ТОВ «Український промисловий банк», про визнання недійсним договору, визнання зобов`язання припиненим,-

в с т а н о в и в :

У вересні 2021 р. ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» третя особа- ТОВ «Український промисловий банк», про визнання недійсним договору, визнання зобов`язання припиненим, в якому просив суд визнати недійсним кредитний договір №2107/ФКВ-07 від 05.12.2007 р., укладений з ТОВ «Український промисловий банк», внаслідок порушення вимоги Закону під час укладення та виконання, вважати припиненим зобов`язання, що випливає з кредитного договору №2107/ФКВ-07 від 05.12.2007 р.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що 05.12.2007 р. між позивачем та ТОВ «Український промисловий банк» було укладено кредитний договір №2107/ФКВ-07 від 05.12.2007 р., за яким позивачу були надані кошти в розмірі 140000,00 дол. США, строком на 180 місяців до 04.12.2022 р., на придбання нерухомості із процентною ставкою за користування кредитом - 14,5 % річних. В забезпечення умов виконання вказаного договору було укладено іпотечний договір №2107/Zфквіп-07, за яким майновий поручитель- ОСОБА_2 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

В 2015 році право вимоги за кредитним договором №2107/ФКВ-07 від 05.12.2007 р. перейшло до ПАТ «Дельта банк», а у 2020 році до ТОВ «ФК «Інвест-кредо»

Позивач зазначає, що жодного повідомлення про відступлення права вимоги він не отримував, вважає, що кредитний договір №2107/ФКВ-07 від 05.12.2007 р. містить суперечливі, дискримінаційні та несправедливі умови, суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Зазначає, що при укладенні договору не було надано інформацію про реальну процентну ставку, розмір абсолютного подорожчання кредиту, орієнтовну сукупну вартість кредиту, внаслідок чого було введення в оману щодо істотних умов договору. Крім цього, з договору не зрозуміло валюту зобов`язання та порядок повернення кредиту.

Вказане стало підставою для звернення до суду.

В судове засідання позивач не з`явився, від представника надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність, позов підтримують.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

За приписами ч. 1 ст. 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до вимог суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01.10.2021 року відкрито провадження у даній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання, залучено ТОВ «Український промисловий банк» до участі у справі в якості третьої особи.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 05.09.2022 року витребувано у відповідача письмові докази.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.11.2022 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд визнати недійсним кредитний договір №2107/ФКВ-07 від 05.12.2007 р., укладений з ТОВ «Український промисловий банк», внаслідлк порушення вимоги Закону під час укладення та виконання., вважати припиненим зобов`язання, що випливає з кредитного договору №2107/ФКВ-07 від 05.12.2007 р.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Укрпромбанк» 05.12.2007 року було укладено кредитний договір №217/ФКВ-07, згідно якого позичальнику надано кредитні кошти на наступних умовах: сума кредиту - 140000,00 дол. США, строк кредитування - 180 місяців, дата повернення кредиту - 04.12.2022 р. мета кредитування- поточні потреби, процентна ставка за користування кредитом - 14,5 % річних, комісії за надання кредиту, за управління кредитом, за дострокове проведення розрахунків- відсутні, комісія за видачу готівкових коштів - 0,3 % від суми кредиту, комісія за надання кредиту в післяопераційний час - 100,00 грн (а. 1.1.-1.10).

Згідно п. 1.11 договору позичальник зобов`язаний сплачувати платежі за цим договором у розмірі, порядки та стрки, встановлені договором та графіком платежів щодо погашення суми кредиту, процентів за користування ним, комісій банку, сукупних послуг, які надаються позичальнику, в зв`язку з укладенням договору.

Факт укладення вказаного договору, його підписання, отримання коштів від відповідача позивач не заперечує.

У кредитному договорі №217/ФКВ-07 від 05.12.2007 передбачено, що:

- повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами в розмірі не менш, як 777,78 доларів США по 20 число (Включно) кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту. Дозволяється дострокове повне або часткове повернення кредиту. У випадку внесення позичальником коштів на повернення заборгованості за кредитом у сумі, що перевищує розмір щомісячного платежу по Кредиту, надлишкова сума коштів, після виконання п. 2.9. та п. 4.2.2. цього Договору, зараховується в рахунок повернення Кредиту. Повернення кредиту здійснюється шляхом безготівкового перерахування коштів з рахунку позичальника (його поручителів, гарантів та інших осіб у відповідності до п.2.15 цього договору) та/або шляхом внесення готівкових коштів у касу. Кредит повертається лише в тій валюті, у якій він був наданий (пункти 2.4, 2.5 договору);

- проценти за користування кредитом нараховуються у валюті кредиту за період з дня його надання до дня його повернення. Проценти нараховуються щомісячно на фактичну заборгованість по кредиту за період з першого по останній день кожного календарного місяця. При розрахунку процентів за користування кредитом використовується метод факт/факт, виходячи з фактичної кількості днів у місяці та році. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день повернення кредиту. Нраховані проценти сплачуються позичальником у валюті кредиту по 20 (двадцяте) число (включно) кожного наступного місяця за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту шляхом внесення готівкових коштів у касу банку або шляхом безготівкового перерахування з поточного рахунку позичальника, відкритого у банку (філії). (пункти 2.6, 2.7 договору);

- нарахування комісії за управління кредитом здійснюється щомісячно у валюті кредиту (для кредитів у національній валюті) або у гривневому еквіваленті по офіційному курсу НБУ на день нарахування (для кредитів в іноземній валюті). Нарахована комісія сплачується позичальником у національній валюті по 20 (двадцяте) число (включно) кожного наступного місяця, що слідує за місяцем її нарахування та одночасно з остаточним поверненням кредиту шляхом внесення готівкових коштів у касу банку або шляхом безготівкового перерахування (п. 2.10 договору).

- при надходженні від позичальника коштів на сплату заборгованості за цим договором черговість платежів встановлюється банком відповідно до вимог п.4.2.2 цього договору, а саме: 1) на сплату прострочених процентів за користування кредитом; 2) на сплату прострочених комісій, передбачених умовами договору; 3) на сплату простроченої заборгованості по кредиту; 4) на сплату нарахованих процентів за користування кредитом; 5) на сплату комісій, передбачених умовами договору; 6) на сплату строкової заборгованості по кредиту; 7) на сплату штрафних санкцій; 8) на сплату інших платежів за цим договором; 9) на дострокове повернення заборгованості по кредиту. (п. 2.14 договору)

За змістом положень ч. 1, 2 ст. 207, п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України передбачено, що правочини між фізичною та юридичною особою належить вчиняти у письмовій формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо, крім іншого, воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Факт підписання договору сторонами не оспорюється.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України та частини першої статті 4 ЦПК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Позивачем обрано такий спосіб судового захисту як визнання договору недійсним.

Відповідно до частини першої і четвертої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У частині першій статті 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Дії банку, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, не свідчать про те, що зміст оспорюваного договору суперечить законодавству.

Обраний позивачем спосіб захисту не відповідає характеру порушень, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 19 травня 2021 року у справі № 359/3055/15-ц (провадження № 61-19559св19) та від 12 грудня 2018 року в справі № 444/484/15-ц (провадження № 61-10156св18).

На момент укладення кредитного договору до відома позичальника були належним чином доведені всі необхідні умови кредитного договору, кредитний договір підписано сторонами, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

Тягар спростування презумпції правомірності правочину (або окремих його умов) покладається саме на позивача.

Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник погодився на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить підписання договору.

Укладаючи кредитний договір, позичальник усвідомлював та підтвердив, що умови договору для нього зрозумілі.

Так, у підпункті 7.1. кредитного договору зазначено, що шляхом підписання цього договору позичальник підтверджує факт письмового ознайомлення з умовами кредитування банку та отримавши копії відповідного листа-повідомлення про умови кредитування банку, за якими надається цей кредит. А також підтверджує те, що уважно ознайомився зі змістом цього договору, всі умови цього договору йому зрозумілі повністю, і він з ними згоден, заперечень, зауважень та запитань не має, та зобов`язується їх дотримуватись та виконувати.

Крім цього, шляхом підписання договору позичальник підтверджує, що укладаючи його він не знаходиться під впливом омани, насильства, погрози, зловмисної дії або збігу важких обставин (п. 7.9 договору).

Отже умови кредитного договору були доведені позивачу у письмовому вигляді та містяться у тексті самого договору, він з ними був ознайомлена та погодився, про що свідчить його підпис.

З часу укладення кредитного договору, тобто з 2007 року, позичальник здійснював погашення кредитної заборгованості. Виконання сторонами договору істотних умов, повернення боргу свідчить про те, що ОСОБА_1 був ознайомлений з умовами кредитування, інформацією щодо сукупної вартості кредиту, порядком погашення основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, загальним розміром вказаних сум та розміром сукупних витрат, необхідних для укладення кредитного договору.

Відтак, під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов договору вимогам законодавства та про несправедливість його умов.

Крім цього, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ст. 82 ч.4 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду від 06.04.2021 р. у справі № 757/9977/19-ц за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженого Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» про розірвання кредитного договору №2107/ФКВ-07 від 05.12.2007 р. встановлено, що договір кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Щодо посилання позивача щодо валюти кредитування варто зазначити наступне.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

У пунктах 1.5., 2.6., 2.7. зазначеного кредитного договору сторони передбачили, що процентна ставка за користування кредитом становить 14,5 % річних, які нараховуються та сплачуються у валюті кредиту по 20 число кожного наступного місяця за місяцем нарахування процентів.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

Конституція України не передбачає заборони можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93, який був чинним на момент укладення договору), Законом України від 23 вересня 1994 року

№ 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Декретом № 15-93 було встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов`язки суб`єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

У статті 5 Декрету № 15-93 визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно зі статтею 1 Декрету № 15-93 комерційні банки не входять до категорії «резидентів» та «нерезидентів» та змістом вказаного Декрету не передбачено обов`язку банку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу іноземної валюти в позику.

09 лютого 2019 року Декрет № 15-93 втратив чинність у зв`язку із введенням в дію Закону України «Про валюту і валютні операції», за змістом частини першої статті 9 якого банки надають банківські та інші фінансові послуги, якщо вони є валютними операціями, на підставі банківської ліцензії.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

При укладенні 05.12.2007 оспорюваного кредитного договору сторонами було досягнуто згоди з усіх його істотних умов та визначено: валюту кредитування, суму кредиту, відсоткову ставку за користування ним і порядок повернення кредиту, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Так, підписавши договір, позивач засвідчив, що він погодився з його умовами.

Таким чином, з урахуванням відсутності законодавчої заборони на вираження у договорі грошових зобов`язань в іноземній валюті та згоди позивача саме на такі умови оскаржуваного кредитного договору, відсутні підстави для визнання недійсним договору з цієї підстави.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 01 грудня 2021 року у справі № 2-13242/10

Щодо позовної вимоги про визнання припиненим зобов`язання, варто зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Пунктом 17 Постанови Пленуму Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» визначено, що зобов`язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599 - 601, 604 - 609 ЦК (абз. 1 вказаної постанови).

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 526, 527 ЦК України належним виконанням зобов`язання є, зокрема, виконання його належними сторонами або уповноваженими особами, під якими слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження сторони зобов`язання, про що може бути зазначено у договорі або виданій відповідно до закону довіреності.

У матеріалах справи відсутні докази належного виконання зобов`язань позичальником або поручителями та сплати всієї суми боргу.

При вирішенні справи, судом враховано, що за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог суд у своєму рішенні має зробити висновок про порушення чи не порушення прав особи, а також її охоронюваних законом інтересів, які випливають безпосередньо зі змісту права. Якщо ж за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 03.02.2021 р. у справі № 914/197/19).

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене вище, а також те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України обставин, на які він посилається, підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору, визнання зобов`язання припиненим, суд не вбачає.

Враховуючи наведене, керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 202, 203, 215, 236, 626-628, 1054 ЦК України, ст.ст 12, 76, 77, 78, 79, 81, 89, 265 , 268, 273, 352, 354-355, п.п.15.5) п.п.15 п. 1 Розділу XIII Перехідних Положень ЦПК України, суд, -

Вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», третя особа- ТОВ «Український промисловий банк», про визнання недійсним договору, визнання зобов`язання припиненим, - залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .

Відповідач Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», код ЄДРПОУ 39761587, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЯРОСЛАВІВ ВАЛ, будинок 13/2 ЛІТЕРА "Б"

Третя особа- ТОВ «Український промисловий банк», код ЄДРПОУ 19357325, місто Київ, БУЛЬВАР ЛЕСІ УКРАЇНКИ, будинок 26

Повне рішення виготовлено 09.02.2023 р.

Суддя: Андрій Анатолійович Осаулов