Рішення № 10905417, 17.08.2010, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.08.2010                                                             Справа № 12/49

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Об’єднання Шахтострой”, м. Костянтинівка Донецької області

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт”, с. Ільниця Іршавського району

про стягнення заборгованості в сумі 118112,46 грн. (в. т. ч. 108925,66 грн. –основного боргу; 4526,78 грн. –пені; 661,77 грн. – 3 % річних та 3998,25 грн. –інфляційних збитків).

                                                                                Суддя Тисянчин В. М.

                                                  Представники:

Від позивача – не з’явився (явка на розсуд сторін)

Від відповідача – не з’явився (явка на розсуд сторін)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов товариством з обмеженою відповідальністю „Об’єднання Шахтострой”, м. Костянтинівка Донецької області до товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт”, с. Ільниця Іршавського району про стягнення заборгованості в сумі 118112,46 грн. (в. т. ч. 108925,66 грн. –основного боргу; 4526,78 грн. –пені; 661,77 грн. – 3 % річних та 3998,25 грн. –інфляційних збитків).

В судовому засіданні 28.07.2010 року приймав участь уповноважений представник за довіреністю № 26/07 –1 від 26.07.2010 року Гнєзділов О.Ф., якому роз’яснено права і обов’язки передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід судді не надходило.

Представник позивача у судовому засіданні 28.07.2010 року ознайомився з наявними у справі матеріалами (про що засвідчив своїм підписом), а клопотанням (вх. № 5856 від 28.07.2010 року) в порядку ст. 69 ГПК України продовжив строк розгляду спору до 01.09.2010 року, надав суду (приєднані до справи) оригінал договору № 18/11 з додатками від 01.06.2009 року (з „мокрими печатками”, підписаний уповноваженими сторонами договору на кожній сторінці), підтримує позовні вимоги та подав письмові пояснення (вх. № 5855 від 28.07.2010 року і вх. № 6147 від 09.08.2010 року), як контраргументи на заперечення відповідачем позову.

На повторну вимогу суду відповідач не надав:

- письмовий, нормативно –обґрунтований, розширений письмовий відзив на позов з обґрунтуванням своїх заперечень;

                     продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/49

від 17.08.2010 року

- засвідчені копії листів (переписки) з позивачем, що надавалися для огляду в судовому засіданні;

- оригінал заяви № 66 від 28.07.2010 року, що надсилалась факсом до суду, чим не виконав ухвали суду від 14.07.2010 року та 28.07.2010 року.

Відтак, у судовому 14.07.2010 року представники відповідача наголосили про надзвичайно складний фінансовий стан підприємства – відповідача, відсутністю оборотних коштів, заборгованістю до державних бюджетних фондів, збитковістю підприємства основною господарською діяльністю якого є шахтовий видобуток.

Через прийняття до уваги клопотань сторін, спонукання судом сторін до добровільного врегулювання спору, розгляд справи неодноразово відкладався в порядку ст. 77 ГПК України, а строк розгляду спору продовжувався (ст. 69 ГПК України).

Судом з’ясовано, що добровільне врегулювання спору між сторонами неможливе.

Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представників кожної сторони в попередніх судових засіданнях, суд

ВСТАНОВИВ:

          Заборгованість відповідача в сумі 108925,66 грн. –основного боргу щодо оплати за виконаний, згідно договору підряду № 18/11 від 18.11.2008 року, комплекс розкривних та видобувних робіт з транспортуванням, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

- акти виконаних підрядних робіт за листопад, грудень 2008 року, травень – грудень 2009 року;

- актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2009 року;

- розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

Заявлені вимоги позивача про добровільне погашення боргу відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново –господарські зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

          Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов’язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/49

від 17.08.2010 року

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов’язання –кредитор вправі вимагати виконання обов’язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов’язань у відносинах. Підставою виникнення зобов’язання є юридичний факт.

В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли зобов’язальні відносини між сторонами, є виконання комплексу розкривних та видобувних робіт з транспортуванням (ст. 11 ЦК України).

          Отже, обов’язок відповідача оплатити вартість виконаного комплексу розкривних та видобувних робіт з транспортуванням є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).

Відтак, договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 837 ЦК України, за договором підряду, підрядчик зобов’язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов’язується прийняти й оплатити виконану роботу.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3% –річних від простроченої суми (п. 2 ст. 625 ЦК України). Тому, вимоги позивача в частині стягнення 661,77 грн. –3% річних та 3998,25 грн. –інфляційних збитків правомірні і підлягають задоволенню.

Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, відповідачу відповідно до п. 6.1 укладеного договору нарахована до сплати пеня в розмірі 4526,78 грн. При оцінці правильності нарахування пені відповідно до п. 2 ст. 258, ст. ст. 546, 548, 610, 611 ЦК України; Положень Закону України від 22.11.1996 року „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, судом визнано обґрунтовані позовні вимоги в цій частині і такими, що заслуговують на увагу суду.

Однак, з огляду підстав, що заслуговують на увагу суду (розміру та тривалості існування основного боргу, важким фінансовим становищем підприємства –відповідача, довготривалі партнерські стосунки, відсутністю значних збитків спричинених відповідачем позивачу, майново –економічний стан сторін, в т.ч. обставин об’єктивної збиткової господарської діяльності відповідача, стягнення інших додаткових нарахувань з відповідача –3 % річних та інфляційних збитків), суд обмежує, як виняток, стягнення пені до 526,78 грн., а в решті вимог в цій частині позову належить відмовити (п. 3 ст. 83 ГПК України, ч. 3 ст. 509, ч. 3 ст. 551 ЦК України).

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/49

від 17.08.2010 року

При постановленні судового рішення враховується характер зобов’язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно – державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов’язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де

не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Вирішуючи даний спір суд намагався дотримуватись процесуальних засад господарського судочинства, де у ст. 33 ГПК України визначено правила розподілу тягаря доказування, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Отже, кожна сторона повинна самостійно визначати предмет доказування, тобто коло фактів матеріально –правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. На склад цих фактів вказує норма матеріального права, яка визначає права і обов’язки сторін у конкретній справі. Відповідач має добросовісно відповідно до вимог ст. 22 ГПК України користуватися належними йому процесуальними правами у процесі доказування, а отже самостійно визначати та подавати необхідні докази для обгрунтування своїх заперечень. Відповідно до вимог ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Тому мотиви рішення суду не дають підстав для висновку про неможливість подання відповідачем доказів на стадії розгляду справи цим судом.

Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, однак позов підлягає задоволенню частково, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/49

від 17.08.2010 року

Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”; ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 - 84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.           Позов задоволити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Лігніт” (с. Ільниця Іршавського району, вул. Советська, 75; код 00176265) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Об’єднання Шахтострой” (м. Костянтинівка Донецької області, вул. Шмідта, 48; код 31933561) суму 108925,66 (сто вісім тисяч дев’ятсот двадцять п’ять грн. 66 коп.) –основного боргу; 526,78 (п’ятсот двадцять шість грн. 78 коп.) –пені; 661,77 (шістсот шістдесят одну грн. 77 коп.) –3 % річних; 3998,25 (три тисячі дев’ятсот дев’яносто вісім грн. 25 коп.) –інфляційних збитків та 1181,12 (одну тисячу сто вісімдесят одну грн. 12 коп.) –у відшкодування витрат по оплаті держмита; 236 (двісті тридцять шість грн.) –у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3. В решті позову щодо стягнення пені –відмовити.

Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тисянчин В. М.