Рішення № 10905357, 17.08.2010, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.08.2010                                                             Справа № 12/68

за позовом публічного акціонерного товариства „Фольксбанк”, м. Львів

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Кронов”, м. Ужгород

про стягнення заборгованості в сумі 566195,66 грн. та 74610,62 Євро (в т.ч. 493699 грн. та 69 500 Євро – основного боргу (тіла кредиту); 31936,44 грн. та 5110,62 Євро –заборгованості по відсотках; 38398,92 грн. –пені та 2161,30 грн. –комісії).

Суддя Тисянчин В. М.

          Представники:

Від позивача –Михайлишин В.М., (представник за довіреністю № 892 від 29.09.2009 року)

Від відповідача –не з’явився (явка на розсуд сторін)

СУТЬ СПОРУ: заявлено позов публічним акціонерним товариством „Фольксбанк”, м. Львів до товариства з обмеженою відповідальністю „Кронов”, м. Ужгород про стягнення заборгованості в сумі 566195,66 грн. та 74610,62 Євро (в т.ч. 493699 грн. та 69 500 Євро – основного боргу (тіла кредиту); 31936,44 грн. та 5110,62 Євро –заборгованості по відсотках; 38398,92 грн. –пені та 2161,30 грн. –комісії).

          Представнику позивача роз’яснено права і обов’язки передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід судді не надходило.

          Позивач підтримує позовні вимоги, посилаючись на їх обгрунтованість матеріалами справи.

На вимогу суду відповідач письмового відзиву на позов з доказами в його обґрунтування та копію довідки органів держстатистики про включення до ЄДРПОУ не подав, свого уповноваженого представника для участі у розгляді справи не направив, а тому справа розглядається в порядку ст. 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

                    Ухвала про порушення провадження у справі направлялась рекомендованим листом, тому неявка відповідача у судове засідання не є правовою перешкодою розгляду справи по суті, про що зазначено в ухвалі про порушення провадження у справі.

Судом здійснені заходи щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом процесуальних дій, чим виконано підпункти 4, 5

           продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/68

від 17.08.2010 року

пункту 3.5.1 та 3.5.11 „Інструкції з діловодства щодо порядку направлення учасникам процесу процесуальних документів та оформлення відмітки про їх відправку” від 10.12.2002 року № 75 (Інформаційний лист ВГСУ від 02.06.2006 року № 01-8/12/28).

          Згідно зі ст. 93 ЦК України місцезнаходження юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

          У п.11 інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2007 року № 01-8/123 „Про деякі питання практики застосування норм ГПК України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

          Водночас законодавство України, в т. ч. ГПК України, не зобов’язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою ст. 93 ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи –учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників судового процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.          

          Відповідач не скористався своїм правом щодо направлення свого представника для участі в судовому засіданні.

Позаяк, суду не надано відповідачем доказів чи відомостей поважних причин неможливості його участі в судовому засіданні, як і не надано суду будь –яких доказів про відсутність боргу.

До того ж, у разі дійсного бажання забезпечення представництва відповідачем у судовому засіданні – завчасне повідомлення судом про час і місце судового засідання не позбавило відповідача у виборі кола суб’єктів такого представництва у суді відповідно до ст. 28 ГПК України.

          Вивчивши доводи позовної заяви та матеріали справи, дослідивши їх, заслухавши пояснення представника позивача, суд

          ВСТАНОВИВ:

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/68

від 17.08.2010 року

Заборгованість відповідача в сумі 493699 грн. та 69500 Євро –основного боргу (тіло кредиту), що виникла з наданого кредиту, згідно кредитного договору № КР 28336 від 18.12.2007 року з додатками та додаткових угод № 1, 2, 3 від 18.12.2007 року, підтверджується матеріалами справи, зокрема:

- фінансово –банківськими документами (платіжними дорученнями, меморіальними ордерами, розпорядженнями про надання кредиту), що стверджують видатки кредиту позичальнику;

- розрахунком позову, а за таких обставин сума основного боргу підлягає стягненню примусово.

          Заявлені вимоги позивача про добровільне погашення боргу (лист –вимога № 11 –1/8124 від 20.04.209 року та № 11 –1/21442 від 26.08.2009 року) відповідач не виконав, чим порушив ст. ст. (11; 526); 509; 530 ЦК України (чинного з 01.01.04).

Саме ця обставина і послужила підставою для звернення позивача до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново –господарські зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

          Таким чином, на день розгляду спору у суді, обставини спору (права і зобов’язання сторін) оцінюються судом з огляду на правила ЦК та ГК України.

          Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору чи вимог, що звичайно ставляться.

          У відповідності до ст. 509 ЦК України в силу зобов’язання –кредитор вправі вимагати виконання обов’язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов’язань у відносинах. Підставою виникнення зобов’язання є юридичний факт.

          В даній правовій ситуації юридичним фактом, на підставі якого виникли

зобов’язальні відносини між сторонами, є надання кредиту (ст. 11 ЦК України).

          Отже, обов’язок відповідача повернути надані в кредит грошові кошти є безспірним.

Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається (ст. 615; 625 ЦК України).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відтак, договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/68

від 17.08.2010 року

Крім цього, відповідачу відповідно до п. 5.2.13 укладеного договору нараховані відсотки в сумі 31936,44 грн. та 5110,62 Євро. При оцінці правильності нарахування вимог в цій частині позову у відповідності ст. ст. 193, 198 ГК України, ст. ст. 530, 547, 627-629, 1048, 1049, 1050 ЦК України судом визнано обґрунтованими позовні вимоги в цій частині і такими, що підлягають задоволенню.

          Крім цього, за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, відповідачу відповідно до п. 5.2.13 укладеного договору нарахована до сплати пеня в розмірі 38398,92 грн. При оцінці правильності нарахування пені відповідно до п. 2 ст. 258, ст. ст. 546, 548, 610, 611 ЦК України; Положень Закону України від 22.11.1996 року „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, судом визнано обґрунтовані позовні вимоги в цій частині і такими, що підлягають задоволенню.

Відтак, відповідачу нарахована заборгованість по оплаті комісії за обслуговування кредитної лінії в сумі 2161,30 грн. При оцінці правильності нарахування вимог в цій частині позову у відповідності ст. ст. 193, 198 ГК України, ст. ст. 530, 547, 627-629, 1011-1014 ЦК України судом визнано обґрунтованими позовні вимоги в цій частині і такими, що підлягають задоволенню.

          Досліджуючи критерії розмежування вини і недобросовісності суб’єктів спірних відносин суд притримувався лінії розмежування специфічних для різних видів цивільних відносин форм дотримання або порушення обов’язкових з погляду права моральних велінь вочевидь, що має визначатися колом обставин, які зумовлюють застосування до правопорушника заходів цивільно –правової відповідальності.

Втім, невідповідність параметрам добросовісності конкретних характеристик діяння учасника цивільних відносин залежно від мети правового регулювання може призводити не тільки до ненабуття ним певного права або відмови йому у праві на використання того чи іншого засобу правового захисту, а й до зміни його правового становища.

          При постановленні судового рішення враховується характер зобов’язання, наслідки його невиконання, особа відповідача, ступінь його вини, суспільно –державну значимість господарської діяльності сторін, обставини, що впливають на неможливість виконання відповідачем зобов’язання належним чином та межі здійснення цивільних прав (п.3 ст. 13 ЦК України), де

не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, безпідставного збагачення за рахунок погіршення фінансово –майнового стану сторони у спорі.

За ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є припинення дії, яка порушує право.

Отже, із встановлених судом обставин вбачається, що склад цивільно –правової відповідальності є наявним на момент судового розгляду справи.

продовження рішення Господарського суду

Закарпатської області по справі № 12/68

від 17.08.2010 року

Встановлюючи дійсні обставини справи, суд посилається на фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, в даному випадку –письмовими доказами. При

цьому, заяви та пояснення не приймаються судом за преюдицію, а перевіряються на достовірність.

Таким чином, позивачем доведені ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі, поклавши відшкодування судових витрат за змістом ст. 49 ГПК

України на відповідача з огляду його вини у виникненні спору.

          Виходячи з викладеного, оцінивши повноту, достатність позовних матеріалів, проаналізувавши подані по справі доказові документи для вирішення спору, керуючись ст. 124 Конституції України; ст. 2 Закону України „Про судоустрій і статус суддів”; ст.ст. 4, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 - 84, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.           Позов задоволити повністю.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Кронов” (м. Ужгород, вул. 8 Березня, 7/18; код 22087415) на користь публічного акціонерного товариства „Фольксбанк” (м. Львів, вул. Грабовського, 11; код 19358632) суму 493699 (чотириста дев’яносто три тисячі шістсот дев’яносто дев’ять грн.) та 69 500 (шістдесят дев’ять тисяч п’ятсот Євро) –основного боргу (тіло кредиту); 31936,44 (тридцять одну тисячу дев’ятсот тридцять шість грн. 44 коп.) та 5110,62 (п’ять тисяч сто десять Євро 62 центи) –відсотків за користування кредитом; 38398,92 (тридцять вісім тисяч триста дев’яносто вісім грн. 92 коп.) –пені; 2161,30 (дві тисячі сто шістдесят одну грн. 30 коп.) –комісії та 13230,53 (тринадцять тисяч двісті тридцять грн. 53 коп.) –у відшкодування витрат по оплаті держмита; 236 (двісті тридцять шість грн.) –у відшкодування витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

3.          Зайво сплачене держмито платіжним дорученням № 4681 від 27.07.2010 року в сумі 12269,47 грн. підлягає поверненню з Держбюджету України.

          Дане рішення набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тисянчин В. М.