Рішення № 10904629, 20.08.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20.08.10 р.                     Справа № 15/124                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.

при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Індастріал-Сервіс” м. Харків (код ЄДРПОУ 34630002)

до відповідача відкритого акціонерного товариства “Тельманівський кар’єр” смт. Тельманове (код ЄДРПОУ 04628681)

про стягнення основного боргу в сумі 10069,15 грн., штрафу у розмірі 2424,28 грн., пені в сумі 4282,38 грн., відсотків в сумі 3037,34 грн., інфляції в сумі 3128,86 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Єрємєєв Ю.В. за довіреністю б/н від 21.05.2010 р. (в останнє судове засідання не з’явився)

від відповідача: не з’явився

До господарського суду Донецької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “Індастріал-Сервіс” м. Харків до відкритого акціонерного товариства “Тельманівський кар’єр” смт. Тельманове про стягнення основного боргу в сумі 10069,15 грн., штрафу у розмірі 2424,28 грн., пені в сумі 4282,38 грн., відсотків в сумі 3037,34 грн., інфляції в сумі 3128,86 грн.

Ухвалою суду від 21.05.2010 р. позовна заява була прийнята до розгляду та порушено провадження у справі № 15/124, сторони зобов’язані надати документи та виконати певні дії.

У порушення вимог ухвал суду від 21.05.2010 р., 10.06.2010 р., 20.07.2010 р. відповідач в судові засідання не з’явився, витребувані документи та відзив на позов до суду не надіслав.

Судом були вжиті усі належні заходи для повідомлення відповідача про місце, дату та час проведення судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень з ухвалами господарського суду представнику відповідача.

Крім того, в матеріалах справи міститься довідка Державного комітету статистики України Головного управління статистики у Донецькій області № 14/4–23/341 від 10.06.2010 р. з якої вбачається, що ВАТ “Тельманівський кар’єр”, ідентифікаційний код 04628681, зареєстровано за адресою: 87100, Донецька область, смт. Тельманове, вул. Леніна, буд. 117. Саме така адреса відповідача вказана позивачем у позовній заяві, та за цією адресою суд направляв відповідачу ухвали у даній справі.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позов та витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Від позивача до суду надійшло клопотання (лист від 10.08.2010 р. вих. № 141) про розгляд справи без участі його представника. Вказане клопотання судом задоволено.

Зважаючи на достатність представлених позивачем документів, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними у ній матеріалами.

Судом, відповідно до вимог статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

07.05.2009 р. сторони уклали договір № 15/05, згідно якого продавець (позивач) зобов’язався передати у власність покупця продукцію виробничо–технічного призначення в асортименті, кількості, в строки, по цінам та з якісними характеристиками, погодженими сторонами в даному договорі, специфікаціях, що є невід’ємною частиною цього договору, а покупець (відповідач) зобов’язався прийняти та оплатити вказаний товар на умовах даного договору.

Відповідно до п. 3.5 договору право власності на обладнання переходить від продавця до покупця після його повної оплати.

Пунктом 3.11 договору передбачено, що продавець має право здійснювати відпуск продукції без проведення покупцем авансового платежу. В цьому випадку покупець зобов’язаний оплатити дану партію продукції у відповідності з п. 4.4 цього договору.

Згідно п. 4.1 договору вартість продукції, що поставляється продавцем, та загальна вартість кожної партії встановлюється сторонами у відповідних специфікаціях до даного договору.

Відповідно до п. 4.2 договору розрахунки за поставлену продавцем продукцію по даному договору здійснюються покупцем шляхом перерахування авансового платежу в розмірі 100% вартості продукції, погодженої сторонами в специфікації, на поточний рахунок продавця, якщо інше не передбачено в специфікації на партію товару.

В специфікації № 1 від 07.05.2009 р. сторони передбачили оплату товару шляхом здійснення передоплати в розмірі 50% вартості товару, залишкові 50% вартості товару сплачуються з відстроченням платежу на 10 днів з моменту відвантаження продукції.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що при надходженні грошових коштів на поточний рахунок продавця від покупця, сторони обумовлюють, що в будь–якому випадку вони надходять в рахунок оплати продукції, що поставляється продавцем.

Згідно п. 4.4 договору оплата продукції у відповідності з п. 3.11 договору здійснюється покупцем з моменту виникнення у нього права власності на продукцію, отримання рахунку на оплату та податкової накладної, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 20 днів.

Пунктом 7.1 договору передбачено, що він вступив в силу з моменту підписання його сторонами та діяв до 31.12.2009 р. або до повного виконання сторонами прийнятих зобов’язань по договору.

До спірного договору сторони підписали специфікацію, якою передбачили найменування товару, його кількість, ціну за одиницю та загальну вартість, а також строк поставки та умови оплати отриманого товару. Завірені копії договору та специфікації додані до позову, оригінали були надані позивачем для огляду та судом оглянуті в судовому засіданні, що підтверджується протоколом судового засідання від 10.06.2010 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання договору № 15/05 від 07.05.2009 р. ним було поставлено відповідачу товар за видатковою накладною № 55 від 23.06.2009 р. на суму 48485,54 грн. Факт отримання відповідачем товару на вказану суму підтверджується підписами представників позивача та відповідача в графах „Відвантажив” та „Отримав”; а також податковою накладною № 58 від 23.06.2009 р., довіреністю на отримання товарно–матеріальних цінностей серії ЯПС № 813532 від 23.06.2009 р., рахунком на оплату № 139 від 23.06.2009 р. Завірені копії вказаних документів додані до позову.

Висновок стосовно того, що товар за вищевказаними документами був поставлений відповідачу позивачем саме на виконання договору № 15/05 від 07.05.2009 р. суд робить виходячи з того, що характеристики товару, зазначеного у накладній, повністю відповідають тим, що вказані в специфікації № 1 до договору № 15/05 від 07.05.2009 р. Підставою для здійснення прийому–передачі товарно–матеріальних цінностей у видатковій та податковій накладних, довіреності, рахунку на оплату вказаний саме договір № 15/05 від 07.05.2009 р. Крім того, в позовній заяві позивач вказував на здійснення поставок за спірною видатковою накладною саме за договором № 15/05 від 07.05.2009 р. Відповідач ствердження позивача в цій частині не спростував. Тобто, з цього питання спір між сторонами відсутній.

В позовній заяві позивач посилається на той факт, що 03.08.2009 р. сторонами була укладена угода про зарахування зустрічних однорідних вимог, якою, зокрема, припинено грошове зобов’язання відповідача на користь позивача за договором № 15/05 від 07.05.2009 р. на суму 7316,39 грн. Вказана угода підписана сторонами та скріплена печатками, завірена копія додана до позову.

Крім того, 05.03.2010 р. на адресу відповідача позивачем була направлена заява № 34 про зарахування зустрічних однорідних вимог в односторонньому порядку. Згідно вказаної заяви заборгованість позивача перед відповідачем по договору купівлі–продажу № СБ–62 від 17.06.2009 р. в сумі 31100,00 грн. була зарахована в рахунок погашення заборгованості відповідача перед позивачем, яка виникла на підставі договору № 15/05 від 07.05.2009 р. (з урахуванням специфікації № 1 від 07.05.2009 р.) на суму 31100,00 грн. Позивач надав до суду завірені копії договору купівлі–продажу № СБ–62 від 17.07.2009 р., рахунку № 17/07–1 від 17.07.2009 р., видаткової накладної № 17/07–1 від 17.07.2009 р., рахунку № 27/08–3 від 27.08.2009 р., видаткової накладної № 27/08–3 від 27.08.2009 р., квитанції про приймання вантажу № 50427678 від 27.08.2009 р., прийомо–здаточного акту від 27.08.2009 р. Факт направлення позивачем та отримання відповідачем вказаної заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог підтверджується описом вкладення до цінного листа від 05.03.2010 р. та повідомленням про вручення 13.03.2010 р. рекомендованого поштового відправлення представнику відповідача. Завірені копії заяви, опису та повідомлення містяться в матеріалах справи.

Таким чином, в результаті проведеного зарахування заборгованість відповідача за отриманий товар зменшилася та за розрахунком позивача склала 10069,15 грн. (48485,54 грн. – 7316,39 грн. – 31100,00 грн. = 10069,15 грн.).

Даний факт позивач обґрунтовує актом звірки взаєморозрахунків за підписом позивача за період з 01.06.2009 р. по 09.06.2010 р., який по суті є детальним та розширеним розрахунком суми позову. Завірена копія вказаного акту звірки міститься в матеріалах справи.

Позивач направив відповідачу претензію № 2 з вимогою оплатити заборгованість за отриманий товар, завірена копія якої додана до позову. Факт направлення даної претензії позивачем відповідачу підтверджується описом вкладення до цінного листа від 05.03.2010 р. та поштовою квитанцією від 05.03.2010 р., завірені копії яких містяться в матеріалах справи.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов’язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

17.06.2010 р. від позивача до суду надійшла заява про зменшення позовних вимог від 15.06.2010 р., де заявлено до стягнення з відповідача основний борг у розмірі 10069,15 грн. (сума не змінилася), штраф у сумі 2424,28 грн. (сума не змінилася), пеня в розмірі 2511,96 грн. (сума зменшилася), відсотки на суму 2847,39 грн. (сума зменшилася), інфляція в розмірі 3128,86 грн. (сума не змінилася). До заяви додані нові розрахунки основного боргу, штрафу, пені, відсотків та інфляційних збитків. У матеріалах справи є докази направлення заяви відповідачу: оригінали фіскального чеку № 8483 від 10.08.2010 р., опису вкладення до цінного листа від 10.08.2010 р. Вказану заяву суд згідно ст. 22 ГПК України прийняв до розгляду та в подальшому розглядав зменшені позовні вимоги.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази, дійшов наступних висновків:

Предметом даного позову є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла згідно договору № 15/05 від 07.05.2009 р. Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов’язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки другій стороні – покупцеві товар, а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ст. 526 того ж Кодексу зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Позивач надав до суду письмові пояснення стосовно належного виконання ним умов пункту 3.3 спірного договору, в яких вказує на той факт, що передав відповідачу разом із продукцією всі передбачені пунктом 3.3 договору поставки документи. Відповідач жодних претензій щодо не передання вищевказаних документів позивачу не пред’являв, виклик представників позивача з цього приводу не здійснювався, жодний акт відповідно до вимог Інструкцій П–6, П–7 не складався.

Згідно п. 3.3 договору як доказ поставки продавець зобов’язаний надати покупцю наступні товаросупровідні документи: рахунок–фактуру, податкову накладну, копію свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, відповідні товаросупровідні документи, сертифікат (посвідчення) якості.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що приймання продукції за кількістю та якістю, здійснюються згідно Інструкції П–6, затвердженої Держарбітражем 15.06.1965 р. зі змінами, та Інструкції П–7, затвердженої Держарбітражем 25.04.1966 р. зі змінами.

Таким чином, приймання продукції відповідачем повинно було здійснюватися на підставі Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю № П–6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю № П-7.

Пунктом 12 Інструкції П–6 передбачено, що прийом продукції по кількості здійснюється по транспортним та супровідним документам (рахунку–фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликам тощо) відправника (виробника). Відсутність вказаних документів або деяких з них не призупиняє прийом продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції та в акті вказує, які документи відсутні.

Згідно п. 14 Інструкції П–7 про порядок прийняття продукції виробничо–технічного призначення і товарів народного споживання по якості прийняття продукції по якості та комплектності здійснюється в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами поставки, іншими обов’язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, які посвідчують якість та комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок–фактура, специфікація тощо). Відсутність вказаних супровідних документів або деяких з них не призупиняє прийом продукції. У разі відсутності необхідних документів покупець складає акт про фактичну якість та комплектність продукції і зазначає, які документи відсутні.

Відповідачем при прийманні продукції акт про відсутність документів не складався. Будь-яких доказів направлення письмових повідомлень іншій стороні про відсутність будь–якого з документів, надання яких передбачено умовами договору, при прийомі продукції відповідач до суду не надав. У видатковій накладній будь-які зауваження з цього приводу відсутні. Даний факт свідчить про те, що відповідач на момент прийняття продукції не мав претензій як по якості продукції, так і по комплектності супровідних документів до неї.

Крім того, доказів вчинення дій, направлених на повернення отриманого товару, сертифікату якості на нього, повернення рахунку на оплату та податкової накладної, повідомлення продавця про помилкове зарахування зустрічних однорідних вимог в рахунок часткової оплати отриманого товару, відповідач до суду не надав.

За вказаних обставин, враховуючи відсутність відповідного згідно Інструкцій П–6 та П–7 акту та жодних повідомлень відповідача позивачу до моменту звернення останнього до суду стосовно того, що будь–якого з передбачених п. 3.3 договору документу не вистачає, на думку суду, свідчить про те, що всі необхідні документи відповідачем були отримані вчасно та в повному обсязі.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 того ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За вказаних обставин роль акту приймання в даному випадку виконує видаткова накладна, яка засвідчує факт передачі продавцем (позивачем) та прийняття покупцем (відповідачем) спірного товару разом з документами. Тобто відстрочення здійснення остаточної оплати 50% вартості товару на 10 днів відраховується від дати підписання видаткової накладної.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Сторони в договорі № 15/05 від 07.05.2009 р. (з урахуванням умов специфікації № 1 до договору) передбачили здійснення остаточної оплати протягом 10 днів з моменту відвантаження товару, тобто від дати підписання видаткової накладної. Виходячи з того, що за спірною видатковою накладною № 55 товар був отриманий відповідачем 23.06.2009 р., строк оплати для відповідача наступив у період з 24.06.2009 р. по 03.07.2009 р. включно, а вже з 04.07.2009 р. почалося прострочення виконання грошового зобов’язання за цією партією товару.

Таким чином суд дійшов висновку про те, що відповідач не виконав зобов’язання оплатити в установлений договором строк вартість отриманого від позивача товару на суму 10069,15 грн., тому позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню.

За прострочення виконання грошового зобов’язання позивач на підставі п. 5.1 договору нарахував відповідачу штраф в розмірі 2424,28 грн., пеню в розмірі 2511,96 грн. (розрахунки містяться в матеріалах справи).

Відповідно до п. 5.1 договору у випадку невиконання або неналежного виконання будь–якою зі сторін прийнятих на себе по даному договору зобов’язань вона несе відповідальність перед іншою стороною у відповідності з Положенням про поставки продукції виробничо–технічного призначення, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 р. № 888 та умовами даного договору.

Пунктом 66 вищевказаного Положення передбачено, що за безпідставну відмову від акцепту платіжної вимоги (повністю або частково), а також за ухилення від оплати продукції при інших формах розрахунків покупець (платник) сплачує постачальнику штраф в розмірі 5% суми, від оплати якої він відмовився або ухилився. У випадку несвоєчасної оплати поставленої продукції покупець (платник) сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Перевіркою розрахунку суми штрафу судом встановлено, що даний розрахунок позивача відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, тому приймається судом як належний доказ у даній справі.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 2424,28 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач здійснив розрахунок пені з урахуванням положень Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. в частині того, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Тобто, пеня, нарахована позивачем за ставкою 0,04% від суми невиконаного грошового зобов’язання, не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Законом або договором не встановлено іншого строку для нарахування пені. Пункт 5.1 договору або пункт 66 Положення від 25.07.1988 р. № 888 не передбачає вказівки на незастосування норми ст. 232 ч. 6 ГК України або умови нарахування пені до дати фактичного виконання зобов’язання за договором. Нарахування пені за кожний день прострочення означає встановлений порядок такого нарахування, а не період нарахування.

Таким чином, виходячи з дати виникнення прострочення виконання грошового зобов’язання з 04.07.2009 р. (про що було вказано вище), шестимісячний строк нарахування пені, передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, закінчився 04.01.2010 р. Позивач в розрахунку нараховує пеню за період з 14.10.2009 р. по 13.04.2010 р. Таке нарахування суд вважає необґрунтованим, тому розрахунок пені позивача є цілком невірним та судом до уваги не приймається. Але суд при винесенні рішення згідно ст. 83 ч. 1 п. 2 ГПК України не може виходити за межі заявлених позовних вимог без наявності клопотання про це самого позивача. Такого клопотання до суду не надходило, тому за власними розрахунками суду пеня нараховується за період з 14.10.2009 р. (початок періоду прострочення оплати, визначений самим позивачем) по 04.01.2010 р. (кінець періоду прострочення виконання грошового зобов’язання, визначений судом згідно ч. 6 ст. 232 ГК України) та складає: 41169,15 грн. х 0,04% х 83 дні = 1366,82 грн. Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені на суму 2511,96 грн. підлягають частковому задоволення на суму 1366,82 грн. В частині стягнення пені на суму 2511,96 грн. – 1366,82 грн. = 1145,14 грн. позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачу інфляцію в розмірі 3128,86 грн. (розрахунки містяться в матеріалах справи).

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

У зв’язку з простроченням виконання грошового зобов’язання позивач, керуючись п. 5.3 договору, нарахував відповідачу відсотки на суму 2847,39 грн. (розрахунки містяться в матеріалах справи).

Пунктом 5.3 договору передбачено, що у випадку прострочення строків оплати продукції більш, ніж на строк, встановлений в специфікації, продавець має право вимагати проценти, нараховані на грошові кошти, недоплачені за дану продукцію, в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Перевіркою розрахунку суми інфляції та відсотків судом встановлено, що даний розрахунок позивача відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, тому приймається судом як належний доказ у даній справі.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляції в розмірі 3128,86 грн., відсотків в сумі 2847,39 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивач у позовній заяві просить суд для забезпечення позову накласти арешт на грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках відповідача, та на інше майно, що належить відповідачу.

Згідно ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Суд, розглянувши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням вищевказану заяву, вважає її такою, що заснована на необґрунтованих припущеннях позивача, тому відмовляє у задоволенні заяви стосовно вжиття заходів щодо забезпечення позову у зв’язку з недоведеністю реальних обставин того, що грошові кошти, майно, які є у відповідача, можуть зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитись за якістю на момент винесення рішення господарським судом. Крім того, арешту може підлягати тільки конкретно визначене майно або конкретна сума грошових коштів, за умови їх фактичної наявності у відповідача, що також не було доведено позивачем належними доказами.

Відповідач будь-які заперечення на позовні вимоги на день судового слухання не надав, участі у судовому процесі не прийняв, тобто не скористався своїм правом на судовий захист.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно: в частині задоволених позовних вимог – на відповідача, в частині відмови в задоволенні позову та зменшення розміру позовних вимог – на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 22; 32-34; 36; 43; 46; 49; 75; 82-85; 115; 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства “Тельманівський кар’єр” (юридична адреса: 87100, Донецька область, смт. Тельманове, вул. Леніна, буд. 117; код ЄДРПОУ 04628681; рахунок 2600230012329 в Донецькій філії „VABБанк” м. Донецьк, МФО 394545) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Індастріал-Сервіс” (юридична адреса: 61108, м. Харків, бул. Миру, буд. 2, кв. 73; код ЄДРПОУ 34630002; рахунок 26000840813101 в ХВФ АКБ „Укрсоцбанк” м. Харків, МФО 351016) суму 19836,50 грн. (а саме: основний борг на суму 10069,15 грн., штраф в розмірі 2424,28 грн., пеню в розмірі 1366,82 грн., відсотки в сумі 2847,39 грн., інфляцію в сумі 3128,86 грн.), витрати на оплату державного мита в сумі 198,37 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 204,05 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені на суму 1145,14 грн.

У судовому засіданні 19.08.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 20.08.2010 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя