Рішення № 10904027, 17.08.2010, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" серпня 2010 р. Справа № 06/121-38 Господарський суд Волинської області у складі головуючої судді Дем’як В.М., розглянувши справу

за позовом Державного підприємства Луцький спиртогорілчаний комбінат

до Дочірнього підприємства СМП «Любешівагробуд» виробничо – комерційного центру «Будкомплект»

про стягнення 84846 грн. 59 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Ткачук А.О. (дов. від 24.02.2010р.)

від відповідача: не прибув

Суть спору: позивач – Державне підприємство Луцький спиртогорілчаний комбінат звернувся із позовом до відповідача – Дочірнього підприємства СМП «Любешівагробуд» виробничо – комерційного центру «Будкомплект» про стягнення 84846 грн. 59 коп., з них: 19296 грн. 06 коп. основного боргу; 56025 грн. 44 коп. пені; 5148 грн. 46 коп. процентів річних; 4376 грн. 63 коп. інфляційних нарахувань.

В підтвердження позовних вимог позивач посилається на договір поставки № 920/08 від 21.05.2008р.; видаткову накладну № РН – 0003002 від 22.05.2008р., № РН – 0003551 від 10.06.2008р., № РН – 0003934 від 20.06.2008р., № РН – 0004438 від 03.07.2008р., № РН – 0005033 від 17.07.2008р., № РН – 0006889 від 28.08.2008р., № РН – 0008294 від 25.09.2008р., № РН – 0009763 від 24.10.2008р., платіжні доручення № 271 від 04.06.2008р., № 324 від 07.07.2008р., № 360 від 28.07.2008р., № 398 від 21.08.2008р., № 412 від 27.08.2008р., № 422 від 02.09.2008р., № 434 від 08.09.2008р., № 449 від 17.09.2008р., № 463 від 24.09.2008р., № 467 від 29.09.2008р., № 493 від 15.10.2008р., № 510 від 22.10.2008р., № 519 від 31.10.2008р., № 537 від 13.11.2008р., № 549 від 24.11.2008р., № 559 від 28.11.2008р., № 571 від 08.12.2008р., № 31 від 09.02.2009р., № 64 від 13.03.2009р., № 66 від 20.03.2009р., вимогу про сплату заборгованості № 681 від 23.07.2009р.

Представник позивача в судовому засіданні пояснив, що після порушення провадження у справі відповідачем було проведено часткову сплату заборгованості в розмірі 900 грн., що підтвердив банківськими виписками від 17.08.2010р., заявлені позовні вимоги підтримав повному обсязі.

Відповідач в призначене судове засідання на вимогу ухвали суду від 23.06.2010р. свого повноважного представника не направив, хоча про дату час та місце слухання справи був повідомлений належним чином відповідно до вимог ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, письмових пояснень по суті заявленого позову не подав.

Згідно ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву та витребувані документи суду не подані, справу може бути розглянуто за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

встановив:

21 травня 2008 року між ДП Луцький спиртогорілчаний комбінат та ДП СМП «Любешівагробуд» ВКЦ «Будкомплект» було укладено договір поставки № 920/08.

Відповідно до умов вказаного договору, постачальник – ДП Луцький спиртогорілчаний комбінат зобов’язався передати у власність покупця – ДП СМП «Любешівагробуд» ВКЦ «Будкомплект» товар, згідно накладних та відповідно до його замовлень, а останній – прийняти та оплатити його вартість на протязі 20 днів з моменту поставки.

На виконання умов договору № 920/08 від 21.05.2008р., позивач здійснив поставку товару на загальну суму 19758 грн. 80 коп., а відповідач прийняв його, що стверджується видатковими накладними № РН – 0003002 від 22.05.2008р., № РН – 0003551 від 10.06.2008р., № РН – 0003934 від 20.06.2008р., № РН – 0004438 від 03.07.2008р., № РН – 0005033 від 17.07.2008р., № РН – 0006889 від 28.08.2008р., № РН – 0008294 від 25.09.2008р., № РН – 0009763 від 24.10.2008р.

Разом з тим, ДП СМП «Любешівагробуд» ВКЦ «Будкомплект» зобов’язання по оплаті здійснювало несвоєчасно та не в повному обсязі. Станом на день подачі позову до суду відповідачем було здійснено перерахування коштів в сумі 10622 грн. 74 коп. Даний факт стверджується платіжні доручення № 271 від 04.06.2008р., № 324 від 07.07.2008р., № 360 від 28.07.2008р., № 398 від 21.08.2008р., № 412 від 27.08.2008р., № 422 від 02.09.2008р., № 434 від 08.09.2008р., № 449 від 17.09.2008р., № 463 від 24.09.2008р., № 467 від 29.09.2008р., № 493 від 15.10.2008р., № 510 від 22.10.2008р., № 519 від 31.10.2008р., № 537 від 13.11.2008р., № 549 від 24.11.2008р., № 559 від 28.11.2008р., № 571 від 08.12.2008р., № 31 від 09.02.2009р., № 64 від 13.03.2009р., № 66 від 20.03.2009р. Після порушення провадження у справі, а саме 12.07.2010р., 19.07.2010р. ним було здійснено платежі на суму 400грн. та 500 грн. відповідно, що стверджується банківськими виписками.

Разом з тим, вказані кошти позивачем були зараховані: на погашення нарахованої пені – в сумі 9206 грн. 95 коп.; на погашення 17% річних за користування чужими коштами – в сумі 953 грн. 05 коп.; на погашення основного боргу – 462 грн. 74 коп.

Застосована черговість зарахування коштів позивачем визнана правомірною, при цьому суд виходив з такого.

Відповідно до приписів ст. 534 Цивільного кодексу України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, ст.11 Цивільного кодексу України, обов’язки суб’єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

У відповідності із ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладена угода предметом судового розгляду не виступала, недійсною судом вцілому або частково не визнавалася, сторонами розірвана не була, у зв’язку з чим в господарського суду відсутні підстави вважати зазначену угоду недійсною або неукладеною.

Як встановлено, між сторонами виникли цивільні права та обов’язки на підставі договору поставки товару.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистими, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Разом з тим, ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 5.6 договору № 920/08 від 21.05.2008р. сторони погодили, що у разі прострочення терміну оплати товару продавець має право вимагати від покупця оплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції, нарахуванням річних відсотків та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами з розрахунку 17 % річних, що нараховується на прострочену суму за кожен день прострочення.

Виходячи з викладеного, суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем 5148 грн. 46 коп. 17% процентів річних та 4376 грн. 63 коп. інфляційних нарахувань на день подачі позову до суду.

Відповідно до ст. 546, 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пунктами 5 та 9 договору № 920/08 від 21.05.2008р. сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар покупець повинен сплатити постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати, до моменту повного розрахунку. Також сторони встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання продовжується протягом усього строку позовної давності. Строк позовної давності за вимогами щодо стягнення неустойки, процентів за неправомірне користування чужими коштами становить три роки.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Виходячи з викладеного, позовна вимога в частині стягнення пені підлягає до задоволення частково в сумі 12864 грн. 15 коп. за період з 11.06.2008р. по 09.12.2008р.

Беручи до уваги наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 43161 грн. 29 коп. як безпідставно заявлених.

Статтею 526 ЦК України, ст. 193 ГК України передбачено, що зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язань – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Отже, на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 19296 грн. 06 коп.

Також судом взято до уваги факт сплати відповідачем 900 грн. 12.07.2010р. та 19.07.2010р. Керуючись приписами ст. 534 ЦК України, вказана сума зарахована на погашення процентів річних.

Виходячи з викладеного, позовна вимога позивача в частині стягнення 17% річних підлягає до задоволення частково в сумі 4248 грн. 46 коп.

На підставі п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі у випадку відсутності предмету спору.

Отже, суд дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення процентів річних в сумі 900 грн.

Згідно ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Оскільки справу до розгляду в суді доведено з вини відповідача, то судові витрати, які складаються із державного мита в сумі 416 грн. 85 коп., послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн. слід покласти на нього.

Керуючись викладеним та ст.ст. 11, 526, 534, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 44, 49, 64, 80, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задовольнити в сумі 40785 грн. 30 коп.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства СМП «Любешівагробуд» виробничо – комерційного центру «Будкомплект» (Волинська обл., Любешівський р-н, смт. Любешів, вул. Червовноармійська, 52, р/р 2600160473 в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805, код ЄДРПОУ 21750053) на користь Державного підприємства Луцький спиртогорілчаний комбінат (м. Луцьк, вул. Ковельська, 67, п/р 260080039001 в ТОВ «Банк інвестицій та заощаджень» в м. Києві, МФО 380281, код ЄДРПОУ 05515312) 19296 грн. 06 коп. основної заборгованості, 12864 грн. 15 коп. пені, 4248 грн. 46 коп. процентів річних, 4376 грн. 63 коп. інфляційних нарахувань та 416 грн. 85 коп. в повернення витрат по сплаті державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

3. Провадження у справі на суму 900 грн. припинити.

4. В позові на суму 43161 грн. 29 коп. відмовити.

Рішення господарського суду, у відповідності до ст.85 ГПК України, набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.84 цього Кодексу.

Суддя