Постанова № 10901728, 17.08.2010, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2010 року <ЧАС >м.ПолтаваСправа № 2а-1980/10/1670 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Слободянюк Н.І.,

за участю секретаря Дрижирук М.І.,

представника позивача - Степанов О.Л.,

представника відповідача - Ринденко Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом приватного підприємства "Лакрас"до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській областіпро скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

11 травня 2010 року приватне підприємство "Лакрас" /надалі по тексту - позивач/звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області /надалі по тексту - відповідач/про скасування податкового повідомлення-рішення від 11.12.2009 № 0005632301/0/3892 про визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 272543,00 грн, в тому числі 181695,00 грн основний платіж, 90848,00 грн штрафна санкція.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що порушення вимоги підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», викладеного в акті планової виїзної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства від 30.11.2009 № 6130/23-209/35026792, не вчиняв. Від контрагента за договором купівлі-продажу від 21.02.2008 № 01/23-04 ПП «Інтрудер»були отримані належно оформлені первинні документи /видаткові накладні, рахунки-фактури, податкові накладні / та господарські операції з цим субєктом права відповідали вимогам закону, у звязку з чим позивач правомірно сформував податковий кредит за лютий, квітень, травень, червень та липень 2008 року за рахунок сум ПДВ, зазначених у податкових накладних.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи і вимоги заявленого позову.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що укладений між позивачем ПП «Лакрас»(в якості покупця) та ПП «Інтрудер»(в якості продавця) договір купівлі-продажу від 21.02.2008 № 01/23-04 є нікчемним, юридичних наслідків у податковому обліку в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створює, а тому позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту за лютий, квітень, травень, червень та липень 2008 року суми ПДВ 43193,00 грн, 41036,00 грн 43254,00 грн, 47182,00 грн та 5830,00 грн відповідно на підставі виписаних у межах цього договору податкових накладних. Окрім цього, перевіркою встановлено, що позивач не відкоригував податковий кредит за січень 2009 року на суму ПДВ 1210,00 грн внаслідок повернення його контрагентом ЗАТ «Запорізький оліяжиркомбінат»надлишкової предоплати за товар (олію).

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову та просив суд ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду та зібрані ним письмові докази, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що працівниками Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області проведена планова виїзна перевірка приватного підприємства “Лакрас”/код ЄДРПОУ 35026792/ з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 09.07.2007 по 30.06.2009, результати якої оформлені актом від 30.11.2009 № 6130/23-209/35026792.

Згідно з висновком цього акту підприємством порушено підпункт 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 181695,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 11.12.2009 № 0005632301/0/3892 про визначення ПП “Лакрас” податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 272543,00 грн, в тому числі 181695,00 грн основний платіж, 90848,00 грн штрафна санкція.

До зазначеного податкового зобовязання підприємством було застосовано передбачене статтею 5 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” адміністративне узгодження, але разом з цим позивач оскаржує лише податкове повідомлення-рішення від 11.12.2009 № 0005632301/0/3892, сума, визначена в якому, залишилась незмінною після адміністративного узгодження.

Як зясовано судовим розглядом, фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення слугував відображений в акті від 30.11.2009 № 6130/23-209/35026792 висновок Кременчуцької ОДПІ про завищення ПП «Лакрас»податкового кредиту за лютий, квітень, травень, червень та липень 2008 року внаслідок включення податку на додану вартість у сумах 43193,00 грн, 41036,00 грн 43254,00 грн, 47182,00 грн та 5830,00 грн відповідно за податковими накладними, одержаними від ПП «Інтрудер»за нікчемним договором купівлі-продажу від 21.02.2008 № 01/23-04, та про завищення податкового кредиту за січень 2009 року внаслідок повернення позивачу його контрагентом ЗАТ «Запорізький оліяжиркомбінат»надлишково сплаченої предоплати за товар (олію) у сумі 7260,00 грн, у тому числі податку на додану вартість у сумі 1210,00 грн, та як наслідок не проведення позивачем коригування податкового кредиту на зазначену суму.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаного висновку відповідача і винесеного на підставі такого висновку спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам частини 3 статті 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Правові відносини з приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість унормовані Законом України «Про податок на додану вартість», згідно з підпунктом 7.4.1 п.7.4 статті 7 якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 вказаного Закону податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Системно аналізуючи положення Закону України «Про податок на додану вартість», суд доходить висновку, що податковий кредит за правовою природою свого походження є наслідком виникнення в діяльності субєкта господарювання платника податку на додану вартість обєкта оподаткування, визначеного статтею 3 цього Закону.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

За визначенням пункту 1.4 статті 1 зазначеного Закону поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Виходячи зі змісту наведеного положення закону, продаж товарів передбачає перехід права власності на товар від продавця до покупця, що у свою чергу передбачає наявність продавця та покупця як конкретних осіб, які вчиняють відповідні дії, що свідчать про намір продати та придбати відповідно товар, а також наявність певного товару, який відповідає визначеним учасниками операції з продажу якісним, кількісним та вартісним характеристикам.

Без наявності хоча б одного з обовязкових учасників операції з продажу товару чи товару, визначеного як обєкт продажу, господарська операція відсутня, а отже відсутні і підстави для відтворення її фінансових результатів у податковому обліку, не дивлячись на документальне оформлення господарської операції.

Також частинами 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства /частина 1/, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним /частина 5/.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною / сторонами / цих вимог є підставою недійсності правочину / частина 1 статті 215 вказаного Кодексу /.

Згідно з частиною 2 статті 215 цього Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом / нікчемний правочин /. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю /частина 1 статті 216 цього ж Кодексу/.

Отже, відсутність відповідно до закону правових наслідків за таким правочином означає відсутність будь-яких господарських операцій, здійснених на його виконання, з точки зору їх впливу на стан податкового обліку сторін цього правочину.

За матеріалами справи між позивачем, ПП «Лакрас»(в якості Покупця) та ПП «Інтрудер»(в якості Продавця) 21 лютого 2008 року був укладений договір купівлі-продажу.

Оглянувши цей договір, суд відзначає, що предметом купівлі-продажу став товар уайт-спирит у кількості 33440 тон загальною вартістю 259159,87 грн, який ПП «Інтрудер»зобовязувався передати у власність ПП «Лакрас», а останній його прийняти разом із сертифікатом якості на протязі 10 календарних днів з моменту здійснення попередньої оплати. Формою оплати є перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця на протязі 10 банківських днів з моменту здійснення даного замовлення. Вартість товару індексується при зміні цін, тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України. У разі зміни цін на Товар Продавець повинен повідомити Покупця до здійснення останнім оплати. Витрати на транспортування товару покладаються на Продавця.

Виконання зазначеного договору підтверджено позивачем:

- випискою банку від 22.02.2008 до рахунку-фактури від 21.02.2008 № Інт-000040 на загальну суму 259159,87 грн, в тому числі ПДВ- 43193,31 грн. На відпуск товару на зазначену суму з урахуванням ПДВ виписані видаткова накладна від 22.02.2008 № Інт-000035 та податкова накладна від 22.02.2008 № 000034;

- платіжним дорученням від 11.04.2008 № 130 на загальну суму 246212,93 грн, в тому числі ПДВ 41035,49 грн, до рахунку-фактури від 09.04.2008 № Інт-000089. На відпуск товару на зазначену суму з урахуванням ПДВ виписані видаткова накладна від 11.04.2008 № Інт-000076 та податкова накладна від 11.04.2008 № 000077;

- платіжним дорученням від 05.05.2008 № 138 на загальну суму 259521,60 грн, в тому числі ПДВ 43253,60 грн, до рахунку-фактури від 05.05.2008 № Інт-0000116. На відпуск товару на зазначену суму з урахуванням ПДВ виписані видаткова накладна від 07.05.2008 № Інт-000101 та податкова накладна від 05.05.2008 № 000101;

- платіжним дорученням від 13.06.2008 № 173 на загальну суму 50000,00 грн, в тому числі ПДВ 8333,33 грн. Рахунку-фактури, видаткової накладної та податкової накладної на зазначену суму не надано;

- платіжним дорученням від 25.06.2008 № 179 на загальну суму 219916,13 грн, в тому числі ПДВ 36652,69 грн. Рахунку-фактури, видаткової накладної та податкової накладної на зазначену суму не надано;

- видатковою накладною від 18.06.2008 № Інт-000133, податковою накладною від 18.06.2008 № 000134 на загальну суму 269916,13 грн, в тому числі ПДВ- 44986,02 грн. Рахунку фактури, платіжного доручення або виписки банку про здійснення предоплати на зазначену суму суду не надано.

За своїм предметом договір від 21 лютого 2008 року є відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України договором поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін /стаття 712 ЦК України/.

Вимоги до договору купівлі-продажу визначені законодавцем, зокрема у статтях 662, 669, 691, 693 ЦК України, у яких зазначено, що:

- продавець зобовязаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства /стаття 662/;

- кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні. Умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості /стаття 669/;

- покупець зобовязаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу /частина 1 статті 691/;

- якщо договором встановлений обовязок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу /частина 1 статті 693/.

Не виконання сторонами договору визначених законодавцем вимог за правилами частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з частинами 1,2 статті 180 Господарського кодексу України, має своїм юридичним наслідком недосягнення згоди з усіх істотних умов договору.

Вивчивши умови договору від 21 лютого 2008 року, судом встановлено, що учасниками правочину купівлі-продажу уайту-спириту, тобто позивачем та його контрагентом, ПП «Інтрудер», було узгоджено товар, його кількість, вартість та умову поставки (після здійснення предоплати). Як зясовано судом, додаткові угоди до цього договору між його учасниками не укладалися, через що можна констатувати, що позивач та ПП «Інтрудер»повинні були діяти відповідно до тих умов, які визначені укладеним 21 лютого 2008 року договором.

Натомість, у матеріалах справи наявні первинні документи, які свідчать про те, що позивач та його контрагент вийшли за межі умов договору у частині кількості і вартості поставленого товару, а відсутність платіжного доручення або виписки банку про сплату позивачем 269916,13 грн ще свідчить про недотримання такої умови поставки товару як здійснення поставки після отримання від покупця предоплати.

Не було надано суду і сертифікат якості на уайт-спирит (товар спеціального призначення), надання якого покупцю передбачено як статтею 662 ЦК України, так і умовами укладеного між ПП «Лакрас»та ПП «Інтрудер»договору від 21 лютого 2008 року. Доводу про наявність такого сертифікату представник позивача у ході судового розгляду справи не наводив.

Також суд зауважує, що не дивлячись на те, що предметом купівлі-продажу був товар - уайт-спирит, позивач у підтвердження виконання договору від 21.02.2008 надав суду платіжні доручення від 13.06.2008 № 171, від 15.07.2008 № 197, рахунки-фактури від 10.06.2008 № 151, від 10.07.2008 № Інт-00017, видаткові накладні від 13.06.2008 № Інт-000129, від 10.07.2008 № Інт-000157, податкові накладні від 13.06.2008 № 000130, від 10.07.2008 № 000157, товарно-транспортні накладні від 13.06.2008 № 63867 та від 10.07.2008 № 63851 на товар сольвент нафтовий. При цьому про укладення договору з ПП «Інтрудер»на поставку такого товару представник позивача суд не повідомив та у позовній заяві про це не зазначив. Відповідно ж до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, а відповідно до пункту 1 частини 1 статті 208 цього Кодексу правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Вищенаведене фактично свідчить про те, що при укладанні правочину його сторони у належній формі не узгодили всі істотні умови, а таке суперечить Цивільному кодексу України, зокрема частині 1 статті 203.

Згідно зі статтею 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звязності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 статті 9 вказаного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та що первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

За визначенням пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.2007 № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 /далі по тексту - Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом/, перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування; товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до пунктів 11.1, 11.4-11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів/пункт 11.1/.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля /пункт 11.4/.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом) /пункт 11.5/.

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри /пункт 11.6/.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику /пункт 11.7/.

Пунктом 13.1 цихПравил визначено, що перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Товарно-транспортних накладних на перевезення вантажу позивачем у ході перевірки не надано, хоча з наведених норм слідує, що товарно-транспортна накладна оформлюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля та повинна бути і у вантажовідправника, і у вантажоодержувача. У ході перевірки позивач підтвердив те, що товар транспортувався постачальником, ПП «Інтрудер», проте товарно-транспортних накладних надано не було /а.с. 158/. У ході перевірки позивача Кременчуцькою ОДПІ направлено запит ПП «Інтрудер»щодо поставки товару ПП «Лакрас»від 17.11.2009 № 39654 та відповіді на запит не отримано /а.с. 47/.

З огляду на це, до залучення товарно-транспортних накладних від 22.02.2008 № 091320, від 11.04.2008 № 091324, від 07.05.2008 № 63875 та від 18.06.2008 № 63864 у судовому процесі суд ставиться критично.

Крім того, у товарно-транспортних накладних, що надані позивачем, відсутні прізвище та підпис водія-експедитора, відмітки про час прибуття автомобіля для завантаження (встановлюється з моменту, коли водій подав дорожній лист в пункті завантаження) та час прибуття автомобіля для розвантаження (з моменту предявлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження).

Відповідно до пункту 30 статті 9 Закону України Про ліцензування певних видів господарської діяльності»та статті 9 Закону України "Про автомобільний транспорт" надання послуг із перевезення автомобільним транспортом вантажів підлягає ліцензуванню.

З фактичних обставин слідує, що основним видом діяльності ПП «Інтрудер»є торгівля.

Як наслідок, суд ставить під сумнів те, що ПП «Інтрудер»здійснювало перевезення товару, не маючи при цьому дозволу на перевезення та враховуючи передбачений законодавством державний контроль за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог відповідного законодавства.

Відсутність у позивача на момент перевірки товарно-транспортних накладних дає підстави для висновку, що вантаж /уайт- спирит/ фактично не перевозився та не поставлявся позивачу, не дивлячись на документальне оформлення цих господарських операцій.

Окрім того, на питання суду у який спосіб позивачем був використаний у власній господарській діяльності придбаний у ПП «Інтрудер»товар за договором від 21.02.2008 позивач надав суду документи у підтвердження поставки уайту-спириту ТОВ «Кремполімер», а саме: видаткову накладну від 01.03.2008 № РН-0000010, рахунок-фактуру від 01.03.2008 № СФ-0000009 на суму 222376,00 грн /без ПДВ/; видаткову накладну від 18.04.2008 № РН-0000019, рахунок-фактуру від 18.04.2008 № СФ-0000014 на суму 205953,68 грн /без ПДВ/; видаткову накладну від 07.05.2008 № РН-0000022, рахунок-фактуру від 07.05.2008 № СФ-0000017 на суму 219595,20 грн /без ПДВ/; видаткову накладну від 18.06.2008 № РН-0000030, рахунок-фактуру від 18.06.2008 № СФ-0000023 на суму 225363,60 грн /без ПДВ/.

Оглянувши ці первинні документи, суд зауважує, що позивач придбав у ПП «Інтрудер»у квітні 2008 року 33272 тони уайт-спириту вартістю 205177,44 грн /без ПДВ/, а через кілька днів продав таку ж кількість товару ТОВ «Кремполімер»вартістю 205953,68 грн /без ПДВ/, тобто з різницею лише в 776,24 грн. Незначну суму склала різниця і по поставці товару позивачем ТОВ «Кремполімер»у березні, травні та червні 2008 року, що з урахуванням вище встановлених обставин у справі також ставить під сумнів реальність господарських операцій за участю позивача, а відтак і фактичне використання позивачем придбаного у ПП «Інтрудер»товару у власній господарській діяльності.

Беручи до уваги викладені обставини та оцінюючи зібрані по справі докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (частина 1); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (частина 2); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина 3), суд доходить висновку про те, що при укладенні правочину з ПП “Інтрудер” позивач не дотримався засад розумності, а тому суд погоджується з висновком Кременчуцької ОДПІ про нікчемність укладеного між ПП «Лакрас»та ПП“Інтрудер” правочину від 21 лютого 2008 року № 01/23-04, оскільки вказаний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та ПП «Лакрас»отримало податкову вигоду у вигляді збільшення податкового кредиту з податку на додану вартість внаслідок цього правочину.

Суд також відзначає, що позивач просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.12.2009 № 0005632301/0/3892 повністю, хоча мотивів та доказів у спростування виявленого перевіркою порушення підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»по господарським взаємовідносинам з ЗАТ «Запорізький оліяжиркомбінат»та формуванню податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 1210,00 грн не наводив.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову приватного підприємства "Лакрас" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про скасування податкового повідомлення - рішення від 11.12.2009 № 0005632301/0/3892 відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10 - денний строк з дня її проголошення, а у разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення встановленого строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 25 серпня 2010 року.

СуддяН.І. Слободянюк