Ухвала суду № 109015166, 16.02.2023, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

УХВАЛА

"16" лютого 2023 р.м. Одеса Справа № 916/602/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Рога Н. В., розглянув заяву заступника керівника Одеської обласної прокуратури (вх.№2-189/23 від 14.02.2023р.) про забезпечення позову у справі №916/602/23

За позовом: заступника керівника Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, буд.3, код ЄДРПОУ 03528552, електронна адреса: Odeska.obl@od.gp.gov.ua) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (65026, м. Одеса, пл. Думська, буд.1, код ЄДРПОУ 26597691, електронна адреса: legal_department@omr.gov.ua)

До відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (25030, м. Кропивницький, вул. Академіка Корольова, буд.26, код ЄДРПОУ 39767547, електронна адреса: kirovohrad@land.gov.ua)

про скасування державної реєстрації та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006, проведеної 26.07.2021р. державним кадастровим реєстратором відділу у Голованівському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Печерицею Т.М., з одночасним закриттям Поземельної книги відносно цієї земельної ділянки.

За поясненнями заступника керівника Одеської обласної прокуратури , підставою для пред`явлення вказаного позову стало порушення вимог земельного, містобудівного законодавства та Закону України «Про державний земельний кадастр» під час здійснення державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки комунальної власності , розташованої на озеленених схилах узбережжя Чорного моря, на території, що розташована на узбережжі від мису Великий Фонтан до смт Чорноморське ,та схильної до інтенсивного впливу зсувних процесів, а також визначення останній цільового призначення: 07.03 - для індивідуального дачного будівництва (землі рекреаційного призначення), що створило передумови для вибуття із комунальної власності земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 поза волею її розпорядника - Одеської міської ради.

Разом з позовною заявою прокурором надано до суду заяву (вх.№2-189/23 від 14.02.2023р.) про забезпечення позову у справі №916/602/23, відповідно до якої останній просить накласти арешт на земельну ділянку площею 0,006 га з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Вєтрова.

В обґрунтування заяви прокурор зазначає, що Одеською обласною прокуратурою було встановлено, що на території Київського району міста Одеси, по вул. Вєтрова сформовано земельну ділянку рекреаційного призначення із кадастровим номером 5110136900:45:007:0006, площею 0,06 га, яку віднесено до категорії земель рекреаційного призначення, визначено вид використання - для індивідуального дачного будівництва, форма власності не визначена.

З інформації Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради від 21.07.2022р. за №01-19/811 вбачається, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо вказаної земельної ділянки або щодо затвердження проекту землеустрою та передачі останньої у приватну власність Одеською міською радою не приймались.

При цьому, з листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 15.07.2022р. за №10-15-0.81-1951/2-22 вбачається, що державну реєстрацію земельної ділянки із кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 здійснено 26.07.2021р., на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розробленого на замовлення ОСОБА_1 .

Прокурор зазначає, що починаючи з 2017р. ОСОБА_1 неодноразово звертався до Одеської міської ради із заявою про надання безоплатно у приватну власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва площею 0,06 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

29 січня 2018р. ОСОБА_1 повідомив Одеську міську раду про те, що ним укладено договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки у приватну власність.

Окрім того, ОСОБА_1 07.02.2018р. звернувся до Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради із запитом про надання кадастрової довідки служби містобудівного кадастру управління про території по вул. Вєтрова у м. Одесі.

Листом від 13.02.2018р. за №01-13/46/ЗГП Управлінням архітектури та містобудування Одеської міської ради повідомлено ОСОБА_1 про те, що рішенням Одеської міської ради від 30.06.2016р. за №900-VII надано дозвіл на розробку проекту землеустрою по встановленню меж прибережної захисної смуги Чорного моря, проте на час його звернення вказаний проект землеустрою не затверджено. Окрім того, зазначено, що відповідно до плану зонування території від 19.10.2016р. земельна ділянка, що запитується, розташована на зсувному схилі, в рекреаційній зоні обмеженого користування Р-4, в проектній водоохоронній зоні Чорного моря та лиманів, призначена для розміщення дач, земельних насаджень вздовж вулиць, проїздів.

В подальшому, рішенням Одеської міської ради №2922-VII «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» від 16.02.2018р. відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у приватну власність земельної ділянки у межах м. Одеси, у зв`язку із відсутністю відповідних графічних матеріалів місця розташування земельної ділянки.

02 травня 2019р. ОСОБА_1 повторно звернувся до Одеської міської ради із аналогічним клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва площею 0,06 га розмірами 20 на 30 метрів, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом від 31.05.2019р. за №01-26/629 Департаментом комунальної власності Одеської міської ради надано ОСОБА_1 відповідь, що Одеською міською радою рішення про надання відповідного дозволу не приймалось, відповідно до протоколу постійної комісії з питань землеустрою та земельних правовідносин Одеської міської ради, від 13.04.2018р. розгляд питання про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою було відкладено. Зазначений протокол був розміщений на офіційному веб-сайті Одеської міської ради у загальному доступі.

01 липня 2019р. ОСОБА_1 повідомив Одеську міську раду про те, що ним замовлено проект землеустрою щодо відведення вищезазначеної земельної ділянки у приватну власність із цільовим призначенням: для індивідуального дачного будівництва (договір від 25.06.2019 за №2-25/06).

У подальшому, на замовлення ОСОБА_1 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,06 га по АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва.

У період до 04.08.2021р., а саме до звернення ОСОБА_1 до Одеської міської ради із розробленим проектом землеустрою та клопотанням про його затвердження, Департаментом архітектури та містобудування Одеської міської ради від 04.03.2020р. за №01-13/29/0-114пз-К Фомінцеву В.В. повторно надавалась інформація щодо місцярозташування запитуваної земельної ділянки на зсувному схилі, а також про те, що містобудівною документацією на місцевому рівні визначено місце розташування земельної ділянки зоні Р-4, водночас зауважено, що вказана зона створюється на основі вже існуючих садівничих товариств, до жодного із яких запитувана земельна ділянка не входить.

Після завершення процедури складання проекту землеустрою 26.07.2021р. державним кадастровим реєстратором відділу у Голованівському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області Печерицею Т. М. відкрито поземельну книгу на спірну земельну ділянку, присвоєно останній кадастровий номер 5110136900:45:007:0006 та внесено до Державного земельного кадастру відомості про зазначену земельну ділянку.

Відповідно до розділу 1 поземельної книги (запис від 26.07.2021р. №001) земельна ділянка із кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 площею 0,0600 га, розташована по вул. Вєтровій у м. Одесі віднесена до категорії земель: землі рекреаційного призначення, вид використання: для індивідуального дачного будівництва, форма власності не визначена.

Водночас, до теперішнього часу рішення про затвердження проекту землеустрою та відведення ОСОБА_1 у приватну власність вищезазначеної земельної ділянки Одеською міською радою не прийнято.

Прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка розташована на схилі узбережжя Чорного моря, на території, що розташована на узбережжі від мису Великий Фонтан до смт Чорноморське та схильна до інтенсивного впливу зсувних процесів, у зв`язку з чим на неодноразові звернення ОСОБА_1 до Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради з проханням погодити проект землеустрою щодо відведення у власність вільної від забудови земельної ділянки по вул. Вєтровій у місті Одесі для індивідуального дачного будівництва надавались обґрунтовані листи з відмовою у погодженні наданого проекту землеустрою з вищезазначених підстав.

Прокурор зауважує на тому, що відповідно до положень земельного законодавства у межах прибережно-захисних смуг діє режим обмеженої господарської діяльності, відповідно до якого заборонено зведення об`єктів капітального будівництва, у тому числі індивідуального дачного будівництва.

Враховуючи, що до Державного земельного кадастру внесено відомості щодо цільового призначення спірної земельної ділянки саме: для індивідуального дачного будівництва та не визначена форма власності земельної ділянки, у той час, як розпорядником земель, розташованих у межах міста в силу закону є Одеська міська рада, внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та до Державного земельного кадастру відомостей про право приватної власності на вищезазначену земельну ділянку, а тим більше будь - яке (у тому числі дачне) будівництво на цій земельній ділянці, внесення запису про реєстрацію права власності на новозбудоване майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у випадку задоволення позову нівелює мету звернення з позовом, адже з метою належного відновлення порушених прав розпорядника земельної ділянки, яким є Одеська міська рада, на захист яких подано даний позов, зумовить необхідність ініціювати інший позов, про знесення незаконно побудованого об`єкту, що потребуватиме значних фінансових витрат, покладання яких на позивача буде непомірним тягарем.

Враховуючи викладене, а також підстави державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки із кадастровим номером 5110136900:45:007:0006 площею 0,06 га, імовірність утруднення виконання або неможливість виконання рішення суду у даній справі в разі невжиття заходів забезпечення позову, значну цінність та вартість спірної земельної ділянки та можливість її вибуття із комунальної власності та ймовірну забудову, що призведене до неможливості ефективного поновлення державних інтересів, прокурор вважає, що обґрунтованим є накладення арешту на спірну земельну ділянку.

Розглянув матеріали справи, заяву про забезпечення позову, виходячи з матеріалів справи, суд дійшов наступного висновку:

Забезпечення позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів ч. 1 ст.137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Так, згідно зі ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

При вжитті таких заходів суд повинен з`ясувати наявність зв`язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Таким чином, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Слід зауважити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд керується тим, що у випадку задоволення позову, судове рішення має бути реалізованим, поза як це рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. № 18-рп/2012).

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість заподіяння шкоди позивачу без наведення відповідного обґрунтування ухилення відповідної особи від виконання судового рішення не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18 зазначено, що у немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Отже, у даному випадку, з урахуванням правової природи вимог позовної заяви, судом, під час вирішення питання про забезпечення позову має досліджуватись така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття такого заходу як арешт майна, яке є предметом спору, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду (такої правової позиції дотримано касаційним судом у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.09.2020 року у справі №925/77/20).

Адекватність певного заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 р. у справі №916/2786/17).

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

До того ж, заявник самостійно обирає конкретний вид забезпечення позову, а суд дає тільки оцінку його співмірності заявленим позовним вимогам.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018р. у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти до висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч.2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарським процесуальним кодексом України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Так, у даному випадку прокурор просить накласти арешт на земельну ділянку площею 0,006 га з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Вєтрова.

Суд зазначає, що адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Обрані заходи забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зменшення його вартості. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність, зокрема, передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.07.2021р. у справі № 910/17014/20, від 28.07.2021р. у справі № 910/3704/21, від 12.10.2021р. у справі № 908/1487/21 (908/1624/21)).

Під час вирішення питання про забезпечення позову шляхом арешту, судом встановлюються обставини чи піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна, у даному випадку, має стосуватись майна, що належить до предмета спору. При цьому, також встановлюється, чи такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного суду від 14.08.2018р. у справі № 916/10/18, від 13.10.2020р. у справі №917/273/20, від 16.02.2021р. у справі №910/16866/20, від 09.06.2021р. у справі №10/5026/290/2011(925/1502/20).

Дослідивши викладені прокурором доводи та надані на підтвердження цих доводів докази, врахувавши наявність зв`язку між заявленим прокурором заходом забезпечення позову у виді накладення арешту на майно і предметом спору, співмірність і адекватність, суд дійшов висновку про наявність підстав для забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку.

Згідно з ч.1 ст.140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.5, 6 ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Згідно з ч.1 ст.144 ГПК України ухвала підлягає негайному виконанню. Частиною 8 ст.140 ГПК України встановлено, що оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також, не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Виходячи з викладеного, враховуючи матеріали справи, суд вважає за можливе задовольнити заяву заступника керівника Одеської обласної прокуратури (вх.№2-189/23 від 14.02.2023р.) про забезпечення позову у справі №916/602/23.

Керуючись ст.ст.136, 137, 140, 234, 333 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву заступника керівника Одеської обласної прокуратури (вх.№2-189/23 від 14.02.2023р.) про забезпечення позову у справі №916/602/23 задовольнити.

2. Накласти арешт на земельну ділянку площею 0,006 га з кадастровим номером 5110136900:45:007:0006, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Вєтрова.

3. За даною ухвалою стягувачем є: Одеська міська рада (65026, м. Одеса, пл. Думська, буд.1, код ЄДРПОУ 26597691, електронна адреса: legal_department@omr.gov.ua)

Боржником є: Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (25030, м. Кропивницький, вул. Академіка Корольова, буд.26, код ЄДРПОУ 39767547, електронна адреса: kirovohrad@land.gov.ua)

Ухвала підлягає виконанню відповідно до вимог Закону України Про виконавче провадження.

Ухвала може бути пред`явлена до примусового виконання у строк, передбачений ст.12 Закону України Про виконавче провадження.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення (підписання).

Суддя Рога Наталія Василівна