Рішення № 109014280, 16.02.2023, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2023м. ДніпроСправа № 904/4685/22

за позовом Державного підприємства "Адміністрація річкових портів", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Баракуда-2000", м. Дніпро

про стягнення 202 640,21 грн, -

Суддя Бажанова Ю.А.

Без виклику (повідомлення) учасників

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Адміністрація річкових портів" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Баракуда-2000" на свою користь заборгованість за договором надання послуг №01/10-685 від 20.10.2021 що складається з основної заборгованості за договором в сумі 102 600,00 грн, пені за порушення грошового зобов`язання в сумі 13 805,40 грн., відсотків річних у сумі 1 134,69 грн, збитки від інфляції в сумі 8 948,12 грн, 7% штрафу за порушення грошового зобов`язання понад 20 днів в сумі 6 384,00 грн, 200% штрафу за невиконання зобов`язання щодо звільнення місця стоянки в розмірі 22 800,00 грн, пені за невиконання зобов`язання щодо звільнення місці стоянки в сумі 46 968,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору надання послуг №01/10-685 від 20.10.2021 в частині своєчасної та повної оплати за надані послуги у період з березня по листопад 2022 року, а також щодо звільн6ення місця стоянки у зв`язку із закінченням дії договору. За порушення зобов`язань за договором позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню, штраф, 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.12.2022У прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

05.01.2023 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Баракуда-2000" надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначено, що з 24 лютого 2022 року зобов`язання сторін за договором призупинилися до закінчення воєнного стану в Україні, тому виконавець не має права вимагати від замовника сплати платежів по договору та відповідно штрафів та пені за невиконання умов договору.

Зазначено й про те, що згідно пункту 1 розпорядження начальника Дніпровської обласної військової адміністрації від 29.03.2022 року №87/0/527-22 "Про заборону використання суден та вилову водних біоресурсів на водоймах Дніпропетровської області у період воєнного стану" заборонено навігацію на водних об`єктах Дніпропетровської області малих суден, моторних суден, прогулянкових вітрильних суден, прогулянкових суден, спортивних суден, швидкісних суден та спортивних суден, а також водних мотоциклів і засобів розваг на воді.

Відповідач звертався до Дніпропетровської обласної військової адміністрації з листом від 12.09.2022 року №12 щодо встановлених обмежень для пересування річкою Дніпро пасажирських теплоходів, на що отримав відповідь від 07.10.2022 року №46-774/0/110-22, якій процитовано п. 1 розпорядження від 29.03.2022 року №87/0/527-22.

Крім того зазначає, що представник відповідача звертався з адвокатським запитом до Дніпропетровської обласної військової адміністрації та просив надати інформацію щодо можливості навігації акваторією річки Дніпро пасажирського теплоходу "Феличита" з місця стоянки (гідротехнічної споруди набережної пасажирських причалів, інв. №306 (40 п.м.), розташованої за адресою: м. Дніпро, пл. Десантників, 1) до іншого місця стоянки в межах Дніпропетровської області. З листа від 30.12.2022 року №5584/0/526-22 вбачається, що запитувана інформація є неконкретизованою, оскільки не дає можливості визначити тип судна, його приналежність до підприємства, якому надається правова допомога, а також відсутній маршрут навігації запитуваного судна. При цьому, згідно правил судноплавства на внутрішніх водних шляхах України, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 16.02.2004 року №91 моторне судно - будь-яке судно, що використовує власну силову установку, за винятком суден, двигуни яких використовуються лише для здійснення невеликих переміщень (у портах чи в місцях навантаження і розвантаження) або для збільшення їх маневреності під час їх буксирування чи штовхання. В свою чергу, оскільки пасажирський теплохід "Феличита" має два головні двигуни потужністю 352 кВт, він відноситься до моторних суден, навігація яких заборонена на водних об`єктах Дніпропетровської області, згідно п. 1 розпорядження від 29.03.2022 року №87/0/527-22.

Таким чином відповідач вважає, що наданими доказами та поясненнями підтверджується вжиття відповідачем всіх належних заходів щодо належного виконання Договору та відповідно, відсутність його вини в порушенні зобов`язання внаслідок непереборної сили.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2023 запропоновано Державному підприємству "Адміністрація річкових портів" надати пояснення / заперечення на відзив на позовну заяву.

06.02.2023 до Господарського суду Дніпропетровської області через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив, в якому представник Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" зазначає, що відповідач не надав передбаченого законом сертифікату, а надав листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, який не носить індивідуальний характер і не враховує обставин в сукупності у правовідносинах за спірним договором. Натомість лист Дніпропетровської обласної військової адміністрації від 07.10.2022 року №46-774/0/110-22 не є належним і допустимим доказом наявності обставин, на які посилається відповідач на підтвердження власних заперечень.

Також зауважує на тому, що позивач звертався до Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України із запитом щодо встановлення перерв у навігації або тимчасового припинення судноплавства на окремих ділянках внутрішніх водних шляхів. Листом від 27.07.2022 №2845/02/15-22 Адміністрації судноплавства повідомила, що не встановлювала перерв у навігації, при цьому підкреслила про можливе встановлення обмежень щодо маломірних суден з боку органів місцевої влади. Таким чином, окрім як наявності заборони на рух маломірних суден, до яких не належить судно відповідача, жодних доказів наявності інших обмежень відповідачем суду надано не було.

Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

ВСТАНОВИВ:

20.10.2021 між Державним підприємством "Адміністрація річкових портів" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Баракуда-2000" (замовник) укладено договір про надання послуг стоянки № 01/10-685 (далі-договір) відповідно до пункту 1.1 якого виконавець надає замовнику на платній основі послуги по стоянці плавзасобів замовника які належать та/або обслуговуються замовником та резервування послуг стоянки для плавзасобів, а саме пасажирського теплоходу "Феличита", біля гідротехнічної споруди-набережної пасажирських причалів, інв. № 306 (40 п.м.), розташованої за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, пл. Десантників, 1 (далі - ГТС), є державною власністю і належить на праві господарського відання позивачу.

Пунктом 1.3 договору встановлено, що мета стоянки: взаємодія плавзасіб - причал, відстій плавзасобів.

Відповідно до пунктів 3.3.1, 3.3.1.1. договору, замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати послуги до моменту фактичного звільнення місця стоянки.

Замовник зобов`язаний протягом п`яти банківських днів з дати укладання цього договору, оплатити вартість послуг виконавця, у сумі, визначений згідно пункту 4.1. цього договору, за перший і останній місяць дії цього договору.

Відповідно до пункту 3.3.22 договору замовник зобов`язаний звільнити місце стоянки від плавзасобів, у разі припинення строку дії договору, протягом п`яти робочих днів, з моменту припинення договору.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що вартість послуг складає 11 400,00 грн., в тому числі ПДВ 1 900,00 грн. на місяць.

Відповідно до підпункту 4.6 договору плата за послуги сплачується замовником щомісячно до 10 числа розрахункового місяця відповідно до виставлених рахунків, які замовник зобов`язаний отримувати у виконавця до 5 числа розрахункового місяця.

Відповідно до пункту 4.7 договору здавання послуг виконавцем та приймання їх результатів замовником оформлюється актом здавання-приймання наданих послуг, який замовник зобов`язаний отримати у виконавця до 5 числа місяця, який йде за звітним.

Згідно пункту 4.8 договору, у разі неотримання замовником в передбачені пунктом 4.7. договору строки акту приймання-передачі наданих послуг, акт підписується виконавцем з позначенням про відмову у підписанні його замовником, та оформлений таким чином акт вважається оформленим належним чином, а послуги прийнятими замовником в повному обсязі.

Пунктом 4.9 договору встановлено, що замовник протягом 3 днів із дня одержання акту приймання-передачі наданих послуг, зобов`язаний вручити виконавцю підписаний акту приймання-передачі наданих послуг або мотивовану відмову у підписанні.

Відповідно до пункту 4.10 договору, у разі неотримання виконавцем підписаного з боку замовника акту приймання-передачі, або обґрунтованих заперечень в його підписанні, у строк, встановлений пунктом 4.9. договору, акт підписується виконавцем з позначенням про відмову у підписанні його замовником, та оформлений таким чином акт вважається оформленим належним чином, а послуги прийнятими замовником в повному обсязі.

Відповідно до пункту 2.1 договору термін дії договору - до 30.04.2022, але в будь-якому випадку договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань згідно цього договору.

Державне підприємство "Адміністрація річкових портів" посилається на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Баракуда-2000" зобов`язань за договором про надання послуг стоянки № 01/10-685 від 20.10.2021 в частині своєчасної та повної оплати послуг стоянки плавзасобу у період з березня по листопад 2022 року та звільнення стояки після закінчення дії договору, проти чого заперечує відповідач, що і є причиною виникнення спору.

Предметом спору є стягнення з відповідача на користь позивача 102 600,00 грн. заборгованості за надані послуг, 13 805,40 грн. пені за порушення грошового зобов`язання, 1 134,69 грн. відсотків річних, 8 948,12 грн. збитків від інфляції, 6 384,00 грн. 7% штрафу за порушення грошового зобов`язання понад 20 днів, 22 800,00 грн. 200% штрафу за невиконання зобов`язання щодо звільнення місця стоянки, 46 968,00 грн. пені за невиконання зобов`язання щодо звільнення місці стоянки.

Предметом доказування по справі є обставини укладання договору про надання послуг стоянки № 01/10-685 від 20.10.2021, факт надання послуг, строк оплати послуг, строк дії договору про надання послуг стоянки № 01/10-685 від 20.10.2021, наявність прострочення з оплати послуг та звільнення місця стоянки, наявність / відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій.

Згідно з частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги за період з березня по листопад 2022 року у розмірі 102 600,00 грн.

З урахуванням пунктів 3.3.1, 4.1, 4.6 договору строк оплати за надані послуги у період з березня по листопад 2022 року у розмірі 102 600,00 грн. є таким, що настав.

Відповідач належними та допустимими доказами факт отримання послуг від позивача не спростував, доказів оплати наданих послуг у спірний період не надав.

Отже, оскільки відповідачем своєчасно не сплачено вартість наданих позивачем послуг, суд вважає позовну вимогу про стягнення заборгованості у розмірі 102 600,00 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем нараховані та заявлені до стягнення з відповідача відсотки річних у сумі 1 134,69 грн та збитки від інфляції в сумі 8 948,12 грн,

Перевіркою виконаного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат судом порушень норм чинного законодавства та умов договору не встановлено.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з приписами статей 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або iнше майно, якi боржник повинен передати кредиторовi у разi порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у вiдсотках вiд суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 5.2 договору невиконання замовником, передбаченого цим договором грошового зобов`язання, у встановлений договором строк, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1 % від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення до дати повного виконання зобов`язання. У випадку порушення зобов`язання понад у 20 днів, замовник додатково сплачує штраф, у розмірі 7% від суми невиконаного грошового зобов`язання.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за порушення грошового зобов`язання в сумі 13 805,40 грн. та 7% штрафу за порушення грошового зобов`язання понад 20 днів в сумі 6 384,00 грн.

Перевіривши розрахунок штрафних санкцій господарським судом не виявлено арифметичних помилок, при цьому господарський суд зазначає, що нарахована позивачем пеня в розмірі 0,1 % від суми невиконаного грошового зобов`язання, за кожен день прострочення є меншою за подвійну облікову ставку Національного банку України у спірний період.

Згідно пункту 5.3 договору у випадку не виконання замовником зобов`язання, встановленого в пункті 3.3.22 цього договору у встановлений строк, замовник сплачує виконавцю штраф у розмірі 200% від вартості послуг, визначеної в пункті 4.1 цього договору та додатково сплачує пеню у розмірі 2% від вартості послуг, визначеної в пункті 4.1 цього договору за кожен день прострочення.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 200% штрафу за невиконання зобов`язання щодо звільнення місця стоянки в розмірі 22 800,00 грн та пеню за невиконання зобов`язання щодо звільнення місці стоянки в сумі 46 968,00 грн.

Перевіривши розрахунок штрафних санкцій господарським судом не виявлено арифметичних помилок.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статті 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Баракуда-2000" проти позову заперечує, посилаючись на те, що з 24 лютого 2022 року зобов`язання сторін за договором призупинилися до закінчення воєнного стану в Україні, тому виконавець не має права вимагати від замовника сплати платежів по договору та відповідно штрафів та пені за невиконання умов договору.

Зазначає, що згідно пункту 1 розпорядження начальника Дніпровської обласної військової адміністрації від 29.03.2022 № 87/0/527-22 "Про заборону використання суден та вилову водних біоресурсів на водоймах Дніпропетровської області у період воєнного стану" заборонено навігацію на водних об`єктах Дніпропетровської області малих суден, моторних суден, прогулянкових вітрильних суден, прогулянкових суден, спортивних суден, швидкісних суден та спортивних суден, а також водних мотоциклів і засобів розваг на воді, тому неможливо виконати зобов`язання зі звільнення місця стояки плавзасобу.

За приписами пункту 5.5 договору сторони не несуть відповідальності за невиконання чи неналежне виконання цього договору в результаті форс-мажорних обставин, якими є стихійні лиха, повені, пожежі. Екстремальні погодні умови. Страйки, військові дії, громадські безпорядки, втручання з боку державних органів шляхом прийняття законодавчих актів, ембарго.

Сторона, що зазнала, впливу обставин, визначених як непереборна сила і підтверджених Торгово-Промисловою палатою України, повинна негайно повідомити про те іншу сторону 9пункт 5.6 договору).

У разі продовження дії обставин непереборної сили протягом більше 30 діб, якщо це підтверджено Торгово-Промисловою палатою України, зобов`язання сторін призупиняються до закінчення цих форс-мажорних обставин, договір припиняє свою чинність з дати передачі з балансу виконавця зазначеного об`єкта (пункт 5.7 договору).

Таким чином, умовами договору передбачено звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язання (наявність форс-мажорних обставин) та підстави та умови такого звільнення (повідомлення іншої сторони, надання доказів на підтвердження обставин).

Доказів вчинення дій, передбачених вказаними вище умовами договору, відповідач суду не надав.

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (стаття 218 Господарського кодексу України).

Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).

З наведеного вбачається, що учасник господарського зобов`язання може бути звільнений від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору про надання послуг, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором в частині здійснення оплати за стоянку плавзасобу.

За приписами пункту 2.1 договору термін дії договору - до 30.04.2022, але в будь-якому випадку договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань згідно цього договору.

По закінченню терміну дії договору замовник має право на пролонгацію цього договору у разі належного виконання ним своїх обов`язків шляхом підписання додаткової угоди (пункт 2.2 договору).

Матеріали справи не містять доказів ні повідомлення відповідачем позивача у порядку, встановленому договором з наданням відповідних доказів про виникнення форс-мажорних обставин, ні доказів звернення до позивача із заявою про пролонгацію строку дії договору (будучи обізнаним про штрафні санкції за несвоєчасне звільнення місце стоянки), ні доказів звернення із заявою про зменшення розміру плати за стоянку плавзасобу.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально і такі, що ґрунтуються на бажанні уникнути виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи тощо.

Разом з тим, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши подані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та засадах господарського судочинства, визначених статтею 2 Господарського процесуального кодексу України.

Одночасно, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Отже, вказане питання віршується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги причини неналежного виконання зобов`язання відповідачем зобов`язання в частині не звільнення стоянки плавзасобу, обов`язок відповідача сплатити вартість стоянки до фактичного його звільнення, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафу та пені за невиконання зобов`язання щодо звільнення місця стоянки, який підлягає стягненню з відповідача на 30% та стягнення 15 960,00 грн. штрафу та 32 877,60 грн. пені.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин є обґрунтованими та підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 181 709,81 грн. (102 600,00 грн. основного боргу, 13 805,40 грн. пені, 1 134,69 грн. 3% річних, 8 948,12 грн. інфляційних втрат, 6 384,00 грн 7% штрафу за порушення грошового зобов`язання понад 20 днів, 15 960,00 грн. 200% штрафу за невиконання зобов`язання щодо звільнення місця стоянки, 32 877,60 грн пені за порушення зобов`язання щодо звільнення місця стоянки).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача. При розподілі сум судового збору суд враховує, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача без урахування зменшення цих сум.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Баракуда-2000" про стягнення 202 640,21 грн задовольнити.

Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Баракуда-2000" (49054, м. Дніпро, проспект Олександра Поля, 50Д, ідентифікаційний код 32441800) на користь Державного підприємства "Адміністрація річкових портів" (04119, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 40, ідентифікаційний код 33404067) 102 600,00 грн основного боргу, 1 3805,40 грн пені, 1 134,69 грн 3% річних, 8 948,12 грн інфляційних втрат, 6384,00 грн 7% штрафу за порушення грошового зобов`язання понад 20 днів, 15 960.00 грн. 200% штрафу за невиконання зобов`язання щодо звільнення місця стоянки, 32 877.60 грн пені за порушення зобов`язання щодо звільнення місця стоянки, 3 039,60 грн. судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 16.02.2023

Суддя Ю.А. Бажанова