Рішення № 109009316, 31.01.2023, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа №201/6705/22

Провадження №2/201/966/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді Федоріщева С.С.,

при секретарі Максимовій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Мандриківська 127» про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

19 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Обслуговуючого кооперативу «Мандриківська 127», в якому просила суд:

- визнати за ОСОБА_1 , право власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона була зареєстровані і фактично проживала у квартирі АДРЕСА_2 . 13 жовтня 2007 року внаслідок вибуху побутового газу вказаний житловий будинок пошкоджено, за фактом вибуху порушено кримінальну справу, в якій позивачка є потерпілою. З метою придбання нового житла 29 листопада 2010 року позивач уклала з ОК «Мандриківська 127» в особі голови кооперативу Шаповалової Л.В. договір на участь у пайовому будівництві № 6, відповідно до умов якого зобов`язалась прийняти участь у пайовому будівництві житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , а ОК «Мандриківська 127» зобов`язався здійснити будівництво, на умовах фінансової участі учасника ОСОБА_1 , та після здачі об`єкту в експлуатацію, передати учаснику його долю в даному об`єкті, яка складається з квартири будівельний номер АДРЕСА_4 , загальною площею 91,2 кв.м., розташованої на 4-му поверсі. Відповідно до п.3.1 договору, передача квартири здійснюється сторонами після повної оплати вартості квартири та здачі об`єкта в експлуатацію, по акту прийому-передачі. Позивач зобов`язання за договором виконала. 11 листопада 2012 року між нею та ОК «Мандриківська 127» підписано акт звірки, яким підтверджено факт внесення останньою пайових внесків в ОК «Мандриківська 127» у повному розмірі. Також, 10 серпня 2017 року головою правління ОК «Мандриківська 127» Шаповаловою Л.В. складено довідку №12/08, якою підтверджено, що ОСОБА_1 повністю сплатила пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1 . На цей час будівництво завершене, будинок введений в експлуатацію Відповідно до п. 1.5 договору, по закінченні будівництва об`єкту та здачі його в експлуатацію замовник (ОК «Мандриківська 127») зобов`язується передати учаснику ( ОСОБА_1 ) квартиру та надати останній усі необхідні документи на цю квартиру. За змістом договору підтвердженням набуття покупцем права власності на майнові права об`єкта нерухомості є акт прийому-передачі майнових прав на об`єкт нерухомості, який підписується сторонами. Проте, головою ОК «Мандриківська 127» жодні документи з передачі квартири позивачу не надані, кооператив ухиляється від передачі об`єкта та підписання акту прийому-передачі, у зв`язку з чим позивач не може оформити право власності на квартиру. Всі неодноразові звернення позивачки до голови ОГ «Мандриківська 127» щодо підписання акту прийому-передачі залишилися без реагування. Крім того, залишається не виконаним рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2021 року у цивільній справі №201/7812/20, яким, зокрема, зобов`язаноОбслуговуючий кооператив «Мандриківська 127» передати ОСОБА_1 за актом прийому-передачі квартиру АДРЕСА_5 ), а також документи для проведення державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна квартиру АДРЕСА_1 , а саме: довідку про повну сплату членом Обслуговуючого кооперативу «Мандриківська 127» ОСОБА_1 пайового внеску і відсутність заборгованості, список членів Обслуговуючого кооперативу «Мандриківська 127», довідку про зміну номеру квартири з «будівельний АДРЕСА_4 » на «квартира АДРЕСА_6 ».

На підставі викладеного, просила визнати за нею право власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 , а також компенсувати судові витрати.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 19 вересня 2022 року указана позовна заява передана для розгляду судді Федоріщеву С.С.

Ухвалою суду від 23 вересня 2022 року вищевказану позовну заяву було залишено без руху.

У встановлений судом строк позивачем було подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою судді від 13 жовтня .2022 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Мандриківська 127» про визнання права власності та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12 грудня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі просила їх задовольнити, проти заочного розгляду справи заперечувала.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини не явки суд не повідомили, правом надання письмового відзиву не скористались.

З урахуванням заяви позивача від 27 січня 2023 року, повторної неявки відповідача при належному повідомлені про дати судових засідань, суд у відповідності до положень ст.223, ч.2 ст.247 ЦПК України ухвалив рішення в судовому засіданні 31 січня 2023 року за відсутності обох сторін та без фіксації судового процесу технічними засобами.

Підстав для ухвалення у справі заочного рішення суду немає, оскільки відсутня сукупність умов, яка передбачена ч.1 ст. 280 ЦПК України, а саме те, що позивач у своїй заяві від 27 січня 2023 року заперечувала проти ухвалення заочного рішення суду.

Фактичні обставини встановленні судом.

Судом встановлено, що 29 листопада 2010 року між ОСОБА_1 (учасником) і ОК «Мандриківська 127» в особі голови кооперативу Шаповалової Л.В. (замовником) укладено договір на участь у пайовому будівництві № 6.

Відповідно до умов пп. 1.1. п. 1 договору № 6, учасник зобов`язується прийняти участь у пайовому будівництві житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , а замовник зобов`язується здійснити його будівництво, на умовах фінансової участі учасника, та після здачі об`єкту в експлуатацію, передати учаснику його долю в даному об`єкті, яка складається з квартири будівельний номер АДРЕСА_4 , загальною площею 91,2 кв.м., розташованої на 4-му поверсі, а учасник зобов`язується прийняти зазначену квартиру та сплатити повну вартість будівництва відповідно до умов договору.

Додатком до договору № 6 є Графік внесення пайових внесків.

Згідно із пп. 1.5. п. 1 договору по закінченні будівництва об`єктата здачі його в експлуатаціюзамовник зобов`язується передати учаснику вищевказану квартирута надати останній усі необхідні документи на цю квартиру.

Підпунктами 2.1., 2.2. п. 2 договору визначено, що пайовий внесок на момент укладання договору № 6 складає472051,00грн.Вказані розміри площі квартири є проектними. Остаточна площа квартири встановлюється Дніпропетровським БТІ. У разі розбіжності фактичної загальної площі квартири, встановленої МБТІ в технічному паспорті об`єкту, від площі, зазначеної в п.п. 1.1. п. 1 даного договору № 6, більш ніж на 1 (один) кв.м., загальна сума договору підлягає перерахуванню пропорційно цим змінам площі. В даному випадку кінцева вартість квартири встановлюється з урахуванням додаткової (або зменшеної) площі за вартістю одного квадратного метру на момент укладання.

Відповідно до пп. 3.1 п. 3 договору, передача квартири здійснюється сторонами після повної оплати вартості квартири та здачі об`єкта в експлуатацію, по акту прийому-передачі.

Підпунктом 4.7 п. 4 договору обумовлено, що замовник зобов`язується після введення об`єкта в експлуатацію, на умовах повного розрахунку учасника у відповідності з умовами договору та підписання учасником Акта прийому - передачі квартири, оформити, у відповідності з діючою процедурою, рішення виконкому Дніпропетровської міської ради про право власності учасника на квартиру, зазначену в п. 1.1. дійсного договору, та передати учаснику завірену копію даного рішення для послідуючого оформлення свідоцтва про право власності на квартиру та технічного паспорта на неї.

Відповідно до п. п. 2.4. п. 2 договору на пайову участь у будівництві №6 розрахунок за договором здійснюється шляхом перерахування на розрахунковий рахунок Замовника, 100 відсотків вартості квартири, але не пізніше дня здачі будинку в експлуатацію. Днем здачі об`єкту в експлуатацію вважається дата затвердження акту Державної приймальної комісії органами місцевого самоврядування.

Згідно із пп. 3.1. п. 3 договору передача квартири здійснюється сторонами після повної оплати вартості квартири та здачі об`єкта в експлуатацію, по акту прийому-передачі.

Відповідно до пп. 4.3. п. 4 учасник зобов`язаний прийняти квартиру у власність по закінченню будівництва, здійснювати фінансування будівництва своєї частки житла відповідно до умов договору.

Згідно із пп. 4.8. п. 4 договору якщо учасник не зможе сплатити 100% виплат до дня здачі об`єкта в експлуатацію, то замовник має право реалізувати квартиру, і лише після її реалізації повернути грошові кошти учаснику.

Підпунктом 5.4. п. 5 договору встановлено, що у разі повторного несвоєчасного внесення учасником грошових коштів відповіднодо додатку №1 до договору, замовник, за рішенням загальних зборів кооперативу «Мандриківська127»,має право в односторонньому порядку розірвати даний договір, про що зобов`язується письмово повідомити учасника.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 11 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ОК «Мандриківська 127» підписано акт звірки, яким підтверджено факт внесення ОСОБА_1 пайових внесків в ОК «Мандриківська 127» у розмірі 472 154,00 грн.

Також, 10 серпня 2017 року головою правління ОК «Мандриківська 127» Шаповаловою Л.В. складено довідку №12/08 про те, що ОСОБА_1 повністю сплатила пайовий внесок за квартиру АДРЕСА_1 .

Отже, позивач виконала в повному обсязі свої зобов`язання за договором №6 щодо внесення грошових коштів, сплативши на користь кооперативу суму у розмірі472154,00грн.,що відповідає додатку №1 до договору (графіку платежів) та умовам пп. 2.1. п. 2 договору.

Встановлені обставини також підтверджуються рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 листопада 2022 року у цивільній справі №201/7812/20. Крім того, даним рішенням встанвлено, що позивач доплатила вартість квартири за договором на участь у пайовому будівництві в розмірі 14 905, 00 грн., що підтверджується квитанціями № 44306.199.1. від 10.08.2013р. на суму 11 905грн. і № 44306.200.1 від 10.08.2013р. на суму 3 000,00 грн.

Також, позивачем сплачено на користь правління ОК «Мандриківська 127» за роботи з електрифікації згідно договору участі в пайовому будівництві № 6 від 29.11.2010р. на суму 7 031,00 грн. та 3 600,00 грн., що також підтверджується квитанціями.

Отже, позивач виконала повністю зобов`язання з оплати пайового внеску за квартиру, сплатила різницю між проектною і фактичною площею квартири, що зумовлює обов`язок відповідача передати позивачу обумовлені договором на пайову участь у будівництві документи для оформлення права власності.

Однак, після введення житлового будинку в експлуатацію у жовтні 2013 року ОК «Мандриківська 127» не передав спірної квартиру позивачу.

Крім того, вказаним рішенням визнано, що ОСОБА_1 є членом ОК «Мандриківська 127», інвестором квартири АДРЕСА_1 , та що нею у повному обсязі виконані передбачені договором на пайову участь у будівництві щодо сплати пайового внеску у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ст. 129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання.

Разом з тим, від виконання даного рішення суду відповідач протиправно ухиляється.

Таким чином, фактично склалася ситуація за якої ОСОБА_1 має підтвердження сплати нею 100% вартості майнових прав на об`єкт нерухомості, однак відсутнє належне підтвердження переходу цих прав від відповідача до позивача та відповідно належне оформлення набуття останньою права власності на майнові права щодо об`єкту нерухомості, у зв`язку з чим остання звернулась до суду з даним позовом.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до ч. 2ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідност.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до змістуст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідност.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності дост. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Цивільним кодексом України передбачені підстави виникнення цивільних прав та обов`язків.

Так, ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

У загальних положеннях про зобов`язання передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ст. 509 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також, наголошено про необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно із ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. ст. 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до ст.. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Зазначено про їх поділ на нерухомі та рухомі (стаття 181 ЦК України) і що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Також у ст. 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм вбачається, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.

Крім того, вказане питання було предметом дослідження як у рішеннях ЄСПЛ, так і Верховного Суду України та Верховного Суду.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98).

В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

У постанові від 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник, зокрема, подає: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо) (у разі придбання майнових прав на об`єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав); довідку (виписку) із переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва та за якими здійснюється державна реєстрація прав, видану особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), про участь заінтересованої особи в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва (у тому числі шляхом купівлі-продажу майнових прав); технічний паспорт на об`єкт інвестування (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо); завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), копії (крім випадків подання оригіналів таких документів особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва): документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об`єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на об`єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції (у разі проведення реконструкції об`єкта нерухомого майна); документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна його адреса не змінилася) (пункт 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868).

У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).

При розгляді справи Велика Палата Верховного Суду керується тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.

Практика визнання права власності на об`єкти нерухомості, розміщені у введених в експлуатацію будинках та спорудах, з огляду на відсутність у позивачів можливості оформити право власності в позасудовому порядку як ефективного способу захисту порушених прав підтримується й Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18), від 03 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19), від 15 травня 2019 року у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19), від 29 травня 2019 року у справі № 1609/6645/12 (провадження № 14-220цс19), від 26 червня 2019 року у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19).

Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

Віндикація у вказаній ситуації не буде належним способом захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, оскільки за змістом статей 387, 388 ЦК України позов про витребування майна пред`являється власником до володільця спірного майна.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю) (пункт 142 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зроблено висновки про те, що з урахуванням специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нею таким майном право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на те, що у випадку набуття права власності на новостворене нерухоме майно саме інвестор набуває первинне право власності, на яке раніше не було і не могло бути зареєстроване право власності інших осіб, віндикація не може бути застосована. Ефективним та належним способом захисту прав інвестора у такому випадку буде визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року у справі №344/16879/15-ц.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач виконала в повному обсязі свої зобов`язання за договором №6 щодо внесення грошових коштів, отже, виконала повністю зобов`язання з оплати пайового внеску за квартиру, сплатила різницю між проектною і фактичною площею квартири, що також підтверджується рішенням Жовтневого районного суду від 30 листопада 2021 року у цивільній справі №201/7812/20, яке набрало законної сили.

Проте, на час ухвалення судом рішення ОК «Мандриківська 127» жодні документи з передачі квартири ОСОБА_1 так і не надав, у зв`язку з чим остання позбавлена можливості оформити право власності на квартиру.

Отже, відповідач умови договору порушив, об`єкт нерухомості за актом прийому-передачі ОСОБА_1 не передав.

Доказів протилежного відповідачем в ході розгляду справи суду не надано.

Таким чином, оскільки ОК «Мандриківська 127» чинить перешкоди в реалізації права ОСОБА_1 щодо реєстрації права власності на збудовану квартиру, остання сплативши всю суму вартості майнових прав на об`єкт нерухомості, виконала свої зобов`язання за договором, що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, суд дійшов висновку, що існують юридичні підстави для визнання за нею права власності на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .

Підсумовуючи викладене, суд доходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Доходячи до такого висновку, суд звертає увагу на сталу практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово вказував, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може прийматися як вимога надавати детальну відповідь на кожний аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державахучасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання ви виконав суд свій обов`язок, щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світі конкретних обставин справи (див., зокрема, пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно дост. 141 ЦПК України, суд виходить з того, що позовні вимоги задоволені повністю, тому з відповідача необхідно стягнути на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 4 721,54 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.12,13,76,77,81,82,89,259,263,264,265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Обслуговуючого кооперативу «Мандриківська 127» про визнання права власності задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «Мандриківська 127» (код ЄДРПОУ 35542792) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4721,54 грн.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30 діб до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_7 ;

Відповідач: Обслуговуючий кооператив «Мандриківська 127», код ЄДРОПУ 35542792, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 90.

Суддя С.С. Федоріщев