Постанова № 10899221, 12.08.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2010 р. справа № 2а-16663/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: <година >

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Зеленова А. С.

при секретаріБеспалько Г.Г.

за участю представника позивача Фінк О.Е. за довіреністю

від 14.09.2009 року,

за участю представників відповідача Абрамової І.В. за довіреністю

від 26.07.2010;

Каліти Л.Б. за довіреністю

від 03.08.2010,

Мочкаєва Ю.І. за довіреністю

від 19.07.2010 року,

Падалки Г.В. за довіреністю

від 11.08.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судового засідання за адресою: 83052, м. Донецьк, вул. 50 Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Торезтвердосплав» до Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій,

В С Т А Н О В И В:

Відкрите акціонерне товариство «Торезтвердосплав» (далі - Позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Торезі (далі - Відповідач) з вимогою про:

визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000202310/0 від 03.06.2010 року в частині нарахування податку на додану вартість у сумі 231047, 67 грн. та штрафних санкцій у сумі 115523, 84 грн.

визнання недійсним рішення про застосування штрафних санкцій № 0000762320 від 03.06.2010 року.

Позивач не згодний з висновками відповідача викладеними у Акті перевірки від 25.05.2010 року № 337/23-2/00196167 за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2009 року щодо неправомірності включення позивачем податку на додану вартість до податкового кредиту за придбання основних фондів за кошти державного бюджету.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається, на те що у перевіряємому періоді відніс до складу податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість суму ПДВ, яка сплачена у ціні придбаних основних засобів за бюджетні кошти:

- у травні 2008 року за ВМД № 1217 від 22.05.2008 року до податкового кредиту включений податок на додану вартість у сумі 30591,00 грн., сплачений у ціні вузла подрібнення;

- у липні 2008 року за податковою накладною № 24 від 15.07.2008 року до податкового кредиту включений податок на додану вартість у сумі 200 456, 67 грн., при купівлі статистичної барабанної намотувальної машини.

Позивач посилається на п. 4.1. та п.4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97 (далі - Закон України № 168), відповідно до яких, база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). Для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

Таким чином, вважає, що відповідно до п.7.4.1. п.7.4. ст. 7 Закону України № 2181 вищезазначені суми були включені ним до податкового кредиту звітного періоду цілком правомірно.

Також позивач зазначає, що п. 7.4. ст. 7 Закону України № 168 встановлені обмеження щодо формування податкового кредиту, серед яких немає обмеження щодо операцій, по яких придбання товару здійснено за рахунок коштів державного бюджету.

На підставі зазначеного, вважає податкове повідомлення-рішення № 0000202310/0 від 03.06.2010 року в частині нарахування податку на додану вартість у сумі 231047, 67 грн. та штрафних санкцій у сумі 115523, 84 грн. неправомірним.

Позивач також не згодний з висновками відповідача викладеними у Акті перевірки від 25.05.2010 року № 337/23-2/00196167 щодо порушень вимог чинного законодавства про регулювання обігу готівки в частині не оприбуткування готівкових коштів в касу підприємства у сумі 7151, 00 грн., оскільки ст. 250 Господарського кодексу України встановлене обмеження строків застосування адміністративно-господарських санкцій (не пізніше як через один рік з дня порушення встановлених законодавчими актами правил). Таким чином, позивач вважає, що на час виявлення відповідачем цих порушень строк застосування санкцій сплинув.

Крім того, позивач не згоден з встановленими у Акті від 25.05.2010 року № 337/23-2/00196167 порушеннями порядку проведення готівкових розрахунків за службові відрядження, оскільки в Акті від 25.05.2010 року № 337/23-2/00196167 не вбачається в чому саме полягає порушення цих норм, отже ці порушення є лише припущеннями податкового органу. Крім того, в обґрунтування своєї позиції позивач зазначає, що ст. 1 Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” від 12.06.1995 року № 436/95 не передбачена відповідальність за порушення п. 2.11, п. 3.1. «Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, п. 1.7., п. 1.12. ст.. 1 Інструкції про службові відрядження у межах України та закордон, затвердженого Міністерством фінансів України від 13.03.1998 року № 59.

У звязку із зазначеним позивач вважає рішення про застосування штрафних санкцій № 0000762320 від 03.06.2010 року неправомірним і просить визнати його недійсним.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідачем позовні вимоги не визнані, в матеріалах справи наявні заперечення на позов, у яких зазначено про безпідставність заявлених позовних вимог.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на порушення позивачем розяснень Державної податкової адміністрації України від 27.01.2007 року № 1453/7/16-1517 та від 11.05.2005 року № 8978/7/15-1117 в частині формування податкового кредиту. Відповідач також посилається на Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.01.2009 року по справі № 2-а-29193/08/0570, якою визначено, що отримані з Державного бюджету кошти позивачем мають ознаки капітальних трансфертів (або цільової фінансової допомоги).

Таким чином, відповідач вважає, що позивач не мав підстав для включення у податковий кредит звітного періоду податку на додану вартість, сплаченого у ціні основних фондів, оплата яких здійснювалась за рахунок коштів державного бюджету (капітальних трансфертів).

Також, відповідач вважає, що позивачем порушено п. 2.6., 2.11, п. 3.1. «Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, п. 1.7., п. 1.12. ст.. 1 Інструкції про службові відрядження у межах України та закордон, затвердженого Міністерством фінансів України від 13.03.1998 року № 59 в частині не оприбуткування грошових коштів в касу позивача у сумі 7151, 00 грн. та проведення розрахунків без надання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупців готівкових коштів.

Таким чином, відповідач вважає вимоги позивача необґрунтованими з наведених вище підстав та такими, що задоволенню не підлягають.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач Відкрите акціонерне товариство «Торезтвердосплав» є юридичною особою зареєстроване Виконавчим комітетом Торезької міської ради Донецької області 10.06.1994 року під номером 00196167, знаходиться на податковому обліку у Державній податковій інспекції у м. Торезі, є платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва № 06701502.

За результатами планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2009 року відповідачем складено Акт перевірки від 25.05.2010 року № 337/23-2/001961, яким, між іншим, встановлені порушення п.п. 7.4.1. п. 7.4., п.п. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України № 168, порушення п. 2.6., 2.11, п. 3.1. «Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, п. 1.7., п. 1.12. ст. 1 Інструкції про службові відрядження у межах України та закордон, затвердженого Міністерством фінансів України від 13.03.1998 року № 59.

На підставі даного Акту відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 03.06.2010 року № 0000202310/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 246471 грн. та штрафних санкцій у розмірі 123235 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій від 03.06.2010 року № 000076232 у розмірі 38835, 22 грн.

Стосовно податкового повідомлення-рішення від 03.06.2010 року № 0000202310/0, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 246471 грн. та штрафних санкцій у розмірі 123235 грн. суд зазначає наступне.

Позивачем податкове повідомлення-рішення від 03.06.2010 року № 0000202310/0 оскаржується лише в частині визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 231047, 67 грн. та штрафних санкцій у розмірі 115523, 84 грн., тобто позивач не погоджується з порушеннями п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 та п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України № 168.

У Акті перевірки від 25.05.2010 року № 337/23-2/001961, відповідачем виявлено порушення позивачем п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 закону України № 168, яке відбулось внаслідок зайвого віднесення позивачем до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по основним засобам, за які сплачено бюджетними коштами, у т.ч.:

- у травні 2008 року до податкового кредиту включений податок на додану вартість у розмірі 30591 грн., сплачений митним органам при митному оформленні вантажної митної декларації № 1217 від 22.05.2008 року у вартості вузла подрібнення.

- у липні 2008 року до податкового кредиту включений податок на додану вартість у розмірі 200456, 67 грн., сплачений за податковою накладною № 24 від 15.07.2008 року у вартості статистичної барабанної намотувальної машини.

Суд не може погодитись з таким висновками відповідача з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи у 2007 році позивачем отримано кошти у сумі 3300000, 00 грн. на виконання ст. 109 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» та Програми створення нових робочих місць на 2007 рік для працевлаштування незайнятого населення, що перебуває на обліку в державній зайнятості в містах Донецької області, де ліквідовано шахти, затвердженої розпорядженням голови Донецької обласної державної адміністрації від 23.05.2007 року № 312.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2007 року № 220 у відповідності до ст. 109 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» затверджений Порядок спрямування у 2007 році коштів на створення нових робочих місць для працевлаштування незайнятого населення вугледобувних районів, де ліквідовано шахти, що перебувають на обліку у державній службі зайнятості (далі Порядок № 220). Судом встановлено, що отримані кошти не включались до складу валових доходів позивача за 2007 рік.

Крім того, Донецьким окружним адміністративним судом у Постанові від 14.01.2009 року по справі № 2-а-29193/08/0570 встановлено, що кошти були витрачені позивачем відповідно до їх цільового призначення: придбані основні фонди тощо. Придбання основних фондів підтверджується також наявними у матеріалах справи вантажною митною декларацією № 1217 від 22.05.2008 року та податковою накладною № 24 від 15.07.2008 року.

Відповідно до п.п. 3.1.1., 3.1.2 п.3.1. ст. 3 Закону України № 168 операції платників податків з поставки товарів та послуг, місце знаходження яких знаходиться на митній території України, ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту згідно з положеннями глав 29-30 Митного кодексу України є обєктами оподаткування податком на додану вартість.

Згідно п. 4.1. ст. 4 Закону України № 168 база оподаткування операцій з поставки товарів визначається виходячи з їх договірної вартості.

Згідно п. 1.7. Закону № 168 податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

Відповідно до п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168 податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду, зокрема, у звязку з придбанням основних фондів у тому числі при імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та /або поставці товарів для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податків. При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п.п. 7.2.6, 7.2.7. п.7.2. Закону України № 168 документами, що посвідчують право платника податків на нарахування (отримання) податкового кредиту є податкова накладна, а у разі імпорту товару вантажна митна декларація.

Таким чином, за аналізом вищезазначених норм для формуванні платником податку податкового кредиту необхідно наявність таких факторів як факт придбання ним основних фондів та факт використання придбаних основних фондів в оподатковуваних операцій в межах господарської діяльності платника податку (на теперішній час або в майбутньому).

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність це будь яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній форма, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Судом не беруться до уваги посилання відповідача на те, що нарахування амортизаційних відрахувань вартості вузла подрібнення феросплавів здійснюється лише у бухгалтерському обліку позивача, а нарахування амортизаційних відрахувань вартості статистичної барабанної намотувальної машини не здійснюється взагалі, оскільки зазначені відомості ніяким чином не спростовують факту використання придбаних основних засобів у господарській діяльності позивача.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем, як субєктом, на який Законом України «Про державну податкову службу в Україні» покладено владні повноваження, не було доведено факту не використання у господарській діяльності позивача, придбаних ним основних засобів.

Крім того, суд зазначає, що пунктом 7.4. ст. 7 Закону України № 168 встановлені обмеження щодо формування податкового кредиту, зокрема, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг); у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

При цьому необхідно зазначити, що єдиним випадком неможливості такого включення є відсутність податкової накладної чи митної декларації взагалі.

Державні цільові кошти позивач спрямовував на придбання основних засобів, що безпосередньо повязані з його господарською діяльністю. Вказане підпадає під дію пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України № 168.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що Закон України № 168 не передбачає особливостей щодо оподаткування операцій по придбанню основних засобів за рахунок державних цільових коштів, а тому оподаткування повинно проводитися на загальних підставах.

Таким чином, суд доходить до висновку, що за умови виконання законодавчо встановлених вимог (зокрема, щодо використання в господарській діяльності платника податку придбаних ним товарів, робіт, послуг), незалежно від порядку відображення у податковому обліку одержаних бюджетних коштів, позивач мав право на податковий кредит при придбанні основних засобів за рахунок коштів, одержаних з Державного та місцевого бюджету.

Відповідно до п. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України № 168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). З цього приводу, суд зазначає, що відповідачем ні у Акті перевірки від 25.05.2010 року № 337/23-2/001961, ні у запереченнях не зазначено, яким саме чином позивач порушив зазначену норму, оскільки і податкова накладна і вантажна митна декларація, що підтверджують факт придбання основних засобів наявні у матеріалах справи і їх достовірність не оспорюється сторонами.

Крім того, суд вважає неправомірним посилання відповідача на Розяснення Державної податкової адміністрації України від 11.05.2005 року № 8978/7/15-1117 та від 27.01.2007 року № 1453/7/16-1517, оскільки листи ДПА України, якими надані зазначені розяснення на дату складання Акту перевірки були вже відкликані листом ДПА України від 03.04.2009 року № 7013/7/15-0217 (повторно відкликані листом ДПА України від 30.07.2009 року № 16173/7/15-0217) та листом ДПА України від 29.05.2009 року № 11275/7/16-1517 (який в свою чергу був відкликаний листом ДПА України від 25.09.2009 року № 20957/7/16-1517) відповідно.

Крім того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.01.2010 року № 86 “Про надання податкових та інших розяснень” органи державної податкової служби можуть надавати податкові роз'яснення та роз'яснення з питань загальнообов'язкового державного соціального страхування платникам податків, зборів (обов'язкових платежів), іншим заінтересованим особам щодо офіційного розуміння окремих положень законодавства виключно у лише вигляді узагальнюючих податкових роз'яснень, із затвердженням їх наказами відповідних контролюючих органів.

Суд зауважує, що відповідно до д) п.п. 4.4.2 п.4.4 ст. 4 Закону України № 2181, при оцінці доказів судом, наданих органом стягнення, податкові роз'яснення не мають пріоритету над іншими доказами або іншими експертними оцінками.

Отже, позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000202310/0 від 03.06.2010 року в частині нарахування податку на додану вартість у сумі 231047, 67 грн. та штрафних санкцій у сумі 115 523, 84 грн. підлягають задоволенню судом.

Стосовно рішення про застосування штрафних санкцій від 03.06.2010 року № 000076232 у розмірі 38835, 22 грн. суд зазначає наступне.

Актом перевірки від 25.05.2010 року № 337/23-2/001961 встановлено порушення позивачем п. 2.6. «Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, в частині не оприбуткування готівкових коштів в касу підприємства у сумі 7 151 грн. відповідно до наступних операцій:

-згідно прибуткового касового ордеру № 171/1 від 24.06.2008 року до каси підприємства прийнято від ОСОБА_8 оплату путівки у сумі 651 грн., але в касовій книзі за 24.06.2008 року відсутній запис про оприбуткування зазначених грошових коштів;

-згідно прибуткового касового ордеру № 12/а від 22.01.2008 року до каси підприємства прийнято від ОСОБА_9 повернення коштів, наданих під звіт у сумі 6 500 грн., але в касовій книзі за 22.01.2008 року відсутній запис про оприбуткування зазначених грошових коштів.

За такими обставинами Відповідачем застосовано до Позивача штрафна санкції, передбачені Указом Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 року № 436/95.

Суд не може погодитьсь з такими висновками відповідача з огляду на таке.

Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до субєктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції.

Указом президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» від 12.06.1995 року № 436/95 встановлено, що у випадках порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є субєктами підприємницької діяльності, норм по регулюванню обігу готівки у національній валюті, які встановлені Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу.

Оглядовим листом Вищого адміністративного суду України від 24.10.2008 року № 1776/100/13-08 зазначено, що фінансові санкції у вигляді штрафів за порушення норм регулювання обігу готівки є адміністративно-господарськими санкціями у розумінні Господарського кодексу України.

Обіг готівки в Україні регулюється нормами «Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, де п. 7.3. глави 7 встановлено, що у випадку виявлення порушень встановленого порядку ведення операцій з готівкою органи державної податкової служби України застосовують до порушників штрафні санкції на підставі подання органів контролю.

Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до субєкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення цим субєктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Така ж позиція викладена і у листі Міністерства юстиції України від 02.12.2009 року № 870-0-2-09-22.

Порушення щодо оприбуткування надходжень готівки до каси вчинялись Позивачем відповідно 24.06.2008 року та 22.01.2008 року, тобто строк застосування санкцій на час виявлення порушень сплив.

Щодо зазначених у Акті перевірки від 25.05.2010 року № 337/23-2/001961 порушень п. 2.11, п. 3.1. «Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637 та п. 1.7., п. 1.12. ст. 1 Інструкції про службові відрядження у межах України та закордон, затвердженого Міністерством фінансів України від 13.03.1998 року № 59 в частині проведення готівкових розрахунків без надання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, суд зазначає наступне.

З урахуванням висновків суду викладених вище, вчинення частини (у період з 17.01.2008 року по 04.05.2009 року) зазначених у Акті перевірки від 25.05.2010 року № 337/23-2/001961 порушень проведення готівкових розрахунків без надання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, припадає на період щодо якого строк застосування санкцій сплив.

Щодо іншої частини порушень (за період з 27.06.2009 року по 01.12.2009 року), суд зазначає наступне.

Статтею 1 Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” від 12.06.1995 року № 436/95 визначено перелік видів порушень, за які можливе застосування штрафних санкцій та розміри штрафів відповідно до кожного порушення, серед яких є, зокрема, проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів (тобто за відсутність оригіналу документу).

Згідно п. 2.11 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України. Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт. Якщо підзвітній особі одночасно видана готівка як на відрядження, так і для вирішення в цьому відрядженні виробничих (господарських) питань (у тому числі для закупівлі сільськогосподарської продукції у населення та заготівлі вторинної сировини), то строк, на який видана готівка під звіт на ці завдання, може бути продовжено до завершення терміну відрядження. Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми. Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно п. 3.1. «Положення про ведення касових операцій у національній валюті, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 року № 637, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів. Згідно п. 1.7. ст. 1 «Інструкції про службові відрядження у межах України та закордон», затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року № 59, витрати на проїзд до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті. Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на проїзд транспортом загального користування (крім таксі) до станції, пристані, аеропорту, якщо вони розташовані за межами населеного пункту, де постійно працює відряджений, або до місця перебування у відрядженні. За наявності декількох видів транспорту, що зв'язує місце постійної роботи з місцем відрядження, адміністрація може запропонувати відрядженому працівникові вид транспорту, яким йому слід користуватися. У разі відсутності такої пропозиції працівник самостійно вирішує питання про вибір виду транспорту. Відрядженому працівникові відшкодовуються також витрати на проїзд міським транспортом загального користування (крім таксі) за місцем відрядження (згідно з підтвердними документами) відповідно до маршруту, погодженого керівником. витрати на проїзд до місця відрядження Згідно п. 1.12.ст. 1 “Інструкції про службові відрядження у межах України та закордон, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року № 59, витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо. Витрати у зв'язку з відрядженням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються. Витрати у зв'язку з поверненням відрядженим працівником квитка на потяг, літак або інший транспортний засіб можуть бути відшкодовані з дозволу керівника підприємства лише з поважних причин (рішення про відміну відрядження, відкликання з відрядження тощо) при наявності документа, що підтверджує витрати. За аналізом вищезазначених правових норм, на які посилається відповідач, як на підставу для застосування штрафних санкцій, випливає, що порушенням є лише відсутність оригіналу документу, що підтверджує оплату покупцем готівкових коштів. При цьому, інших вимог, у т.ч. щодо заповнення цих документів, вищезазначені норми не містять. Таким чином, суд вважає, що із встановлених Актом перевірки від 25.05.2010 року № 337/23-2/001961 порушень проведення готівкових розрахунків без надання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів, до позивача можуть бути застосовані санкції лише за наступні:

- підзвітна особа ОСОБА_10на суму 320, 00 грн. Квитанції додаються на імя інших осіб покупців - ОСОБА_11 та ОСОБА_12

-підзвітна особа ОСОБА_7 на суму 858, 50 грн. Квитанції додаються на імя іншої особи покупця - ОСОБА_11

-підзвітна особа ОСОБА_13 на суму 180, 23 грн. Квитанції додаються на імя іншої особи покупця - ОСОБА_14

-підзвітна особа ОСОБА_15 на суму 43, 50 грн. Оригінал документа, якій підтверджує сплату коштів відсутній.

Статтею 1 Указу Президента України “Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки” від 12.06.1995 року № 436/95 визначено розмір штрафу за проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів у розмірі сплачених коштів.

Таким чином, суд доходить висновку, що застосування штрафних санкцій до позивача в цій частині є обґрунтованим та правомірним, а, отже, позовні вимоги про визнання недійсним рішення про застосування штрафних санкцій № 0000762320 від 03.06.2010 року також підлягають задоволенню судом в частині штрафних санкцій у сумі 37 432, 99 грн.

Суд задовольняє позовні вимоги позивача про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000202310/0 від 03.06.2010 року в частині нарахування податку на додану вартість у сумі 231047, 67 грн. та штрафних санкцій у сумі 115523, 84 грн. та про визнання недійсним рішення про застосування штрафних санкцій № 0000762320 від 03.06.2010 року в частині 37 432, 99 грн. у спосіб обраний позивачем, оскільки в такому разі рішення податкового органу втрачають чинність з часу їх прийняття.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ст.71 КАС України).

Відповідачем під час судового розгляду справи не доведено, що оскаржувані рішення про визначення податкових зобовязань та застосування штрафних санкцій були прийняті законно та обґрунтовано.

Нормами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує судові витрати, здійснені позивачем, з Державного бюджету України. Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог. Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню з Державного бюджету України судові витрати (судовий збір) у розмірі 1, 70 грн. (одну гривню 70 копійок).

Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158 - 163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов відкритого акціонерного товариства «Торезтвердосплав» до Державної податкової інспекції у м. Торезі задовольнити частково.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Торезі № 0000202310/0 від 03.06.2010 року в частині нарахування податку на додану вартість у сумі 231047, 67 грн. та штрафних санкцій у сумі 115 523, 84 грн.

Визнати недійсним рішення Державної податкової інспекції у м. Торезі про застосування штрафних санкцій № 0000762320 від 03.06.2010 року в частині штрафних санкцій у сумі 37 432,99 грн.

Стягнути з рахунків Державного бюджету України на користь відкритого акціонерного товариства «Торезтвердосплав» 1, 70 грн. (одну гривню 70 копійок) судових витрат.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 12 серпня 2010 року.

Повний текст постанови виготовлений 16 серпня 2010 року.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду апеляційної інстанції через Донецький окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, тобто проголошення лише вступної та резолютивної частини Постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Зеленов А. С.