Ухвала суду № 108990035, 14.02.2023, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

14 лютого 2023 р.Справа № 120/10021/22

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду в справі за позовом ОСОБА_1 до військової частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до військової частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати компенсації втрати частини доходів за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, сум грошового забезпечення з 29.01.2020 по 20.03.2021, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціальних питань, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020.

Ухвалою від 05.12.2022 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків останньої.

16.12.2022 позивач усунув недоліків позовної заяви, визначені ухвалою суду від 05.12.2022.

Ухвалою суду від 05.12.2022 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд останньої у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

24.01.2023 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідачем заявлено клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду.

В обґрунтування поданого клопотання відповідачем зазначено, що частиною першою статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Враховуючи те, що 27.07.2022 на виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду військовою частиною НОМЕР_1 здійснено виплату коштів, відповідач вважає, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, який необхідно обчислювати з 27.07.2022. З огляду на вищевикладене відповідач вважає, що наявні підстави для залишення адміністративного позову без розгляду відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України.

Визначаючись з приводу клопотання військової частини НОМЕР_1 , суд керується такими мотивами.

Частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 частина друга вищезазначеної статті встановлювала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Водночас Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (набрав чинності 19.07.2022) частину другу статті 233 КЗпП України викладено у наступній редакції: "Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Офіційне тлумачення положень статті 233 КЗпП України надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 і №9- рп/2013.

Так, у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

При цьому, поняття «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини є рівнозначними.

Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Отже, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем також належать й інші пов`язані із стягненням заробітної плати компенсаційні виплати.

В контексті спірних правовідносин, позивач звернувся до суду щодо нарахування та виплати йому компенсації за несвоєчасну виплату сум індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, сум грошового забезпечення з 29.01.2020 по 20.03.2021, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціальних питань, грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020. При цьому, позивач просив зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію за несвоєчасну виплату належних йому при звільненні сум за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації та за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати перерахованих сум.

Відтак, до спірних правовідносин підлягає застосуванню строк звернення до суду, визначений статтею 233 КЗпП України

Водночас, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно із пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19.12.2020 до 31.12.2022 на території України установлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами КМУ від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22.07.2020 № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

З огляду на те, що з 19.12.2020 по теперішній час на території України діє карантин, підлягають врахуванню приписи Прикінцевих положень КЗпП України, відповідно до яких строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відтак, суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.01.2023 по справі № 460/17052/21.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання військової частини НОМЕР_1 про залишення адміністративного позову без розгляду з мотивів пропуску строку звернення до суду.

Керуючись ст. 122, 123, 240, 248, 256 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про залишення адміністративного позову без розгляду - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

СуддяБошкова Юлія Миколаївна